Рифтовi системи Землi
Дипломная работа - Геодезия и Геология
Другие дипломы по предмету Геодезия и Геология
ули повязанi з альпiйським горотворенням. Вони обумовили виникнення Французько-ЧеськоСЧ системи рифтiв зi значними проявами бiля них молодого вулканiзму. Вiд ЛiонськоСЧ затоки Середземного моря до Судетських гiр, по територiСЧ ФранцiСЧ, Нiмеччини i ЧехiСЧ на 1500 км простягаСФться дугоподiбна система активiзованих зводiв кайнозойського вiку. Вона складена Центральним Французьким масивом, Рейнським зводом, Чеським масивом, Судетським гiрським зводом i повязаними з ними грабенами. Видiляються три областi проявiв молодого вулканiзму: Центрально-Французька, Рейнська, Чешсько- Силезька.
Центральний французький масив являСФ собою брилу, складену палеозойськими складчастими породами, прорваними гранiтами. Брила сильно роздроблена молодими розломами, перетворена в схiдчастий звiд, ускладнений грабенами Ронським, Форез, Лимань. З пiвдня масив обiрваний приморською грабеноподiбною западиною. Грабени формувалися з кiнця олiгоцену й у мiоценi. Головна фаза формування Центрального масиву була в плiоценi. Тодi уздовж розломiв, що простягаються смугою з пiвдня на пiвнiч, проявився молодий вулканiзм. Це Лангедок-Кос, Канталь, Мон-Дор, Шен-де-Пюi. На схiд цiСФСЧ смуги розташований вулканiчний район Куарон-Веле. Вулкани СФ у грабенах, особливо в грабенi Лимань.
Рейнський звiд ускладнений системою грабенiв: Верхньорейнським, Нижньорейнським i Гессенським. Грабени у свою чергу ускладненi поперечними розломами. З ними повязанi прояви молодого вулканiзму. Райони його утворюють переривчасту Пiвнiчно-Рейнську вулканiчну дугу. Це плато Айфель, плато Пелленц, гори Зiбенгебiрге, плато Весгервальд, Фогельсберг, Високий Рен.
Плато Айфель розташоване мiж рiками Мозель i Ар. Воно складене складчастими породами девонського вiку, розбитими розломами субширотного напрямку. З розломами повязанi прояви молодого вулканiзму. Розрiзняють чотири фази його прояву:
1) вулканiчнi плiоценовi базальтовi куполи, 2) шлаковi плейстоценовi конуси, 3) голоценовi маари, 4) вуглекислi газовi струменi- мофети.
Плато Пелленц вiдоме за назвою оз. Лаахерзе. Воно знаходиться на захiдному бортi грабена долини р. Рейн. Тут велике число шлакових конусiв, розташованих навколо маару Лаахерського озера. Довжина плато 35 км, ширина 25 км. Вулкани розташованi по розломах двох систем: пiвнiчно-захiдноСЧ i пiвнiчно-схiдноСЧ. Вулканiзм вiдрiзняСФться тут бiльш кислим складом продуктiв, нiж у захiдному Айфелi. Найбiльш цiкавим СФ маар Лаахерзе i зруйнованi стратовулкани в йому районi. Чешсько-силезька вулканiчна дуга простягаСФться на 600 км через Руднi гори з грабеном р. Огрже, Чеськi Середнi гори, Лужицькi гори.. Молодий вулканiзм проявився нерiвномiрно. Максимальна активнiсть його була приурочена до Доуповских гiр i Чеських Середнiх гiр. В цих межах вiн розвивався протягом трьох фаз. Перша з них в кiнцi олiгоцену i початку мiоцену була головною. Третя фаза припадаСФ на плiоцен i раннiй плейстоцен, коли вiдбувалися виливи ультраосновних лав, а пiзнiше олiвiнових базальтiв. В результатi сформувались як крупнi так i невеликi вулкани. Так, в Чеських Середнiх горах вулкани приуроченi до невеликих грабенiв. Це звiд довжиною. 60 км, обмежений з пiвдня Полабською западиною. Унаслiдок СЧСЧ дроблення прояви молодого вулканiзму прослiдковуються до 50 км на пiвдень. У Судетських горах вiдомi рiзнi базальтовi вулкани. Прикладом служить у Низькому РДсенику вулкан Вельки Роудiн (780 м). Це руСЧни середньоплейстоценового стратовулкана площею 8 кв. км.
Саяно-Байкало-Хубсугульська система гiрських зводiв i рифтiв
На територiСЧ АзiСЧ процеси активiзацiСЧ виразилися у формуваннi дугоподiбних систем горнах зводiв, рифтiв i мiжгорських западин. Це Саяно-Байкало-Хубсугульська система.
Байкальська гiрська система. У географiчному вiдношеннi це досить визначений i самостiйний регiон. Обмежений з пiвночi i з заходу - Середньосибiрським плоскогiрям, зi сходу - Алданським нагiрям i Становим хребтом, з пiвденного сходу горами Джидинськой краСЧни, Захiдного i Схiдного Забайкалля. Площа БайкальськоСЧ гiрськоСЧ системи складаСФ 575 тис. км2. До складу БайкальськоСЧ гiрськоСЧ системи входять наступнi географiчнi райони: Захiдне, Схiдне, Пiвденне Прибайкалля, Пiвнiчно-Байкальське нагiря, Патомське нагiря, Вiтiмсьое плоскогiря, Олекмо-Вiтiмська гiрська краСЧна. Територiя регiону характеризуСФться значною пiднесенiстю над рiвнем моря i переважно гiрським рельСФфом. У планi розрiзу (через весь регiон) буде спостерiгатися загальне зниження зi сходу на захiд. Найнижчою вiдмiткою СФ рiвень озера Байкал (456 м), найвищою вершина м. Мунку-Сардик (3491 м). Практично на всiй територiСЧ переважають сильно розчленованi середньовисотнi гори (сопки). Бiльшiсть хребтiв регiону маСФ порiвняно мякi обриси з плоскими, вирiвняними процесами тривалоСЧ денудацiСЧ, вершини. Рiвниннi поверхнi зустрiчаються лише в тектонiчних западинах i долинах великих рiк. На геологiчну будову (особливо в районi Байкальського рифта) великий вплив зробили розривнi порушення земноСЧ кори, що мають переважно пiвнiчно-схiдний напрямок. ЗвертаСФ на себе увага велика сучасна тектонiчна активнiсть БайкальськоСЧ гiрськоСЧ системи з погляду загальне планетарноСЧ активностi. Узагалi, Байкальська гiрська система вiдноситься до молодоСЧ сейсмiчно активноСЧ областi. Тектонiчна активнiсть виявляСФться у виглядi повiльних опускань (до 30 мм у рiк) i пiдняттiв берегiв Байкалу, а також iнтенсивних землетрусiв, що досягають 8-10 балiв, наприклад, самий великий землетрус(Саганське)