Информация по предмету Культура и искусство

861. Епоха Відродження, її гуманістичний зміст
Другое Культура и искусство

Ідеї гуманізму - духовна основа розквіту мистецтва епохи Відродження. Мистецтво Відродження перейнято ідеалами гуманізму, воно створило образ прекрасної, гармонійно розвинутої людини. Італійські гуманісти вимагали свободи для людини. "Але свобода в розумінні Ренесансу, - писав його знавець А.Е.Джівелегов,- мала на увазі окрему особистість. Гуманізм доказував, що людина у своїх почуттях, у своїх думках, у своїх віруваннях не підлягає ніякій опіці, що над нею не повинно бути сили, що мішає її відчувати і думати як хочеться". У сучасній науці немає однозначного розуміння характеру, структури і хронологічних рамок ренесанського гуманізму. Але безумовно, гуманізм варто розглядати як головний ідейний зміст культури Відродження, невіддільної від усього ходу історичного розвитку Європи в епоху розкладання феодальних і зародження капіталістичних відносин. Гуманізм був прогресивним ідейним рухом, що сприяв ствердженню нової культури, спираючись насамперед на античну спадщину. Гуманізм пережив ряд етапів: становлення в XIV сторіччі, яскравий розквіт слідуючого сторіччя, внутрішню перебудову і поступовий занепад в XVI сторіччі. Еволюція Відродження була тісно пов'язана з розвитком філософії, політичної ідеології, науки, інших форм суспільної свідомості і, у свою чергу, зробила потужний вплив на художню культуру Ренесансу.
862. Ермак в истории и литературе
Другое Культура и искусство

Интересной выглядит попытка исследовательницы реконструировать реальную биографию казачьего атамана. По данным ряда источников, впервые привлеченных Е.К.Ромодановской, Ермак может быть выходцем из Двинских земель. Эта версия дополняет старинные известия о Ермаке-коренном уральце, донском казаке и т.д. Вместе с тем, сам факт наличия у завоевателя Сибири нескольких "родин" говорит не столько о многообразии данных о нем, сколько о весьма далеко зашедшей беллетризации личности Ермака, когда целый ряд местностей могут объявлять его "своим". Книга В.В.Блажеса посвящена как раз такому Ермаку - герою народных сказаний, легенд, исторических анекдотов. Здесь по всем законам устной прозы он предстает в окружении огромного воинства (7 тысяч человек - много больше, чем всех русских на Урале в конце XVI в.), победив Кучума, превращается в сибирского князя, с разбойниками он связан с детства и даже был у них кашеваром, жил в пещере, прятал клады и т.д. Очень убедительны мысли ученого о формировании всей этой системы мотивов. Рассказы о разбойничьей вольнице бытовали в устной среде задолго до Сибирского взятия, о самом Ермаке-каспийском пирате источники этого времени молчат, нет и устных свидетельств о разбоях Ермака, которые точно можно было бы отнести ко времени до 1581 г. (захвата Сибири). И только сам факт успешного похода казачьей дружины за Урал поставил ее предводителя Ермака в центр народных повествований об отщепенцах с восточных границ Руси. Началось "стягивание" "воровских" мотивов к имени Ермака и оформление "канонического" образа завоевателя Сибири как бывшего разбойника, искупившего вину перед царем покорением вражеского царства.
863. Естественная и гуманитарная культура. Научный метод
Другое Культура и искусство

Непосредственной целью науки является описание, объяснение и предсказание процессов и явлений действительности, составляющих предмет ее изучения, на основе открываемых ею законов. Философия всегда втой или иной степени выполняла по отношению к науке функции методологии познания и мировоззренческой интерпретации ее результатов. Философию объединяет с наукой также и стремление к теоретической форме построения знания, к логической доказательности своих выводов. Европейская традиция, восходящая к античности, высоко ценившая единство разума и нравственности, вместе с тем прочно связывала философию с наукой. Еще греческие мыслители придавали большое значение подлинному знанию и компетентности в отличии от менее научного, а порой и просто легковесного мнения. Такое различие имеет принципиальный характер для многих форм человеческой деятельности, в том числе и для философии. Так чем же являются результаты интеллектуальных усилий философов: надежным знанием или только мнением, пробой сил, своего рода игрой ума? Каковы гарантии истинности философских обобщений, обоснований, прогнозов? Вправе ли философия притязать на статус науки или же такие притязания беспочвенны? Попробуем ответить на эти вопросы обратившись к истории. Первую попытку обрисовать круг задач философии, перед лицом существующих и только начинающих формироваться конкретных наук, в свое время предпринял Аристотель. В отличии от частных наук, каждая из которых занята исследованием своей области явлений, он определил философию как учение о первопричинах, первопринципах, самых общих началах бытия. Ее теоретическая мощь представилась Аристотелю несоизмеримой с возможностями частных наук и вызывала его восхищение. Он назвал эту область знания 'госпожой наук', считая что другие науки, как рабыни, не могут сказать ей и слова против. В размышлениях Аристотеля отражено характерное для его эпохи резкое расхождение философской мысли и специальных дисциплин по уровню их теоретической зрелости. Такая ситуация сохранялась в течении многих веков. Подход Аристотеля надежно утвердился в сознании философов титулами 'королева наук' и 'наука наук'.
864. Естественная и гуманитарная культуры. Научный метод
Другое Культура и искусство

предсказание процессов и явлений действительности, составляющих предмет ее изучения, на основе открываемых ею законов. Философия всегда втой или иной степени выполняла по отношению к науке функции методологии познания и мировоззренческой интерпретации ее результатов. Философию объединяет с наукой также и стремление к теоретической форме построения знания, к логической доказательности своих выводов.Европейская традиция, восходящая к античности, высоко ценившая единство разума и нравственности, вместе с тем прочно связывала философию с наукой. Еще греческие мыслители придавали большое значение подлинному знанию и компетентности в отличии от менее научного, а порой и просто легковесного мнения. Такое различие имеет принципиальный характер для многих форм человеческой деятельности, в том числе и для философии. Так чем же являются результаты интеллектуальных усилий философов: надежным знанием или только мнением, пробой сил, своего рода игрой ума? Каковы гарантии истинности философских обобщений, обоснований, прогнозов? Вправе ли философия притязать на статус науки или же такие притязания беспочвенны? Попробуем ответить на эти вопросы обратившись к истории.Первую попытку обрисовать круг задач философии, перед лицом существующих и только начинающих формироваться конкретных наук, в свое время предпринял Аристотель. В отличии от частных наук, каждая из которых занята исследованием своей области явлений, он определил философию как учение о первопричинах, первопринципах, самых общих началах бытия. Ее теоретическая мощь представилась Аристотелю несоизмеримой с возможностями частных наук и вызывала его восхищение. Он назвал эту область знания 'госпожой наук', считая что другие науки, как рабыни,не могут сказать ей и слова против. В размышлениях Аристотеля отражено характерное для его эпохи резкое расхождение философской мысли и специальных дисциплин по уровню их теоретической зрелости. Такая ситуация сохранялась в течении многих веков. Подход Аристотеля надежно утвердился в сознании философов титулами 'королева наук' и 'наука наук'.
865. Естественнонаучный атеизм
Другое Культура и искусство

Философской основой биологических теорий Геккеля был естественнонаучный материализм, хотя не вполне последовательный, но гораздо более четкий, нежели в воззрениях Гексли. Свое учение Геккель называл Дмонизмом", утверждая естественное единство мира, не допускающее никакого сверхъестественного начала. Он не только укрепил естественнонаучные посылки атеистического миропонимания, но сделал из них прямые антирелигиозные выводы, энергично выступая с пропагандой воинствующего атеизма. В своей критике религиозных верований он не останавливается перед резкими, язвительными выступлениями, насмехаясь над созданным людьми образом бога, как Дгазообразным позвоночным", решительно отвергая христианские догмы о бессмертии души и загробной жизни. Особенно велико для атеистической пропаганды было влияние работы Геккеля ДМировые загадки" (1899). Как писал В. И. Ленин, Дсогни тысяч экземпляров книги, переведенной тотчас же на все языки, выходившей в специально дешевых изданиях, показали воочию, что книга эта Дпошла в народ", что имеются массы читателей, которых сразу привлек на свою сторону Э. Геккель... Профессора философии и теологии всех стран света принялись на тысячи ладов разносить и уничтожать Геккеля... Нет такой бешеной брани, которой бы не осыпали его казенные профессора философии. Весело смотреть, как у этих высохших на мертвой схоластике мумий - может быть, первый раз в жизни -загораются глаза и розовеют щеки от тех пощечин, которых надавал им Эрнст Геккель" (Ленин В. И. Поли, собр. соч., т. 18, с. 370-371). В 1906 г. Геккелем был организован в Мюнхене ДСоюз монистов", объединявший свободомыслящую интеллигенцию, ставящую своей задачей искоренение религиозных предрассудков и распространение научных знаний.
866. Естественно-научный и гуманитарный подходы, гуманитарный подход в культурологии
Другое Культура и искусство

В заключение отметим, что оппозиция естественно-научного и гуманитарного подходов в нашей цивилизации опирается на противостояние двух своеобразных культур - технической и гуманитарной. Представители технической культуры исходят из убеждения, что мир подчиняется законам природы, которые можно познать, а познав, затем поставить на службу человек) '. Они убеждены, что в мире действуют рациональные отношения, что все (не исключая и самого человека) можно спроектировать, построить, что явления объективны и "прозрачны" (в том смысле, что их природа и строение рано или поздно могут быть постигнуты человеком). Подобными идеями в конечном счете вдохновляются и специалисты генной инженерии, и проектировщики больших систем, и политики, обещающие человечеству непрерывный научно-технический прогресс и рост благосостояния, наконец, обычные потребители, убежденные, что природа нашей планеты существует именно для того, чтобы жить в комфорте и изобилии и потому, ее нужно как можно скорее превратить в заводы, города, машины и сооружения. В современной цивилизации техническая культура, безусловно, является наиболее массовой, ведущей (она на наших глазах буквально меняет облик нашей планеты). Тем не менее, гуманитарно ориентированный человек отказывается признавать научно-инженерную обусловленность и причинность, не вообще, а в отношении жизни самого человека, общества или природы. Он убежден, что и человек, и природа - суть духовные образования, к которым нельзя подходить с мерками технической культуры. Для него все это - живые субъекты, их важно понять, услышать, с ними можно говорить (отсюда роль языка), но ими нельзя манипулировать, их нельзя превращать в средства. Гуманитарно-ориентированный человек ценит прошлое, полноценно живет в нем, для него другие люди и общение не социально-психологические феномены, а стихия его жизни, окружающий его мир и явления не объективны и "прозрачны", а загадочны, пронизаны тайной духа. Глубокая специализация и социализация в этих двух культурах в конечном счете приводит к тому, что, действительно, формируются два разных типа людей, с разным видением, пониманием всего, образом жизни. Для инженера гуманитарий нередко выглядит и ведет себя как марсианин (поскольку, живя в мире технической цивилизации, он не хочет признавать этот мир), для гуманитария технически ориентированный человек не менее странен (технический человек и технический мир напоминают рациональное устройство, устрашающую или, напротив, удобную машину).
867. Естетика Середньовіччя
Другое Культура и искусство

Екзотичні кам'яні «орлині гнізда» на скелях над кріпосним селом, масивні кам'яні храми на площах міст-фортець, вражаючі захисні споруди монастирів, які володіли значними земельними площами - усе це було свідченням того, що дане суспільство протистоїть своєму рівносильному сусідові. Для замків і захисних споруд характерними були товсті стіни з зубцями і круговими сходами наверху, що нерідко були продовженням природної скелі, яку вони охоплювали подвійним або потрійним колом. Скеля у свою чергу, обводилася глибоким ровом. Внутрішні помешкання замку (такі ж товсті стіни, вузькі вікна, арочне оформлення дверей і вікон, гравірування на камені) були близькими до вбрання церкви. Поєднання масивності і внутрішнього декоративного оздоблення особливо характерне для французької романської архітектури. Стилістичні особливості романської епохи певною мірою позначилися на будівництві житлових будинків і громадських споруд.
868. Естетичне виховання
Другое Культура и искусство

Очевидно, кожна людина не раз у житті зустрічався зі словом "естетичне". Воно увійшло в наш повсякденний побут і здається звичним і зрозумілим. Але чи так це насправді? Ми говоримо "естетичне поведінка", "естетика праці", "естетизація предметного середовища" і т.п. Щоб прояснити сутність всіх відтінків смислів, які ми вкладаємо в поняття "естетичне" необхідно проникнути уявою в самі джерела людської цивілізації. Людина живе в дуже різноманітному світі. Але чи завжди людина сприймала цей світ барвистим, мінливим і дивовижним. Це далеко не так. Естетичне ставлення - це ціннісне ставлення до навколишнього світу. Естетичне означає тип ставлення людини до дійсності, яке є ціннісне, оцінне, особистісне, індивідуальне, чуттєве. У процесі реалізації цього відношення здійснюється оцінка особистістю форм буття, які вона сприймає за допомогою своїх почуттів. Суб'єктом естетичної оцінки можуть виступати особистість, соціальна група (сімя. Колектив) суспільство і людство в цілому. У світову скарбницю естетичних цінностей потрапляють лише ті, які задовольняють загальнолюдські потреби духовного освоєння дійсності. Естетичний розвиток людини означає ступінь його звільнення від природної необхідності. Це не означає, що естетичний розвиток замінює людині сон, їжу, одяг і т.д., так звані вітальні потреби. Однак естетично розвинена особистість задовольняє потребу, скажемо в їжі інакше, ніж естетично нерозвинена. Для естетично розвиненої людини, навіть дуже голодного, важлива не тільки сама їжа. Але і її вид. Місце задоволення голоду, спосіб їжі і т.п. Естетичний розвиток суспільства показує історичну міру гармонії природного і соціального, той ступінь духовного буття суспільства, коли чуттєва потреба може бути задоволена без прямого фізичного володіння предметом, наприклад, відчуття радості від спілкування з одним, задоволення від прочитаної книги, захоплення від побаченої картини. У цьому сенсі І. Кант називав естетичну діяльність некорисною, тобто не приносить прямої утилітарної вигоди. Естетичне - характеризує людську чуттєву сторону всесвітньо-історичної практики, яка знімає протиріччя між свободою і необхідністю людської праці. Діяльність, до якої людина відчуває інтерес. Стає для нього не тільки способом заробітку засобів до існування, але й способом самореалізації, самоствердження, де людина виявляється як вільна та унікальна, неповторна особистість. Осмислення основних типів естетичного ставлення до дійсності відбилося в основних естетичних категоріях: Прекрасне. Потворне, піднесене. Нице. Трагічне. Комічне. Одночасно людство виробило кілька понять, які відобразили механізм формування і розвитку естетичного ставлення як на рівні суспільства. Так і на рівні особистості: естетична свідомість, естетична діяльність, естетичний смак. Естетична оцінка..
869. Естетичні категорії православ’я
Другое Культура и искусство
870. Есть ли Бог?
Другое Культура и искусство

- существование единых закономерностей и целенаправленность развития нашего Мира могут быть объяснены ТОЛЬКО путём признания существования изначальной, “генетической” ИНФОРМАЦИИ о развитии Мира, предопределяющей это развитие. Ни на одну из известных науке фундаментальных физических сил не может быть возложена ответственность за единство и целенаправленность столь разных процессов, как процессы развития космоса, человеческого общества и человеческого сознания. Физические постоянные без информационной составляющей не могут предопределить целенаправленность этих процессов. Ответственность за будущее Вселенной (и человечества) может быть возложена ТОЛЬКО на ИНФОРМАЦИЮ. (Так же, как развитие человеческого эмбриона в человека предопределено генетической информацией, так и развитие Вселенной предопределено “генетической” информацией.). Поэтому, этой изначальной, “генетической” информации должен быть придан статус ФУНДАМЕНТАЛЬНОЙ НЕФИЗИЧЕСКОЙ СИЛЫ. (Н.Винер дал пока, видимо, наиболее верное определение понятия информация: “Информация - это не материя и не энергия”). Эта сила не может быть обнаружена физическим прибором, созданным человеком, она обнаруживается ТОЛЬКО интуитивным и логическим мышлением человека, анализирующим ВЕСЬ путь, пройденный эволюцией Мира;
871. Етика ділової бесіди
Другое Культура и искусство

Діловий етикет - найважливіша сторона моралі професійної поведінки ділової людини, підприємця. Знання його - необхідна професійна якість, яку потрібно придбавати і постійно удосконалювати. Майже 70% вигідних для вітчизняних ділових людей угод, що зірвалися, не відбулися через те, що українські бізнесмени не знають правил ділового спілкування і не володіють культурою поведінки. Ця цифра підтверджується і світовим досвідом. Так, ще в 1936 р. Дейл Карнеги писав: "Успіхи тієї або іншої людини в його фінансових справах відсотків на 15 залежать від його професійних знань і відсотків на 85 - від його уміння спілкуватися з людьми". Немало рушиться кар'єр і втрачається грошей із-за неправильної поведінки або невихованості. Знаючи це, японці витрачають на навчання хорошим манерам і консультаціям з питань етикету, культури поведінки сотні мільйонів доларів в рік. Вони добре знають, що успіх будь-якої фірми багато в чому залежить від здатності її працівників, від їх уміння дружно працювати над досягненням загальної мети. Знання етикету, культура поведінки - ось ключові умови для успішної роботи в будь-якій організації - таке думка провідних фахівців фірм [7, с.118-119].
872. Етика і естетика, проблеми взаємодії
Другое Культура и искусство

Естетика як наука пройшла довгий шлях розвитку. Перші спроби осмислити природу естетичного відношення людини до дійсності і виявити закономірності художньої творчості відносяться ще до часів прояви рабовласницького суспільства. Естетичні судження вже містились в древніх літературних памятках Індії, Китаю, Вавилону. Спочатку естетика була частиною філософії і космогонії (розділ астрономії, що вивчає походження й розвиток небесних тіл та їхніх систем), слугувала для створення цілісної картини світу. Найбільш розвиненою естетична думка вважалася в античній Греції, де подібні знання були невідємною частиною різних філософських систем. Для Арістотеля естетика - це проблеми поетики і загально філософські питання природи краси та мистецтва; для Платона - питання державного контролю над мистецтвом та ролі останнього у вихованні людини. З Сократа починається довгий процес виділення естетики в самостійну науку, він вперше замислився над сутністю саме естетичних проблем. За Середньовіччя естетична думка розвивалась в контексті теології, Тертулліана та Фома Аквінський вважали естетику аспектом богословя, який міг вирішити завдання як за допомогою мистецтва направити людину на служіння Богу. В епоху Відродження естетичні погляди розроблювалися у сфері художньої практики, в XVI-XVII століттях - на основі художньої критики і публіцистики. Етап німецької класичної естетики позначився потребою у виділенні і систематизації уявлень, ідей, повязаних з емоційно-чуттєвим, цілісним відношенням до дійсності, природи, суспільству, мистецтву. Це призвело до становлення самостійної науки еститики, засновником якої вважається О. Баумгартен. Безпосередній інтерес до широкого кола естетичних проблем виявили Кант, Фіхте й Гегель. Іммануїл Кант (1724-1804) був переконаний, що тільки людина може бути ідеалом краси, тільки людство може бути ідеалом досконалості. Він також визначив два види пізнання: апріорне (до досвідне) та емпіричне. Особливої ваги набула кантівська ідея естетики як критики смаку. І. Кант значно розширює понятійно-категоріальний апарат естетики, обґрунтовуючи поняття смак, уява, гра, доцільність, досконалість, витонченість, самоспостереження, передбачення та ін. У виявленні специфіки предмета естетики І. Кант спирався на людську чуттєвість, на складну структуру смаку. Принципово нової спрямованості естетичні проблеми набувають у теоретичній спадщині Гегеля. У вступі до лекцій з естетики Гегель зауважив, що предметом цієї науки має бути царство прекрасного, яке інтерпретується ним як сфера мистецтва, або, ще точніше,- художньої творчості. Гегель взагалі негативно ставився до терміна естетика і вважав за доцільне замінити його на термін філософія мистецтва або філософія художньої творчості. Гегель увів до визначення предмета естетики поняття прекрасне. Ідею Гегеля про зв'язок естетики і прекрасного розвинув Микола Чернишевський (1828-1889). Визначаючи предмет естетики через поняття прекрасне, він, проте, не обмежував його сферою мистецтва, а наполягав на здатності цієї науки до всеосяжності життя. Така позиція чітко простежується у спробах філософа визначити прекрасне в різних сферах життєдіяльності людини. Таким чином, М. Чернишевський закріпив на російському ґрунті розуміння естетики через ідею прекрасного. Гегелівське розуміння естетики підсумувало значний період в історії цієї науки. Умовно можна визначити розвиток естетики від доби Античності до 30-хроків XIX ст. як класичний період. При цьому слід наголосити, що з середини XVIII ст. естетика розвивається як самостійна наука.
873. Етика конкурентної боротьби
Другое Культура и искусство
А в 26 листопада 2008 р. юридичні фірми підписали «Основні етичні принципи ведення юридичного бізнесу і правил конкуренції на юридичному ринку України («Етичних Правил»). Ось деякі принципи:
1. сторони відмовляються від практики надання знижок і пільгових тарифів, в результаті застосування яких клієнт отримуватиме послуги за ціною, нижчої від собівартості, як способу боротьби між Сторонами за клієнта;
2. сторони вважають, що «перегони заробітних плат» є неадекватним способом боротьби за персонал;
3. з метою встановлення дисципліни юридичного персоналу на ринку Сторони домовляються вести узгоджену політику по відношенню до юристів, які «шантажують» юридичні фірми і розпалюють «перегони заробітних плат». З цією метою Сторони домовляються вести реєстр неблагонадійних юристів;
4. сторони відмовляються запрошувати до участі в спільних PR-акціях, конференціях та інших суспільних заходах тих учасників ринку, які порушують дані Правила;
5. сторони оприлюднять зміст даних Правил і зроблять все, що від них залежатиме, аби сприяти дотриманню Правил всіма учасниками ринку;
6. в рамках будь-яких процедур рейтингування Сторони зобовязуються добросовісно та чесно надавати інформацію про показники, які беруться за основу рейтингу, навіть у тому випадку, коли неможливо документально підтвердити правдивість або некоректність певних даних, категорично відмовляючись від практики завищення будь-якого з показників, що надаються для такого рейтингування;
7. сторони відмовляються від використання неетичної реклами з метою просування своїх послуг, яка ганьбить Україну як державу, юридичну спільноту або колег, і будуть робити все можливе для того, щоб видання, які публікують таку рекламу, відмовлялись від неї, як від такої, що є неетичною.
874. Етика поведінки державного службовця
Другое Культура и искусство
1. Все про етикет. Про норми поведінки. Ростов-на-Дону, 2002.
2. Дробницкий О.Г. Понятие морали. М.: Наука, 1994.
3. Методичні рекомендації до проведення занять у системі підвищення кваліфікації державних службовців. К., 1997.
4. Методичні матеріали до написання випускної роботи. Випуск №10. Серія “Навчально-методичні матеріали”. Івано-Франківськ, 2006.
5. Мицич П. Как проводить деловые беседы. М.: Экономика, 1987.
6. Николаев В.И. Этикет и мы. М., 2003.
7. Опалев А.В. Умение обращаться с людьми. Этикет делового человека. - М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1996.
8. Пост Э. Этикет. - М.: «Наука», 1996.
9. Протасова Н.Г. Теоретичні основи навчання державних службовців у системі підготовки та підвищення кваліфікації. Навчальний посібник. К., 2000.
10. Психология и этика делового общения. (Учебн. пособие под общ. ред. В.Н. Лавриненко). - М.: ЮНИТИ, 1997.
11. Соловьев Э.Я. Современный этикет. Деловой протокол. - М.: Ось-89, 1998.
12. Уткин Э.А. Деловая этика. М.: Изд-во «Зерцало», 1988.
13. Формановская Н.И. Вы сказали: «Здравствуйте». Речевой этикет в нашем общении. - М., 1983
14. Фрюминг Р., Лаком Ж. Взаимодействие ради результата: практикум делового общения. - Ростов/Д: Феникс, М.: Зевс, 1997
15. Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет для деловых людей. - М.: «Анкил» Инфа-ли, 1994.
16. Чиненный А.И., Стоян Т.А. Этикет на все случаи жизни. - М.: Гном-пресс, 1997.
17. Шейнов В.П. Психология и этика делового контакта, - Минск: Амалфея, 1997.
875. Етика Ф. Нiцше
Другое Культура и искусство

Власна моральна позиція Ніцше, позиція хазяїна майже прямо протилежна пануючої в суспільстві моралі. Її наріжними каменями служать: по-перше, цінність життя в її біологічному змісті - тільки життя має абсолютну цінність і породжує все те, що має цінність; по-друге, воля сильного - воля належить тільки тому, хто має досить сили, щоб завоювати й відстояти неї; по-третє, нерівність - люди не рівні, вони лише краще або гірше, залежно від того, скільки життєвої сили укладена в кожному з них. Природно, цим підвалинам відповідають і принципи моралі. Справедливість у тім виді, як неї розуміє пануюча мораль є неправду. Щира справедливість, вважає Ніцше, заснована аж ніяк не на рівності - кожен має стільки, скільки заслуговує, а заслуги його виміряються кількістю життя. Рівність - це ознака занепаду. Помилковим є й принцип корисності - призначення життя складається не в збільшенні добра. Саме життя є вище й найбільше добро, і тільки це має значення. Неправдою є й принцип альтруїзму: якщо й може в кого-небудь бути велика мета, то вона напевно важливіше благополуччя ближнього. Справа не в любові до ближнього; поваги й поклоніння гідні лише кращі, а кращі - це найбільш сильні. Крім того, альтруїзм є не що інше, як егоїзм, але тільки егоїзм слабкого. Не бачить Ніцше яких-небудь достоїнств й у принципу милосердя - воно є порожня витрата енергії на слабкі й що вироджуються. Вимогою життя є не порятунок і навіть не допомога слабким. Гаслом, гідним справжнього життя, повинен бути: "Падаючого підштовхни!". Те ж й у випадку із принципом суспільного блага - тільки великі індивідуальності мають цінність. Що стосується маси, то вона може становити інтерес або як копія великого, або як сила, що пручається йому, або як знаряддя в його руках.
876. Етикет ділового мовлення
Другое Культура и искусство

Вітання. За сучасним діловим етикетом першим вітається молодший із старшим, підлеглий із керівником, студент із викладачем. Чоловік завжди має вітатися з жінкою першим. Жінка вітається першою зі старшою за себе жінкою. За традицією першим вітає начальника підлеглий, а руку для потиску першим подає керівник. Але є виняток: жінку зобов'язаний вітати першим саме керівник, навіть якщо вона - його секретар. Незалежно від статі, віку й посади першим вітається той, хто обганяє знайомого чи проходить повз нього. Перш ніж звернутися із запитанням до незнайомого, слід з ним привітатися. Вітаючись чи знайомлячись, старший першим подає молодшому, жінка - чоловікові, начальник - підлеглому, викладач - студентові. Не потиснути руку у відповідь вважається образливим. Не подають руку для потиску через стіл. Якщо підлеглий зайшов до кабінету керівника, то керівник має вийти з-за столу і привітатися рукостисканням, або ж обмежитися кивком голови. Якщо ваш діловий партнер - жінка, то вітаючись, вона може не знімати рукавичок. У свою чергу чоловік, вітаючись із жінкою в рукавичках, подає руку без рукавички.
877. Етикет та його національні особливості
Другое Культура и искусство

На переговорах американські бізнесмени часто займають тверду позицію, використовуючи метод позиційного торгу; у разі виникнення труднощів звертаються до використання пакета. Під час переговорів спершу узгоджують загальні межі можливої угоди і тільки потім проробляють деталі. Європейцям і бізнесменам з Азії їхній стиль часто здається занадто грубим, агресивним, егоїстичним. Розумніше не ображатися на американських партнерів, а сприймати їх такими, які вони є, і платити їм тією ж монетою. Атакуючи партнера, американець припускає, що той керується тими ж правилами, що і він сам. Американці з дитинства виховують у собі азарт та витривалість, дуже люблять змагатися і постійно змагаються один з одним. Досягнення, рекорди, спортивний азарт - це їхня стихія.
878. Етикет України та Росії
Другое Культура и искусство

В 1717 р. Петро І повелів зібрати правила поведінки з тим, щоб молодь вчилася, як поводитись вдома, та не соромилася з'являтись при європейських дворах. Так виникло «Юности честное зерцало». Завдяки йому російський двір став схожим на європейські. Цікаво навести деякі уривки з цієї літературно-етичної пам'ятки: «Найбільше повинні діти батька та матір поважати. І коли батьки дають їм яку вказівку, завжди капелюх держати в руках, а не стояти в ньому перед ними, і біля них не сидіти, і попереду них не сідати, при них у вікно всім тілом не виглядати, але все робити непомітно і з великою повагою, не поруч з ними, але трішки позаду або в стороні стоячи...», і далі: «Виделками та ножиками по тарілках, по скатертині або по стравах не креслити, не колоти і не стукати, але повинні тихо та лагідно, прямо, а не перекосившись, сидіти». На наш погляд, доречно буде навести ще один уривок з цитованого твору: «Юнак повинен бути дуже чемним та ввічливим, як на словах, так і в справах, на руку не зухвалий, та не лізти у бійку, також повинен він, коли кого зустріне, за три кроки капелюх чемно зняти, а не мимо проходячи, назад повернувшись, вітатися. Тому що бути ввічливим словами, а капелюх держати руками не важко, але достойно похвали. І краще, коли про когось кажуть: він є ввічливий, лагідний кавалер та молодець, ніж про нього скажуть: він є пихатий бовдур...»
879. Етнічна культура українського народу
Другое Культура и искусство

З історико-етнографічної точки зору на території України можна виділити такі культурно-історичні зони: 1. Середнє Придніпров'я (Надднiпрянщина). 2. Подiлля. 3. Слобожанщина і Полтавщина. 4. Полiсся. 5. Прикарпаття (Галичина). 6. Волинь. 7. Закарпаття. 8. Буковина. 9. Південь. Остання зона заселена декількома міграційними хвилями, і остаточно її населення сформувалося у XVIII-XIX ст. Це наймолодший з точки зору етнографії район України. Південь можна в свою чергу розділити на ряд реґіонів: Причорномор'я, Таврію, Донщину (Подоння, Донеччину). Потрібно зазначити, що наведений розподіл багато в чому умовний. Більш точне районування можливе при всебічному вивченні історико-етнографічних явищ. Крім того, ці райони не залишаються незмінними, як і критерії, що їх визначають. В Україні до сьогодні зберігаються етнографічні групи, які мають свої особливості в культурі і мові. Найбільш значні з них українські горці (гуцули, лемки, бойки) в Прикарпатті і поліщуки, пінчуки, литвини в Поліссі. Раніше серед українців було більше таких груп. Але з розвитком капіталізму, а потім і в радянський час поступово пішли у минуле багато архаїчних, консервативних звичаїв і обрядів, набули розвитку нові елементи в побуті і духовному житті селянства, яке складало більшість українців. Значного поширення набули елементи міського одягу, нові типи житла, знаряддя праці. Тобто соціально-економічні умови стали вирішальними чинниками, які визначили формування сучасного обличчя української нації, вплинули на чисельність і географічне розміщення інших етнічних груп, на характер етнічних процесів в Україні загалом.
880. Етнічні архетипи в релігійному житті українців
Другое Культура и искусство

Blog

Информация по предмету Культура и искусство