Весiлля в духовнiй культурi украiнського народу
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
p>
Традицiйний украiнський обряд весiлля умовно подiляСФться на три цикли: передвесiльний, власне весiльний i пiслявесiльний. У рiзних етнографiчних районах Украiни кожному з них були властивi своi ритуали, обряди i звичаi. Основну увагу зосередимо на спiльних загальноукраiнських рисах i традицiях украiнського весiлля. До передвесiльного циклу належать обряди, повязанi з досягненням згодi; молодих i iх родин на шлюб: запити, сватання, оглядини й заручини. У кожному з цих етапiв присутнi компоненти духовностi а саме: запити - це попереднСФ розвiдування родиною молодого про намiри батькiв молодоi. Цей термiн був поширений переважно на Харкiвщинi та Сумщинi; на Чернiгiвщинi й Кiровоградщинi - допити, на РЖвано-Франкiвщинi - визнавки. На розвiдини йшли мама або тато молодого чи хтось з близьких родичiв. У кiнцi XIX - на початку XX ст. звичай попереднього розвiдування щодо згоди на сватання перетворюСФться у ввiчливе попередження про прихiд сватiв.
Власне весiллю передували такi дiйства, як вивiдини й сватання. Щоб не дiстати гарбуза (потягти ковша, облизати макогона), хтось iз найближчоi рiднi хлопця нiбито випадково заходив до батькiв дiвчини й намагався дiзнатися про шанси iхнього претендента на ii руку i серце. У ХХ столiттi сватання найчастiше вiдбувалося вже за домовленiстю молодих людей.
Сватати дiвчину молодий iшов зi сватами: батьком i близькими родичами - шанованими одруженими чоловiками. Взявши хлiб i палицi, вони приходили до хати дiвчини. За старшого старосту, як правило, вибирали гострого на язик i дотепного чоловiка, який умiв артистично виголосити традицiйну промову про мисливцiв, якi побачили на снiгу слiд куницi-красноi дiвицi (центральнi регiони Украiни), або приходили торгувати теличку (Гуцульщина), або напитували собi прачки та швачки (Полтавщина). Дiвчина, яку обовязково запрошували до хати, мала при цьому соромязливо стояти i колупати пiч. На знак згоди вона розрiзала принесений хлiб зi словами: Рiжу цю хлiбину, а ви мене приймiть, як свою дитину (Харкiвщина) i подавала старостам рушника на хлiбi. Приймаючи дар, старости кланялися i промовляли: Спасибi й дiвчинi, що рано вставала, тонко пряла i хорошi рушники придбала (Полтавщина)[12;с.20] це зазначила в своiй працi Шубравська.
Пiсля цього домовлялися про оглядини й заручини. На оглядинах батьки дiвчини знайомилися ближче з майбутньою рiднею, ii статками. За народними уявленнями, це дiйство набирало юридичноi сили i подекуди називалося малим весiллям. Сватання - перша зустрiч представникiв молодого з молодою та ii батьками для досягнення згоди на шлюб. В Украiнi посередникiв при сватаннi найчастiше називали старостами, але трапляються також назви сват, посланець, сватач, говорун. У старости просили, як правило, близьких родичiв, поважних одружених чоловiкiв. Оскiльки успiх сватання залежав i вiд умiння вести розмову, то при виборi старшого старости брали до уваги такi риси вдачi, як комунiкабельнiсть i дотепнiсть.
В рiзих випадках це вiдбувалось по рiзному, але змiст залишався одним i тим самим. Сватати дiвчину вирушали пiзно ввечерi, щоб на випадок вiдмови зберегти сватання у таСФмницi. Зайшовши у хату з хлiбом у руках i привiтавшись, старости починали традицiйну розмову про мисливцiв, що натрапили нi слiд куницi (оленицi) - красноi дiвицi, чи купцiв, що дiзнаються про товар, тощо. Пiсля традицiйних вiтай i промов старостiв кликали дiвчину й прилюдно запитували ii згоди на шлюб. Вiдповiдь нареченоi була обовязковою i вирiшальною.
На знак згоди сватiв перевязували рушниками або пiдносили iм на хлiбi хустки чи рушники. Нареченого дiвчина перевязувала хусткою. У випадку вiдмови ста ростам пiдносили гарбуз або макогiн (на Захiднiй Украiнi). При позитивнiй вiдповiдi нареченоi обговорювали попередньо питання про придане.[ 32;с.134]
Увесь передвесiльний цикл обрядовостi тривав два-три тижнi, iнколи - мiсяць. Пiсля сватання вiдбувалися оглядини (обзорини) i заручини. Заручини були найважливiшим елементом передвесiльного циклу. Ця заключна обрядова дiя у рiзних регiонах Украiни називалася по-рiзному: полюбини, змовини (Волинь), слово (Хмельниччина), словини (Львiвщина), мале весiлля (Полтавщина), рушники, хустки (центральнi райони), сватанки, сватання (Закарпаття, пiвденно-схiднi райони).
У перiод вiд сватання до оглядин була можливiсть обдумати рiшення про одруження, i тому на заручинах закрiплювалося досягнення остаточноi згоди на шлюб.
Назва заручини походить вiд обрядового зСФднання рук молодих на хлiбi, зернi, що, за народним звичаСФм, набирало юридичноi сили. Наприклад, на Полтавщинi, Черкащинi саме на заручинах молода перевязувала старостiв рушниками. На Киiвщинi у весiльнiй пiснi йдеться про те, що парубок також отримував рушник, а на додачу ще й хустку:
Два рушнички - старостам,
Третiй - молодому;
РЖще йому подарую
Хусточку шовкову.
Подивлюсь на молодого,
Йому усмiхнуся,
Та з Василем молоденьким
Навiк заручуся.
Заручини за своСФю структурою i функцiями нагадували весiлля. Молодий i молода з дружками запрошували гостей, сватiв i родичiв до хати молодоi, де вiдбувалися церемонii поСФднання двох родiв. "асне, довкола цiСФi iдеi i вибудовувалася вся передвесiльна обрядовiсть[35;с.30] зазначив Лозинський. Вона включала три основнi ритуальнi дii: посад, благословення та обдарування.
Пiд чаiеремонii посаду молодi висловлювали взаСФмну згоду на шлюб, який освячувався дво?/p>