Рифтовi системи Землi
Дипломная работа - Геодезия и Геология
Другие дипломы по предмету Геодезия и Геология
В·ападин i зводових пiднять. Це обумовило розвиток молодого вулканiзму в бiльших масштабах, нiж на iнших континентах. На сходi Африки сформувався Схiдно-африкансько-аравiйський рифтовий пояс, де молодий вулканiзм проявився в максимальних масштабах i виникла так звана Висока вулканiчна Африка. На територiСЧ Сахари процеси активiзацiСЧ древньоСЧ платформи виразилися переважним розвитком великих i малих пiдвищень, ускладнених горстами i грабенами. Такi зводи Дарфур, Тiбестi, Ахаггар i iн. З ними також був повязаний сильний розвиток молодого вулканiзму, утворення величезних вулканiв [9].
Прояви молодого вулканiзму в кожному з районiв мали своСЧ особливостi. Однак для всiСФСЧ Африки було характерно головним чином розвиток базальтiв як толеiтовоСЧ, так i лужноСЧ магми.
Варто також пiдкреслити контрастне чергування базальтiв з кислими лавами (до лiпаритiв включно) з утворенням великих iгнiмбритових покривiв.
Так, самi великi вiдомi континентальнi вулкани розташованi в Африцi. приуроченi до областi Великого Африканського грабена, що простягаСФться на тисячi кiлометрiв до великих озер, якi розкинулися в рифтових долинах. Це озера Альберт, Кiву, ТанганьСЧка i Ньяса. Уздовж рифтових долин витягнутi гiрськi гряди, висота яких мiiями перевищуСФ 5000 м. Найвища гора Кiлiманджаро (5895 м) являСФ собою вулкан, про недавню дiяльнiсть якого свiдчать розташованi на ньому фумароли. Найбiльш вiдомi активнi вулкани Нямлагiра (3052 м) i Нiрагонго (3470 м). Особливу популярнiсть цi вулкани придбали завдяки тому, що в СЧхнiх кратерах довгi роки зберiгалися лавовi озера. Лавове озеро Нямлагiри зникло пiд час великого виверження цього вулкана в 1938-1940 р. На вулканi Нiрагонго лавове озеро продовжуСФ iснувати. Небагато дiючих вулканiв вiдомо в районi Червоного моря. У дуже недалекому минулому вулкани дiяли на Аравiйському пiвостровi. [Мархинин]
Система осадових басейнiв рифтових грабенiв СхiдноСЧ Африки вiдрiзняСФться переважно малими потужностями осадових товщ. Однак, усупереч широко розповсюдженiй думцi про неотектонiчну природу цих грабенiв, у тих, де проведенi географiчнi зйомки i буравлення, виявляються ознаки значно бiльш древнього закладення. Особливо показовий у цьому аспектi грабен СуецькоСЧ затоки, що при довжинi 300 км i ширинi 70 км маСФ осадову товщу до 6 км, яка складена трьома поверхами: теригенними товщами (700-800 м), карбонатно-теригенними вiдкладеннями (2000 м) i мiоцен-плiоценових товщ (до 4000 м i бiльше). Характерно, що в цьому грабенi встановлена нафтогазоноснiсть усiх трьох поверхiв.
У зональностi розмiщення й особливостях розрiзiв басейнiв Африки чiтко виявлений СЧСЧ подiл на велику пiвнiчну сублавразiйську i меншу пiвденну гондванську частини. Загальнi обсяги седиментосфери Африки вiдносно невеликi. У СЧСЧ межах видiляСФться лише одна Пiвнiчно-африкансько-Середземноморська велика область седиментацiСЧ площею обСФмом 10 млн км3.
Звичайно вважають, що грабен СуданськоСЧ зони занурень закладений в крейдовому перiодi i по них здiйснювався звязок Середземного моря з Гвiнейською затокою. Однак у грабенах Гао i Чад вiдзначена присутнiсть юрських лагунових вiдкладень. Верхньоюрськi вiдкладення, що включають вапняки з морською фауною потужнiстю близько 500 м, установленi на крайньому пiвнiчному сходi синеклiзи Конго. ПредставляСФться дуже ймовiрним розвиток юрських вiдкладень i в осьових частинах грабенiв ВерхньонiльськоСЧ синеклiзи. У такому випадку морськi верхньоюрсько-крейдовi вiдкладення грабенiв Судансько-НiгерiйськоСЧ зони прогинань резонно розглядати як продовження в глиб Африки Сомалiйського морського палеобасейна.
Таким чином, широтна рифтова система мезозойського вiку, що розвивалася в смузi мiж 5 i 15 пн. ш. роздробила Дагомейський, Камерунський i Центральноафриканський щити, СФ до олiгоценовим специфiчним прирозломним спорудженням уздовж пiвденних рубежiв седиментацiйних областей, що тяжiють до лавразидiв. Лише бiльш пiвденнi райони Африки протягом усього фанерозою безсумнiвно належали Гондванi. Седиментацiйнi процеси в смузi мiж Суданською зоною прогинань i Середземноморям вiдрiзнялися своСФрiдним розвитком. У перiоди загально-тектонiчних занурень i СФвстатичних пiдвищень рiвня моря тут переважали морськi вiдкладення лавразiйсько-тетичного типу, принесенi трансгресiями вiд окраСЧн у глиб континенту, а в теократичнi i льодовиковi перiоди тут домiнували умови седиментогенеза, подiбнi з внутрiшнiми районами Гондвани.
Схiдно-Африкансько-аравiйський рифтовий пояс пiдроздiляСФться на чотири панрегiональнi рифтовi системи-гiлки [1]: 1) захiдну, чи Ньяса-ТанганьСЧкську, 2) схiдну, чи Кенiйсько-Ефiопську, 3) пiвнiчну, чи Червономорсько Йорданську, 4) АденськоСЧ затоки. Кожна з цих систем вiдрiзняСФться своСФрiднiстю новiтнього вулканiзму, але для усiх характерний яскраво виражений лужний вулканiзм, властивий областям постплатформенноСЧ активiзацiСЧ континентальноСЧ земноСЧ кори.
Ньяса-ТанганьСЧкська рифтова гiлка простягаСФться вiд берегiв МозамбiкськоСЧ протоки на пiвднi, до р. Бiлий Нiл на пiвночi i маСФ довжину бiля 2500 км. За даними Е.Е. Мiлановського [], велика частина цiСФСЧ рифтовоСЧ гiлки розташована в межах УбендiйськоСЧ ранньопротерозойськоСЧ i накладеноСЧ на неСЧ Карагве-АнколiйськоСЧ середньорифейськоСЧ складчастих систем.
Ньяса-ТанганьСЧкська гiлка була ареною розвитку вулканiзму наприкiнцi трiасу i початку юри, у раннiй крейдi, у неогенi й антропогенi. Вулканiзм був повязаний з формуванням грабенiв, вулканiчна гiлка в даний час ск