Весiлля в духовнiй культурi украiнського народу
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
рце.
За значенням i символiкою поряд iз коровайним та барвiнковим обрядами можна видiлити такi елемент весiлля, як прощальний молодiжний вечiр.
На Правобережнiй Украiнi iснував ще один етап передвесiльноi обрядовостi - церковнi оповiдi.Протягом трьох тижнiв перед шлюбом священик в церквi оголошував громадi про намiр i згоду молодих одружитися. Це надавало подii громадського статусу i можливостi парафiянам виявити своСФ ставлення до молодих, iх родичiв. Протягом усього перiоду мiж заручинами i вiнчанням сусiди i знайомi мали право повiдомити священику все, що могло стати на перешкодi укладанню шлюбу[10;с.62] вiдзначив Вiнницький.
Така стабiльнiсть розкриваСФ народне розумiння шлюбу. Весiльне дiйство в цьому сенсi постаСФ у виглядi сигнальноi системи давнього суспiльства, збереженоi до наших днiв сiльською культурною традицiСФю.
2.2 Духовнiсть у весiльному циклi
Духовнiсть - це стрижень, фундамент внутрiшнього свiту людини. Йому не можна навчити з допомогою настанов. Можна вказати лише шлях, але не можна заставити по ньому йти.
Духовнiсть - творча спрямованiсть, наснага людини; певний тип свiтовiдношення: триСФднiсть ставлення до абсолюту, до свiту - природи, суспiльства, iнших людей, самого себе. Виходити з розумiння людини як духовноi iстоти, означаСФ, що ми визначаСФмо за нею безумовне право на духовне самостановлення, самодiяльнiсть, тобто сприймаСФмо ii як справжнього субСФкта власноi життСФдiяльностi, який несе вiдповiдальнiсть за ii здiйснення.
Метою духовного самовдосконалення СФ досягнення гармонii мiж власним життям i навколишнiм свiтом[1;с.210] за словами Алексеева.
Духовнiсть не зводиться до iнтелектуальностi, iдеальностi, звернення розуму до етики, чистоi моралi або аскетизму. Духовнiсть не СФ й чиста релiгiйнiсть, чи емоцiйне пiднесення духу, або розумова довiра i урегульованiсть поведiнки на цих засадах. Духовною СФ будь-яка дiяльнiсть, яка веде людину вперед у напрямку якоiсь форми розвитку: емоцiйного, iнтуiтивного, соцiального - i веде, вказуСФ на життСФвiсть його внутрiшньоi сили[4;с.220].
Духовний вакуум охопив систему освiти i виховання. Втрачено основи християнського свiтогляду, внаслiдок чого неможливе формування пiдвалин обСФднуючоi нацiональноi iдеi; у змiстi освiти спостерiгаСФться свiтоглядний хаос, орiСФнтацiя на бездуховний iнтелектуалiзм. Все це негативно позначаСФться на духовному i фiзичному здоровi особистостi, у дитини втрачаСФться сенс життя, впевненiсть у власному майбутньому i майбутньому своСФi краiни.
Саме тому гостро стоiть завдання створити концепцiю нацiонального виховання. А для цього необхiдно звернутися до духовно-освiтянськоi спадщини нашого народу. Тому проблема духовного виховання пiдростаючого поколiння сьогоднi вiдноситься до ряду глобальних. Вона усвiдомлюСФться багатьма краiнами, народами. Однак, ця проблема вирiшена недостатньо i полягаСФ в тому, що в державi i суспiльствi немаСФ погодженостi в оцiнцi основних цiнностей на яких можна i потрiбно виховувати молодь. А духовне вiдродження украiнськоi нацii неможливе без змiн у всiх сферах життя: в економiцi, культурi й у свiдомостi. Тому проблему пожвавлення нацiональноi свiдомостi нинiшнього поколiння украiнцiв i формування такоi свiдомостi в нового поколiння можна назвати i морально-етичною, i психолого-педагогiчною, i суспiльно-полiтичною. РЗi правильне рiшення може стати для Украiни досягненням[1;с.215] на чому i наголошуСФ в своiм пiдручнику Алексеев.
Становлення духовностi - це вища мета кожноi особистостi, адже в мiцному ТСрунтi духовностi зростаСФ i особистiсть людини[15;с.18] за дослiдженням Воропая.
Пiзнання людиною самоi себе, таСФмниць свого життя - один з ii духовних пошукiв, що сягаСФ в глибину столiть. Потрiбно допомогти дитинi пiзнаючи свiт, пiзнати себе як людину i сприяти тому, щоб вона була субСФктом життСФтворчостi. Навчити мистецтву життя, бути конкурентноспроможним в сучасному свiтi, оволодiти культурою життя.
Шлюб завжди був не тiльки актом цивiльно-правового характеру, а обСФднував в собi соцiальнi, бiологiчнi, матерiальнi та духовнi аспекти. Шлюб в Украiнi був моногамним, патрiархальним. Багато складових шлюбу вiдрiзнялися в рiзних районах Украiни, що було зумовлено перебуванням цих районiв у складi рiзних держав. Але iснiвала усталена основа, притаманна украiнському населенню всiх регiонiв. Так, пiдготовка до шлюбу була справою не тiльки молодi, батькiв та родичiв, але й громадськостi. Вплив здiйснювався через громаду, молодiжнi громади.
Безшлюбнiсть загалом осуджувалась суспiльством, хоч з цього
правила iснували i винятки. Вiд шлюбу могли вiдмовитися один з синiв або одна з дочок, щоб не дiлити господарство та годувати молодших сестер та братiв.
Шлюб був рiзновидом договору, який укладався усно, а в XVIII-XIX столiттях письмово, особливо, коли йшла мова про роздiл землi. Нареченiй батько видавав придане, або посаг. До нього входила скриня (постiль, одяг, бiлизна), iнколи худоба (худоба, земля, грошi)[29;с.93] що i вiдзначаСФ Наулко.
ЗвичаСФве право обмежувало укладання нерiвних шлюбiв, перш за все мiж багатими та бiдними. РЖ багатi i бiднi неохоче вiддавали дiтей за нерiвного.
Загальним правилом було, що невiстка йшла у сiмю чоловiка. Але в нерiвних шлюбах зустрiчався i випадок, коли бiдний чоловiк йшов у сiмю жiнки, на приймацтво. Приймацтво розрiзнялося за причиною, iснувало три його види - за бажанням, за волею батькiв, за запрошенням. В першому випадку положення зятя було подiбни