Розвивальний потенцiал бесiди як методу навчання у сучаснiй початковiй школi
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
х класичних методiв, до того ж кожний предмет передбачаСФ своСЧ специфiчнi пiдходи до розвязання проблеми.
Найбiльш поширеною у дидактицi останнiх рокiв, як показуСФ аналiз, СФ класифiкацiя методiв навчання, яку запропонував видатний дидакт Ю. Бабанський. За його пiдходом, доцiльно видiляти чотири великих групи методiв навчання (Додаток А.2).
I група методiв методи органiзацiСЧ та здiйснення навчально-пiзнавальноСЧ дiяльностi;
II група методiв методи стимулювання й мотивацiСЧ навчально-пiзнавальноСЧ дiяльностi;
III група методiв методи контролю (самоконтролю, взаСФмоконтролю), корекцiСЧ (самокорекцiСЧ, взаСФмокорекцiСЧ) за ефективнiстю навчально-пiзнавальноСЧ дiяльностi;
IV група методiв бiнарнi, iнтегрованi (унiверсальнi) методи [11; 12].
Але жодна iз запропонованих класифiкацiй не позбавлена недолiкiв. На практицi вчителi iнтегрують методи рiзних груп, утворюючи неординарнi (унiверсальнi) методи навчання, якi забезпечують оптимальнi шляхи досягнення навчальноСЧ мети.
Практика показуСФ, що вчителям важко орiСФнтуватись у такiй рiзноманiтностi класифiкацiй, тому розглядаСФмо методи в СЧхньому традицiйному розумiннi.
Традицiйним вважаСФться розподiл методiв на три групи за джерелом передачi та характером сприймання iнформацiСЧ - словеснi, наочнi, практичнi. До такого висновку дiйшли, проаналiзувавши класичнi твори з дидактики та сучаснi дослiдження. Так, до виокремлення словесних, наочних i практичних методiв схилялись Я. Коменський, К. Ушинський. Ю. Бабанський називаСФ СЧх перцептивними методами. В. Паламарчук та О. Барановська подiлили методи на iнформацiйнi та iнформативнi, в основi яких зазначенi методи формування знань, умiнь та навичок (СЧх 11), але ж дослiдники теж спираються на перцептивний аспект, тобто погоджуються з iснуванням словесних, наочних i практичних методiв [34].
У методичних посiбниках для вчителiв автори спираються на три основнi групи методiв: з математики та з Я i УкраСЧна (автори Л. Кочина, Н. Бiбiк, Н. Коваль); з мови (автори М. Вашуленко, Н. Скрипченко); з природознавства (автори Л. Нарочна, Г. Ковальчук, К. Гончарова, О. Форощук та Н. Форощук).
Система перцептивних методiв словесних, наочних i практичних маСФ на увазi не тiльки джерело iнформацiСЧ, але й характер чуттСФвого сприйняття - слухове, зорове. Виокремлення словесних, наочних i практичних методiв не можна обумовлювати лише за зовнiшньою дiСФю. Воно маСФ певне пiдТСрунтя i у внутрiшньому планi через характеристику форм мислення, що вiдбуваСФться у предметно-дiйовiй, наочно-образнiй та словесно-знаковiй формi. Виходячи з такого трактування, Ю. Бабанський зазначав, що не можна назвати науково-коректним висловлювання, що словеснi, наочнi й практичнi методи застарiли.
Бiльшiсть дослiдникiв проблеми методiв навчання (Ю. Бабанський, РЖ Лернер, А. Алексюк тощо) доходять висновку, що в будь-якому актi дiяльностi завжди поСФднуСФться декiлька методiв. Методи завжди нiби взаСФмопроникають один в один, те саме можна говорити про складовi кожноСЧ з груп, про дiяльнiсть учителя та учня.
Словеснi методи займають провiдне мiiе в системi методiв навчання. Були перiоди, коли вони були майже СФдиним способом передачi знань. Вони мають iсторичнi пiдвалини, бо слово було першим абстрактним узагальненням людиною життСФвого (емпiричного) досвiду. Виокремлення словесних узагальнень у метод передачi iнформацiСЧ було одним з найбiльших досягнень людства.
Словеснi методи дозволяють у найкоротший строк передати велику за обСФмом iнформацiю, поставити проблему i вказати шляхи СЧСЧ розвязання. За допомогою слова вчитель може викликати в свiдомостi дiтей яскравi картини минулого, теперiшнього часового i майбутнього людства. Слово активiзуСФ уяву, память, вiдчуття учнiв.
Словеснi методи навчання вимагають вiд вчителя логiчноСЧ послiдовностi i доказовостi в поясненнi, достовiрностi матерiалу, образностi i емоцiйностi викладу, лiтературно правильнiй, чiткiй мовi. До словесних методiв навчання вiдносяться такi види усного викладу iнформацiСЧ вчителем, як розповiдь, бесiда. В першiй половинi XX столiття до словесних методiв навчання вiдносилися, як вже згадувалося, негативно, не обТСрунтовано розцiнюючи СЧх, як пережиток минулого. Надалi, починаючи з 30-х рокiв, словеснi методи, навпаки, стали переоцiнюватися, навчання набувало словесного, вербального характеру, внаслiдок чого спостерiгався вiдрив навчання вiд життя.
Словеснi методи навчання виокремились разом з наочними й практичними вiдповiдно до розподiлу типiв сприйняття i передачi знань (слово, дiя, показ). Такий подiл зручний, частiше маСФ iсторичнi коренi й ним частiше користуються у практичних цiлях.
За Ю. Бабанським, самi словеснi методи i прийоми стають все бiльш рiзноманiтними. У дидактицi прийнято видiляти 3 види словесних методiв: розповiдь вчителя, бесiду, шкiльну лекцiю [11; 12]. Проте iснують i iншi словеснi методи, а саме: дискусiя, пояснення, робота з книжкою, словникова робота, драматизацiя i iншi.
Розповiдь ? монологiчний виклад навчального матерiалу, що використовуСФться для послiдовного викладу знань. Цей метод широко використовуСФться в початкових класах при викладi описового матерiалу, в якому переважають факти, образи, подiСЧ, уявлення, поняття. Провiдна функцiя даного методу повчальна.
У початкових класах використовуються переважно три види розповiдi: опис, художня розповiдь, пояснення.
Опис передбачаСФ чiтку, виразну, образну характеристику предметiв, явищ, подiй, СЧхнi