Рифтовi системи Землi
Дипломная работа - Геодезия и Геология
Другие дипломы по предмету Геодезия и Геология
д островом РЖсландiя, розташованому на Атлантичному пiдвiдному хребтi, потужнiсть кори досягаСФ 40 км. Однак на деяких iнших дiлянках того ж пiдвiдного хребта стовщення кори не виявлено.
Аналiз геологiчноСЧ iсторiСЧ ПiвнiчноСЧ Атлантики переконуСФ, що серединно-океанiчнi хребти, хоча б частково, були закладенi там, де ранiше був геосинклiнально-складчастий пояс. Отже, пiд другим шаром, що складаСФться з перешаровування базальтiв i осадових порiд, повиннi бути метаморфiзованi породи древнього геосинклiнального пояса [13].
У деяких випадках зразки таких порiд, що виступають серед бiльш молодих утворень, виявленi на островах. У Серединно-Атлантичному хребтi це найдавнiшi ультраосновнi породи (перидотити) з островiв Святого Петра i Святого Павла, метаморфiзованi базальтоСЧди, зiбранi в декiлькох мiiях у гребневiй зонi хребта, основнi i кислi магматичнi породи вiку 1600-1500 млн. рокiв iз гребеня хребта на 45 пн.ш. Захiднiше, на схiдному схилi хребта з глибини 4255 м пiднятi глинистi сланцi i кременистi вапняки кембрiйського вiку. Глинистi сланцi, алевролiти палеозойського вiку драгованi "Академiком Курчатовим" з поверхнi хребта до пiвночi вiд РЖсландiСЧ. Геосинклiнальний комплекс вiдкладiв, що складаСФ основу серединно-океанiчного хребта, повинний досягати значноСЧ потужностi (10-15 км i бiльш), i ним, можливо, складене все потовщення третього шару пiд пiдводним хребтом.
Крiм характерноСЧ для океану кори океанiчних улоговин i серединно-океанiчних хребтiв, поширенi й iншi типи кори, властивi островам, западинам, пiдводним плато, острiвним, дугам, обмеженим глибоководними жолобами.
Потоки та покриви базальту, виверженi в сучасну епоху й недавно. Неодноразово на осi серединного хребта знаходили плiоценовi i навiть мiоценовi вiдкладення, зцементованi базальтовою лавою На схилах Серединного Атлантичного хребта залягають базальтовi маси виверженi ранiше. Чим ближче до материка, тим вони старiшi. Найдавнiшi базальти залягають бiля материка ПiвнiчноСЧ Америки. Вони вкритi осадочними вiдкладами середньоюрського вiку.
Розсування або розростання океанiчного дна почалося понад 165 млн. рокiв тому. Швидкiсть його змiнювалась вiд 0,3 до 6,0 см./ рiк. Дно Атлантичного океану на 30 пiвнiчноСЧ широти розростаСФться з постiйною швидкiстю 2 см/рiк.
Розростання океанiчного дна, за уявленнями прибiчникiв неомобiлiзму, СФ однiСФю з причин дрейфу материкiв. Спрощено це замальовуСФться так. Земна кора Атлантичного океану разом iз Серединним хребтом пересуваСФться на захiд до Антильських островiв. Ще далi на захiд вона заглиблюСФться пiд материк Америки й зникаСФ. Одночасно на схiд вiд Серединного хребта земна кора Атлантичного океану впираСФться у материк Африку, зрушуСФ його на схiд. Виходить, що розростання дна океану вiдбуваСФться лише на схiд вiд Серединного хребта, який перемiщуСФться на захiд.
Серединний хребет Атлантичного океану вивчений найбiльш детально. Вiн простягаСФться вздовж осi на всю довжину океану i на пiвночi за материковим схилом зСФднуСФться з пiдводним хребтом Пiвнiчного Льодовитого океану. Звiдти, вигинаючись, iз заходу обходить острови Шпiцберген, простуСФ до РЖсландiСЧ й далi до Азорських островiв. Мiж ними та РЖсландiСФю виникаСФ вiдгалуження Атлантичного Серединного хребта у напрямку ДевiсовоСЧ протоки мiж ГренландiСФю та Лабрадором. Воно тягнеться також у напрямку на Гiбралтар центральнiй частинi Атлантичного океану, мiж Азорськими островами та екватором (острiв Сан-Паулу). Серединний хребет утворюСФ велику дугу, опуклу на захiд до ЦентральноСЧ Америки. У Пiвденнiй частинi Атлантичного океану вiн простягаСФться в напрямку островiв Вознесiння, Трiстан-де-Кунья та Буве. В цьому районi СФ вiдгалуження хребта, що простежуСФться до Пiвденно-Антильських островiв. Далi Атлантичний Серединний хребет повертаСФ на схiд, з пiвдня огинаСФ Африку й зСФднуСФться з Серединним РЖндiйським хребтом.
По сучасних уявленнях, серединний хребет мiж Шпiцбергеном i ГренландiСФю своСЧм схiдним схилом примикаСФ до материкового пiднiжжя i простягаСФться у виглядi вузького гребеня, розбитого поздовжнiми дислокацiями типу рифтiв i ускладненого пiдводними вулканiчними пiками. Зона хребта збiгаСФться з поясом епiцентрiв землетрусiв. Пiвденнiше Шпiцбергену простягання хребта мiняСФться з меридiонального на субширотне.
Меридiональний пiвнiчний вiдрiзок хребта одержав найменування хребта Кнiповича, субширотна дiлянка хребет Мона. Цей хребет значно ширший, у зводi його чiтко вимальовуються рифтовi морфоструктури, хребет розбитий також декiлькома поперечними розломами. Найбiльш значний з них розлом Ян-МаСФн, вiн супроводжуСФться пiдводними i надводними вулканами. Пiвденнiше о. Ян-МаСФн розташована наступна ланка системи хребет Кольбейнсей. Вiн стикаСФться iз шельфом РЖсландiСЧ i рифтова зона його продовжуСФться на поверхнi РЖсландiСЧ у виглядi Великого РЖсландського грабена, борти i дно якого засiянi вулканами.
Острiв РЖсландiя утворився шляхом нарощування базальтового Серединного хребта продуктами вулканiчних вивержень [1]. З них складаСФться плоскогiря, пiдняте на 400600 м над рiвнем моря. Над плоскогiрям ступенями пiднiмаються базальтовi покриви, увiнчанi щитовими та конусними вулканами. Окремi вершини висотою до 2000 м. Вулкани стоять рядами вздовж розломiв земноСЧ кори. Найбiльший з видимих розломiв Лакi довжиною понад 30 км. Ступiнчата будова базальтового