Зовнiшя полiтика США за президентiв Б. Клiнтона та Дж. Буша-молодшого
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
вох попереднiх свiтових воСФн;
Результати "холодноСЧ вiйни": розпад однiСФСЧ з наддержав - СРСР i лiквiдацiя його потенцiалу; розпад свiтовоСЧ соцiалiстичноСЧ системи та СЧСЧ вiйськово-полiтичноСЧ (ОВД) та економiчноСЧ (РЕВ) органiзацiй; утворення у схiдноСФвропейському просторi та на територiСЧ екс-СРСР нових незалежних держав - нових субСФктiв мiжнародних вiдносин; жодна iз пострадянських держав не володiСФ потенцiалом колишньогго СРСР; утворення у центральноСФвропейському регiонi великоСЧ держави - обСФднаноСЧ Нiмеччини, яка за всiма характеристиками може претендувати на статус регiонального лiдера; перерозподiл всiх радянських зон геополiтичного впливу на користь США i НАТО.
Головний результат завершення "холодноСЧ вiйни" у царинi мiжнародних вiдносин поляга СФ у припинення дСЧСЧ бiполярноСЧ Ялтинсько-ПотсдамськоСЧ системи мiжнародних вiдносин. Вкажемо на низку спецтифiчних обставин цього по сутi тектонiчного процесу: в iсторiСЧ не було такого механiзму змiни однiСФСЧ моделi мiжнародних вiдносин iншою; тотальний характер розвалу бiполярноСЧ системи i вiдсутнiсть будь-яких хоча б формально-юридичних документiв розмиваСФ характер базових параметрiв новоСЧ моделi мiжнародних вiдносин, становлення якоСЧ вiдбуваСФться; першi вище мовленi ознаки детермiнують затяжний тривалий характер формування новоСЧ системи мiжнародних вiдносин; нiколи ранiше змiна однiжСЧ моделi мiжнародних вiдносин iншою не супроводжувалась такою кiлькiстю регiональних криз та конфлiктiв, у ходi яких поступово вiдпрацьовуСФться модус взаСФмин мiж основними центрами сили, формуСФтьмя нова структура мiжнародних вiдносин.
(Характеризуючи сучасну структуру мiжнародноСЧ системи, С.Хантiнгтон погоджуСФться, що зараз iснуСФ СФдина наддержава - США. В той же час це, на його погляд, аж нiяк не означаСФ, що свiт став однополюсним. Однополюсна система могла б iснувати за наявностi однiСФСЧ наддержави,
багатьох слабких держав та вiдсутностi впливових великих держав. Жодна комбiнацiя слабких держав не здатна була б завадити СЧй у цьому. До такоСЧ моделi протягом кiлькох столiть наближався класичний свiт римськоСЧ доби. Бiполярна система (на зразок перiоду холодноСЧ вiйни) складаСФться з двох наддержав, вiдносини мiж якими були визначальними для мiжнародноСЧ полiтики. Кожна наддержава домiнуСФ в коалiцiСЧ союзних держав i змагаСФться з iншою за вплив серед несоюзних краСЧн. Багатополюсна система складаСФться з кiлькох великих, приблизно рiвних за силою держав, що спiвпрацюють i конкурують одна з одною, утворюючi рiзнi альянси ("СФвропейський концерт нацiй"). В кожнiй з названих систем наймогутнiшi СЧСЧ учасники зацiкавленi у збереженнi системи.
Сучасна мiжнародна система не вiдповiдаСФ жоднiй з названих моделей. Тому С.Хантiнгтон характеризуСФ СЧСЧ як "дивний гiбрид" одно-багатополюсною системи з однiСФю наддержавою та кiлькома великими державами", яка СФ водночас однополярною i багатополярною. Для розвязання мiжнародних проблем сьогоднi потрiбнi зусилля як однiСФСЧ супердержави, так i кiлькох iнших провiдних держав; i СФдина наддержава може прямо вплинути на подiСЧ через iнтереси iнших держав. На першому рiвнi знаходяться Сполученi Штати - СФдина наддержава, що маСФ беззаперечну перевагу в усiх складниках впливу (економiчному, вiйськовому, дипломатичному, iдеологiчному, технологiчному та культурному). На другому рiвнi знаходяться великi держави, що переважають своСЧх сусiдiв з регiону, але неспроможнi посилити свiй вплив у глобальному масштабi - нiмецько-французький кондомiнiум в РДвропi, Росiя в РДвразiСЧ, Китай та Японiя (потенцiйно) у Схiднiй АзiСЧ, РЖндiя в Пiвденнiй АзiСЧ, РЖран у Пiвденно-Захiднiй АзiСЧ, Бразилiя в Латинськiй Америцi, ПАР та Нiгерiя в Африцi. На третьому рiвнi знаходяться другоряднi регiональнi держави, чиСЧ iнтереси часто суперечать великим державам. До них належать Велика Британiя (щодо нiмецько-французькоСЧ комбiнацiСЧ), УкраСЧна (щодо РосiСЧ), Японiя (щодо Китаю), Пiвденна Корея (щодо ЯпонiСЧ), Пакистан (щодо РЖндiСЧ), Саудiвська Аравiя (щодо РЖрину) та Аргентина (щодо БразилiСЧ).
У названiй системi майже кожен з СЧСЧ учасникiв зацiкавлений у СЧСЧ змiнi. США вiддали 6 перевагу однополярнiй системi, великi держави обрали б багатополярну. Наддержава чи гегемон однополюсноСЧ системи, не маючи конкурентiв в оообi великих держав, зазвичай, здатна досить довго домiнувати над малими державами, доки СЧСЧ не знекровлюють внутрiшнi проблеми або певнi сили з-поза даноСЧ мiжнародноСЧ системи. Така доля спiткала Рим у V ст. та Китай у XIX. У багатополюснiй системi кожна з держав може спробувати створити однополюсну систему довкола самоСЧ себе, але в цьому СЧй заважатимуть iншi великi держави. Так часто вiдбувалось у СФвропейськiй полiтицi XIX столiття. У добу холодноСЧ вiйни обидвi свiтовi держави цiлком вiдкрито вiддавали перевагу однополюснiй системi. Однак реальна динамiка конкуренцiя та вчасне обопiльне усвiдомлення небезпеки однополюсностi, опертоСЧ на вiйськову силу, призвели до створення бiполярноСЧ системи, яка проiснувала понад чотири десятилiття, аж доки одна з наддержав не витримала протистояння. Сполученi Штати, очевидно, вiддали б перевагу однополюснiй системi, де б вони були гегемоном. США i зараз часто дiють так, нiби ця система вже iснуСФ, свiдченням чого СФ вiйна в РЖраку, яку вони розпочали у 2003 р. Великi держави, з iншого боку, обрали б багатополюсну систему, яка дозволила б СЧм обстоювати власнi iнтереси як одноосiбно, так i колективно, уникаючи обмежень, примусу чи тиску з боку могутнiшоСЧ наддержави.