Управлiння корпоративною власнiстю пiдприСФмства
Дипломная работа - Менеджмент
Другие дипломы по предмету Менеджмент
инку. У вiтчизнянiй лiтературi термiн тАЬкорпорацiятАЭ застосовуСФться для того, щоб визначити факт вiддiлення прав розпорядження вiд прав володiння. Так, Р. Емцов i М. Лукiн пiд корпорацiСФю розумiють форму органiзацii бiзнесу, при якiй володiння i управлiння явно вiдокремленi одне вiд одного. Термiн тАЬакцiонерне товариствотАЭ вони вводять як другу назву корпорацii [51, с. 172173].
У.Е. Баталер видiляСФ ряд позитивних характеристик, що роблять корпоративну форму господарювання економiчно привабливою. Основнi з них такi:
1. Здатнiсть залучення коштiв через випуск акцiй даСФ можливiсть акумулювати кошти необмеженого числа iнвесторiв. При цьому iнвестори можуть розраховувати на певну винагороду вiдповiдно до вибору брати чи не брати участi в управлiннi товариством.
2. Можливiсть професiоналiзацii процесу управлiння. Рiшення проблеми керованостi досягаСФться через закiнченiсть органiзацiйного оформлення i розподiл функцiй контролю мiж органами управлiння акцiонерним суспiльством шляхом регламентованоi вiдповiдальностi i повноважень.
3. Вiдсутнiсть обмежень сфери дiяльностi (з погляду iнвестицiйних можливостей).
4. Розширення можливостi ротацii зацiкавлених осiб i досягнення вiдповiдно бiльшоi гнучкостi в умовах динамiчностi iнвестицiйноi пропозицii через створення спрощеного порядку входження i виходу зi складу акцiонерiв.
5. Широкi можливостi для моделювання господарських вiдносин з використанням багатьох варiантiв створення iнтегрованих структур i реальноi економiчноi влади [12].
На думку вiдомого вiтчизняного економiста В.А. РДвтушевського, поведiнка власникiв корпоративних прав та iнших субСФктiв корпоративного управлiння вивчаСФться через iхнi iнтереси в отриманнi дивiдендiв, вплив на прийняття рiшень у корпорацiях голосуванням, методи i форми придбання i позбавлення ними своiх цiнних паперiв. Реалiзацiя корпоративних прав не здiйснюСФться сама по собi, вiдiрвано вiд iнших обСФктiв корпоративного управлiння. Тому предметом корпоративного управлiння СФ iншi два рiвнi корпоративне пiдприСФмство та форми i методи державного регулювання корпоративного сектора i державноi власностi у ньому. Слiд враховувати, яку важливу роль вiдiграСФ регуляторне середовище, яке створюСФться в результатi цiлеспрямованоi дiяльностi державних органiв щодо законодавчо-нормативного забезпечення корпоративноi дiяльностi. Крiм того, практично в усiх краiнах iснуСФ державний сектор, яким потрiбно ефективно управляти, а частина цього сектора пiдпадаСФ пiд поняття корпорацiй (державних i неприбуткових) [47].
Аналiз iснуючоi економiко-правовоi бази даСФ змогу видiлити корпоративну форму капiталу як вiдокремлену, за якою власники мають обмежену вiдповiдальнiсть. При усiх вiдмiнностях у правових базах розвинутих краiн основна розмежувальна лiнiя мiж корпоративним i некорпоративним секторами пролягаСФ у вiддiленнi функцiй розпорядження й обмеженоi вiдповiдальностi. Так, правова база ФРН до корпоративного сектору вiдносить акцiонернi компанii (тАЬactiengessellshaftтАЭ) i лишаСФ поза ним тАЬприватнi справитАЭ, тАЬiндивiдуальнi товаристватАЭ вiдкрите торгове i командитне товариства, при цьому акцiонерними компанiями вона вважаСФ акцiонернi товариства i товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю.
Органiзацiйно-правова база Францii подiляСФ юридичний статус пiдприСФмства за формальними ознаками i за правом власностi. У цiлому видiляють два типи пiдприСФмств iндивiдуальнi, близькi за своiм статусом до фiзичних осiб, i товариства, що мають статус юридичноi особи. Серед пiдприСФмств, що мають статус юридичноi особи, до корпоративного сектора вiдносять не обСФднання осiб, а обСФднання капiталiв, де вiдповiдальнiсть обмежена внесками, тобто насамперед акцiонернi товариства i товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю [19, 53].
Слiд мати на увазi, що не всi господарськi товариства потрапляють пiд поняття корпоративних. Однозначно до корпоративних не належать приватнi пiдприСФмства, а також такi товариства, як повне та командитне, оскiльки тут немаСФ жорсткого розмежування власникiв та управлiнцiв (менеджерiв) i не iснуСФ обмеженоi вiдповiдальностi. Дискусiйною залишаСФться роль товариств iз додатковою вiдповiдальнiстю, вiднесення iх до обСФднань капiталiв i в цiлому до корпорацiй. Крiм того, своСФрiдними обСФктами управлiння СФ державнi пiдприСФмства, якi в деяких випадках i видах мають риси, притаманнi корпорацiям.
Конкуруючий пiдхiд представлений у працях украiнських економiстiв. Так Г.В. Козаченко [25] обмежуСФ коло пiдприСФмницьких обСФднань, що включаються в поняття тАЬкорпорацiятАЭ до вiдкритих акцiонерних суспiльств, базуючись на твердженнi, що основними рисами корпоративного управлiння мають бути такi:
самостiйнiсть корпорацii як юридичноi особи,
обмежена вiдповiдальнiсть iндивiдуальних iнвесторiв,
централiзоване управлiння,
можливiсть передачi iншим особам акцiй, що належать iндивiдуальним iнвесторам.
Першi три критерii було розглянуто вище.
Таким чином, каменем спотикання в дiалозi рiзних вчених СФ питання включати або не включати до властивостей корпорацii можливостi вiльноi передачi акцiй i, отже, обмежувати або не обмежувати поняття тАЬкорпорацiятАЭ формою вiдкритого акцiонерного суспiльства.
Теорiю вiльноi передачi акцiй як невiдСФмноi межi корпорацii i впливу тих або iнших iнститутiв ринковоi економiки, включаючи форми пiдприСФмницьких обСФднань, на формування i розвиток народного господарства краiн, на прикладi ?/p>