Розвиток пiзнавальноСЧ активностi молодших школярiв на уроках украСЧнськоСЧ мови
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
В°, логiчне мислення входили до процесу розвитку. Але практичнi кроки у цьому напрямку були зробленi у 50 - тi роки, коли в дидактицi вiдiйшли вiд традицiйних для тогочасноСЧ школи репродуктивних методiв навчання. Науковi колективи Л. Занкова, В. Давидова, Д. Ельконiна не тiльки розвивали теоретичнi засади цiСФСЧ парадигми, а й експериментально пiдтвердили можливостi розкриття резервiв учнiв у розвитку пiзнавальноСЧ активностi, формуваннi здатностi до саморозвитку та самопiзнання.
Сучасне розливальне навчання - це модель, покликана вдосконалювати розумовi процеси учня з урахуванням можливостей кожноСЧ дитини. Це навчання, головною ознакою якого СФ принцип симфонiзму, а не унiфiкацiСЧ. Навчально-виховний процес у сучаснiй школi бiльше не може вкладатися у схему тАЮ вчитель - вчить, а учень - вчиться". Для успiшного iснування освiтнього поля важливо формувати пiзнавальну самостiйнiсть дитини, створити умови, за iнтелектуальна пасивнiсть учнiв стане неможливою.
Ефективнiсть розливального навчання проявляСФться перш за все в активiзацiСЧ учбовоСЧ дiяльностi школярiв.
За справедливою думкою педагогiв, тАЮ СФ таке загальне педагогiчне правило: засвоСФння знань вiдбуваСФться у процесi активноСЧ розумовоСЧ дiяльностi учнiв. Учень повинен не тiльки запамятати правила або окремi поняття, не пасивно сприймати в готовому видi пояснення вчителем нових знань, а доповнити i осмислити цi знання в процесi самостiйноСЧ роботи. Отриманi таким чином знання на багато разiв краще запамятовуються i засвоюються [6, c.134].
Активiзацiя пiзнавальноСЧ дiяльностi учнiв виражаСФться головним чином в тому, що головними у СЧх роботi по засвоСФннi нових знань стають творча переробка в свiдомостi учнiв отриманоСЧ iнформацiСЧ i вирiшення поставлених перед ними пiзнавальних завдань.
Активiзацiя пiзнавальноСЧ дiяльностi дозрiваСФ в умовах тiсного звязку теорiСЧ i практики в навчаннi. Закрiплення, збагачення i систематизацiя знань здiйснюСФться в процесi СЧх пiдсвiдомого застосування. Багаторазовi переходи вiд теорiСЧ до практики i навпаки СФ однiСФю з вимог успiшного засвоСФння знань. Умови, в яких учнi не тiльки продуктивно й рацiонально оволодiють знаннями, усвiдомлять СЧх, набудуть необхiдних навичок i вмiнь застосувати СЧх у нових ситуацiях, а й розвинуть своСЧ здiбностi, зреалiзують свiй творчий потенцiал, закладуть основи поступового переходу до самостiйного навчання i регулювання своСФСЧ розумовоСЧ дiяльностi.
ЗасвоСФння знань i способiв дiй у такому навчаннi СФ i процесом, i результатом дiяльностi самого учня, який знаСФ, як i для чого вiн вивчаСФ матерiал, як його можна використати. Для цього навчальний матерiал подаСФться як система знань усiСФСЧ програми предмета, що подiляСФться на етапи. А конкретнi уроки розробляються вiдповiдно до того, на якiй стадiСЧ перебуваСФ розвязання навчального завдання [1,c.98]. Отже, головний акцент у когнiтивному пiдходi до розвитку роблять способи сприйняття самими учнями. У такому ракурсi йдеться про научiння - внутрiшнiй бiк навчальноСЧ дiяльностi - процес i результат набуття людиною знань, умiнь, навичок.
Не менш значущим СФ те, що розвиваючи можливостi дитини, ми активно впливаСФмо i на СЧСЧ функцiональний стан, який обумовлюСФться високою розумовою працездатнiстю i позитивним емоцiйним фоном [12,c.12].
Пiзнавальна активнiсть дитини зумовлюСФться однiСФю з провiдних закономiрностей психiчного розвитку дитини - iндивiдуальнiстю. Найважливiшу роль у навчаннi вiдiграСФ правильно органiзований процес. Якщо вiн вiдповiдаСФ особливостям психiчноСЧ дiяльностi кожного учня, тодi створюються сприятливi умови для успiшного сприймання i засвоСФння матерiалу. РЖндивiдуального пiдходу потребують усi дiти. Не можна орiСФнтуватися на якогось середнього учня i через це обмежувати пiзнавальну дiяльнiсть школяра, який маСФ порiвняно низький ступiнь логiчного мислення.
РЖндивiдуалiзацiя навчання маСФ розвинутi двi основнi вимоги: запобiгання вiдставанню слабо встигаючих i забезпечення розвитку iнтересiв, нахилiв, здiбностей усiх учнiв вiдповiдно до СЧхнiх якостей, особливостей психiка.
Насамперед потрiбно iндивiдуалiзувати пiзнавальну дiяльнiсть школярiв на уроцi, виконання домашнiх завдань та позакласноСЧ роботи. Найлегше це робити пiд час закрiплення навчального матерiалу i його практичного застосування; важче коли дiти опановують новi знання.
Правильно органiзована робота, увага до кожноСЧ дитини сприятиме тому, що розумовi сили СЧСЧ розвиватимуться безупинно, а сама вона вiдчуСФ себе сильною, здiбною, цiкавою для вчителя i однокласникiв. Забезпечити умови, щоб учень був субСФктом навчальноСЧ дiяльностi, зобовязаний кожний учитель.
Передумови для цього на уроцi такi:
а) не можна всiх навчити однаково, треба створити належнi умови, щоб кожний школяр зробив стiльки крокiв, скiльки може;
б) вiд полювання за помилками перейти до СЧх профiлактики;
в) створити комфортнi умови для кожноСЧ дитини (вчитися без страху, охоче, iз задоволенням);
г) виходити на режим вiльноСЧ поведiнки, i таким чином, формувати й вiльну особистiсть.
На думку Л.М. Толстого, знання тiльки тодi знання, коли набутi зусиллями думки, а не памятi. В умовах перебудови школи для вчителя важливо зробити навчальний процес творчим, осмисленим, активiзувати всю пiзнавальну дiяльнiсть школяра. В.О. Сухомлинський вважав, що майстернiсть учителя полягаСФ в умiннi вчити дiтей мислити; кожний педагог повинен виховувати розум учнiв, без цього школа перестане бути школою.
У навчальному процес