Вдосконалення контрольно-оцiнноi дiяльностi в початковiй школi
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
#39;язку, без чого неможливе якiсне управлiння процесом едукацii. У цiй функцii контроль СФ основою для вдосконалення чи корекцii змiсту, методiв i прийомiв роботи, а вiдтак дозволяСФ постiйно стежити за виконанням програмних вимог з окремих предметiв. Традицiйно вiн здiйснюСФться вчителем, дирекцiСФю школи, перiодично органами позашкiльного контролю, зокрема iнспекторами.
Контроль передбачаСФ постiйне спостереження за процесом едукацii, а також спецiально органiзовану перевiрку знань, умiнь та навичок учнiв шляхом так званого "опитування", усноi перевiрки домашнiх завдань, проведення контрольних робiт, перевiрки письмових робiт у зошитах тощо.
У бiльш конкретних вимiрах контроль покликаний виконувати такi функцii:
а) дiагностичну - допомагаСФ зясувати успiхи i прогалини у засвоСФннi знань, умiнь i навичок;
б) освiтню - спостереження за процесом навчання учнiв i ходом реалiзацii навчальних програм:
в) управлiнську - даСФ можливiсть корегувати процес навчання;
г) виховну - сприяСФ формуванню в учнiв диiиплiни працi тощо;
д) стимулюючу - розвиваСФ спонуки до навчання та iн.
Зважаючи на таку, утверджену в нашiй традицii, значущiсть контролю i оцiнювання, до них ставляться i певнi конкретнi вимоги:
1. Контроль повинен носити системний характер, бо лише в цьому разi вплив його на процес едукацii буде стiйким. Безсистемнiсть i "випадковiсть" (епiзодичнiсть) контролю завжди вносять елемент нервозностi i на навчаннi позначаються негативно.
2. Як i саме навчання, так i контроль та оцiнювання повиннi носити iндивiдуальний характер, передбачати врахування як особистiсних можливостей, так i конкретних умов життя дитини.
3. Вчитель повинен постiйно прагнути до того, щоб його оцiнка дiяльностi учня була обСФктивною i, по можливостi, зближувалася з самооцiнкою учня. Свiдомi чи несвiдомi похибки вчителя тут можуть завдати великоi шкоди морально-виховного характеру.
4. Дирекцiя школи, будучи учасником контролю та оцiнювання досягнень учнiв, покликана забезпечувати СФднiсть вимог щодо всiх дiтей i з боку всiх учителiв.
5. Система контролю повинна бути вiдкритою, а кожна оцiнка - супроводжуватися обТСрунтуванням.
6. Контроль i оцiнювання вчителем досягнень учнiв передбачаСФ обовязкову доброзичливiсть мiж обома субСФктами навчання. Контроль - не покарання, а допомога учням в усвiдомленнi своiх успiхiв i нових завдань.
Найточнiше, на мiй погляд, розкрив функцii оцiнки вiдомий психолог Б.Г. АнаньСФв. Вiн видiлив двi функцii ii впливу:
1) орiСФнтуючу, що дiСФ на розумову роботу, сприяСФ усвiдомленню учнем процесу цiСФi роботи i розумiнню власних знань;
2) стимулюючу, що впливаСФ на вольову сферу, тобто переживання учнями успiху чи невдачi [44].
На звязок оцiнки з навчальною активнiстю, iнтересом до навчання вказуСФться у багатьох дослiдженнях В.О. Сухомлинського, Ш.О. Амонашвiлi та iн. Висновки, до яких приходять психологи, педагоги i вчителi-майстри, збiгаються в тому, що оцiнка нiяк не може бути головним стимулом навчання.
Результати дослiджень пiдтверджують, що оцiнка-бал - лише один iз засобiв мотивацii, вона не повинна витiсняти бiльш важливих i довготривалих стимулiв активного й сумлiнного учiння.
У початкових класах маСФ домiнувати оцiнка у виглядi вмотивованого оцiночного судження, яке даСФ можливiсть учневi усвiдомити, як саме вiн справився з роботою, що вийшло добре, у чому помилка, як ii краще виправити. Цю змiстову оцiнку вчитель висловлюСФ так, щоб у дитини був стимул до працi.
З першого класу доцiльно розвивати зацiкавленiсть самим процесом працi, заохочувати щонайменшi вияви самовдосконалення. Вважаю помилковим використання матерiальних замiнникiв оцiнок - рибок, зiрочок, паперових прапорцiв та iн. Це, по сутi, використання миттСФвого стимулу "добре виконав - щось одержав", яке в свiдомостi дитини поступово перетворюСФ навмання в гонитву за вiдмiнними оцiнками.
Зрозумiло, чим молодший учень, тим частiше йому потрiбна опора на позитивну оцiнку вчителя. Але гуманне ставлення до вихованцiв зовсiм не означаСФ надмiрного й одноманiтного заохочення дiтей. Такi вислови мають короткочасний емоцiйний вплив i не замiнять розгорнутих оцiночних суджень про те, що саме добре i над чим ще треба попрацювати. Крiм того, дiти швидко звикають, що вчитель хвалить всiх однаково, а отже, похвала з часом втрачаСФ стимулююче значення.
ВиявляСФться, що багато вчителiв вiдчувають складностi в оцiнюваннi усних вiдповiдей. Помiчено, що не кожний учень, який добре засвоiв матерiал, може переконливо показати своi знання. РЖнколи вчителi схильнi занижувати оцiнки дiтям флегматикам, меланхолiкам, а холерикам завищувати. Однак зовнiшня активнiсть не завжди свiдчить про високий рiвень знань. РЖ навпаки - буваСФ, що зовнi пасивний учень, який не пiднiмаСФ руки, тихо вiдповiдаСФ матерiал вам добре, але боiться помилитися. Такого учня достатньо похвалити, щоб надати йому смiливостi. Часом упевненiсть вiдповiдi, стереотип сприйняття сильного учня заважають вчителевi правильно його оцiнити.
Цiкавi вiдповiдi отриманi вiд учителiв на запитання:
1) На яких уроках легше оцiнити учня?
2) Коли можна поставити точнiше оцiнку?
3) Коли дiти гостро реагують на оцiнку? Бiльшiсть педагогiв пише, що легше оцiнити учня на уроках мови i математики пiд час письмових робiт. Що стосуСФться усних вiдповiдей, то чимало опитуваних вважаСФ, що точнiше оцiнку можна поставити на уроках узагальнення i закрiплення.
Стосовно ре