Рифтовi системи Землi
Дипломная работа - Геодезия и Геология
Другие дипломы по предмету Геодезия и Геология
? кори в материкову. Перехiд вiдбуваСФться в загривах вулканiчних вивержень. Грандiознi вулканiчнi споруди серед безмежного моря та на гiрських хребтах стоять вiковiчними свiдками пiдняття сушi з глибини Свiтового океану.
РОЗДРЖЛ 2.
2.1 Серединно-океанiчнi хребти i рифтовi зони Свiтового океану
2.1.1 Мiж материками РДвропи i Африки на сходi та Америки на заходi лежить Атлантичний океан. У меридiональному напрямку вiн простягаСФться вiд Арктики до Антарктиди. Площа його 93,6 млн. км2 (за iншими даними 91,14 млн. км2), середня глибина 3926 м. Береги океану це обламанi та розмитi морем краСЧ материкiв. Обриси африканського та пiвденно-американського берегiв Атлантичного океану дивовижно подiбнi [3].
Океан нiби виповнюСФ трiщину мiж розламаними та розсунутими частинами сушi, а мiiем розсування слугуСФ Серединно-Атлантичний хребет став вiдомий у своСЧй пiвнiчнiй частинi ще в 50-х роках минулого сторiччя, але докладне його вивчення, що заклало основи уявлення про СФдину планетарну систему серединно-океанiчних хребтiв, було проведено лише в 1953-1963 р., у результатi чого вiн був описаний у роботах Б. Хейзена i його спiвробiтникiв.
Потiм радянськими дослiдниками вiн був простежений до пiвночi вiд РЖсландiСЧ.
Глибина океану над Серединним Атлантичним хребтом 2000 - 3000 м. Окремi частини його виступають над рiвнем води, утворюючи океанiчнi острови. Середня ширина хребта понад 1000 км. На схiд i захiд вiд нього лежать глибокi улоговини дна Атлантичного океану: Норвежська, РДвропейсько-Африканська, Пiвнiчно-Американська, Африканська, Бразильська i Антарктико-Атлантико-РЖндiйська. В них глибина океану мiiями перевищуСФ 6000 7000 м. До океанiчних улоговин хребет знижуСФться круто. На його схилах виявлено 2 3 рiвнi пiдводних плато, подiлених високими уступами [13].
Гребiнь Серединного Атлантичного хребта маСФ поздовжнi розломи. По ньому проходить западина (грабен, або рифт), розмiщена мiж розломами. Глибина рифту перевищуСФ 2000 м, ширина його приблизно 30 км, схили його сильно розчленованi. Мiiями вздовж нього розташованi вулкани. З продуктiв вулканiчних вивержень на рифтi Серединного хребта, в Пiвнiчнiй частинi Атлантичного океану утворився острiв РЖсландiя. Рифт iнодi подвоюСФться або зникаСФ. ЗмiнюСФться також його глибина. За походженням рифт розрив земноСЧ кори, викликаний, на думку одних дослiдникiв, СЧСЧ розтяганням, а iнших стиском.
У структурi Серединного Атлантичного хребта важливе значення мають численнi поперечнi розломи. Деякi з них простягаються на велику вiдстань простежуються пiд материками. Поперечнi розломи подiляють Серединний хребет на багато блокiв та масивiв. Удовж розломiв розрiзненi частини хребта часто пересунутi на значну вiддаль, зокрема в екваторiальнiй частинi Атлантичного океану на кiлька сот кiлометрiв у захiдному напрямку.
Поперечнi розломи часто зСФднують хребти з острiвними дугами. Вони являють собою граничнi утворення мiж такими глобальними деформацiями земноСЧ кори, як гiрськi кряжi, острiвнi дуги, рифти та блоки, що нiби вклинюють або трансформують СЧх однi в однi. Такi розломи мають назву трансформнi.
Утворення поперечних, переважно широтних, розломiв Серединного хребта ще не знайшло достатнього зясування. Гiпотеза острiвного утворення та розростання материковоСЧ земноСЧ кори пояснюСФ виникнення поперечних розломiв широтного простягнення взаСФмодiСФю сил полярного стиску та екваторiального розтягання земноСЧ кулi в процесi обертання СЧСЧ навколо осi. Розтягнення земноСЧ кори в екваторiальнiй зонi вважаСФться також головною причиною зсувiв блокiв Серединного хребта у широтному напрямку.
Геологiчна будова Серединного Атлантичного хребта, за даними геофiзичних дослiджень i бурiння, виконаних в останнi роки, характеризуСФться такими особливостями. В осьовiй частинi цього пiдводного пiдняття осадовий шар вiдсутнiй або маСФ дуже малу потужнiсть (десятки метрiв). Прихильники гiпотези розсування океанiчного дна пояснюють це тим, що кора тут молода й осадки поверх неСЧ не вiдкладалися. Однак вiдсутнiсть осадового шару в приосьовiй частинi Атлантичного хребта пояснюСФться насамперед тим, що цей пiдводний хребет значно вилучений вiд джерел зносу. Осадки, що зносяться з континентiв, накопичуються в глибоководних улоговинах i на хребет, що пiднiмаСФться, не попадають. Вiдсутнiсть осадкiв можна пояснити i тим, що осадовi утворення похованi на хребтi пiд лавами, що вилилися на них.
Гребiнь хребта складаСФться з базальту. У центральнiй частинi рифту вiк його визначають вiд сучасного до 18 млн. рокiв. Подекуди виявленi важкi ультраосновнi породи серпентизованi перидотити, якi мiiями чергуються з блоками габро та базальту i становлять, так званий другий сейсмiчний шар у корi серединно-океанiчних. У цьому переконують результати глибоководного буравлення. Однак до другого шару входять лежачi мiж шарами лав осадовi породи. В другому шарi можуть бути i сильно серпентiзованi ультра основнi породи, що укладаються по фiзичних властивостях в той iнтервал швидкостей, що властивий другому шару океанiчноСЧ кори.
Якими ж породами складний третiй шар серединно-океанiчних хребтiв? Це, мабуть, саме складне питання. Дотепер залишаСФться неясним, яка потужнiсть третього шару пiд серединно-океанiчними хребтами. Гравiметричний вимiр показуСФ, що серединно-океанiчнi хребти характеризуються мiнiмумом сили ваги в редукцiСЧ Буге. Це може свiдчити про те, що хребтам властиве потовщення кори. Деякi сейсмiчнi данi це пiдтверджують. Так, пi