Рифтовi системи Землi
Дипломная работа - Геодезия и Геология
Другие дипломы по предмету Геодезия и Геология
?асиву РЖсландiСЧ тотожна з будовою прилеглих пiдводних частин Серединного Атлантичного хребта. Там i там цоколь i нижнiй ступiнь складають базальти найстарiшого вiку. Ступенi над ними з базальтових покривiв молодшого вiку а наймолодшi лави сучасних вивержень зосередженi вздовж рифту. Це приклад нарощування вулканiчних хребтiв шляхом послiдовного накопичення вулканогенного матерiалу, а не розсування океанiчного дна продуктами нових вулканiчних вивержень, як твердять деякi сейсмологи. Осадкоутворення на островi вiдбуваСФться дуже iнтенсивно. Джерелом матерiалу для нових верств осадочних порiд СФ величезнi викиди крихкого вулканогенного матерiалу, який переробляють лiд та льодовиковi води.
Продовженням серединно-океанiчноСЧ системи до пiвдня вiд РЖсландiСЧ СФ хребет Рейкянес. Серединно-океанiчний хребет тут сильно розширюСФться. Уздовж розломiв розташованi пiдводнi вулкани, один з них викидався в 1963 р., у результатi чого тут утворився новий острiв Сюртсей. Приблизно на широтi РЖрландiСЧ хребет розсiчений поперечними розломами Рейкянес i Гiббса, до останнього приурочена група пiдводних гiр Фарадея. До пiвдня вiд них починаСФться Пiвнiчно-Атлантичний хребет, який до Азорських островiв маСФ майже меридiональне простягання. Азорський вулканiчний масив розташований у зонi однойменного поперечного розлому, який прослiдковуСФться вiд пiдводноСЧ окраСЧни ПiвнiчноСЧ Америки до Пiренейського пiвострова. Пiвденнiше затоки Мейн iз цiСФю зоною розломiв генетично повязаний ланцюг пiдводних вулканiв Кельвiн, потiм до сходу вiд них вулканiчний масив Корнер, а бiля пiдводноСЧ окраСЧни РЖберiйського масиву група пiдводних вулканiчних гiр Горриндж i iн. У цiлому це одна з найбiльш активних вулканiчних зон в Атлантицi. У 1957 р. тут вiдбулося велике пiдводне виверження, у результатi якого утворився новий вулкан Капелiньюш.
До пiвдня вiд Азорських островiв розташована група пiдводних вулканiчних гiр Грейт Метеор (гори Платона), що утворюють поперечний гребiнь на схiдному фланзi серединного хребта. Рифтова зона тут до 18 пн. ш. маСФ пiвденно-захiдне простягання. Хребет перетинаСФться декiлькома широтними розломами, з них найбiльш велика зона розломiв Атлантис. Пiвденнiше, до екватора, простягання хребта мiняСФться на пiвденно-схiдне. У районi екватора хребет сiче цiлий ряд розломiв, по яких окремi сегменти серединно-океанiчного хребта зрушенi по вiдношенню один до одного в схiдному напрямку. З найбiльшими з цих розломiв повязанi глибокi поперечнi западини, наприклад Романш iз глибиною до 7856 м. РЖншi великi розломи в приекваторiальнiй частинi серединного хребта Вiма Сан-Паулу, Чейн. З розломом Сан-Паулу повязаний однойменний острiв, який являСФ собою самотню скелю перидотиту, що пiднiмаСФться над рiвнем моря на сотню метрiв. Вiк перидотитiв на о. Сан-Паулу 835 млн. рокiв
До пiвдня вiд екватора простягаСФться Пiвденно-Атлантичний хребет, що зберiгаСФ в цiлому меридiональне простягання. Поперечних сiчних розломiв тут значно менше, нiж у Пiвнiчнiй пiвкулi. Хребет сильно розвинутий у ширину, займаючи бiльш 1/3 загальноСЧ площi дна океану. З великими поперечними розломами повязанi осередки сучасного чи недавнього вулканiзму (о-ва Вознесiння, Св. Олени, Тристан-да-Кунья).
У районi вулканiчного острова Буве, приблизно на широтi 55 пд.ш. простягання хребта мiняСФться на субширотне, i Серединно-Атлантичний хребет переходить в Африкансько-Антарктичний, що вiдрiзняСФться меншою висотою i шириною, але зберiгаСФ рифтову структуру гребеня. Вiн обгинаСФ Пiвденну Африку i простягаСФться далi в РЖндiйський океан.
Рифтова зона Серединно-Атлантичного хребта на всiй його протяжностi вiд Норвезького моря до о. Буве збiгаСФться з поясом епiцентрiв землетрусiв, що продовжуСФться далi до пiвночi, вже в Пiвнiчному Льодовитому океанi, i до сходу вiд о. Буве, уздовж Африкансько-Антарктичного пiдняття. Серединно-Атлантичному хребту притаманнi також лiнiйнi магнiтнi аномалiСЧ, на думку бiльшостi дослiдникiв найбiльш характернi для серединно-океанiчних структур. Сейсмiчнi дослiдження показують ненормально високi швидкостi пружних хвиль пiд рифтовою зоною хребта, а геотермiчнi високi значення теплового потоку. Таким чином, Серединно-Атлантичний хребет маСФ всi типовi геофiзичнi особливостi, властивими цьому типу планетарних морфоструктур. У результатi драгування в рифтових зонах були виявленi ультраосновнi породи i габро. Аналогiчнi результати були отриманi також i при драгуваннi в западинi Романш. За уявленнями РЖ.Н. РДльнiкова i Г.Н. Лунарського (1970), западина Романш являСФ собою досить древнСФ утворення, що сформувалося, можливо, ще до виникнення серединного хребта, на що, на СЧхню думку, вказуСФ значна потужнiсть осадового шару i, очевидно, "iншого" шару на днi цiСФСЧ западини. Зсув окремих сегментiв хребта по розломах, у тому числi i по розлому Романш, здавалося б, суперечить цьому уявленню, але цiлком припустимо, що при дуже давньому закладеннi розлом продовжуСФ бути досить активним.
2.1.2 Тихий океан СФ найбiльшим водним басейном на Землi. Вiн розмiщений мiж материками АзiСЧ, АвстралiСЧ та Америки. Його площа 179,68 млн. км2, середня глибина 3981 м. Вiн маСФ округлi обриси, довша вiсь його становить майже половину довжини земного екватора, коротша сягаСФ 13000 км. Тихий океан маСФ структурнi береги, видовженi у напрямку простягання узбережних гiр. Нерiвностi земноСЧ поверхнi у ньому вiд западин дна до вершин прилеглих гiр перевищують 14000 м [3].
Серединний хребет у Тихому океанi знаходить