Iменниковi деривати чоловiчого роду в "Матерiалах до словника..." Е. Тимченка
Дипломная работа - Иностранные языки
Другие дипломы по предмету Иностранные языки
до тих, якi за рiвнем продуктивностi й функцiональним навантаженням складають нацiональну специфiку iменникового словотвору: дослiдники неодноразово вiдзначали його високу продуктивнiсть в украСЧнськiй мовi. У памятках давньосхiднословянськоСЧ епохи утворень на ач зафiксовано мало, тенденцiСЧ дальшого розвитку форманта лише закладалися. Тому подальша його доля виявилася такою неоднаковою в рiзних схiднословянських мовах [15, с.48].
Вiдприкметникове творення з суфiксом ач на теренi украСЧнськоСЧ мови було i СФ найменш розвиненим: вусачъ (79:1,148), силачъ (79:2,148).
2.2 Рiзновиди конфiксальних iменникiв чоловiчого роду XV к. - XVII ст
Конфiксальна система украСЧнськоСЧ мови - продукт багатовiкового попереднього розвитку. РЖсторiя кожноСЧ з груп конфiксiв може бути предметом спецiального дослiдження. Конфiксальнi деривати привертають увагу науковцiв з ряду причин. Цi похiднi мають досить складну i багато в чому ще не зовсiм ясну iсторiю. Рiзноманiтнi в семантичному планi, вони становлять iнтерес з точки зору структурних особливостей, хоча викликають значнi труднощi при обробцi матерiалу. У визнаннi конфiксiв як самостiйних морфем, можна умовно видiлити три етапи: 1) до 60-х рокiв ХХ ст., мова йшла виключно про суфiксально префiксальне словотворення; 2) з кiнця 60-х рокiв, коли питання про конфiкс з усiСФю чiткiстю було поставлено В.М.Марковим, але бiльшiсть вчених продовжувала залишатися на попереднiй точцi зору (Лопатiн В.В., УлухановРЖ.С. та iн.); 3) з 70-х рокiв, коли проблема конфiксацiСЧ розвязуСФться багатьма дослiдниками, а термiн конфiкс отримуСФ свiй статус у мовознавчих працях (Казанська Е.В., Амiнова А.А. та iн.).
У лiнгвiстичнiй лiтературi для позначення перерваних морфем iснують рiзнi назви: циркумфiкс, бiфiкс, конфiкси. Однак навiть серед прихильникiв термiна конфiкс немаСФ одностайноСЧ думки щодо його тлумачення [16, с.20]. У навчальнiй лiтературi конфiкси найчастiше визначаються як твiрний засiб, що складаСФться з двох афiксiв. Ще конфiкси визначають як морфему, двохафiксну морфему, двохелементний твiрний засiб з СФдиним словотвiрним значенням. ОстаннСФ визначення вiдповiдаСФ принципу, згiдно з яким у результатi одиничного акту морфологiчного словотворення до твiрноСЧ основи приСФднуСФться одна (i тiльки одна) словотвiрна морфема. На сьогоднi цей термiн СФ загальноприйнятим, а прихильники цього термiну дають переконливi аргументи на його користь. Отже, у дипломнiй роботi ми схиляСФмось до визначення, за яким конфiкси це складна переривчаста двохелементна морфема, яка маСФ СФдине словотвiрне значення, яке формують СЧСЧ складовi частини.
Особливiсть структурноСЧ органiзацiСЧ конфiксальних морфем зумовлюСФ СЧх функцiональне призначення. У процесi одиничного словотворчого акту конфiкс виконуСФ одночасно структурну i семантичну функцiСЧ. Структурна функцiя конфiксальних морфем полягаСФ в СЧх органiзуючiй ролi. Створюючи нове слово, конфiкс уводить його в певний лексико-словотвiрний клас, зумовлюСФ його належнiсть до певноСЧ частини мови, а також формуСФ нову мовну одиницю. В основi семантичноСЧ функцiСЧ конфiксiв лежить СЧх здатнiсть передавати рiзнi типи значень[16, с.20 -21].
Препозитивним i постпозитивним елементам конфiксiв (власне префiксiв i суфiксiв) притаманнi вiдповiднi функцiональнi ознаки. Ця схожiсть виявляСФться в подiбностi морфологiчних явищ, що морфи, якi репрезентують вiдповiдно першу i другу частини конфiксiв, мають такi ж правила СЧхнього вибору, якi характернi для вiдповiдних окремо взятих префiкса й суфiкса [71, с.38]. Проте ця схожiсть не СФ повною: не всi самостiйнi префiкси та суфiкси вживаються в ролi компонентiв конфiкса, так само як i не всi морфеми, що використовуються при конфiксальному словотвореннi можуть функцiонувати як власне префiкси. Однак немаСФ жодного конфiкса, де б друга частина зустрiчалась тiльки в складi конфiкса й не могла виступати як самостiйний суфiкс. Як другий елемент конфiкс використовуСФться не бiльше нiж десята частина iменникових суфiксiв [47, с.42]. Афiкси, що використовуються в ролi препозитивних частин конфiксiв, майже всi питомо украСЧнськi i вiдповiдають наявним у мовi прийменникам ( ви-, роз, без-, на-, не-) i iсторично виводяться з прийменникiв. Таким чином, повноСЧ тотожностi мiж префiксами i суфiксами, з одного боку, i першим та другим компонентами конфiкса, з iншого немаСФ. Це спорiдненi, генетично повязанi, але певною мiрою самостiйнi системи деривацiйних засобiв мови [41, с.103].
Деривацiйнi афiкси характеризуються узагальненим характером своСЧх значень, який неоднаково проявляСФться в рiзних типах словотвiрних морфем. Згiдно з градацiСФю абстрагованостi значень, найнижчий ступiнь узагальненостi притаманний кореневим морфемам ( у коренi закладене загальне лексичне значення слова), вищий префiксам i найвищий суфiксам [6, с.5-6].
За ступенем узагальненостi значень конфiкси займають промiжне мiiе мiж префiксами й суфiксами. Однак вони мають свою внутрiшню диференцiацiю за згаданим критерiСФм. Найвищий ступiнь узагальненостi у конфiксiв на позначення абстрактних значень, менш узагальненi конфiкси, що творять назви осiб та предметiв. У свою чергу останнi також диференцiюються щодо ступеня узагальненостi значень, бо конфiкси виразники локального значення менш абстрактнi нiж конфiкси виразники кiлькiсного та темпорального значень, а також менш абстрактнi, нiж тi морфеми, що формують найменування осiб за певним типом стосункiв або за вiковими ознаками.
Формування конфiксального спос