Весiлля в духовнiй культурi украiнського народу
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
?iй практицi в рiзних етнографiчних зонах сформувалися регiональнi типи весiлля з рядом локальних пiдтипiв.
Для визначення типологiчних особливостей весiлля вибранi ознаки, що дозволяють побачити в ньому не тiльки .мiiевi особливостi, а ii стадiальнi вiдмiнностi, повязанi з розпитком обряду. До таких ознак в першу чергу належать добродii санкцiонуючого характеру, дислокацiя iх у мiii проведення, пережитковi елементи матри- i патрилокального розселення сiмi, про що й говориться в працях В. Борисенко [].
Регiональнi вiдмiнностi також простежуються в комплексi звичаiв, народних вiрувань, уявлень про забезпечення щасливого шлюбу молодят, у формi весiльних атрибутiв, обрядового хлiба, у весiльнiй термiнологii, способах вручення подарункiв та iн.
На основi вивчення широкого кола джерел, описiв традицiйного обряду кiнця XIX - початку XX ст. за сукупнiстю ознак видiляСФмо кiлька типiв украiнського традицiйного весiлля: центральний (в який входять подiльський i слобожанський пiд варiанти), полiський, карпатський i пiвденний. Кожен з названих типiв маСФ ряд локальних пiдтипiв.
Полiський тип поширений у Пiвнiчно-Захiдному регiонi Украiни, для якого характерне збереження полiських архаiчних пережиткiв та всього комплексу традицiй. Окреслення типiв традицiйного весiлля в основному збiгаСФться з етнографiчними зонами Украiни кiнця XIX - початку XX ст., визначеними па пiдставi вивчення особливостей традицiйно-побутовоi культури. Загальна композицiя дослiджуваних локальних варiантiв будуСФться за СФдиною схемою: сватання, дiвич-вечiр, посад молодих, виряджання молодоi до свекрухи, обряди в домi молодого, наголошуСФ РЖ. Маркова.
Отже, украiнське весiлля СФ етнокультурним феноменом духовноi практики людини та складовою народноi культури, яке зберiгаСФ системно пов`язанi мiж собою всi три цiннiснi джерела - доетнiчнi (архетипнi), етнiчнi й нацiональнi, яскраво розкриваючи дух нацii, гуманiстичнi, педагогiчнi та художнi цiнностi, народну мораль, звичаСФве право.
Пiд час весiльного дiйства вiдбуваСФться своСФрiдний процес передачi етнокультурноi iнформацii мiж поколiннями, що забезпечуСФ спадкоСФмнiсть самобутностi етносу i трансформацiю традицiй в сучасний цивiлiзацiйний простiр.
1.2 Еволюцiя весiльноi обрядовостi украiнського народу в системi наукових дослiджень
Весiлля було однiСФю з найважливiших подiй у життi, а традицiйний весiльний ритуал - феноменом народноi культури, який складався з складного комплексу рiзноманiтних елементiв.
Весiльна обрядовiсть в Украiнi маСФ багатовiкову iсторiю. Вперше про них дiзнаСФмося у Повiстi минулих лiт Нестора. В своiй етнографiчнiй працi вiн описав життя, побут та обряди схiднословянських племен (якi населяли територiю нинiшньоi Украiни). Говорячи про звичаi полян, древлян, радимичiв та iнших словянських племен, лiтописець зауважуСФ, що поляни брачньiй обьiчай имяху: не хожаше зять по не-вiсту, но приводяху вечерь, а завьтра приношаху по ней что вдадуче. Про древлян вiн говорить, що брака у нихь не бьiваше, но умьiкиваху у водьi дiвиця .
У лiтописах дуже мало або й зовсiм не знаходимо матерiалiв про весiльну звичаСФвiсть простого народу. Але, фiксуючи рiзнi полiтичнi подii, життя i справи князiв, лiтопиii в окремих мiiях згадують про весiльну звичаСФвiсть, якоi дотримувалися князi. РЖ та староруська весiльна звичаСФвiсть дуже часто нагадуСФ весiльну народну обрядовiсть XIX - початку XX ст. У лiтописах говориться про звичай брати собi жiнок з попереднiм передвесiльним договором. Лiтописи згадують про вiдзначення одруження великим урочистим прийомом численних гостей, де пили багато рiзних напоiв i спiвали пiсень. Весiльне застiлля древнiх словян подаСФ також Слово о полку РЖгоревiм.
Лiтописи подають спецiальну весiльну термiнологiю, яка збереглася до наших днiв в украiнськiй, росiйськiй, бiлоруськiй мовах у назвах весiльних чинiв та окремих обрядiв. Крiм лiтописiв, про весiльну звичаСФвiсть XI-XV ст. знаходимо матерiали в староруському письменствi, церковнiй лiтературi- проповiдях, поученiях, житiях святих, у творах письменникiв-богословiв. Зустрiчаються згадки i про весiльну обрядовiсть, яку народ вiдзначав с плясанием и гудением и плесканием.
Розвиток весiльних обрядiв тривав i в перiод Киiвськоi Русi. На нього в значнiй мiрi вплинуло християнство, яке запровадило обряд вiнчання, удосконалась структура весiлля. Вже iснував iнтервал у часi мiж договором про весiлля i самим весiллям, а це збiгаСФться з весiльною звичаСФвiстю пiзнiших часiв - традицiями сватання, старостiв i власне весiллям
Вивчення iсторичних памяток даСФ пiдстави висловити припущення, що на Русi iснували громадянськi закони, гарантованi усталеними звичаСФвими традицiями, народмим правом, весiльна обрядовiсть за окремими своiми обрядами i традицiями була близькою до весiльних обрядiв, що збереглися i виконувались у XIX i навiть XX ст.
У XIV-XV ст. в своСФрiдних суспiльно-економiчних i полiтичних умовах на пiвденно-захiдних древньоруських землях вiдбуваСФться формування украiнськоi народностi. Про памятки, якi подають згадки про весiльну обрядовiсть XV-XVI ст., збереглося дуже мало вiдомостей в украiнськiй iсторiографii. Варта уваги в цьому контекстi книга Яна Ласiцького De Russorum....., яка вийшла друком у Вiльно в 1582 р. латинською мовою. В нiй поряд з цiкавими етнографiчними фактами про матерiальну i духовну культуру, заняття селян знаходимо опис украiнського весiлля, ймовiрно з