Етичнi засади дiяльностi працiвникiв прокуратури
Дипломная работа - Культура и искусство
Другие дипломы по предмету Культура и искусство
я всього суспiльства вимоги моралi, етичну культуру населення краСЧни, виходить з того, що етична основа права СФ важливою складеною величиною загальноСЧ регулятивноСЧ потенцiСЧ права, що право повинне бути етичним, закони повиннi бути справедливими i гуманними.[22]
Найбiльшою етичною цiннiстю СФ основнi права людини - юридичний вираз СЧСЧ свободи i гiдностi. Фактична реалiзацiя цих прав СФ умовою отримання людського щастя, бо права людини по сутi СФ його устремлiння на щастя, визнане законом.
На тiсний взаСФмозвязок права i моралi указують iсторичнi памятники права Стародавнього свiту, середнiх столiть i нового часу. Про це свiдчить застосування морально-етичних понять в оцiнцi змiсту законiв, iнших джерел права. Вислiв стародавнiх право СФ мистецтво добра i справедливостi розкриваСФ органiчний звязок права, юстицiСЧ i моралi. У роботi Гегеля Фiлософiя права питання права трактуються в органiчному звязку з питаннями моралi i моральностi.
Звязок права i моралi знаходить вираз i в теорiСЧ права, в iнтерпретацiСЧ ряду юридичних проблем. Наприклад, маСФ давню iсторiю питання про спiввiдношення права i закону , виходячи з органiчного взаСФмозвязку права i моралi. У пiзнаннi якостi закону аксиологiчний пiдхiд припускаСФ в оцiнцi змiст закону застосування категорiй справедливостi, гуманностi. Закон може виявитися не вiдповiдним цим соцiально-фiлософським i етичним категорiям. В цьому випадку закон не може бути визнаний справжнiм правом. Проте, розрiзняючи право i закон, не можна догматично протиставляти СЧх один одному, слiд виходити з презумпцiСЧ: закон СФ право. Це укрiплюСФ престиж закону, правопорядок i суспiльну моральнiсть.[17]
На дiю норм моралi впливаСФ весь устрiй життя суспiльства, само соцiальне спiлкування iндивiдiв. Установи культури виховують громадян у дусi правовоСЧ i етичноСЧ свiдомостi. Активну роль у вихованнi етичноСЧ культури особи граСФ позитивний приклад спiвгромадян, сприяючий тому, що вимоги суспiльноСЧ моралi стають переконанням, складовою частиною самосвiдомостi, життСФвiй позицiСЧ людини. Разом iз зростанням свiдомостi громадян зростаСФ ефективнiсть правового регулювання суспiльних вiдносин, виконання вимог норм права сприймаСФться громадянами як борг перед суспiльством i державою, розширюСФться i заглиблюСФться взаСФмодiя права i моралi.
Право в цiлому вiдповiдаСФ моральним поглядам, переконанням народу. У життСФвих обставинах виникають певнi суперечностi мiж правосвiдомiстю i моральною свiдомiстю суспiльства, окремих соцiальних груп, зiткнення мiж нормами моралi i права. У тому випадку, коли норми права приходять в суперечнiсть з громадською думкою, вимогами моральностi, боргом компетентних державних органiв СФ вживання необхiдних заходiв по вдосконаленню правового регулювання. Практика внутрiдержавного i мiжнародного життя свiдчить, що суперечностi мiж правом i мораллю СФ в регулюваннi майнових, сiмейних, трудових, екологiчних, мiжнародних вiдносин. Суперечностi мiж правосвiдомiстю i моральним уявленням можуть бути у визначеннi злочину, адмiнiстративноСЧ провини, мерiв кримiнальноСЧ, адмiнiстративноСЧ, майновоСЧ вiдповiдальностi. Ряд колiзiйних питань в спiввiдношеннi права i моралi виникаСФ найчастiше в регулюваннi трансплантацiСЧ людських органiв i тканин, операцiСЧ штучного заплiднення i iмплантацiСЧ, здiйсненнi iнших медичних операцiй i способiв лiкування. Так, що отримало останнiм часом широкий розголос справа доктора Смертi СФ показовим прикладом зiткнення мiж нормами моралi i права. Убиваючи безнадiйно хворих смертельною хворобою людей на СЧх прохання, вiн, з одного боку прямого порушуСФ закон, але з iншого боку позбавляСФ хворих, як вiд фiзичних, так i психiчних мук, що, поза сумнiвом, вiдповiдаСФ моралi i моральностi.[12]
1.2 Загальнi риси права i моралi
Мораль та право СФ найважливiшими рiзновидами соцiальноСЧ регуляцiСЧ. РЖ мораль, i право як форми суспiльноСЧ свiдомостi необхiднi, перш за все, для цiннiсноСЧ орiСФнтацiСЧ людини в складному, рiзноманiтному, багатому на протирiччя свiтi мiж-людських стосункiв, допомагають iндивiду усвiдомити своСФ мiiе в них, стати вольовою та вiдповiдальною особистiстю. Як соцiальнi норми вони вказують, як потрiбно поводити себе людям у рiзних життСФвих ситуацiях, у стосунках людей мiж собою. РЖ мораль, i право СФ продуктом цивiлiзацiСЧ та культури, створюються в результатi свiдомоСЧ дiяльностi людей, СЧх спiльнот та соцiальних iнституцiй. Так, правовi норми приймаються спецiально уповноваженими державними органами - парламентом та iншими правотворчими субСФктами. У нормативнiй формi мораль i право вiдображають прагнення до врегулювання мiж учасниками суспiльних вiдносин, впорядкованостi соцiального життя. Моральнi та правовi норми вiдображають врештi-решт досягнутий рiвень соцiального та духовного розвитку суспiльства i людини.[22]
Мораль i право виступають як загальнi правила поведiнки людей, тобто формулюються у виглядi зразкiв, масштабiв, вiдповiдно до яких потрiбно себе поводити тим, кого цi правила стосуються. Вимоги норм моралi та норм права адресуються не певнiй конкретнiй особi, а всiм тим субСФктам, якi виконують дiСЧ, що ними передбаченi. Нормативнiсть моралi та права означаСФ, крiм того, що СЧх норми застосовуються не одноразово, а кожного разу при виконаннi вiдповiдноСЧ ситуацiСЧ на вiдмiну вiд iндивiдуальних приписiв та вказiвок.
За наявностi суперечностi мiж мораллю i правом, у однiй ситуацiСЧ моральна норма н?/p>