Весiлля в духовнiй культурi украiнського народу
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
?а родами. Символами СФднання були рушник та хлiб. Молодих виводили на посад, старший староста накривав рушником хлiб, що лежав на столi, клав на нього руку дiвчини, зверху - руку хлопця i перевязував iх рушником. Пiсля цього молода перевязувала старостiв рушниками, а всiх присутнiх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. У Карпатах, де збереглися бiльш архаiчнi обряди, цей ритуал здiйснювала мати дiвчини: вона обсипала молодих пшеницею та бiлою вовною i подавала iм мед, котрий символiзував СФднiсть молодих та iхнiх родiв.
Потiм починалося урочисте благословення молодих iхнiми батьками. Останнi, за звичаСФм, сiдали на лаву, застелену кожухом (символ благополуччя родини), а староста пiдводив до них молодих за хустку: один кiнець вiн тримав сам, а два iнших - молодi. Батьки хлiбом-сiллю тричi благословляли наречених, а молодi, стоячи на рушнику, тричi вклонялися батькам, приймаючи благословення. По закiнченнi родичi обмiнювалися подарунками, а головне - обдаровували наречених; як правило, не обходилися рушниками та хустками, а дарували хто худобу, хто клапоть землi.
Традицiя ставати молодим на рушник дiйшла до наших днiв. Цей обряд iснуСФ i пiд час офiцiйноi реСФстрацii шлюбу у палацах одруження.
На ознаку того, що дiвчина i хлопець зарученi, вони обмiнювалися перснями i, крiм того, отримували певнi атрибути: наречений - барвiнкову квiтку, наречена - червону стрiчку або квiтку (на Буковинi - траву). Дiвчина пiсля заручин до весiлля ходила прибрана в квiти, стрiчки.
Звiдси, мабуть, i прислiвя:
"Гарна дiвка, як засватана".
У багатьох мiiевостях Украiни аж до XX ст. з часу заручин жених користувався правом ночувати в хатi нареченоi. Мати в першу нiч пiсля заручин сама стелила лiжко молодим.[6;с.34]
Мiж заручинами та весiллям вiдбувалася пiдготовка до торжества, обставлена низкою обрядiв. Основними тут були дiвич-вечiр (або барвiнковi обряди), бгання (замiшування) короваю.
Для Захiдноi Украiни бiльш притаманними були барвiнковi обряди, для Схiдноi - коровайнi. На Подiллi поСФдналися обидва обряди: молода iз дружками у пятницю йшла до лiсу за барвiнком, i того ж дня родичi та сусiди сходилися на випiкання короваю.
Цi два весiльнi обряди мають СФдине i дуже давнСФ корiння, повязане з поклонiнням культовi рослин та предкiв.
В украiнцiв вiчнозелений барвiнок завжди вважався символом вiчностi кохання та шлюбу i, природно, одним iз головних елементiв весiльноi обрядовостi. Збирати: барвiнок iшли у супроводi музик iз хлiбом, вiвсом та горiлкою.
У Галичинi прийнято було йти по барвiнок усiСФю молодiжною громадою, на Бойкiвщинi молода йшла з дружками та малим хлопцем, на Закарпаттi - лише дружки молодоi та молодого, а на Надднiпрянщинi -невелика група молодi, котра мала виготовити вiнок як прикрасу до короваю. Виготовленi з барвiнку вiнки iнодi мазали медом, додавали кiлька зубцiв часнику (як оберегуючий знак), вплiтали китицi вiвса, клали вiнки на хлiб i несли iх до батькiв на благословення. В захiдних районах: бiльш поширеними були вiнки, котрi плели у так званi барвiнковi днi.
Барвiнковий вiнок виплiтали тiльки тим, хто вступав у шлюб вперше. Обруч для нього робили з пагiнця солодкоi яблунi. Готовий вiнок прикрашали колосками вiвса i виносили в комору.
На Гуцульщинi вiнок змащували медом i вкривали позолотою. Дiвчина не знiмала його аж до шлюбу, навiть спала у ньому, бо, якщо вiнок пропаде, - не буде щастя у подружньому життi. Вiнками не тiльки прикрашали молодих та дружок, а й вдягали на руки всiм, кого запрошували на весiлля.[6;с.36]
У схiдних та центральних районах Украiни бiльш поширеним передвесiльним обрядом був дiвич-вечiр (дiвичник, вечорина, дружбини, пироги та iн.), також повязаний iз барвiнковими обрядами.
Дiвич-вечiр влаштовували напередоднi весiлля як символ прощання з самотнiм життям, i робили це окремо в оселях молодоi та молодого. Особливою лiричнiстю визначалися такi вечори у дiвочiй громадi. Саме там завивали весiльне гiльце (вiльце) - вишневу чи соснову гiлку, прикрашену стрiчками та жмутками колоскiв, -символ незайманостi, краси та молодостi. При цьому дотримувалися традицii, щоб деревце мало непарну кiлькiсть гiллячок.
Гiльце шукали i вирубували хлопцi-бояри, рiдше (на Покуттi) гiльце мусив вирубати для молодоi сам молодий. Церемонiя виття гiльця була дуже урочистою. Найчастiше першими його прикрашали молода або молодий. Опiсля вили гiльце дружки, дiвчата, свахи. Бажаючи вiрноi любовi молодому подружжю, дружки оспiвували в пiснi зiллячка весiльного гiльця, яким приписувалась магiчна сила у здiйсненнi цих побажань:
Ми гiлечка вили,
Три зiллСФчка клали:
РЖ руту, i м яту,
Хрещатий барвiнок,
Пахучi васильки,
Калиновi вiтки,
Щоб любилися дiтки.
Виготовляли тут i квiтки та вiнки для молодих. Одягання вiнкiв супроводжувалося певними ритуалами: на долiвцi розстеляли бiле полотно, на нього ставили хлiбну дiжу, зверху клали подушку, i на все це сiдала молода, яку мав розплести молодший брат.
Пiсля розплiтання коси дiвчата прикрашали голову молодоi весiльним вiнком, якому належала особлива роль у весiльному обрядi.
Весiльний вiнок нареченоi символiзував ii квiтучу красу та молодiсть, був вiн барвистим, яскравим. У деяких мiiевостях до весiльних вiнкiв вплiтали пофарбоване в яскравi кольори пiря та квiтки з червоних стрiчок, цi квiтки пiзнiше почали замiнювати паперовими, восковими або стеариновими.
На Слобожанщин?/p>