Управлiння корпоративною власнiстю пiдприСФмства
Дипломная работа - Менеджмент
Другие дипломы по предмету Менеджмент
нсових iнститутiв володiти великими пакетами акцiй компанiй. У таких умовах фiнансовi iнститути перетворюються на портфельних iнвесторiв, що не володiють достатнiми можливостями для втручання в поточний стан справ у компанii. Такi iнвестори голосують тим, що продають пакет при щонайменших пiдозрах на можливi майбутнi проблеми. Розпорошений iнвестор, що не володiСФ можливiстю контролювати справи в компанii, украй чутливий до доступностi iнформацii, до всяких зовнiшнiх проявiв неблагополуччя, вiн вкладе грошi в акцii тiльки тiй компанii, яка доведе свою дружню прихильнiсть до нього.
З огляду на викладене для компанiй вкрай важливими СФ зовнiшнi атрибути хорошого корпоративного управлiння вiдвертiсть iнформацii, рада директорiв, що вiдстоюСФ iнтереси акцiонерiв i маСФ переважно незалежний склад. РД одне але важливу роль в iснуваннi англо-американськоi моделi вiдiграСФ iнститут прецедентного права. Бiльше того, прецедентне право СФ необхiдною умовою для ii iснування. Воно дозволяСФ суспiльству сформувати розумiння обовязкiв менеджменту стосовно акцiонерiв-власникiв. Суспiльство, накопичуючи iсторiю прецедентiв, формуСФ, таким чином, повний контракт.
Краiни, в яких дiСФ англо-американська система, СФ найбiльш активними гравцями на мiжнародних ринках капiталу i прагнуть експортувати свою модель як найбiльш для них доступну i зрозумiлу усюди, куди направляють iнвестицii.
Континентальна СФвропейська модель, навпаки, обмежуСФ в правах власникiв компанii, ставлячи суспiльнi i державнi iнтереси вище за iнтереси власникiв, залучаСФ до корпоративних вiдносин рiзнi групи стейкхолдерiв, наприклад банки, кредитори, трудовi колективи, профспiлки i громадськi органiзацii. Не володiючи гнучкiстю прецедентноi системи, СФвропейська модель проте вельми ефективно здiйснюСФ контроль над компанiями за допомогою строгоi фiнансовоi звiтностi перед кредитними iнститутами, державного втручання, а також залучення рiзних груп стейкхолдерiв у структуру управлiння компанiями.
У континентальнiй РДвропi не вiдбулося роздiлення iнвестицiйних i комерцiйних банкiв, крiм того, безпосередньо самi банки не обмеженi в правi збирати контрольнi пакети акцiй компанiй, ставати практично повноправними ii власниками. Традицiйним головним джерелом iнвестицiйного капiталу для СФвропейськоi компанii СФ банк. Це не означаСФ, що фондовий ринок повнiстю втрачаСФ роль джерела iнвестицiйних грошей, проте його обiг iстотно нижчий, нiж в англо-американськiй системi.
Японська модель, що сформувалася пiд впливом перших двох i що враховуСФ нацiональний колорит, передбачаСФ взаСФмне проникнення капiталу i орiСФнтацiю компанiй перш за все на загальнi корпоративнi i державнi iнтереси. При цьому менеджери компанiй повнiстю iх контролюють, будучи практично СФдиними учасниками однопалатноi ради директорiв. Японська модель, передусiм, передбачаСФ соцiальну органiзованiсть на рiвнi корпорацii та дiлову органiзованiсть на рiвнi iндустрiальноi групи. Для японськоi моделi характерна активна роль держави, яка бере участь у стратегiчному плануваннi.
РДвропейськiй i американськiй моделi корпоративного управлiння властивi рiзнi варiанти органiзацii ради директорiв. Для першоi характерна наявнiсть у складi наглядовоi ради (ради директорiв) тiльки зовнiшнiх осiб, що не СФ менеджерами компанii. Це представники зацiкавлених груп (кредиторiв, партнерiв, персоналу) i великих акцiонерiв.
Американська рада директорiв включаСФ, як правило, представникiв менеджменту компанii i незалежних директорiв, що представляють iнтереси акцiонерiв. Акцiонерам, навiть порiвняно великим iнституцiйним (пенсiйнi, страховi фонди), не рекомендувалося самим висувати кандидатiв. Вiдповiдно до рекомендацiй iх повинна висувати рада директорiв. Проте, коли компанiя лише виходить на фондовий ринок, кандидатiв у раду директорiв на практицi висуваСФ головний керiвник. У подальшому, як показуСФ практика, цей заведений на початку механiзм продовжуСФ працювати. Наприклад, рада директорiв збанкрутiлоi компанii Enron була цiлком сформована iз знайомих президента компанii, якi були йому чимось зобовязанi.
Рекомендацii, що таких кандидатiв можуть (або навiть виннi) висувати iнституцiйнi iнвестори, означають вiдмову вiд початкового принципу висунення незалежних директорiв не повинне бути справою якоiсь однiСФi групи акцiонерiв, оскiльки це може привести до особливих вiдносин мiж цiСФю групою i висунутими нею кандидатами. У такому разi виникаСФ реальна небезпека того, що залежнiсть директора вiд головного керiвника буде замiнена на залежнiсть вiд найбiльшого iнституцiйного iнвестора (або декiлькох iнвесторiв).
Перевагою англо-американськоi системи СФ мобiльнiсть iнвестицiй та швидкий вiдтiк капiталу з неефективних галузей в ефективнi. Недолiком цiСФi системи СФ нацiленiсть корпорацiй на доходнiсть акцiй, iнколи на шкоду стратегiчному розвитку. В цiлому американська модель ефективна в перiод iнновацiйного розвитку економiки.
Економiчний ефект континентальноi моделi маСФ бiльше переваг: акцiонери нацiленi на реалiзацiю довгостроковоi стратегii, прагнуть досягнути високоi стiйкостi та стабiльностi дiлових звязкiв. Але у цiСФi моделi СФ ряд недолiкiв, зокрема, вiдносно низька гнучкiсть, неможливiсть прийняти швидко рiшення про лiквiдацiю або продажу неефективного бiзнесу, про скорочення штатiв тощо.
Переваги егалiтарноi моделi передусiм полягають у системнiй СФдностi соцiальн