Проблема перекладу умов комунСЦкативного вживання на прикладСЦ твору Е. Ремарка "Час жити й час умирати"
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
/p>
Обидва варСЦанти досить яскраво представляють семантику оригСЦналу. Однак за ступенем присутностСЦ модального вСЦдтСЦнку й експресивноi образностСЦ виграСФ переклад И. Шрайбера, у якого вСЦдзначаСФться бСЦльше ретельне оформлення фразеологСЦзму вСЦковСЦчна сизифова праця, що надаСФ йому додаткову експресСЦю й максимально наближаСФ до оригСЦналу [98,c.107].
ХудожнСЦй текст майже завжди нацСЦлений на певного читача, вСЦдповСЦдно до якого й вСЦдбуваСФться вСЦдбСЦр язикових засобСЦв.
АналСЦз прагматичного вибору лексики, синтаксичних конструкцСЦй, стилСЦстичних прийомСЦв саме й визначаСФ авторську модальну оцСЦнку зображуваного.
ВзаСФмозвязок язиковоi матерСЦi художнього тексту й субСФктивноi авторськоi оцСЦнки пСЦдтверджуСФ той факт, що модальнСЦсть проявляСФться в художньому текстСЦ практично у всСЦх формах з використанням самих рСЦзних засобСЦв втСЦлення художнього задуму, яскравим прикладом сказаного СФ роман Е.М. Ремарка Час жити й час умирати [92,c.78].
Виниклий у неяснСЦй СЦ тривожнСЦй полСЦтичнСЦй обстановцСЦ початку XX-го столСЦття, цей роман нСЦс у собСЦ духовнСЦ хвороби свого часу, свСЦдчив про незлСЦченних жертв мСЦлСЦтаризму, що заплатили життями й своiми стражданнями за жадСЦбнСЦсть СЦмущих класСЦв СЦ урядСЦв.
Художник, що оповСЦдаСФ про вСЦйну, не може, звичайно ж, зберСЦгати нейтралСЦтет, така, можна сказати, специфСЦка цього жанру й, звичайно ж, сам роман Час жити й час умирати не представляСФ щодо цього виключення.
СповСЦдальний тон роману Е.М. Ремарка - домСЦнуюча особливСЦсть його стилю, що впливаСФ на читача з перших же рядкСЦв СЦ граючу вирСЦшальну роль у встановленнСЦ тСЦсного контакту мСЦж ним СЦ самим художником.
Що ж стосуСФться обвинувачення, вСЦд якого також нСЦбито вСЦдрСЦкаСФться автор, то чи багато можна назвати творСЦв не тСЦльки нСЦмецькоi, але й всСЦСФi свСЦтовоi лСЦтератури першоi половини XX столСЦття, якСЦ виступали б з такою же жагучою обвинувальною промовою перед судом СЦсторСЦi, як саме цей роман?
Усе лише в тому, що вСЦдкриту форму це мовлення здобуваСФ лише в декСЦлькох невеликих публСЦцистичних вСЦдступах, де вустами свого героя автор засуджуСФ вСЦйну.
В основному ж вона СЦмплСЦкована в пСЦдтекстСЦ всих епСЦзодСЦв роману, описаних СЦз мнимою неупередженСЦстю людини, що як би веде щоденник, не розраховуючи на те, що його записи попадуться кому-небудь на очСЦ:
Eins mchte ich aber doch noch wissen, sagt Albert, ob es Krieg gegeben htte, wenn der Kaiser nein gesagt htte.
Das glaube ich sicher, werfe ich ein, er soll ja sowieso erst gar nicht gewollt haben.
Na, wenn er allein nicht, dann vielleicht doch, wenn so zwanzig, dreiig Leute in der Welt nein gesagt hatten.
Das wohl, gebe ich zu, aber die haben ja gerade gewollt.
Es ist komisch, wenn man sich das berlegt, fhrt Kropp fort, wir sind doch hier, um unser Vaterland zu verteidigen. Aber die Franzosen sind doch auch da, um ihr Vaterland zu verteidigen. Wer hat nun recht?[96,c.190].
Але що я все-таки хотСЦв би довСЦдатися, говорить Альберт, так це от що: почалася б вСЦйна або не почалася, якби кайзер сказав нСЦ?
Я впевнений, що вСЦйни не було б, вставляю я, адже вСЦн, говорять, спочатку зовсСЦм не хотСЦв ii.
Ну нехай не вСЦн один, нехай двадцять тридцять чоловСЦк в усьому свСЦтСЦ сказали б нСЦ, може бути, тодСЦ ii все-таки не було б?
Мабуть що так, погоджуюся я, але вони-те саме бажали, щоб вона була.
Дивно все-таки, як подумаСФш, продовжуСФ Кроп, адже навСЦщо ми тут? Щоб захищати свою батькСЦвщину. Але французи теж перебувають тут для того, щоб захищати свою батькСЦвщину. Так хто ж правий?[92,c.239].
У даному контекстСЦ пряме мовлення дозволяСФ сполучати як особисте авторське вСЦдношення до певноi проблеми, так СЦ вСЦдношення його героiв. Вустами Гребера Е.М. Ремарк зачСЦпаСФ одне СЦз самих пекучих питань: який час настав: час жити або час умирати, СЦ даСФ ясну вСЦдповСЦдь: час умирати.
РЖ пСЦдтвердженням тому кСЦнець роману.
В украiнському варСЦантСЦ перекладу Ю. АфонькСЦну вдалося з дивною точнСЦстю створити адекватне модальне тло оригСЦналу СЦ яскраво представити не тСЦльки негативне вСЦдношення письменника до вСЦйни, розвязаноi правлячими колами СФвропейських держав, але й донести до читача цСЦлу гаму позитивних СЦ негативних почуттСЦв СЦ емоцСЦй, що виражають рСЦзними верствами населення.
ЗмСЦст роману Час жити й час умирати свСЦдчить про те, наскСЦльки бСЦдний особистий досвСЦд його героiв. Юнаки, зСЦ шкСЦльноi лави, потрапляють в окопи, не маючи, практично, нСЦ найменшого уявлення про життя. У них за спиною роки навчання гСЦмназичним наукам, мрСЦi, невизначенСЦ й наiвнСЦ, про майбутнСФ, у якому про вСЦйну не було й мовлення.
Украiнський переклад по семантичнСЦй СЦ модальнСЦй наповнюваностСЦ абсолютно не поступаСФться оригСЦналу й повнСЦстю передаСФ барвисту палСЦтру негативного образа учителя СЦ наставника, що не вмовляв своiх учнСЦв, а виступав перед ними з промовами СЦ запитував задушевним голосом Ви, звичайно, теж пСЦдете разом з усСЦма, чи не так, друзСЦ моi?.
Це були професСЦйнСЦ методи психологСЦчноi обробки майбутнСЦх смертникСЦв, якСЦ, зрештою, ладом, без найменшого сумнСЦву в правотСЦ своiх учинкСЦв, пСЦд його командою, вСЦдправлялися в окружне вСЦйськове керування.
Письменник представляСФ його в романСЦ в самих негативних тонах. Сповнений почуття власного достоiнства, пСЦдкрСЦпленого авторитетом мундира, цей пустоголовий солдафон прагне викорСЦнити з новобранцСЦв останнСЦ залишки вСЦльнодумства й перетворити iх потСЦм у безвладну й слСЦпу машину для вбивства.
Сувора безжалСЦсна школа казарми, фронт, щохвилинна можливСЦсть загинути, повна безп