Розвиток пiзнавальноСЧ активностi молодших школярiв на уроках украСЧнськоСЧ мови
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
го дiяльностi.
Саморегуляцiя пiзнавальноСЧ активностi учнем, звичайно, залежить вiд його дiяльнiсноСЧ позицiСЧ у навчальному процесi. Це буваСФ в ситуацiях, якi пiдводять його до самостiйного вирiшення та дiй, до вiльного вибору завдань, до творчоСЧ дiяльностi. Це буваСФ i в ситуацiях допомоги товаришам коли СФ труднощi, в самоперевiрцi та аналiзi результатiв своСФСЧ дiяльностi, у висловленнi суджень та СЧх обТСрунтуваннi.
Таким чином, розвиток пiзнавальноСЧ активностi сприяСФ удосконаленню всього навчального процесу. Пiд його впливом учитель шукаСФ новi резерви ефективностi своСФСЧ дiяльностi, перевiряСФ надiйнiсть свого досвiду. Водночас в процесi розвитку пiзнавальноСЧ активностi формуються цiннi властивостi особистостi учня, його активний вiдгук на навколишнСФ, його творчий задум. Становлення школяра протягом навчання субСФктом дiяльностi забезпечить його активну життСФву позицiю в перспективi.
Активiзацiя навчання сприяСФ обСФднанню сил учителя та учнiв, взаСФмному збагаченню СЧх iнтенсивноСЧ дiяльностi, якi задовольнять обидвi сторони. На цiй основi виникаСФ потреба у спiлкуваннi, яке створюСФ цiннi довiрливi вiдношення, якi забезпечують подальший розвиток пiзнавальноСЧ активностi.
Розвитку пiзнавальноСЧ активностi сприяють такi ситуацiСЧ, коли учитель вiдшукуСФ бiльш досконалi шляхи своСФСЧ роботи, якi опираються на задум учнiв, на СЧх прагнення до творчоСЧ дiяльностi. У подiбних ситуацiях в обСФднаннi дiяльностi учителя i учнiв важливо знайти межу участi i того, i iншого. Доведено, що репродуктивна, вiдтворююча активнiсть не збагачуСФ пiзнавальну активнiсть. При цьому учитель, не дивлячись на провiдну роль у навчаннi, сам вiд цього багато тратить (" Дуже не цiкаво вчитись, коли на кожному уроцi повторюСФться одне i тежтАЭ). Учень не може i не повинен бути лише виконавцем вимог, поставлених вчителем, навiть в тому випадку, коли цi вимоги ним виконуються на вiдмiнно, добросовiсно. Тiльки виконавчi функцiСЧ не формують особистостi учня, хоч вони, беззаперечно, входять в склад навчання. Для становлення особистостi учня необхiдний високий рiвень його пiзнавальноСЧ активностi - сильний механiзм дiяльностi як учня, так i учителя.
Процес формування пiзнавальноСЧ активностi здiйснюСФться на основi мiжсубтАЭСФктних вiдносин, знаходиться в постiйному русi, змiнах, в якiсних перетвореннях i потребуСФ уваги.
Безперечно, що навчання залежить вiд викладання, в силу чого субСФктом навчальноСЧ дiяльностi виступаСФ учитель. Водночас сам учитель нерiдко стаСФ обСФктом дiяльностi учня. РЖ цей характер вiдношення не менш значущий для розвитку пiзнавальноСЧ дiяльностi. В цих умовах текучiсть i результат СЧСЧ також залежить вiд ерудицiСЧ i майстерностi учителя, тiльки тепер все це впливаСФ сильнiше на дiяльнiсть учнiв, оскiльки самi учнi запозичають вiд учителя те, що СФ для них цiннiстю. Активiзацiя пiзнавальноСЧ дiяльностi отримуСФ внутрiшню основу, мотивацiя СЧх носить тепер осмислений характер. Учень стаСФ здатним ставити перед собою завдання i знаходити самостiйно способи СЧх розвязання.
Самим сприятливим вiдношенням в процесi навчання, як сказано вище, являються вiдношення мiжсубтАЭСФктнi, коли i вчитель, i учень разом, синхронно, з опорою на дiяльнiсть один другого, зацiкавлено здiйснюють навчально-пiзнавальну дiяльнiсть, разом усувають СЧСЧ прорахунки. На цьому рiвнi вiдношень учень стаСФ субСФктом пiзнавальноСЧ активностi, а учитель знаходить активного союзника.
Прийомiв, за допомогою яких розвиваСФться пiзнавальна активнiсть, багато. Це повязано i з предметною областю знань, i з досвiдом учителя, i з його майстернiстю, i з вiком учнiв, з рiвнем СЧх знань, i з забезпеченням навчального процесу. Ми хочемо звернути особливу увагу на необхiднiсть використання таких прийомiв, якi направленi на формування активноСЧ позицiСЧ учня в навчальному процесi, прийомiв, якi прокладають шлях до становлення його особистостi.
До прийомiв, якi сприяють розвитку пiзнавальноСЧ активностi учнiв на уроках, у навчальному процесi можна вiднести ситуацiСЧ, в яких учень повинен: захищати свою думку, наводити в СЧСЧ захист аргументи, докази, використовувати набутi знання;
ставити запитання учителю, товаришам, пояснювати незрозумiле, заглиблюватись з СЧх допомогою в процес пiзнання; рецензувати вiдповiдi товаришiв, твори, iншi творчi роботи, вносити корективи давати поради; дiлитись своСЧми знаннями з iншими; допомагати товаришам при труднощах, пояснювати СЧм незрозумiле; виконувати завдання - максимум, розрахованi на читання додатковоСЧ лiтератури, першоджерел, на довгi спостереження; навчати учнiв знаходити не СФдине рiшення, а декiлька самостiйно прийнятих; практикувати вiльний вибiр завдань, переважно пошукових, творчих; створювати ситуацiСЧ самоперевiрки, аналiзу особистих пiзнавальних i практичних дiй; урiзноманiтнити дiяльнiсть, включати в пiзнання елементи працi, гри, художньоСЧ та iнших видiв дiяльностi; створювати зацiкавленiсть колективною дiяльнiстю, на основi яких i проходить формування активноСЧ позицiСЧ членiв колективу.
В сучаснiй теорiСЧ i практицi навчання загальна теорiя дiяльностi, розроблена сучасними науками (фiлософiСФю, соцiологiСФю, психологiСФю), звернена педагогiкою, дидактикою до вирiшення складних проблем формування людини в умовах школи, опираСФться на проблеми дiяльностi як на методологiчну, теоретичну i реально - практичну основу, яка може забезпечити вирiшення задач, поставлених суспiльством перед школою. Вiд актуалiзацiСЧ пiзнавальноСЧ дiяльностi в навчальному процесi