Зовнiшя полiтика США за президентiв Б. Клiнтона та Дж. Буша-молодшого
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
умови реалiзацiСЧ цiСФСЧ стратегiСЧ? На нашу думку, нас очiкуСФ формування конфлiктноСЧ мiжнародноСЧ системи, в якiй самiй Америцi буде важко вiдстоювати своСЧ iнтереси. Можна запропонувати iнший вихiд - рiзнi форми колективноСЧ спiвпрацi, дотримання балансу сил, нацiонального суверенiтету, тобто принципiв вестфальськоСЧ моделi мiжнародного порядку.
3. Трансформацiя ядерноСЧ стратегiСЧ США: причини та особливостi
З часу появи ядерноСЧ зброСЧ iнiцiюються рiзного роду пропозицiСЧ щодо ядерного роззброСФння та контролю над ядерною зброСФю. Так, 1946 та 1959 року СРСР запропонував вiдповiдно прийняти: Конвенцiю про заборону виробництва й застосування ядерноСЧ зброСЧ; про загальне та повне роззброСФння. У 1946 роцi США у свою чергу iнiцiювали в ООН план Баруха, у якому йшлося про мирне використання ядерноСЧ енергiСЧ.
У 1959 роцi у рамках ООН було створено пiд головуванням США i СРСР Комiтет з роззброСФння, до якого спочатку входило 10 держав. 1961 року Комiтет поповнився ще 8-ма державами, згодом членами Комiтету стали багато iнших держав.
У 1963 роцi було пiдписано Московський договiр про заборону випробувань ядерноСЧ зброСЧ у трьох середовищах (атмосферi, космосi i пiд водою). Дозволялись ядернi випробовування лише глибоко пiд землею. Цей договiр СФ чинним i сьогоднi.
1968 року США, СРСР i Великобританiя пiдписали Договiр про нерозповсюдження ядерноСЧ зброСЧ (ДНЯЗ), змiст якого зводився до наступного:
- не передавати ядерну зброю та ядернi компоненти iншим державам;
Б) не надавати допомогу державам у придбаннi ядерноСЧ зброСЧ;
- неядернi держави зобовязувалися не набувати ядерну зброю i довiритись гарантiям з боку МАГАТЕ.
На початку 1990-х рокiв майже 40 держав приСФднались до цього договору, в тому числi КНР, Францiя. Шiсть держав вiдмовились вiд власних ядерних програм i навiть вiд ранiше отриманоСЧ ядерноСЧ зброСЧ: Пiвденно- Африканська Республiка, Бразилiя, Аргентина, УкраСЧна, Бiлорусь, Казахстан.
1972 року було пiдписано США i СРСР Безстроковий договiр про обмеження систем протиракетноСЧ оборони (Договiр щодо ПРО). 1974 року вiн був доповнений. Двi наддержави дiйшли на той час висновку, що спроба захистити свою краСЧну за допомогою ПРО - руйнiвна i безперспективна, оскiльки вона тiльки стимулюСФ гонку як оборонних, так i наступальних озброСФнь. Тому США i СРСР вирiшили вiдкрити максимально своСЧ територiСЧ для завдання можливого удару балiстичними ракетами з ядерними боСФголовками, щоб переконати одтин одного у неминучостi вiдплати, тобто гарантованого взаСФмного знищення.
Договiр щодо ПРО передбачав: 1) Сторони зобовязувались не розгортати системи протиракетноСЧ оборони по всiй своСЧй територiСЧ, не створювати основу для такоСЧ оборони та не розгортати системи ПРО окремих районiв (фактично договiрнi сторони вiдкривали своСЧ територiСЧ для можливих ударiв); 2). Винятком були: а) район радiусом 150 км довкола Москви СРСР, тут Радянський Союз мiг розташувати не бiльше нiж 100 протиракет на стартових позицiях та 6 комплексiв радiолокацiйних станцiй (PJ1C) ПРО; б) район радiусом 150 км у Пiвнiчнiй Дакотi у (СкелястихгорахУ^Транд Форкс (США), де дозволялось розгорнути не бiльше нiж 100 протиракет на стартових позицiях i двi великi PJIC ПРО. У спадок вiд СРСР УкраСЧна отримала двi PJIC як елементи системи ПРО, якi розташованi поблизу Мукачева i Севастополя. Вони функцiонують у СФдинiй росiйськiй системi попередження про ракетний напад i контролю космiчного простору i захисту держав СНД|
Сторони також зобовязувались: не створювати, не випробовувати та не розгортати системи або компоненти морського, повiтряного, космiчного та мобiльно-наземного базування ПРО; не надавати ракетам, пусковим установкам та PJIC, якi входять до складу стратегiчноСЧ системи ПРО, спроможностi вирiшувати завдання боротьби з стратегiчними балiстичними ракетами по всiй територiСЧ; не передавати iншим державам та не розгортати поза межами своСФСЧ нацiональноСЧ територiСЧ системи ПРО або СЧхнi компоненти, якi обмежуються Договором.
Також у цьому ж 1972 роцi США i СРСР пiдписали Тимчасову угоду про деякi заходи в галузi обмеження стратегiчних наступальних озброСФнь (СНО- 1). Сторони вiдповiдно домовились не збiльшувати кiлькiсно i якiсно носiСЧ ядерноСЧ зброСЧ, тобто ракети,упродовж 5-й рокiв. СтратегiчноСЧ авiацiСЧ договiр не торкався.
1979 року пiдписано цими ж краСЧнами СНО-2. Вперше в iсторiСЧ ядерноСЧ зброСЧ сторони домовились про встановлення рiвноСЧ кiлькостi носiСЧв стратегiчних ядерних озброСФнь усiх типiв: спочатку по 2400 одиниць, аз 1981 року - 2250 одиниць. СНО-2 не був ратифiкований у США через введення Радянським Союзом своСЧх вiйськ до Афганiстану.
1987 рiк -Договiр мiж СРСР i США про лiквiдацiю ракет середньоСЧ i малоСЧ дiСЧ (Договiр про РСМД). Цей договiр передбачав лiквiдацiю упродовж трьох рокiв усiх ракет наземного базування, що мали дальнiсть дiСЧ у дiапазонi вiд 500 до 5500 км, СЧхнiх пускових установок i допомiжного устаткування. Таким чином, йшлося про лiквiдацiю двох класiв ядерно-ракетноСЧ зброСЧ. Положення Договору про СТАРТ-1 стосувались тiльки держав, якi його пiдписали (СРСР i США). Тобто такi держави ядерного клубу, як Великобританiя, Францiя, Китай, також РЖндiя i Пакистан, його не дотримувались.
Радянськi РСМД були розташованi на 117 обСФктах: у БiлорусiСЧ - 28, Казахстанi -5, РосiСЧ -14, УкраСЧнi - 25, Узбекистанi -1, ТуркменiСЧ - 1, Литвi - З, ЛатвiСЧ- 2,ЕстонiСЧ -1, ЧССР - 1, НДР - 6.
СРСР мав знищити 1846 РСМД, а США - 846.
На територiСЧ УкраСЧни на 25 обСФктах було розмiщено 377 ракет середньоСЧ i ма