Зовнiшя полiтика США за президентiв Б. Клiнтона та Дж. Буша-молодшого
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
Вµрiвництва ПiвденноСЧ КореСЧ про вiрогiднiсть агресiСЧ з боку пiвнiчнокорейського лiдера, пiдтриманого комунiстичним КитаСФм та Радянським Союзом. Пiсля нападу 25 червня 1950 року Кiм РЖр Сена на Пiвденну Корею i початку громадянськоСЧ вiйни на Корейському пiвостровi США дiяли пiд егiдою ООН. Рада Безпеки ООН за американською iнiцiативою прийняла рiшення про органiзацiю та вiдрядження спiльних оонiвських сил на допомогу пiвденним корейцям. Керiвництво ними було доручено Сполученим Штатам. На допомогу Кiм РЖр Сену поспiшили Китай та СРСР. Корейська вiйна набирала позицiйного характеру.
СвоСФрiдною компенсацiСФю за втрату Китаю, контролю над усiСФю КореСФю стало для США пiдписання ними 30 серпня 1951 року угоди про гарантiСЧ Фiлiпiнам та укладення 1 вересня цього ж року Тихоокеанського пакту (АНЗЮС) у складi США, АвстралiСЧ та НовоСЧ ЗеландiСЧ. Нарештi, пiсля тривалоСЧ i складноСЧ пiдготовки 8 вересня 1951 року у Сан-Франциско було пiдписано мирний договiр з ЯпонiСФю. Його пiдписантами стали 48 держав. Представники СРСР, Польщi та Чехословаччини, якi брали участь у розробцi договору, вiдмовилися поставити своСЧ пiдписи пiд ним. Цього ж дня США та Японiя уклали договiр про безпеку, за яким Штати отримали право на дислокацiю своСЧх збройних сил на японськiй територiСЧ
Труменiвський курс на "стримування" комунiзму республiканцi гостро критикували в перiод передвиборноСЧ кампанiСЧ 1952 року. Цю доктрину вони вважали недiСФвою, аморфною, пасивною, боягузливою.
У боротьбi за крiсло у Бiлому домi Дуайт Ейзенхауер використав нову зовнiшньополiтичну доктрину, замiнивши полiтику "стримування" полiтикою "вiдкидання", "звiльнення" вiд комунiзму. РЗСЧ теоретиком був Дж.Фостер Даллес (1888-1959) - держсекретар США у 1953-1959 роках, який полiтику "стримування" розглядав як оборонну i таку, що не може бути ефективною проти агресiСЧ, i запропонував альтернативу - боротися за "звiльнення" СхiдноСЧ РДвропи методами, "близькими до справжньоСЧ вiйни", - вiйною полiтичною, психологiчною i пропагандистською. В iнших регiонах США забезпечували свiй вплив шляхом створення вiйськово-полiтичних пактiв та економiчноСЧ допомоги. Пiсля корейськоСЧ вiйни у Вашингтонi дiйшли висновку про необхiднiсть силовоСЧ вiдповiдi на будь-якi прояви комунiстичноСЧ загрози. ДiСЧ комунiстичних повстанцiв в РЖндонезiСЧ, Бiрмi, ТаСЧландi розглядалися як скоординованийнаступ свiтового комунiзму i пiдтверджували теорiю про можливiсть дiСЧ принципу "домiно". США висунули на перший план завдання боротьби з комунiзмом у будь-якому куточку планети. Це згодом привело СЧх до ВСФтнаму.
На рубежi 1950-1960-х рокiву звязку з появою ракетноСЧ технiки ( у 1957 роцi СРСР вивiв у космос перший штучний супутник землi), всупереч антагонiстичним економiчним та вiйськово-полiтичним блокам, усе виразнiше формувалося усвiдомлення глобальноСЧ взаСФмозалежностi свiту, необхiдностi дiСФвого контролю над гонкою озброСФнь. Серед американськоСЧ полiтичноСЧ елiти у цьому контекстi можна видiлити три пiдходи: 1) представники першого пропонували враховувати тодiшнi свiтовi реали i пристосуватися до них, обмеживши американське втручання у свiтовi проблеми; 2) iншi виступали за широке використання економiчних, полiтичних та iдеологiчних важелiв; а в крайньому випадку i "малих воСФн" для захисту американських iнтересiв; 3) третiй, найбiльш небезпечний пiдхiд, представники якого - передовсiм вiйськово-промислового комплексу - наполягали на можливостi застосування "превентивноСЧ ядерноСЧ вiйни".
У цих свiтових умовах зовнiшня полiтика 35-го президента США Дж.Кеннедi мала досить своСФрiдний характер. Вона характеризуСФться переплетiнням двох тенденцiй: з одного боку, нагнiтанням вiйськовоСЧ противаги, прикладом чого може слугувати спiвучасть в iнтервенцiСЧ проти Куби на Плайя-Хiрон у квiтнi 1961 року; з другого, поверненням до реалiстичноСЧ лiнiСЧ, спрямованоСЧ на вiдповiдне послаблення мiжнародноСЧ напруги, а саме: замiною попереднiх зовнiшньополiтичних принципiв новою стратегiчною доктиною гнучкого реагування на змiни у свiтi, визнанням необхiдностi (щоправда, далеко не всiма американськими полiтиками) мирного розвязання мiжнародних проблем, зрушень радянсько-американських вiдносинах. У 1955 роцi СРСР випробував рекордну 50-мегатонну водневу бомбу, вибуховий гриб якоСЧ пiднявся на 67 км вгору, а радiоактивна хмара фактьично накрила всю планету. Радянський Союз мав тодi вже i 1 ОО-мегатонну водневу бомбу. Цей факт був однiСФю з причин пiдписання 1963 року Договору про заборону атомних иррообовувань у трьох середовищах.
Доктрина "гнучкого реагування", взята офiцiйним Вашингтоном на озброСФння на початку 1960-х рокiв, дiяла i у роки президентства Л.Джонсона. Вiн продовжив полiтику нормалiзацiСЧ вiдносин з СРСР: всупереч позицiСЧ конгресу надав московському урядовi кредити на закупiвлю хлiба в американських фермерiв; 1964 року оголосив доктрину "наведення мостiв" (розвиток торговельних i гуманiтарних звязкiв iз деякими соцiалiстичними краСЧнами), 1968 року пiдписав Договiр про нерозповсюдження ядерноСЧ зброСЧ а пiд завiсу свого урядування готувався до переговорiв щодо обмеження стратегiчних озброСФнь (ОСО-1).
Дiючи в дусi кеннедiвського "Союзу заради прогресу", Л.Джонсон все ж 1965 року проголосивнову доктрину, названу його iмям, яка передбачала право США на вiйськовi дiСЧ на латиноамериканському континентi з метою захисту своСЧх громадян". Куди б не прямували американськi громадяни, разом з ними йде цей прапор