Зовнiшя полiтика США за президентiв Б. Клiнтона та Дж. Буша-молодшого
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
Вони вiдчувають загрозу в тому, що США прагне до свiтовоСЧ гегемонi. Намагання США створити однополярну систему приводять до того, що великi держави докладають ще бiльших зусиль, рухаючись у бiк багатополярностi. Якщо говорити про iнтереси наддержави в такiй одно-багатополярнiй системi, то зацiкавлена в поверненнi до однополярноСЧ системи, щоб самостiйно приймати рiшення. Провiднi ж краСЧни свiту зацiкавленi в багатополярнiй системi. Тому стабiльнiсть iснуючоСЧ системи значною мiрою залежить вiд рiвноваги мiж цими головними конфлiктуючими групами. Така рiвновага за своСФю природою нестабiльною, i марно сподiватись, що СЧСЧ можна буде втримати. СпостерiгаСФться значне протистояння гегемонiСЧ США з боку провiдних регiональних держав Тому можна сказати, що США i другоряднi регiональнi держави мають спiльнi iнтереси, таким чином позбавляючи провiднi регiональнi держави впливу у регiонах.
Хантiнгтон робить висновок, що "свiтова полiтика вiдiйшла вiд бiполярноСЧ системи доби холодноСЧ вiйни, пройшла через однополюсний момент (кульмiнацiСФю його стала вiйна у Перськiй затоцi) i тепер рухаСФться вiд одно-багатополюсного перiоду до по-справжньому через 10-20 рокiв багатополюсного XXI ст. У багатополюсному свiтi великi держави неминуче конкуруватимуть, конфлiктуватимуть та створювати коалiцiСЧ у рiзноманiтних поСФднаннях. Проте у такому свiтi не буде напруги та конфлiктiв мiж наддержавою та великими регiональними державами, що було визначальною характеристикою одно-багатополярного свiту.
РЖнколи зустрiчаються твердження, що США на першопочатках пiсля холодноСЧ вiйни не мали чiткоСЧ лiнiСЧ щодо власноСЧ стратегiчноСЧ мети у звязку з припиненням конфронтацiСЧ i зникнення головного ворога. Проте росiйськi науковцi-американiсти (зокрема, ШиряСФв Б.А.) здебiльшого опонують цьому мiркуванню. На СЧхню думку, аналiз зовнiшньоСЧ полiтики Сполучених Штатiв Америки у 1990-i роки дозволяСФ стврджувати, що Штати не втрачали зовнiшньополiтичних орiСФнтирiв. Заверешення холодноСЧ вiйни було сприйнято як величезна перемога, яка давала США унiкальний iсторичний шанс у прагненнi до свiтового лiдерства, а, отже, у реалiзацiСЧ головноСЧ мiсiСЧ, передбаченою долею.
У США одразу усвiдомили тi переваги i можливостi, якi вiдкривались перед СФдиною наддержавою. РЖ практично не сумнiвались у тому, що свiт пiсля холодноСЧ вiйни став однополярним. У першi роки по завершення холодноСЧ вiйни Сполученi Шатати Америки прагнули дотримуватись стратегiСЧ мякоСЧ, демократичноСЧ гегемонiСЧ, в основi якоСЧ були покладенi
традицiйнi, iнтернацiоналiстськi iнтереси, яккi, як правило, сповiдували(демократичнi держави. Ця стратегiя передбачала активне втручання США в усiх випадках, де виникала загроза свiтовiй стабiльностi i безпецi. Вона також передбачала широку участь союзникiв США, iнших держав i мiжнародних органiзацiй.
В умовах сплеску етнiчних i релiгiйних конфлiктiв однiСФю з головних цiлей полiтики США було прагнення не допустити гуманiтарних катастроф. На деякий час, це стосуСФться адмiнiстрацiСЧ Б.Клiнтона. Гуманiтарнi iнтервенцiСЧ стають офiцiйною полiтикою США. В адмiнiстрацiСЧ iснувала впевненiсть у тому, що Сполученi Штати Америки повиннi втручатися заради збереження глобальноСЧ i регiональноСЧ стабiльностi з тим, щоб не дозволити деструктивним процессам перерости у некерованi катастрофи. Доктрина гуманiтарноСЧ iнтервенцiСЧ пiдтримувалася концепцiями керованих конфлiтiв, конфлiктiв середньоСЧ iнтенсивностi тощо.
Першу гуманiтарну iнтервенцiю США здiйснили в Сомалi у 1993 роцi. Ця iнтервенцiя насправдi базувалася на винятково гуманiтрних принципах, оскiльки у США не було жодних iнтересiв в цьому Африканському регiонi. Згодом була здiйснена iнтервенцiя в ГаСЧтi з метою вiдновлення демократичного урядування. Наступною була Боснiя (1995 рiк), i, нарештi, вiйськова акцiя Косово (1999 рiк), яка супроводжувалася широкомасштабним використанням збройних сил США.
Практично всi регiональнi конфлiкти пiсля холодноСЧ вiйни демонстрували одну негативну рису новоСЧ епохи - падiння ефективностi мiжнародних органiзацiй i, насамперед, ООН. Хоча США i притримувалися принципу iнтернацiонаiзму, вони все частiше при здiйсненнi гуманiтарних iнтервенцiй вiддавали перевагу дiям без санкцiй ООН, посилаючись на СЧСЧ неефективнiсть. Так, США використовували вiйськову силу в Косово без згоди Ради Безпеки ООН. США все частiше наполягали на своСФму правi застосовувати гуманiтарнi iнтервенцiСЧ в односторонньому порядку без згоди i сприяння мiжнародних органiзацiй.
Прихiд до влади у 1993 роцi новоСЧ демократичноСЧ адмiнiстрацiСЧ на чолi з Б.Клiнтоном (1993-2000) ознаменувався iншим напрямком реалiзацiСЧ мякоСЧ гегемонiСЧ - новою зовнiшньополiтичною концепцiСФю "розширення демократiСЧ"", суть якоСЧ полягала у збiльшеннi уваги до постсоцiалiстичних краСЧн, якi перебували у стадiСЧ "демократичного транзиту", тобто переходу вiд авторитаризму до демократiСЧ. Сполученi Штати мали на метi спрямувати насамперед змiни у схiдноСФвропейському регiонi у бажаному для них руслi i залучити краСЧни регiону до свiтових полiтичних а економiчних процесiв, в яких самi i домiнували. Окрiм цього, важливим було лiквiдувати потенцiал вiдновлення воСФнноСЧ небезпеки з боку РосiСЧ шляхом позбавлення СЧСЧ впливу у регiонi. Передбачалось, що США допоможуть схiдноСФвропейським молодим державам у розбудовi демократiСЧ i зроблять СЧх своСЧми партнерами у свiтовiй полiтицi. Якщо iншими словами, то мова йшла про пош?/p>