Рифтовi системи Землi
Дипломная работа - Геодезия и Геология
Другие дипломы по предмету Геодезия и Геология
МРЖНРЖСТЕРСТВО ОСВРЖТИ РЖ НАУКИ УКРАРЗНИ
ВРЖННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГРЖЧНИЙ УНРЖВЕРСИТЕТ
iменi Михайла Коцюбинського
кафедра фiзичноСЧ географiСЧ
Дипломна робота
на тему:
Рифтовi системи Землi
Вiнниця 2007
ВСТУП
Рифтогенезом (в англомовнiй лiтературi рифтингом) називають процес горизонтального розтягання земноСЧ кори, що призводить до виникнення в нiй чи СЧСЧ верхнiй частинi дуже протяжних, подовжених, морфологiчно чiтко виражених западин, обмежених (принаймнi з однiСФСЧ сторони) i ускладнених глибокими поздовжнiми розломами. Англiйський геолог Грегорi, що описав подiбнi структури наприкiнцi минулого столiття в Схiднiй Африцi, назвав СЧх рифтами (вiд англ. rift - розрив, трiщина, щiлина), а ланцюжка з декiлькох рифтiв звичайно iменують рифтовими зонами.
Хоча лiнiйно витягнутi молодi западини, нинi вiдносяться до категорiСЧ рифтiв, були виявленi на рiзних континентах ще наприкiнцi XVРЖРЖРЖ столiття (Байкальський рифт) i XРЖ столiттi (Верхньорейнський рифт, рифти Мертвого i Червоного морiв, СхiдноСЧ Африки), вони довгий час не привертали до себе належноСЧ уваги геологiв i вважалися другорядними структурними формами.
У минулому столiттi рiзка перевага в тектонiчнiй будовi Землi структур стиску (складчастих зон i поясiв) вiдносно структур розтягання (рифтових зон) знаходило природне пояснення, тому що вважалося, що наша планета майже цiлком утратила внутрiшнi джерела енергiСЧ, поступово оходжуСФться, зменшуСФ свiй обсяг i в результатi загального стиску, що нерiвномiрно виявляСФться на СЧСЧ поверхнi i в часi, СЧСЧ кора пiддаСФться коробленню, зминанню й у нiй перiодично виникають складчастi структури й утворюються великi нерiвностi рельСФфу. Подiбнi iдеСЧ висловлювали й обТСрунтовували, зокрема, знаменитий англiйський фiзик лорд Кельвiн, авторитет якого серед натуралiстiв другоСЧ половини XРЖ столiття був винятково високий, i його сучасник великий австрiйський геолог Е. Зюсс. Останнiй вважав навiть, що обмеженi розломами западини (грабени) СхiдноСЧ Африки, що послужили для Грегорi зразком (тектонотипом) рифтовых структур, утворилися не в ходi розтягання земноСЧ кори, а при загальному стиску Землi. Однак вiдкриття на рубежi столiть явища радiоактивного розпаду елементiв показало, що в надрах Землi укладенi могутнi джерела термiчноСЧ енергiСЧ, i пануюча до цього концепцiя про поступовий стиск Землi в ходi СЧСЧ розвитку так звана контракцiйна гiпотеза була бiльшiстю геологiв поставлена пiд сумнiв чи зовсiм вiдкинута.
РЖз середини XX столiття починаСФться систематичне геолого-геофiзичне вивчення ложа океанiв, що займають близько 2/3 поверхнi Землi. Це призвело до вiдкриття на СЧхньому днi грандiозних, лiнiйно витягнутих зон пiдняттiв, розсiчених безлiччю поздовжнiх i поперечних розломiв серединно-океанiчних чи, точнiше, внутрiокеанiчних хребтiв загальною довжиною бiльш 80 тис. км. Виявилося, що вони просторово повязанi з деякими рифтовими зонами на континентах, мають подiбнi з ними чи близькi риси рельСФфу, структури, магматизму i геофiзичних особливостей i, безсумнiвно, являють собою спорiдненi, хоча i набагато бiльшi тектонiчнi утворення. У межах внутрiокеанiчних хребтiв установлюються явнi ознаки поперечного чи близького до поперечного СЧхнього простягання горизонтального розширення земноСЧ кори, при цьому в багато разiв переважаючого по своСЧй швидкостi i загальному масштабi СЧСЧ розширення в рифтових зонах континентiв. На вiдмiну вiд останнiх воно виявляСФться не тiльки в роздробленнi, розтяганнi й потоншеннi ранiше iснуючоСЧ кори, але й у повному СЧСЧ розривi, розбiжностi блокiв, що вiдокремилися, у рiзнi сторони i послiдовне заповнення зяянь, що утворилися мiж ними, гарячим глибинним магматичним матерiалом, що пiднiмаСФться з мантiСЧ Землi. Прояву стиску кори в межах ложа океанiв на вiдмiну вiд континентiв виявилися незначними чи локальними.
Вiдкриття грандiозного явища розсування ложа океанiв, що одержав назву "спрединг" i призвiв протягом останнiх 150-170 млн. рокiв до виникнення i розширення величезних западин Атлантичного, РЖндiйського й Арктичного океанiв i вiдновленню бiльш древньоСЧ западини Тихого океану, радикально змiнило уявлення про тектонiчну будову Землi i геодинамiчнi процеси, що вiдбуваються в СЧСЧ верхнiх оболонках, i, зокрема, показало, що процеси горизонтального розтягання i розширення в СЧСЧ корi в масштабi всiСФСЧ планети грають не меншу роль, нiж процеси СЧСЧ скорочення i стиску, а на думку деяких дослiдникiв навiть перевершують СЧх по своСФму глобальному ефектi. РЖнтенсивнiсть регiонального розвитку материковоСЧ та океанiчноСЧ кори тепер визначають тектоно-вулканiчнi умови, а матерiалом живлення цього розвитку, як i ранiше, СФ тiльки виверженi вулканами або пiднятi з глибини на поверхню тектонiчними рухами продукти диференцiацiСЧ планетарноСЧ речовини. Порiвняння iсторiСЧ розвитку та геологiчноСЧ будови материкiв i ложа океану розкриваСФ великi можливостi для остаточного вирiшення проблем утворення земноСЧ кори й походження океану.
В останнi десятилiття рiзко зрiс iнтерес геологiв до вивчення рифтогенезу (включаючи його найбiльш великомасштабну форму спрединг) як одного з найважливiших тектонiчних процесiв, що впливають на багато iнших процесiв i вiдбуваються в земнiй корi i на СЧСЧ поверхнi: формування рельСФфу, опадонакопичення, магматизм, утворен