Весiлля в духовнiй культурi украiнського народу
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
?ормованi звичаi та обряди украiнського народу СФ цiнною культурною спадщиною, важливим джерелом для вивчення життя i побуту рiзних етнiчних груп украiнцiв.
Весiльна обрядовiсть i звичаСФвiсть украiнцiв дають широке уявлення про рiзноманiтнi аспекти iх життСФдiяльностi, моральнi, етичнi, естетичнi погляди, свiтогляд, ментальнiсть, рiзноманiтнi аспекти побуту, господарювання та художню творчiсть.
Весiльний обряд i на сучасному етанi розвитку украiнського суспiльства викопуСФ важливi соцiально-виховнi функцii: гуманiстичну, пiзнавальну, виховну, естетичну, iнформацiйну, органiзацiйну, трансляцiйну тощо.
1.3 Духовна культура як основа украiнського весiлля
Феномен духовного СФ провiдним у фiлософii культури, оскiльки розкриваСФ: якiснi параметри, своСФрiднiсть та унiверсальнiсть буття людини та систему ii життСФдiяльностi. У наукових дослiдженнях, присвячених аналiзу духовноi сфери та ii складових (у структурному та змiстовому планi), духовне фiгуруСФ у предикативнiй формi, тобто, увага акцентуСФться на духовному виробництвi, духовному спiлкуваннi, духовних потребах, духовних явищах i процесах. Основою украiнського весiлля виступаСФ духовна культура, яка висвiтлюСФться в аналiзi рiзноманiтних компонентiв i форм iснування духовного [1. С. 214] як зазначив Алекссеев.
РЖснуСФ багато визначень духовноi культури у науковiй лiтературi. Перш нiж показати роль духовноi культури в весiльнiй обрядовостi слiд висвiтлити сутнiсть цього поняття.
Духовне - це не "регiон" людськоi дiяльностi, а одне iз важливих та унiверсальних ii визначень. Дух, духовнiсть, духовний свiт постають не просто у виглядi явищ особистого чи суспiльного життя, а перш за все як змiст рiзноманiтних реалiй чи подiй людського буття. Духовне в своСФму первiсному фiлософсько-свiтоглядному значеннi покликане виразити деяку сутнiсть чи дiйснiсть, не рiвнозначну навколишньому та обСФктивно сприйнятому свiтовi. Тому про духовне можна говорити у розумiннi понять тАЮдуша", тАЮбожество" (християнське розумiння духа) або у виглядi платонiвського тАЮцарства iдей".
Шлях до безпосереднього контакту з духовним пролягаСФ або через внутрiшнСФ вiдчуття людини (через душу), або через фiлософсько-свiтогляднi обТСрунтування, що створюють грунт для теоретичного осягнення духовного. Спроби визначити духовне по аналогii з iншими явищами навколишнього свiту натикалась на певнi труднощi. РЖ це закономiрно, тому що духовне - це не один елемент дiйсностi, а суттСФва складова людського способу буття людини у свiтi.
Важливим смисловим вiдтiнком поняття "духовне", яке воно набувало у вiтчизнянiй культурнiй традицii, стало розумiння його як свого роду iдеал духовного розвитку людини. Тобто, в нього було внесено етичнi норми, покликанi виразити моральну культуру особистостi. Провiдним засобом функцiонування та фомування духовного СФ дiяльнiсть людини. В нiй вона отримуСФ здатнiсть вiдноситись унiверсально до свiту, тому що дiяльнiсть СФ процес, який може вiдбуватись за мiркою будь-якого природного процесу.
Вiдповiдно, дiяльнiсть людини може бути пояснена як унiверсальна, загальна форма всiх природних процесiв, тому саме вiдношення дiяльностi до iнших обСФктивних процесiв СФ онтологiчною основою та аналогом iдеального .У системi сiмейноi обрядовостi весiлля СФ найбiльш складною i давньою обрядовою дiСФю , знаменуСФ утворення сiмi. Чимало його компонентiв сягають глибокоi давнини, але завдяки своСФму гуманiстичному змiсту вони зберiгалися впродовж вiкiв, передавались як безцiнний скарб духовноi культури.
Коли мова йде про загальнi форми людськоi дiяльностi як еквiвалента та репрезентанта iдеального, то не виникаСФ сумнiву в приналежностi iдеального лише людинi та способу ii буття. Так вiдбуваСФться доти, поки не доводиться, що дiяльностi СФ характерною виключно для людини. Але сам по собi спосiб людського буття передбачаСФ iснування людини у свiтi в тому числi - природному. При чому останнiй - це не просто природне середовище, сукупнiсть природних предметiв та процесiв, у якi занурена людина. Природа виступаСФ свiтом, формуючим види дiяльностi людини (працю), а також у виглядi обСФктивних природних умов та кордонiв цiСФi дiяльностi. Саме iх недосяжнiсть задаСФ конфiгурацiю дiяльностi, формуСФ ii види,
Особливiсть буття людини якраз полягаСФ в тому, що в нiй зосередженi способи подолання кордонiв, щоб вiдкрити новi можливостi бути у свiтi Тому iсторiя людства може бути представлена як ланцюг вiдкриття таких можливостей, i вiдповiдно - шлях до вищих рiвнiв буття.
В дiяльному буттi людина маСФ справу зi свiтом не опосередковано, а переважно дiСФ iз розмаiттям предметних форм свiту. В процесi дiяльностi людина освоюСФ свiт як предметну реальнiсть i тому важливим визначенням дiйсностi для неi СФ предметнiсть як результат ii пiзнавальноi та перетворюючоi дiяльностi Дiяльнiсть стала провiдним унiверсальним засобом створення культурних цiнностей: матерiальних i духовних.
Цей подiл, як вважають дослiдники, умовний. Тому що цiнностi матерiальноi культури мiстять в собi елементи духовного (житло, одяг, речi домашнього вжитку): це обереги, засоби художнього оформлення, Систему духовноi культури складають: наука, освiта, звичаi, обряди, свята, традицii, вiрування, народна художня творчiсть.
У весiллi система духовнi еементи вiдображаюються в у трьох циклах: передвесiльному, весiльному та пiслявесiльний. У свою чергу кожен складаСФться з низки обрядiв якi мають духовне