Етичнi засади дiяльностi працiвникiв прокуратури
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
В°лi, якi нiбито становлять виняток iз загальних моральних принципiв правдивостi i щиростi. Слiд вiдмiтити, що цi правила СФ правовими нормами. Правдивiсть i щирiсть як етичнi принципи не можна розглядати у вiдривi вiд громадянського обовязку, а iнодi i правому обовязку не розголошувати певнi вiдомостi. Це стосуСФться державноСЧ службовоСЧ таСФмницi, а також певноСЧ таСФмницi при здiйсненнi правосуддя. Все це втiкаСФ iз загальних принципiв моралi, а не СФ виключенням з них. Останнiми роками юристи почали придiляти велику увагу питанням моральностi як в своСЧх монографiчних роботах, наукових статтях, виступах на конференцiях, так i в перiодичному друцi. Це обумовлено розширення сфери дiСЧ морального чинника в життi суспiльства. Проте необхiдно роздiляти юридичну дiяльнiсть i дiяльнiсть посадових осiб судочинства. Посадовi особи судочинства найгострiше вiдчувають проблеми моральностi своСФСЧ професiСЧ, оскiльки частiше стикаються з нестандартними ситуацiями, нiж iншi, а також вiдповiдальнiсть за тi або iншi ухваленi рiшення, бо наслiдки залежать вiд них в загальному ступенi. [30]
Моральна культура займаСФ одне з центральних мiiь в особистiй культурi спiвробiтникiв прокуратури. Це обумовлено характером СЧх дiяльностi, оскiльки вона повязана iз забезпеченням прав i свобод громадян, виконанням СЧх обовязкiв перед суспiльством i державою.
Термiн моральна культура утворився на базi двох понять моральнiсть i культура. Моральнiсть як вiдомо, це практично втiлення моральних iдеалiв, цiлей i установок в рiзних формах соцiальноСЧ життСФдiяльностi, в культурi поведiнки людей i вiдносинах мiж ними. Само слово культура, як вiдомо, походить вiд латинського cultura, що в перекладi означаСФ обробiток, обробка, вдосконалення, освiта, виховання. СубСФкта культури, СЧСЧ носiСФм СФ як суспiльство в цiлому, так i його структурнi утворення: нацiСЧ, класи, соцiальнi слон, професiйнi спiльностi i кожна людина окремо. РЖ у всiх цих випадках культура виступаСФ як якiсна характеристика ступеня досконалостi будь-якоСЧ сфери людськоСЧ життСФдiяльностi i самоСЧ людини. Людина СФ субСФктом i обСФктом культури. Специфiка культури полягаСФ в тому, що вона розкриваСФ якiсну сторону людськоСЧ дiяльностi, показуючи, наскiльки остання виступаСФ реалiзацiСФю творчих потенцiй людини, наскiльки ця дiяльнiсть вiдповiдаСФ визначенi вимогам i нормам.[31]
Рiвень морального розвитку суспiльства i особи може бути рiзним: високим або низьким, оскiльки ступiнь засвоСФння етичних цiнностей, вироблених суспiльством, i особливо СЧх реалiзацiСЧ на практицi в рiзний час, рiзний. Коли цей ступiнь, цей рiвень високi, ми говоримо про високу етичну культуру суспiльства i навпаки. Зараз, в перехiдний перiод, етичне здоровя нашого суспiльства i багатьох його громадян вселяСФ серйознi побоювання. ЕгоСЧзм в особистих вiдносинах активно тiснить колективiзм i гуманiзм.
Моральна культура як суспiльства, так i окремих людей рiзко знизилася.
Не обiйшло стороною ця обставина i органи прокуратури i СЧх спiвробiтникiв. Правда, вiрно i iнше: труднощi, що встають перед ними, висвiтили i той факт, що багато хто з них на дiлi показав свою високу етичну культуру, своСЧ прекраснi етичнi якостi, а iншi, виконуючи свiй службовий обовязок, на жаль, вiддали в iмя блага Вiтчизни найдорожче - своСФ життя.
У структурному вiдношеннi культуру особи можна розглядати виходячи з рiзних пiдстав, добиваючись таким чином всебiчностi, бо тiльки це, за iнших рiвних умов, позбавить нас вiд серйозних помилок. З погляду спiввiдношення духовного i практичного в нiй з повною пiдставою можна видiлити наступнi рiвнi: теоретичний або рацiональний, плотсько-психологiчний i дiяльностний. Таким чином, можна з основаним стверджувати, що культура - це духовний потенцiал особи у дiСЧ.
З розумiння сутi професiйноСЧ моралi витiкаСФ вирiшення питань про розвиток судовоСЧ етики, про розширення етичних початкiв в кримiнальному судочинствi.[22]
У системi судовоСЧ етики видiляють загальну i особливу частину. У загальнiй частинi розглядаються: загальнi положення про етику i професiйну етику, предмет, методи, система i завдання судовоСЧ етики, загальне значення i специфiка етичних вiдносин в судочинствi i виправно-трудовiй дiяльностi. У особливу частину виннi бути включенi такi питання, особливостi етичних початкiв судового розслiдування i етики слiдчого, особливостi етичних початкiв судового розгляду i етики суддi, особливостi етичних початкiв адвокатськоСЧ дiяльностi i етики адвоката, особливостi етичних початкiв експертного дослiдження i етики експерта, особливостi етичних початкiв виправно-трудовоСЧ дiяльностi, етичне виховання i самовиховання слiдчих, суддiв, прокурорiв, адвокатiв, експертiв i так далi.
Судова етика найтiснiшим чином повязана з юридичними диiиплiнами - кримiнальним i цивiльним процесами - i не тiльки з наукою процесуального права, але i з матерiально-правовими науками. Судова етика визнана сприяти етичному вихованню суспiльства i, зокрема, посадових осiб, що здiйснюють судочинство. Завдання судовоСЧ етики - дослiдження питання про роль етичних початкiв в дотриманнi процесуальних норм. Етичнi принципи, що визначають вiдносини учасникiв судочинства, поза сумнiвом, СФ iстотною гарантiСФю субСФктивних прав особи. Судочинство стосуСФться найголовнiшого для людини - його честь i достоСЧнства, а iнодi i життя.
Етичнi принципи СФ формою етичноСЧ свiдомостi, найбiльш узагальнено i що iстотно вираж?/p>