Етичнi засади дiяльностi працiвникiв прокуратури
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
Вµ маСФ вiдповiдноСЧ зовнiшньоСЧ гарантiСЧ у виглядi заходiв державного примусу i СЧСЧ виконання залежатиме виключно вiд субСФктивних чинникiв, у iншiй - реалiзацiя права не може розраховувати на якiсть iнших засобiв крiм сили державного примусу, що здатне iстотно послабити потенцiал i морального, i правового впливу.[2]
ТенденцiСФю взаСФмодiСЧ правовоСЧ та моральноСЧ систем СФ гармонiзацiя мiж цими двома найбiльш вагомими соцiальними регуляторами. Так, законодавчими нормами СФ норми КонституцiСЧ УкраСЧни 1996 р.[1] i вiдповiднi норми галузевого законодавства щодо права на свободу свiтогляду i вiросповiдання (ст. 35), звiльнення вiд вiдповiдальностi осiб за вiдмову свiдчити або пояснювати щодо членiв сiмСЧ чи близьких родичiв та деякi iншi статтi. З позицiСЧ правового прогресу моральна оцiнка права, незалежно вiд вiдмiнностей СЧСЧ критерiСЧв у часи рiзних iсторичних епох, завжди виступала головним iмпульсом його розвитку, найважливiшим чинником гуманiзацiСЧ та удосконалення правових систем.
Мораль засуджуСФ здiйснення правопорушень i особливо злочинiв. У оцiнцi таких дiяннi право i мораль СФдинi " Мораль вимагаСФ, щоб перш за все було дотримано право i лише пiсля того. як воно вичерпане, вступають в дiю етичнi визначення"
Звичайно, iстина конкретна, тому можуть бути такi дiяння, по вiдношенню до яких мораль або iндиферентна або навiть не засуджуСФ СЧх, наприклад недоносительство, вiдмова надавати свiдчення свiдкiв проти родичiв i так далi Але в принципi право i мораль по абсолютнiй бiльшостi правопорушень займають СФдину позицiю.[14]
Всяка протиправна поведiнка, як правило, СФ також проти етичним. Право наказуСФ дотримувати закони, того ж добиваСФться i мораль. У багатьох статтях нинi чинноСЧ КонституцiСЧ, ДекларацiСЧ прав i свобод людини, iнших найважливiших актах оцiнки права i моралi зливаються. Це i не дивно - адже право, як вже мовилося, ТСрунтуСФться на моралi. Воно не може бути аморальним.
Не випадкове право нерiдко представляють у виглядi юридично оформленоСЧ моральностi, СЧСЧ норм i принципiв. Такi заповiдi християнськоСЧ моралi, як "не убий", "не вкради", "не лжесвiдчи", беруться пiд захист правом, яке караСФ за СЧх порушення. Як видимий, взаСФмодiя права i моралi нерiдко виражаСФться в прямiй тотожностi СЧх вимог, звернених до людини, у вихованнi у нього високих цивiльних якостей.[7]
В процесi здiйснення своСЧх функцiй право i мораль допомагають один одному в досягненнi загальних цiлей, використовуючи для цього властивi ним методи. " Там, де право вiдмовляСФться давати якi-небудь розпорядження, виступаСФ зi своСЧми велiннями мораль; там, де моральнiсть буваСФ не здатна одним своСЧм внутрiшнiм авторитетом стримувати прояви егоСЧзму, на допомогу СЧй приходить право зi своСЧм зовнiшнiм примушенням". Як бачимо, вони обСФктивно потрiбнi один одному.
Завдання полягаСФ в тому, щоб зробити таку взаСФмодiю можливо гнучкiшим i глибшим. Особливо це важливо в тих вiдносинах, де проходять гранi мiж юридично-караним i суспiльно засуджуваним, де правовi i етичнi критерiСЧ тiсно переплетенi.
Вiдомо, що рiзного роду кримiногеннi елементи у рядi випадкiв намагаються обiйти закон або навiть прикритися СЧм, створити видимiсть правомiрноСЧ дiяльностi. Тут якраз i покликана повною мiрою заявляти про себе мораль, бо для подiбних субСФктiв найнеприСФмнiше - це гласнiсть, моральне викриття, бойкот тих, що оточують.
Сьогоднi моральнi основи нашого буття пiдiрванi, процвiтаСФ не тiльки правовий, але i етичний нiгiлiзм. Подолання цих явищ - найважливiша передумова соцiального i духовного вiдродження. З наростанням негативних процесiв посилюСФться i ступiнь непримиренностi до них людей, якi хотiли б бачити юридичнi i моральнi важелi дiСФвiшими i результативнiшими в боротьбi за оздоровлення суспiльства.[22]
Право i мораль плiдно "спiвробiтничають" у сферi вiдправлення правосуддя, дiяльностi органiв правопорядку, юстицiСЧ. ВиражаСФться це в рiзних формах: при дозволi конкретних справ, аналiзi всiляких життСФвих ситуацiй, протиправних дiй, а також особи правопорушника. Фактичнi обставини багатьох справ оцiнюються iз залученням як юридичних, так i етичних критерiСЧв, без яких неможливо правильно визначити ознаки таких, наприклад, дiянь, як хулiганство, наклеп, образа, приниження честi i гiдностi, понять цинiзму, користi, користолюбства, "низовинних спонук", виступаючих мотивами багатьох правопорушень.
Правовi норми служать i повиннi служити провiдниками моралi, закрiплювати i захищати етичнi засади суспiльства. РЖ ефективнiсть права багато в чому залежить вiд того, наскiльки повно, адекватно воно виражаСФ цi вимоги. Сила законiв збiльшуСФться, якщо вони спираються не тiльки на владу (особливий апарат), але i на мораль. У свою чергу, дiя моралi, як i iнших соцiальних норм, неабиякою мiрою залежить вiд чiтко функцiонуючiй юридичноСЧ системи.
Право i мораль:
- i тi, та iншi СФ надбудовними явищами над економiчним базисом i суспiльством;
- мають загальну економiчну, соцiально-полiтичну i iдеологiчну основу;
- СЧм властива загальна мета: затвердження загальнолюдських цiнностей в суспiльствi;
- вони складаються iз загальних правил поведiнки, що виражають певну волю, тобто направленi на встановлення i пiдтримку на необхiдному рiвнi диiиплiни i порядку в суспiльствi;
- мають нормативний характер, i в тих, i в iнших присутнi санкцiСЧ, що забезпечують негативнi наслiдки для порушникiв норми;
- СФ засобами активноСЧ дiСЧ на поведiнку людей.