Рифтовi системи Землi
Дипломная работа - Геодезия и Геология
Другие дипломы по предмету Геодезия и Геология
е перевищуСФ 10-20%, але в деяких епiорогенних рифтових зонах досягаСФ 30-50%. Процес горизонтального розтягання по-рiзному виявляСФться в рiзних частинах континентальноСЧ кори в звязку з розходженнями СЧх реологiчних властивостей. У нижньоСЧ, бiльш нагрiтоСЧ i пластичноСЧ частини кори вiн приводить до СЧСЧ пластичного розтягання i загального потоншення з утворенням шийки, а в бiльш холоднiй i тендiтнiй верхнiй частинi до розвитку системи трiщин i розривiв, що розсiкають СЧСЧ на кiлька блокiв, взаСФмнi перемiщення яких в обстановцi загального горизонтального розтягання, поперечного чи дiагонального стосовно осi рифтовоСЧ зони у пiдсумку також призводять до потоншення верхньоСЧ частини кори й утворення чiтко виражених у рельСФфi поверхнi бiльш-менш глибоких лiнiйно-витягнутих западин (мал. 6). Границя нижньоСЧ (пластичноСЧ) i верхньоСЧ (бiльш тендiтноСЧ) частин кори може проходити на рiзнiй глибинi в залежностi вiд iнтенсивностi теплового потоку з мантiСЧ Землi пiд рiзними рифтовими зонами, але в цiлому остання перевищуСФ таку пiд сусiднiми з ними дiлянками континентiв вiд декiлькох десяткiв вiдсоткiв до двох разiв i бiльше.
Спочатку передбачалося, що найбiльш розповсюдженими типами структурних форм рифтових зон СФ грабени, тобто вiдносно опущенi, подовженi, бiльш-менш симетричнi в поперечному розрiзi блоки, вiддiленi вiд сусiднiх, грабенiв розривами нормальними скидами, або схiдчастi грабени, обмеженi з кожноСЧ сторони "схiдцями" з декiлькох скидiв, або, нарештi, комбiнацiСЧ з декiлькох взаСФмопаралельних грабенiв, роздiлених горстами, тобто вiдносно (чи абсолютно) пiднятими блоками, обмеженими нормальними скидами так званоСЧ клавiатури блокiв.
У дiйсностi виявилося, що для континентальних рифтових зон найбiльш характернi асиметричнi i схiдчастi грабени чи напiвграбени, похилi днища яких лише з однiСФСЧ сторони обмеженi крутим скидом чи схiдчастими скидами, а також системи з декiлькох чи навiть багатьох односторонньо нахилених блокiв напiврабенiв чи напiвгорстiв. При цьому комбiнацiСЧ структурних форм типiв, позвязанi взаСФмопереходами, найбiльш характернi для деяких епiорогенних рифтових зон, що розвиваються в умовах бiльшого масштабу горизонтального розтягання i загального потоншення кори, бiльшого теплового потоку i меншоСЧ потужностi СЧСЧ верхньоСЧ, тендiтноСЧ частини. Геофiзичнi дослiдження показали, що нижньою границею системи блокiв i подiляючих СЧхнiх розривiв, якi розвиваються в умовах горизонтального розтягання рифтових зон чи рифтових систем, часто служать вiдносно положистi, навiть субгоризонтальнi поверхнi тектонiчних зривiв детачментiв, на бiльшiй частинi площi рифтовi зони вiддiляють верхню (тендiтну) вiд нижньоСЧ (пластичноСЧ) частини кори, але в крайовiй частинi рифтовi зони набувають характер скидiв, що стають усе бiльш крутими в мiру наближення до земноСЧ поверхнi. Таку ж ковшеподiбну в поперечному розрiзi, виположену з глибиною форму мають i багато iнших розломiв у рифтових зонах скиди, що зливаються внизу з поверхнею головного зриву (детачмента) чи загасаючi донизу усерединi верхньоСЧ, тендiтноСЧ частини кори.
Довжина кайнозойських континентальних рифтiв звичайно вимiряСФться кiлькома сотнями кiлометрiв, СЧхнiх гiрлянд (рифтовi зони) багатьма чи сотнями, чи навiть 1-2 тис. км, а довжина рифтових систем (чи рифтових поясiв) може досягати декiлькох тисяч кiлометрiв (наприклад, Африкано-АравiйськоСЧ рифтовоСЧ системи до 6-7 тис. км). Ширина рифтiв коливаСФться вiд 10-20 до 80 км (звичайно 30-50 км), ширина рифтових зон (з огляду на нерiдке кулiсне розташування в них окремих рифтових западин) може досягати 100-150 км, а рифтових систем , що складаються з декiлькох субпараллельных рифтових зон, 500-1000 км.
Амплiтуди вертикальних зсувiв блокiв кори по найбiльших похилих скидах чи декiлькох зближених схiдчастих скидах на бортах окремих грабенiв, а також горстiв усерединi деяких рифтових зон, наприклад горсту Рувензорi в ТанганьСЧкськiй рифтовiй зонi у Схiднiй Африцi, вираженого в рельСФфi у виглядi вузького хребта абсолютною висотою до 5 км, можуть вимiрюватися декiлькома кiлометрами (iнодi до 5-10 км). Однак вiдносна глибина рифтових западин у рельСФфi звичайно буваСФ значно меншою (не бiльш 2-3 км), тому що в процесi просiдання вони частково заповнюються товщами вiдкладiв (а нерiдко i вулканiчними продуктами), потужнiсть яких може досягати декiлькох кiлометрiв (у Байкальському рифтi бiльш 5 км).
Амплiтуда горизонтального розтягання кори в окремих рифтових западинах i рифтових зонах варiюСФ вiд 5-10 до 30-40 км, а сумарна амплiтуда розтягання в деяких рифтових системах може досягати 100 i навiть кiлька сотень кiлометрiв (у КордiльСФрськiй рифтовiй системi). Поздовжнi розломи рифтових зон можуть мати не тiльки iстотно вертикальну (скидову), але i горизонтальну зсувну компоненту, а в деяких з них, наприклад у Левантинськiй рифтовiй зонi на пiвнiчному закiнченнi Африкано-АравiйськоСЧ рифтовоСЧ системи, вона навiть рiзко переважаСФ над скидовою i досягаСФ 100 км.
У планi рифтовi западини i рифтовi зони часто мають колiнчату форму, що згинаСФться, (iз взаСФмним паралелiзмом крайових розломiв), в основному обумовлену пристосуванням СЧхньоСЧ конфiгурацiСЧ до структурних особливостей древнього субстрату. У безпосереднiй близькостi до рифтовых западин СЧхнього борта ("плечi") нерiдко бувають трохи пiднятими (у виглядi напiвгорстiв чи напiвзводiв) порiвняно висотним рiвнем, якi обрамляють рифти територiй, що створюСФ враження (не завжди правильне) про виникнення рифта в приос