Информация по предмету Культура и искусство

801. Древняя Япония
Другое Культура и искусство

Процессы классовой дифиренциации общества способствовали формированию японской литературы, которая отделилась от фольклора, а с появлением письменности стала самостоятельным видом художественного творчества. Значительную роль в этом сыграла «вера в душу слова», его магическую власть на которую издревле опиралось земледельческая обрядность. Древнейшие из известных письменных памятников книги «Кудзики»(620 год), «Кодзики» (712 год) и «Нихонги» (720 год), посвящённый истории, догматизму и ритуалу синто, демонстрирует переход обрядов, которыми сопровождалось какая либо существенная фаза сельскохозяйственных работ, в мифы. Кроме того, их важнейшей функцией было укрепление государственного строя, поэтому мифологическая часть эпоса должна была дополнять историческую, что, например, в «Кодзаки» ведёт читателя от времён легендарного императора Дзимму до правления императрицы Суйко (593-628гг). Последующая литературная обработка не лишила ранние эпические произведения их первоначальных черт: последовательного изложения представлений о мироустройстве, силы природы и общественные нормы тогдашней жизни. Общей тенденцией этих литературных памятников является последовательный переход от богов к героям и земным правителям; от космогонии до истории: устанавливается прямая наследственность власти японских императоров от богов, что позднее с политической целью широко использовалось официальной идеологией. И всё же перед нами прекрасные образцы старинной поэзии, где песни органично входят в прозаический текст и повязаны с ним по смыслу. Они не имеют ещё чёткой метричной системы, характерной для классического японского стихосложения, к тому же им присуще фольклорные формы художественной выразительности и настоящей народной мудрости. Не случайно мифы с книги «Кодзики» про богиню солнца Аматерасу, которая спряталась в небесной пещере, а потом снова явила себя миру, есть не просто рассказ про смерть и воскресенье, а фиксацией факта понимания диалектической природы бытия. Первой литературной памяткой того времени стала великая политическая антология «Манёсю» (вторая половина 8 столетия), что через разнообразие текста тематики стиля песен отображало литературную жизнь того времени в процессе его развития. Анализ данного материала свидетельствует, что человек достиг того уровня, когда, освоившись в собственной ментальности, стало открытым в широком восприятии наработанного в контактах с другими народами, которые создали на континенте достаточно сложную, развитую культуру. Открытостью способствовал поиск новых форм государства на отмену от исторически первого его варианта «Общества удзикабане» (аристократы носили фамилию «удзи», что являлось знаком происхождения и имя «кабане», что указывало на их общественное положение), где власть над человеком как своё природное право осуществлял каждый аристократ отдельно. Потребности дальнейшего развития общества, которое входило в феодализм, требовали быстрейшей централизации правительственной власти. Кроме того, в пределах государства Ямато этническое общество, которое опиралось на кровнородственные связи и систему военной демократии, последовательно преобразовывалось на народность, объединённую общественной теорией, экономики, языка и культуры.
802. Дресс-код: правила официальных мероприятий
Другое Культура и искусство

Формальный костюм (фрак, визитка и смокинг), освященный временем и традицией, предназначен для особо торжественных мероприятий. Например, фрак надевают на официальный прием в посольстве, придворный бал в европейском государстве-монархии, церемонию вручения премии «Оскар» или «Ника» и т. п. Смокинг распространен значительно шире. Он может понадобиться для любого официального приема, бала, презентации. В России, в отличие от Европы и Америки, вероятность попасть на мероприятие, для которого могут понадобиться эти предметы одежды, не высока. Если в заграничной командировке вам придет приглашение с таким, например, dress-code, как White Tie, обратитесь к персоналу гостиницы. Вам предоставят собственные услуги по прокату формальной одежды или переадресуют в специальную фирму.
803. Друиды и религия древних кельтов
Другое Культура и искусство

Начиная с V в до н.э., название «кельты» быстро распространялось по тогдашней Европе. Но то, что было до V в., долго оставалось загадкой. С конца XVIII в. под влиянием романтизма возрастает интерес к прошлому кельтов, проявлявшийся уже ранее в Западной Европе и на Британских островах, где жило много потомков этого народа. Этот интерес превратился в настоящую кельтоманию, в результате чего, часто без какого-либо критического подхода, собирались подлинные и мнимые свидетельства о славном прошлом кельтов. Еще с XVII в. существовало мнение, что кельты на западном побережье Франции и Англии были строителями мегалитических сооружений, возведенных из крупных каменных глыб, как менгиров (высоких стоячих монолитов) и дольменов (похоронных камер из крупных камней), так и длинных каменных аллей или кругообразных сооружений (Stonehenge), которые считаются астрономическими обсерваториями и местами культа. Романтики считали кельтов древнейшим народом, отождествляли их с потомками библейских персонажей и часто на основе произвольных этимологических сравнений приходили к выводу, что кельты были расселены почти по всей Европе. Представления о высоком уровне развития кельтов подкреплялись также литературными фальсификатами. Самыми известными из них являются эпические произведения шотландского поэта Д. Макферсона, относящиеся к 1760-1763 гг., которые автор выдавал за перевод с кельтского творений Оссиана, кельтского барда, жившего в III веке. Отголоски пустого этимологизирования удержались очень долго, по существу до нашего времени, и в течение всего этого процесса самые разнообразные археологические находки без разбора приписывались кельтам. Еще в конце прошлого века наблюдались панкельтские тенденции как противовес воинствующему германизму или английскому империализму и до того же времени считались подлинными бретонские народные песни, повествующие о сопротивлении друидов христианству или о борьбе с франками; в действительности же это были произведения Эрсарта де ла Виллемарке, изданные в 1839 г. Это лишь один из известных нам фактов фальсификации, на самом же деле сегодняшняя история кельтов сильно искажена, поскольку единственным способом копирования книг была перепись, где никак нельзя исключать «авторских поправок» и самобытных мнений. Придворная перепись контролировалась, а вот весь остальной поток информации представляет собой хоть и сомнительную, но никак не проверяемую информацию.
804. Дуалізм «конфуціанство – даосизм» у китайському культурному світогляді.
Другое Культура и искусство

1. Конфуціанство: ü Центральні засади конфуціанства; ü Школи Мен Цзи та Сюнь Цзи; ü Чи є конфуціанство релігією? 2. Даосизм: ü Поняття даосизму; ü Засновник даосизму - Лао Цзи; ü Теорія інь-ян; ü Даоський мислитель Чжуан Цзи; ü Основні засади та світоглядні риси даосизму; 3. Висновок. 4. Список використаної літератури. Китайська школа думки уходить своїм корінням в глибину віків. Її історія нараховує більш ніж два з половиною тисячоліття, протягом яких формувалась традиція, яку називають «китайським мисленням». Вже в 221 р. до н.е., коли династія Цинь об`єднала Китай, в країні існували різні філософські течії, основними з них були школи конфуціанського і даосського напрямків. Конфуціанство. Конфуціанство (жу цзя – школа великих книжників) – так, як і даосизм, зародилося в Китаї в VI – V до н.е. Входить в Сан цзяо – одну з трьох головних релігій Китая. Філософська система конфуціанства була створеня Кун Цзи (Конфуцієм). Попередниками конфуціанців були виходцями з потомственних чиновницьких родин, які у випадку втрати офіційної посади перетворювались на мандрівних вчителів. Ці люди заробляли на життя викладанням давніх книг, які стали пізніше частиною Тринадцятикнижжя Шицзін, Шуцзін, Лицзі, а також втраченої потім Юецзін (Книги про музику). Першим етапом конфуціанства була діяльність самого Кун Цзи, який також належав до мандрівних вчителів. В його викладенні конфуціанство було етико-політичним вченням, в якому центральне місце займали питання моральної природи людини, сім`ї та керування державою. Базовою для Кун Цзи можна вважати концепцію «неба» та «небесного веління», тобто долі. Людина, яка наділена небом певними якостями, має діяти згідно з ними, з моральними законами і удосконалювати їх за допомогою освіти. Мета цього удосконалення – досягнення рівня ідеальної людини (цзюнь-цзи), яка дотримується Лі – етикету. Центральне місце у вченні Кун Цзи займає концепція Жень (гуманності) – ідеальних стосунків між людьми в родині, суспільстві та державі. Основним принципом цієї концепції є «Чого не бажаєш собі – не роби іншим». Поняття гуманність трактувалось Кун Цзи дуже широко і включала в себе цілий набір якостей: скромність, справедливість, стриманість, любов до людей тощо. Жень – це високий та майже недосягаємий ідеал, сукупність досконалостей, які мали тільки предки – із сучасників Кун Цзи, включая себе, вважав гуманним тільки своєго рано помершого учня Янь Хуея. На цій базі Кун Цзи розвивав свої політичні концепції, виступаючи за чіткий розподіл обов`язків між члена ми суспільства, ображчиком якого має бути родина. При цьому Кун Цзи відкидає закон. Характерною рисою вчення Кун-Цзи є антропоцентризм. Його майже не цікавить проблема космогонії, він мало уваги приділяє духам та потойбічному світу, хоча вважає небо не тільки частиною природи, але і вищою духовною установчою силою у світі, а жертвопринесення предкам – найважливішим вираженням поваги до них. Особливе місце у Кун Цзи займала концепція Сяо – синівської шанобливості до батьків і старших взагалі. Сяо вважалось основою Жень та інших чеснот і найефективнішим методом керування країною. Велика увага приділялась Юе – музиці, як найкращому засобу зміни поганих нравів та звичаїв, а також Лі – етикету, правилам благопристойності, які регулювали поведінку людини в різних життєвих ситуаціях. Загальне визнання конфуціанство отримало тільки після смерті Кун Цзи. На відміну від даосизму, конфуціанство підтримувало китайську державну ієрархічну систему. Однією з головних засад конфуціанства є вчення чжен мін (виправлення імен), яке вимагало від кожної людини твердо пам`ятати своє місце у суспільстві. Після смерті Кун Цзи конфуціанство розпалося на дві школи: 1. Мен Цзи 2. Сюнь Цзи Мен Цзи (371-289 до н.е.). Мен Цзи вважав, що шлях до справедливого врядування лежить через удосконалення особистості. Якщо правитель діє у згоді з народом, це схвалюється волею неба, якщо ні – він втрачає довіру неба і може бути скинутим. Потрібно керувати, спираючись на природу людини, вона добра та справедлива, негідне ж управління її псує. Шлях вдосконалення людини – через розвиток людської доброти, гуманності, милосердя, співчуття, скромності і інших вроджених етичних якостей. Мен Цзи писав «Прагнення природи людини до добра подібно прагненню води текти вниз». Ці слова вказують на ототожнення соціального і природного, етична якість людини уподібнюється до природної необхідності. Сюнь Цзи (313-238 до н.е.). Іншу позицію зайняв Сюнь Цзи, один з найвизначніших мислителів конфуціанської школи. В трактаті «Сюньцзи», в двадцять третій главі «Про злу природу людини» сказано, що людина народжується з бажанням наживи, заздрісною та злобною. «Тому необхідим є вплив на людину за допомогою виховання і закона, потрібно змусити її дотримуватися норм ритуалу і виконувати свій долг, тільки тоді у людини з`явиться поступливість і вона стане культурною, що приведе до порядку». Сюнь Цзи піддав критиці вчення Мен Цзи про природну доброту людини: навіщо тоді потрібні були б ритуали та виховання почуття долга? Вони з`явились не з вроджених якостей людини, а в результаті діяльності мудреців та законодавців. Люди тому й намагаються бути доброчинними, бо людина по природі зла. Нікчемна людина може стати досконалою, але вона цього не хоче. Тому, щоб стати досконалим потрібна моральна діяльність. Погляди Сюнь Цзи цілком відповідали ортодоксальним конфуціанським положення про суспільну ієрархію і почуття долга кожного соціального прошарку. Це був видатний філософ, якого цікавили проблеми будови світу. Розподіливши природу на верх та низ, небо й землю, Сюнь Цзи говорив про природнє походження речей: «сили інь і ян викликають визначні зміни», «через гармонію цих сил народжуються речі, вони отримують (від неба) все необхідне, щоб існувати і вдосконалюватися. Людина не бачить того, що діється (всередині), вона бачить лише результат і тому називає це тим, що походить від духу... Коли діяльність неба здійснена і результат досягнутий, народжується людина, спочатку плоть, а потім дух». Сюнь Цзи вважає, що людина сама встановлює закони Піднебесної, тобто людського суспільства, природнє – тільки передумова її існування, людина має навчитися використовувати силу неба в своїх інтересах. Здатність пізнавати – вроджена властивість людини, також як і можливість бути пізнаною – закономірність речей. Сюнь Цзи надавав великого значення чуттєвому досвіду (за допомогою зору, слуху тощо), який складає основу «збору знань». Особливе місце в його теорії пізнання належить проблемі «звільнення від ілюзій» (Гл. 21 трактату «Сюньцзи»). Однобічність підходу до речей – основа ілюзій. Мислення дозволяє виділити спільне в речах – пізнати їх сутність. А головне, в чому, як вважають дослідники, проявилась оригінальність його теорії пізнання – це зв`язок теорії з практикою, вміння дотримуватись принципів своєї теорії у житті. Вчення Сюнь Цзи систематизувало ідеї конфуціанства і стало передумовою і джерелом його подальшого розвитку в середні віки. Ідеї Сюнь Цзи мали великий вплив на філософів періоду Хань (206 р. до н.е. – 220 р. н.е.), але потім аж до XIX століття домінувало вчення Мен Цзи. Конфуціанство зайняло домінуюче положення в Китаї при імператорі У-ді, коли Дун Чжуншу запропонував ліквідувати інші вчення і зробити єдиним об`єктом шанування конфуціанство. Дун Чжуншу поєднав конфуціанство з вченням про космічні сили Інь і Янь і п`яти першоелементах У-син. Почуття – джерела зла – частина природи людини; через виховання вона стає доброю та довершеною. Виховувати людину повинен правитель, виконуючи цим волю неба (в цьому моменті Дун Чжуншу протистоїть Мен Цзи). Ця трактовка стосунків між підданими та правителем розвилася в майбутньому в концепцію «трьох зв`язків»: правитель-підданий, батько-син, чоловік-жінка, де перші компоненти відповідають домінуючій силі Янь і є ображчиком для других, які відповідають підлеглій силі Інь. Філософський напрямок в конфуціанстві в виді натурального дуалізму почався лише з кінця XI століття н.е. Чи є конфуціанство релігією? В конкретних умовах китайської імперії конфуціанство грало роль основної релігії, виконувало функції офіційної державної ідеології. Висунута їм на перший план і старанно культивована соціальна етика з її орієнтацією на моральне вдосконалення індивіду в рамках корпорацій і в рамках суворо фіксованих, освячених авторитетом давнини державних норм, була, по суті, еквівалентом тої сліпої і дещо містичною (іноді навіть з екстазом) віри, яка лежить в основі інших релігій. Ця заміна буда логічною, природньою саме в Китаї, де раціональне начало ще з давнини витіснило емоції та містику, Вищим Божеством вважалось суворе та орієнтоване на доброчинність Небо і де в якості великого пророку виступав не віроучитель, схильний до видінь та одкровень (на зразок Іісусу, Моісею, Мухаммеду або Будди), а мудрець-мораліст Конфуцій. Не будучи релігією в повному сенсі слова, конфуціанство стало більшим, ніж просто релігія. Конфуціанство – це також і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних та соціальних процесів – словом, основа всього китайського способу життя, принцип організації китайського суспільства, квінтесенція китайської цивілізації. В певному сенсі можна сказати, що саме дякуючи конфуціанству із усім його культом давнини і консерватизмом, китайська держава і суспільство не тільки проіснувало більше двох тисяч років в майже незмінному вигляді, а й набуло такої гігантської сили консервативної інерції, що революційне ХХ століття, яке на перший погляд покінчило із конфуціанством як офіційною ідеологією і активно розвінчало цю доктрину, поки що далеко не вправі вважати себе переможцем над усіма традиціями, які восходять до конфуціанства. Навіть більше – в світлі сучасних процесів трансформації і вестернізації Сходу багато в цьому сенсі як раз навпаки. Протягом двох тисячоліть конфуціанство формувало уми і почуття китайців, впливало на їх психологію, поведінку, мислення, мову, сприйняття, на їх побут на уклад життя. В цьому сенсі конфуціанство не уступає ні одній з інших видатних релігій світу, а де в чому навіть переважає їх Конфуціанство помітно пофарбувало в свої кольори всю національну культуру Китая, національний характер його населення. Воно змогло стати незамінним, причім ця його незамінність зовсім не лишилася у минулому. Справа в тому, що велика кількість вихованих конфуціанством рис національного характеру – соціальна дисципліна в поєднанні з вмінням при необхідності задовольнятись малим та не нарікати; працелюбність та любов до знань, постійний імпульс до самовдосконалення, міцність соціально-родинних зв`язків та інші - активно сприяла тому феномену, який проявив себе на початку століття, а потім і в післявоєнний час. Даосизм Даосизм – інше, не менш значуще, ніж конфуціанство (даосизм виник одночасно з ним) філософське вчення Давнього Китаю. Його творцем був міфічний філософ Лао Цзи (або Лао Дань). Китайський письменник Лу Сінь в своїх сатиричних казках навіть зобразив мниму зустріч двох великих мислителів давнини. Даосизм зазнав долю буддизма, поступово перетворившись на релігіозну секту, яка і сьогодні діє в Китаї. Лаоцзи. Лаоцзи приписують авторство відомої книги давнини «Даодецзін», яка, безумовно, має не тільки національне, а й світове значення, як яскравий документ мислення давньої людини. Дослідники творчості Лаоцзи зауважують близькість ідей Лаоцзи до ідей Геракліта, давньогрецького філософа. Вони жили майже в один час і хочу складно говорити на вплив їх один на одного, але збіги вражають уяву. «Даодецзін» в перекладі означає «Книга про путь і доброчинності». «Дао» означає «путь», «шлях», «русло ріки», «де» - закон поведінки, образець моральності. Книга «Даодецзін» складається з афоризмів, в яких проводиться паралель між законом природності і закономірностю людської поведінки – де. Трактат складається з двох частин – в першій річ іде більше про природу, в другій – про людину. «Дао» - це не річ, а прихований від почуттів людини закон змін речей – «дао є пустим, але, коли воно діє, воно здається невичерпним». Небо і земля довговічні. Дао є невидимим, нечутним, воно називається найдрібнішим, але у дії воно нездоланне, воно розтікається всюди. «Дао народжує одне, одне народжує два, два народжує три, а три – всі створіння. Всі істоти носять у собі інь і ян, вони наповнені ци і створюють гармонію» (Даодецзін, 2ч., 42). «Ци» - це енергія матеріальних часток, світовий ефір. Інь-Ян. Теорія інь-ян уходить своїм корінням у глибину віків, але за своє концептуальне оформлення вона вдячна Цзоу Яню, який жив в IV ст. до н.е. Століття опісля вийшли коментарі до «Книги перемен», де також роглянуті теоретичні основи цього вчення. Інь (темне, жіноче) і ян (світле, чоловіче) олицетворяють два типи всесвітніх сил, які втілені в п`яти елементах, які в свою чергу складають суть проявленого світу. Так само як Дао встановлює рівновагу, інь і ян потребують в ній. Подібно до сонячної та тіньової сторін гори (саме цей образ ліг в основу термінологічного оформлення концепції), інь та ян неподільні та доповнюють одне одного. Життя не може бути пофарбованим лише в темні кольори або навпаки; думати інакше – означає проявляти нерозсудливість. Графічно концепцію виражає символ тайцзи: Чорний колір символізує інь, а білий – ян. Дві протилежності складають єдине ціле, доповнюючи одна іншу і перетікаючи одна в одну. Символ демонструє одвічний дуалізм всього сущого. До того ж всі речі характеризуються наявностю як чоловічого, так і жіночого начал, проявів як темних, так і світлих аспектів, причому жіноче начало обов`язкого містить елемент чоловічого, і навпаки. Зауважимо, що символ уособлює невпинний рух, нескінченний процес. В цьому сенсі теорія не залишає місця статичній рівновазі, утверджуючи динамічність балансу сил. Даосизм розглядає світ як поток вічної зміни і розвитку: буття перетворюється на небуття, порожнечу, а з неї знову народжуються речі, і вони знову повертаються в дао, як в своє першоджерело. Дія дао – боротьба протилежностей. «Даодецзин» демонструє взірці високої діалектики взаємопроникнення протилежностей: «неповне стає повним, криве стає прямим, порожнє стає наповненим, старе змінюється на нове, те, чого мало, стає більшим» («Даодецзін», 1ч.). Ідея розвитку виражена в положенні: «В світі найслабші перемагають найсильніших». «Людина при народженні є слабкою, а після смерті твердою та міцною. Всі істоти і рослини при народженні слабкі та тендітні, а при загибелі – тверді та міцні. Тверде та міцне – це те, що гине, а ніжне та слабке є те, що починає жити». «Найм`якша і найслабша істота є нездоланною в подоланні твердого та міцного. Слабкі долають сильних, м`ягке долає тверде.» («Даодецзін», 2ч., 76,78). Етика Лаоцзи – це вчення про золоту середину. Мудрець уникає крайностей, він діє, але не бореться, постійно вдосконалюється. Треба зливатися з «природностю», розуміючи, що вона не знає мети. Природнє дао нагадує натягнення луку. Коли його розтягують, він стискається, результат – політ стріли. Якщо народ пригнічувати, він повстає і знищує своіх гнобителів. Мудра людина задовольняється малим. Ідеал Лаоцзи – простота та природність людей давнього суспільства, куди він пропонує повернутись, бо там не було ні багатих, ні бідних, не було насильства та війн, не було знарядь праці та зброї, не було письма, але люди були счастливими. Таємні товариства Китая, які виступали в опозиції до державної влади знаходили підтримку в цих даоських ідеях. Крім Лаоцзи не можна не назвати іншого даосього мислителя, Чжуан Цзи (IV-III ст. до н.е.), автора трактату, який названий його ім`ям. Втім, «Чжуан-цзи» навіть не хочеться називати сухим словом «трактат»: так багато в ньому парадоксів, притч, ексцентричних образів, перетлумачених в дусі даоської філософії і літературного блиску. Чжуанцзи (369-286 до н.е.). Книга «Чжуанцзи» складається з трьох частин: внутрішня, зовнішня та змішана. Внутрішня частина викладає філософські проблеми. Чжуанцзи (Чжуан Чжоу) схилявся до містицизму. Щоб досягти пізнання дао, потрібно відмовитися, відволіктися від усього реального як іллюзорного. «Одного разу Чжуан Чжоу наснилося, що він метелик, що весело літає. Він насолоджувався від душі і не освідомлював, що він – Чжоу. Але раптом прокинувся і здивувався, що (він) – Чжоу і не міг зрозуміти: чи то Чжоу наснилося (що він) – бабочка, чи то метелику – (що він) Чжоу. Це називається перетворенням речей, тоді як між мною (Чжоу) і метеликом безсумнівно є різниця». Чжуанцзи – філософ-поет, який покладався на метафору, уособлення природи, інтуіцію. Для його розуміння потрібний відповідний интуітивний підхід. «Безумні промови» Чжуанцзи як вираження парадоксальності його мислення, яке вивертає навиворіт сутність істини – такий погляд на Чжуанцзи В.В. Малявіна, автора дуже оригінального і цікавого дослідження про Чжуанцзи. Чи може західноєвропейська настанова на раціоналізм допомогти зрозуміти китайського мислителя? Ні, вважає В.В. Малявін. Піздні даоси спиралися не тільки на натурфілософію і діалектику Лаоцзи, але й на містицизм та релятивізм Чжуанцзи. І ці тенденції сприяли перетворенню даоської філософії в релігію. Так що ж таке даосизм? Це питання здавно привертає увагу дослідників Китая, але дати на нього коротку та ясну відповідь виявилося дуже важко. Бо «даосизм» - поняття дуже багатовимірне і багатозначне. Саме слово «дао» зовсім не є ексклюзивним надбанням даосизму. Воно належить усій китайській думці, і кожен філософ давнього Китає бачив в ньому позначення істини або, точніше, найглибшої правди та праведного шляху життя. Всі китайські мудреці – прихильники Дао. І хоча це поняття дало назву даосизму (дао цзяо), нічого власне даоського в ньому немає. Це одна з найважливіших категорій всієї китайської культури. Специфічним є лише її осмислення даосизмом. Якщо в конфуціанстві Дао – шлях морального вдосконалення і правління на основі етичних норм, то в даосизмі Дао космологізується, набуваючи значення вищого першопринципу, світової субстанції, джерела всього сущого. Даос живе тим, що є живим завжди – капіталом духу. Даосизм є перш за все виправдання традиції. Правда Дао – це те, що дається нам перше, ніж ми пізнаємо самі себе, і вона є тим, що перейде від нас до наступних поколінь після того, як ми підемо. Що ж це? «Класики» даоської традиції дають по формі туманну, але по суті дуже точну відповідь: все те, що існує «саме по собі» (цзи жань), що не народжено людськими міркуваннями та занепокоєнням, що не несе на собі відбитку натуги, напрягу, насильства. Мудрість прихильника Дао – це не знання і не мистецтво, а деяке вміння «не затемнювати марними діями величний спокій буття». Даосизм, таким чином, втілює всю серцевину східної думки, яка завжди вимагала від людини знайти повноту свого буття через самоусунення, проявити глибину небажання, яка ховає у собі найдуховніше бажання. Тому даосизм не є філософією в класичному розумінні цього слова, бо він не цікавиться визначеннями понять, логічними доказами і іншими процедурами чистого умогляду. Не є він і релігією трансцедентного Бога, який вимагає від своїх шанувальників віри та слухняності. Його не можна, нарешті, звести і до мистецтва, майстерності, практики у власному значенні слова, бо мудрість Дао не затверджує необхідності щось робити. Скоріш, даосизм – це «шлях цільного існування», в якому умогляд і дія, дух и матерія, свідомість і життя виявляються зібраними у вільній, безмежній, хаотичній єдності (і сюй). Така єдність, як і більшість основних понять даосизму, наскрізь парадоксальна, і тому даоські вчителі замовкають, коли в них просять це пояснити. Як сказано в «Дао-де-цзін», головному каноні даосизму: «Той, хто знає – не говорить, той хто говорить – не знає». І в іншому місці «Коли нечестива людина чує про Дао, вона сміється. Якщо б вона не сміялась, це не було б Дао». Даоські мудреці нічого не доводять і не проповідують. Вони навіть не вчать якомусь певному способу життя. Їх мета – дати правильну життєву орієнтацію, вказати шлях до осередку життєвого досвіду – вічно відсутній та всюдисущого. Не будучи в суворому сенсі, як вже говорилось, ні філософією, ні релігією, даосизм поєднує в собі риси і того й іношого. За вченням даосів, воістину існує лише величне Дао – передвічного, безкінечного, немисливого, що не має «образу, смаку або аромату», що ніким не створене, воно «саме собі стовбур, саме собі корінь», що охоплює і містить в собі все суще. Даоси називають його «вищим Вчителем», «небесним предком», «матір`ю світу» або «творцем речей», але всі вони не чекають від нього конкретної зацікавленості в їх особистій долі або долі Всесвіту, бо у світі все відбувається «саме по собі», кожна мить часу і кожна частинка буття абсолютно самодостатні. Це означає, що саме Дао не є, по суті, принципом світобудови. Дао, як стверджується в даоській літературі, «не може володіти навіть собою», воно «має, не володіючи». Дао миттєво і безперестану змінюється, «втрачає себе в світі кінечного і тимчасового». Але «воістину, немає нічого постійнишого за непостійність» - в своєму самоперетворенні Дао буде вічним. Звідси і те важливе місце, яке займає в даосизмі вчення про космогенез – створення усього сущого. Даоси вчать, що світ виник з первозданого Хаосу, який вони також називають Единим диханням (і ци), Одвічним диханням (юань ци) або Великою пустотою (тай сюй). Створення світу є результатом спонтанного поділу первинного Хаосу. Спочатку Хаос, або Едине дихання, розподілився на два полярних начала – чоловіче - світле, активне Ян і жіноче - темне, пасивне Інь; з «двох начал» виділился «чотири образи», які відповідали чотирьом сторонам світу; «чотири образи» породили «вісім просторів» світобудови і т.п. Ця схема записана в найдавнішому китайському каноні «І цзін» («Книга Перемен»), який містить спільний для всієї китайської традиції збірник графічних символів світового процесу Дао. Світ, за уявленнями даосів, є «перетворене Єдине», плід метаморфози Дао. В даоській традиції у зв`язку з цим говорилося і про перевтілення першолюдини, якою вважався напівлегендарний основоположник даосизму Лао Цзи. Світ для даосів – це «перетворене тіло» (хуа шень) Лао Цзи. А це означає, що між серцем людини і тілом передвічного Дао існує глибинний внутрішній зв`язок. Людина і світ в даосизмі нерозривні та взаємозамінні. Тема перевтілення, творчих метаморфоз буття – центральна тема даоської думки. Для даосів ні форми, ні безформене не є реальними. Або, як розповідається в даоських книжках, «порожнеча не може здолати десять тисяч речей». Справжня реальність для даосів – це саме перевтілення. Даоси міркують в категоріях не сутностей або ідей, а відношень, функцій, впливів. Для них в світі «нічого нема», але самі зв`язки між речами, без сумнівів, є реальними. Істини, можливо, взагалі немає. Але метафора істини, численні відблиски реальності точно існують. Отже, даоська картина світу – це нескінченно складний, насправді хаотичний узор явищ, де немає ні одного привілейованого образу, однієї «єдино вірної» ідеї. Як писав Чжуан Цзи: «Вся безліч речей – немов розкинуті тенета, і ніде не знайти початку». Для традиційної китайської філософії була нехарактерною віра в безсмертя конкретно душі. Реальною визнавалась тільки єдина психофізична цілісність живої істоти. Сам дух розумівся досить натуралістично: як витончена матеріально-енергетична субстанція (ци). Після смерті тіла це «ци» розсіювалось в природі. До того ж даозизм успадкував від шаманізму вчення про численність душ – тварин (по) і мислячих (хунь). Тіло виступало єдиною ниткою, яка зв`язувала їх воєдино. Смерть тіла призводила до роз`єднання і гибелі душ. Тому вже в давній давнині велике значення надавалося засобам продовження фізичного життя, довголіття (шоу) стало однією з найважливіших цінностей китайської культури. Проте даосизм не задовольнився ідеалом простого фізичного, хай навіть і нескінченного продовження життя. Істинний даоський безсмертний (сянь) в процесі руху по шляху безсмертя радикально трансформував, перетворював своє тіло, яке згідно з даоським вченням набувало надприродної сили і здібності: вміння літати в повітрі, ставати невидимим, одночасно знаходитися в декількох місцях і навіть стискати час. Але основна трансформація в процесі занять даоською медитацією – духовна: безсмертний в повній мірі відчував і переживав даоську картину світу, реалізуючи ідеал єдності із всім сущим та з Дао як таємничою першоосновою світу. Шлях до безсмертя за даоським ученням передбачав заняття складними методами особливого психофізичного тренування, яке нагадувало індійську йогу. Вона передбачала два аспекта: вдосконалення духу та вдосконалення тіла. Перший полягав у заняттях медитацією, спогляданням Дао і єдності світу, єднанням з Дао. Використовувались також і різноманітні складні візуалізації божеств, які символізували собою особливі стани свідомості та типи життєвої енергії. Даосизм іноді називають національною релігією Китая, але це визначення не зовсім вірно. По-перше, даосизм розповсюдився і серед деяких інших народів, які живуть по сусідству із китайцями. По-друге, даоси не тільки не проповідували свою релігію в суспільстві, а й, навпаки, старанно приховували свої таємниці від непосвячених і навіть не дозволяли бути присутнім на найважливіших молебнах. До того ж даосизм завжди був розділений на безліч самостійних сект, де «мистецтво Дао» передавалось від вчителя до учня в таємниці від сторонніх. Тим не менш даосизм без перебільшення можна назвати істинним фокусом китайської культури, адже він забезпечував наступність між елітарною мудрістю Дао та віруваннями прстого люди, принципами внутрішнього вдосконалення і всім життєвим укладом китайців. Для даосів їх релігія була лише чимось схожим на «корисну ілюзію», адже зразки богів, як і весь видимий світ, уявляли собою, за їх поняттями, тільки «відблиски» сокровенного Дао. Говорячи про китайську культуру, ми звикли розглядати її як дещо єдине і цільне. Проте, це зовсім невірно стосовно китайської давнини. Подібно до того, як сам Китай (тоді царство Чжоу) був поділений, починаючи з середини 1го тисячоліття до н.е. на безліч окремих царств, які ворогували між собою, також і культура його являла собою картину значного різноманіття; існувало декулька типів культур, які тільки пізніше були сплавлені у великому загальнокитайському синтезі. Найбільше відрізнялись одна від одної культури півночі та півдня Китая. Якщо для півночі, яка дала початок конфуціанству, характерна увага до етичної проблематики та ритуалу, розумове прагення до раціонального переосмислення архаїчних основ цивілізації, то на півдні переважала стихія міфопоетичного мислення, процвітала екстатичність шаманських культів. І даосизм, який дозрів, мабуть, на лоні південної традиції, тим не менш поєднав у собі екзальтовану архаїку півдня та раціональність півночі. Перша дала йому зміст, інша наділила формою, надав створений нею філософський спосіб освоювання дійсності для вираження неясних і неусвідомлюваних творчих потенцій. Без південної традиції даосизм не став би даосизмом, без північної – не зміг би сказати про себе мовою великої культури і книжної освіченості. Висновок. Отже, споконвіку в Китаї поряд існували дві релігії (обидві з яких назвати релігіями в суворому сенсі цього слова неможливо) – конфуціанство та даосизм, які мали великий та воістину неоціненний вплив на розвиток китайської культури, на формування китайської нації взагалі, світогляду китайців тощо. Дуалізм конфуціанство-даосизм спостерігався протягом усієї історії Піднебесної, елементи конфуціанства та даосизму перепліталися або навпаки відторгали одне одного, створивши в результаті неперевершений за своєю оргигінальностю та самобутністю феномен китайської культури та філософії. Список використаної літератури. 1. Антологія даоської философії. Переклад/склад. В.В. Малявін, Б.Б. Виноградський. - М.,1994. 2. Васільєв Л.С. Исторія релігій Сходу. – М.: Вища школа, 1988. 3. Містерія Дао. Маслов А. А.— М.: Сфера, 1996 4. Мудреці Китая. Ян Чжу, Лецзи, Чжуанцзи / Пер. с кит. Л.Д. Позднеєвої. – СПб.: Видавництво «Петербург – XXI век» спільно з ТОО «Лань», 1994. 5. Полікарпов В.С. Історія релігій. – М.: «Гардарика», «Экспертное бюро», 1997. 6. Полікарпов В.С. Лекції з культурології. — М.: «Гардарика», «Экспертное бюро», 1997. 7. Рубін В.А. Благородний муж та влада в класичному конфуціанстві // Восток 1994 № 5. - С. 139. 8. Торчінов Е.А. Даосизм: Досвід історико-релігійного опису. – СПб.: Видавництво «Лань», 1998. 9. Чжуан-цзи. Ле-цзи / Пер. с кит., вступ. ст. і примітки. В.В. Малявіна. – М.: Мысль, 1995. Автор: Топилина Анна, Киево-Могилянская Академия
805. Духи древних славян
Другое Культура и искусство

Как правило, леший показывается в человеческом, хотя и достаточно необычном облике. Прежде всего, он имеет способность менять свой рост в зависимости от того, что его окружает: если это лес, то он вытягивается до самых высоких деревьев, если кустарник, то он не выше самого маленького кустика. В ХVIII веке люди утверждали, что верхняя часть его тела человеческая, но на голове козьи рожки, уши и борода, ап ниже пояса козлиное туловище, включая хвост и раздвоенные копытца. В ХIХ же веке большинство населения Руси описывали лешего как старика в белой одежде, перепоясанного красным кушаком или вовсе без пояса. Самым ярким признаком принадлежности встреченного вами старика к ненашему миру можно считать то, что левая пола его кафтана (пиджака) запахнута за правую, обувь перепутана, а когда он садится, то левую ногу забрасывает за правую. Достаточно часто добавляют, что леший имеет зелёные глаза навыкате, у него только одно ухо, он нем, но голосист: поёт без слов и топает в такт в ладоши. Как и у других представителей мира духов, у него нет тени, но поскольку он является обычно поздним вечером или ночью, то этот признак едва ли может пригодиться в деле его опознания при встрече.
806. Духи природы в литературе
Другое Культура и искусство

В 30-е годы жестокого XX-го века "усталая, загнанная, заработавшаяся" Марина Цветаева, которой очень нелегко живется во Франции, начинает писать о своем детстве, о том, "что было тогда". "Ничего, пришедшего после, я не полюбила", - признавалась она в письме к Анне Тесковой. Обращение к детству ("до-семилетию") для М.Цветаевой - это и ностальгия по России, по счастливому времени, это и попытка понять себя, свой характер. Так появляется рассказ "Черт". Цветаевский "Черт" с одинаковым успехом может быть причислен и к литературе, и к мемуаристике, и к исследованию по детской психологии. Последнее особенно показательно: с дотошностью ученого-психолога, откровенно, без малейшего украшательства, образным языком великолепной цветаевской прозы раскрывается мифологическое мышление ребенка (себя - маленькой девочки), те эмоциональные переживания, которые создают в воображении особого рода пластические образы. Каждый эпизод рассказа вносит свою лепту в раскрытие специфики детской фантазии, отражая сложнейший период формирования личности, переходные этапы детского сознания, когда страхи, переживания, представление о нерасчленимости мира обретают форму - фантастическую, но структурированную - и создается детский миф: своеобразное средство познания мира, вхождения в культуру, овладения коммуникативными навыками, психологической саморегуляцией. Для маленькой Марины такой "реальной фантазией" был свой, личный Черт.
807. Духи природы в славянском фольклоре
Другое Культура и искусство

Русалка - в Древней Руси мифологические существа в виде полуженщины-полурыбы. Русалками становились преждевременно умершие девушки или невесты, не дожившие до свадьбы. Они изображались с длинными, распущенными волосами. В ряде мест русалка - водяной дух. Русалки связаны с культом плодородия, появлялись они в свой праздник на "русальей недели", когда начинала цвести рожь. В дни этого праздника нельзя работать. Нарушителей запрета русалки наказывают, вытаптывая их посевы. Русалок можно встретить по многих местах - в поле, у воды, на деревьях. В хороводных песнях люди призывают русалок помогать росту хлеба. В ходе проникновения христианства в народную жизнь русалки стали рассматриваться как нечистая сила. Представление о русалках стало схоже с представлением об упырях. "Русалья неделя" стала совпадать с Троицей. Четверг на троицкой неделе превратился в "день русалок". В этот день нельзя было работать, так как русалки могли наслать порчу на скотину. В троицкий четверг ("Семик") девушки плели венки и оставляли из в лесу для русалок. В ряде мест в последний день "русальей недели" совершали обряд "проводов русалки". В этот день обряжали в зеленый наряд одну из девушек, надевали на нее венки и выводили в поле или к реке, где срывали с нее венки и бросали их в воду или костер, после чего убегали.
808. Духовная и художественная культура Греции
Другое Культура и искусство

Второе естество греческой культуры гармонии порядка и соразмерности заложено в аполлоническом начале. Его олицетворение прекрасный образ молодого бога Аполлона, который настраивает людей на возвышенные чувства, ему принадлежит искусство, более всего музыка и поэзия, его дар вдохновение и талант. Аполлон гений величавой гармонии. Из хаоса первозданного океана жизни он творит мироздание, выделяя части, придавая им форму, наполняя их смыслом, соразмерным с замыслом целостности. Это Мировой Художник и его творческая мощь придает миру гармонию в границах стойкости, порядка, устойчивости и покоя, торжествующему и непрерывному. В отличие от вечно умирающего-возрождающегося Диониса Аполлон бессмертен и неизменен, ибо он воплотившийся Дух, тогда как Дионис стремящийся развоплотиться. Ницше полагает, что аполлоническое это проявление инстинкта столь же древнего, как и тот, что проявляется в дионисийском, однако противоположной направленности: это стремление всему найти свое место означает прежде всего найти место в мире себе, обезопасить свою личность от дезинтеграции, согласившись на ограниченность, но при этом подчинить идее этой ограниченности весь мир. "Как бы мог иначе такой болезненно чувствительный, такой неистовый в своих желаниях,такой склонный к страданию народ вынести существование, если бы оно не было представлено ему в богах озаренным в столь ослепительном ореоле", говорит Ницше. Так Аполлон (в символическом смысле) порождает весь олимпийский пантеон, установил миропорядок, в котором боги оправдывают человеческую жизнь, сами живя этой жизнью.
809. Духовная история Православия
Другое Культура и искусство

14И сказали те пять мужей, которые ходили осматривать землю Лаис, братьям своим: знаете ли, что в одном из домов сих есть ефод, терафим, истукан и литый кумир? итак подумайте, что сделать. 15И зашли туда, и вошли в дом молодого левита, в дом Михи, и приветствовали его. 16А шестьсот человек из сынов Дановых, перепоясанные воинским оружием, стояли у ворот. 17Пять же человек, ходивших осматривать землю, пошли, вошли туда, взяли истукан и ефод и терафим и литый кумир. Священник стоял у ворот с теми шестьюстами человек, препоясанных воинским оружием. 18Когда они вошли в дом Михи и взяли истукан, ефод, терафим и литый кумир, священник сказал им: что вы делаете? 19Они сказали ему: молчи, положи руку твою на уста твои и иди с нами и будь у нас отцом и священником; лучше ли тебе быть священником в доме одного человека, нежели быть священником в колене или в племени Израилевом? 20Священник обрадовался, и взял ефод, терафим и истукан, и пошел с народом. 21Они обратились и пошли, и отпустили детей, скот и тяжести вперед. 22Когда они удалились от дома Михи, жители домов соседних с домом Михи собрались и погнались за сынами Дана, 23и кричали сынам Дана. [Сыны Дановы] оборотились и сказали Михе: что тебе, что ты так кричишь? 24(Миха) сказал: вы взяли богов моих, которых я сделал, и священника, и ушли; чего еще более? как же вы говорите: что тебе? 25Сыны Дановы сказали ему: [молчи], чтобы мы не слышали голоса твоего; иначе некоторые из нас, рассердившись, нападут на вас, и ты погубишь себя и семейство твое. 26И пошли сыны Дановы путем своим; Миха же, видя, что они сильнее его, пошел назад и возвратился в дом свой. 27А [сыны Дановы] взяли то, что сделал Миха, и священника, который был у него, и пошли в Лаис, против народа спокойного и беспечного, и побили его мечом, а город сожгли огнем. 28Некому было помочь, потому что он был отдален от Сидона и ни с кем не имел дела. [Город сей] находился в долине, что близ Беф-Рехова. И построили [снова] город и поселились в нем, 29и нарекли имя городу: Дан, по имени отца своего Дана, сына Израилева; а прежде имя города тому было: Лаис. 30И поставили у себя сыны Дановы истукан; Ионафан же, сын Гирсона, сына Манассии, сам и сыновья его были священниками в колене Дановом до дня переселения [жителей той] земли; 31и имели у себя истукан, сделанный Михою, во все то время, когда дом Божий находился в Силоме" (Судей 18).
810. Духовная культура в контексте историзма
Другое Культура и искусство

4. Духовная культура наиболее чувствительная, наиболее чутко реагирующая на внешние воздействия область культуры. Она способна улавливать малейшие изменения в жизни людей и отзываться на них изменениями в себе. Поэтому она находится в постоянном напряжении и движении. Чувствительность, отзывчивость делает ее самой уязвимой, самой ранимой областью культуры. Она мало предрасположена к самозащите добру несвойственно держать наготове кулаки. А из-за ее непрактичности, неутилитарности люди в трудных жизненных обстоятельствах начинают видеть в ней ненужную обузу, самую никчемную часть культуры (технологическая и социальная культура хоть в чем-то приносит практическую пользу). Ее беззастенчиво третируют и попирают, выбрасывают ее из своих душ и голов, как бесполезную рухлядь. Вот почему духовная культура больше всего страдает при социальных катаклизмах. Они наносят ей больший ущерб, чем другим областям культуры. Октябрьская революция привела к упадку духовной культуры народа. Потрясения последнего времени несут для нее новые опасности. На наших глазах происходит оскудение духовного мира людей. Если бы упомянутые выше инопланетяне смотрели наши телепрограммы, у них сложилось бы впечатление, что в России к концу XX в. раскрыта вековая тайна рождения любви (оказывается, любовь есть результат употребления душистого мыла и одеколона с умопомрачительным ароматом), что наиболее волнующей россиян проблемой стала перхоть, а предметами их самого жгучего интереса жевательные резинки. Духовная культура нуждается в заботе и поддержке общества, сохранение и развитие ее требует от него усилий. Если люди перестают ею интересоваться, она утрачивает внутреннее напряжение и движение, отступает на полки библиотек и в музейные запасники, покрывается там пылью и превращается в забытую, мертвую культуру.
811. Духовная культура добуддийской Индии
Другое Культура и искусство

По мере своего продвижения в глубь полуострова Индостан арийцы всё чаще сталкивались с полудикими племенами - носителями подобных верований. Из истории известно, что ни одна прогрессивная цивилизация не сможет в таких условиях сохранить себя, если не изменит ситуацию - либо истребит или полностью подчинит себе эти племена, либо ассимилирует их, передав им при этом элементы своей культуры, либо сама окажется порабощенной. В реальных исторических условиях первый вариант не мог быть реализован ввиду малочисленности арийцев, третий исключался потому, что они гордились своим происхождением и своей культурой - таким образом, оставался второй, и он был осуществлен. Потому, если в Ригведе можно найти упоминания о борьбе между светлокожими арийцами и темнокожими аборигенами, то написанные позднее тексты Атхарваведы повествуют о периоде, когда конфликт уже улажен и представители обеих цивилизаций стараются провести в жизнь принципы мирного сосуществования. Действительно, в последней Веде мы находим смесь арийских и неарийских представлений, а также вышеупомянутую установку на компромисс, укреплявшуюся по мере того, как арийцы знакомились с богами и духами, почитаемыми местным населением. Благодаря этой установке они смогли «соединить несоединимое», т.е. систему ценностей аборигенов со своей собственной. Установка на компромисс способствовала возвышению первобытных племен, но одновременно не могла не привести к определенной деградации ведийской религии из-за введения в нее элементов колдовства: в арийский быт проникло поклонение духам и звездам, деревьям и горам, а также различные суеверия диких племен. С.Радхакришнан отмечает, что гимны Ригведы весьма беспорядочны: то и дело мы встречаемся с новыми богами, а божества более ранних периодов то отвергаются, то возвращаются и сливаются с новыми, дополняя пантеон; колдовство-злодеяние широко используется наряду с охранительными и спасительными заклинаниями; тут и формулы проклятия - средства для причинения разного рода вреда тем, кто вызывает ненависть, и для защиты против ненавидящих, и чародейство грабителей, направленное на то, чтобы усыпить хозяев дома, и магические стихи, способствующие зачатию, продлению жизни, предохранению от порчи, яда и других зол; а также гимны, обращенные к сну, звездам, времени, различным сверхъестественным существам - и добрым, и мстительным. Но всё-таки магия, в отличие от Атхарваведы, в Ригведе не поощрялась. Точнее - арийцы сочли, что, коль скоро приходится мириться с ней, то нужно ее очистить: поощрять «белую» (прежде всего лечебную) и осуждать «черную» (вредоносную).
812. Духовная культура первобытного общества
Другое Культура и искусство

Змеи занимают видное место в религиях мира как воплощения, вместилища или символы высоких божеств. Таковы были гремучая змея, которой поклонялись натчезы в храме Солнца, и змея, принадлежавшая божеству ацтеков, Кецалькоатлю. Змеи до сих пор служат предметами поклонения у негров Невольничьего Берега, но не сами по себе, а из-за воплощенного в них божества. Змею держали и поили молоком в храме древнего славянского бога Потримпса. Змея служила символом бога-целителя Асклепия, который жил или проявлял себя в громадных ручных змеях, содержавшихся в посвященных ему храмах. Наконец, финикийская шея со своим хвостом во рту, символ мира и небесного бога Тааута, в поем первоначальном значении представляла, вероятно, мифическую мировую змею, подобно скандинавскому змею Мадгарду, и только в позднейших веках превратилась в эмблему вечности. Едва ли можно считать доказанным, что дикие народы, в своем мистическом взгляде па змей, самостоятельно выработали столь знакомое нам олицетворение зла в образе змеи. В древние времена такой характер имело, возможно, чудовище, изображение которого столь часто встречается на гробах мумий, змей-Апофис египетского Аида. Несомненно, такие же свойства следует приписать злому змею последователей Зороастра Азги-Да-гаке, изображение которого имеет столь поразительное сходство с семитическим змеем, быть может и исторически связанным с ним. Слияние древних обрядов офиолатрии с мистическими представлениями гностицизма проявляется в культе, который, если верить преданию, полухристианская секта офитов посвящала ручным змеям. Змей этих вызывали из их убежищ, давали им обвиться вокруг священного хлеба и поклонялись им как представителям великого небесного царя, который в начале мира дал мужчине и женщине познание тайн. Таким образом, мы находим в почитании животных самые крайние типы религиозного поклонения вообще, от самого положительного реализма до самого туманного мистицизма.
813. Духовне життя та ставлення до людини в Єгипті прадавніх часів
Другое Культура и искусство

Безсмертя було обіцяно тим душам, що Осіріс, верховний суддя, визнає праведними. Ці душі повинні були повернутися в їхню тілесну оболонку й оживити її новою життям, не знаючої смерті. Душі ж грішних піддавалися вторинної смерті, за якої випливало небуття. Уся ця доктрина про безсмертя душі ясно виложена в єгипетському похоронному требнику. Ця священна книга, що повинна була знаходитися в кожній труні, складалася з гімнів, молитов і різних похоронних обрядів. Глава друга цієї книги вся присвячена життю, що починається після смерті, а глава сорок четверта ясно і виразно говорить про те, що ця нова життя буде безсмертна. Це-ті принципи разом із санітарними мірами, обумовленими кліматичними вимогами країни, увів звичай бальзамування тіла для збереження його від розкладання і псування, або ж для того, як говорить текст требника, «щоб душу могла знову з'єднатися зі своїм тілом». На одному надгробному пам'ятнику у виді стовпа (стела) у Булакським музеї померлий, ставши перед Верховним Суддею, говорить наступне, як говорить напис: «Я прив'язаний до бога моєю любов'ю, я нагодував голодуючого, подав води прагнучий, одяг позбавленого одягу і дав притулок безпритульного». Ці слова, у яких виражене прагнення до вищої моральної досконалості, є на цьому пам'ятнику не випадковим одиничним явищем, говорить Мариэтт, зустрічаються досить часто на надгробних пам'ятниках, так що їхній можна вважати звичайною повсякденною молитвою.
814. Духовно-нравственное оскудение народа во второй половине XIII века
Другое Культура и искусство

Приде бо в слоухы наша, яко неции от братия нашея дьрзноуша продати священыи сан, и причитати я к церквам, и взимати от них некыя оурокы глаголемыя. И забыша правила реченаго святых Апостол и преподобных Отец наших. Да слышат ясно вси: поставленыи на мзде да извержеться, и поставлии его - правило се есть святых Апостол 29. пакы ищет правила 6-го Вселеньскаго сбора иже в Халкидоне правило 2: «Аще кто коупит и продает поставление, и аще ключяря церковнаго поставит на мъзде, в свом степени бедоу примет, рекше да извержеться, и ходатаиствоующии о таковем поставлении, аще соуть причетници, от своего степени извергоуться; аще ли мирьстии человеци, или мниси, да боудут проклятии». Никтоже благодати Божия не продает: тоуне бо, рече, приясте, тоуне же и дадите. Видиши, како негодова Петр на Симона волхва; рече бо: сребро твое да боудет с тобою в пагоубоу, яко благодать Божию надеещися богатьством стяжати. Рече Елисеи к Гиезии: приял еси сребро Неоманово и ризы, нъ и проказа его прилепиться тобе и к семени твоемоу прилепиться в векы. Яко невзможно Богоу работати и мамоне; а злее есть Македоньскыя ереси. Македоний бо и прочии духоборци, раба Богоу хоуляще Духа Святаго глаголахоу; си же раба себе стваряюще, коупоующе и продающее, с Июдою сравнаються, имеют с ним часть, и да боудет отвержен и всея священичьскыя слоужбы лих и проклят. Оуже прочее, братие, слышим вси и не преслоушаемъся правил божествьных, да не когда отпадем; яко не златом, ни сребром искоуплени быхом от соуетнаго жития, нъ драгою кровию Агньца Божия непорочна, пречиста Христа. Такоже и нас наоучиша моужи священии; мы же последъствоуем еуангельскым и апостольскым и отчьскым заповедем, вероуем и глаголем; прочее от сего времени аще кто явиться от святого нашего Сбора, или игоумена в игоуменьство, , емля от него что, свящая на мзде, рекомое «посошное», или постризая мирьскаго попа на мьзде в игоуменьство, или попа поставляет к церкви, емля оу него что, да боудоут проклятии. Епископи же, егда хотят поставити попа или дьякона, да истяжют житье его, како боудет имел житье преже поставленья, да призовут заемыя соуседи, егоже знают издетьска, якоже правило седмое глаголет Феофила, архиепископа альксандрьскаго: «да сведят поставленые вьси священьници, аще единако смыслят, и тогда епископ да испытает, и пришедшим сведетельствовавшим о нем, да поставлен боудет. Поставление же втайне не бывает». Но всем нам ведомо будет, егда како пришелец боудет иноя страны и оутаив съгрешение, оукрадет священие. «Не знаемаго же никакоже святити», яко 4-го Сбора 6-е правило глаголет; ни из иного в ин град поставити, аще от своего предела боудет, преже дажь не обещает; ни раба на священичьство привести, аще не преже господин его отпоустит предо многыми послухы с грамотою, и поустит, аможе хощет, и по поставлении да не присвоит к собе. Нъ хотящи поставлении бытии, да испытают их потонкоу, аще житие их чисто изъбрящет, девство съблюдъши, девицю по законоу приведъши, и законьномоу снятию бывшю, аще грамотоу добре сведят; нъ и тоу скоро их не поставляйте, аще боудоут не кощюньници, ни хыщници, ни пьяници, ни ротници, ни сварливи. Потом подобает испытати их о вещех греховных, еда в блоудьстве содомьстем были боудоут, ли с скотиною, ли в роукоу съгрешение, или в татбе, разве аще не детьскаго, ли преже поятия жены своея растлит девство, ли с многыми легал боудет, или от своея жены законьныя блоуд створил боудет, а или в лживее посушьстве был боудет, или оубийство створил боудет, волею или ноужею, или резовник, или челядь дроуча голодом и наготою, страдою насилье творя, или дани бегая, или чародеец. Аще кто от прежереченых сих вин хотя единою ят боудет, таковыи не может бытии поп, ни дыякон, ни причетник. Да кто свободен боудет от всех сих вин пороучением отца духовьнаго, понеже и пороучиться 7 поп инех с прочими добрыми сведители, да поставят и. Пьрвее даст емоу еоухию, еже есть молитва анагностьская об остризании причетническом, краткыи фелонь; ти потом да конархает в соборней церкви и чтет, дондеже възоумеет все, да предаст и епископ старейшемоу церковьномоу на оучение. По мнозех же дьнех боудет дьякон не мне полоу 30 лет, поп же не мне 30 лет. Не взимати же оу них ничтоже, разве якоже аз оуставих в митрополии, да боудет се в всех епископьях: да възмоут клирошане 7 гривен от поповьства и от дьяконьства от обоего. Аще ли кто по оуставе нашем боле сего емля от дьякона, ли от попа, или от игоумена, или от проскоурнице и от нищих, насилье деюще, или на жатвоу, или сенасечи, или провоз деяти, или иная некая «сборное» емлюще, или наместьники поставляюще на мьзде, или десятиньника, или егда божествьныя съборы собирая, тогда некако сбирание сбирают от властель церковных, или скареднаго деля прибытъка отлоучают некыя от церкве, не Божия деля закона, нъ своего ради прибытка, или оугодья некоего деля, таковыя отлучаем.
815. Духовно-нравственное становление человека в Ветхозаветной и Новозаветной Церкви
Другое Культура и искусство

Основой духовно-нравственного становления в православной традиции является воспитание в православной семье, которая, согласно церковному преданию, рассматривается как "малая Церковь". Православная семья рождается в таинстве брака; в степень церковного таинства брак возведен в новозаветной традиции по слову Господа. В таинстве брака благословляется потомство супругов и им даруется благодать на воспитание детей. В символическом уподоблении земной брак (муж, жена, дети) уподобляется браку небесному (Господь, Церковь, христиане-чада Церкви). Духовная связь, возникающая в Церкви, описывается словами и понятиями семейных отношений: батюшка, матушка, духовный отец, духовные чада, братья, сестры. Крепость православной семьи покоится на совместном исполнении воли Божией, выраженному особо к каждому члену семьи и соединяющей их души между собой и со Христом, семейный союз скрепляет общее стремление к единому предмету любви к Богу. Главой "малой Церкви", также как и главой Вселенской Церкви является Господь. Семья устроена иерархически: муж глава жене, жена послушница мужу, дети находятся в послушании у родителей. Иерархическое устроение семьи способствует духовному становлению личности в различные периоды ее развития и раскрытию ее психофизических сил при условии признания каждым членом семьи этих Богом установленных обязанностей спасительными и обязательными. Человеческий индивидуализм, себялюбие создают в браке особые трудности. Преодолеть их можно только усилиями обоих супругов, решимостью занять в браке свое место. Ни один из супругов не имеют в браке друг над другом абсолютной власти. Принятие семейной иерархии и нахождение своего места в ней должно быть актом свободной воли каждого члена семьи. Насилие над волею другого, хотя бы во имя любви, убивает саму любовь.
816. Духовность и культура
Другое Культура и искусство

И здесь возникает необходимость определиться с понятием “духовность”. В наших научных и интеллигентских трудах стало почти нормой деление духовности на религиозную и светскую. Но если мы признаем то. что духовность есть ядро культуры, а затем согласимся, что духовность выступает в двух ипостасях (религиозной и светской), то отсюда логично вытекает необходимость признания существования двух культур: религиозной и светской. Однако история человечества не даёт оснований говорить о наличии в ней двух параллельных культур. Попытка советской власти создать сугубо светскую культуру и противопоставить её “религиозной” культуре не увенчались успехом, ибо скоро стало понятным, что никакой новой пролетарской культуры создать невозможно без опоры на достижения культур прошлых эпох. Но культуры прошлых эпох имели сугубо религиозные корни. И атеистическая власть была вынуждена согласиться с тем, что “новая” культура должна развиваться на базе старой (т.е., в сущности, религиозной) культуры, если она не хочет превратиться в суррогат культуры, в который медленно, но верно превращалась так называемая “буржуазная культура”.
817. Духовность человека
Другое Культура и искусство

Духовное развитие каждого индивида в известной мере связано с реализацией тех задатков, которые наследуются им генетически, проявляясь в особенностях организации его мозга. И общество и сам индивид вынуждены считаться с этим фактом. Без его учета нельзя правильно строить воспитание и самовоспитание. Однако возможности, предоставляемые природой человеку, чрезвычайно велики. И, конечно, требуется интенсивное воспитание и работа личности над собой, чтобы в должной мере их использовать. «Мозг,- пишет академик Н. П. Дубинин,- обладает безграничными возможностями для восприятия разносторонней социальной программы, обеспечивает универсальную готовность новорожденного подключиться к общественной форме движения материи. Реализовать должным образом этот колоссальной значимости потенциал - задача воспитания... Человеческое в человеке задается историей, социальной культурой. Все нормальные люди способны практически к неограниченному духовному развитию» . Это означает, что человек потенциально способен к неограниченному самосовершенствованию. И. П. Павлов, отмечая, что человек есть система сама себя совершенствующая, писал: «Разве это не может поддерживать достоинство человека, наполнять его высшим удовлетворением? А жизненно остается все то же, что и при идее о свободе воли с ее личной, общественной и государственной ответственностью: во мне остается возможность, а отсюда и обязанность для меня, все знать.» Самопознание, взятое в плане действенного самоотношения, должно вести индивида к осознанию необходимости самосовершенствования как момента индивидуального развития каждого человека. Формирование личности только в детском периоде протекает без самовоспитания или с крайне неразвитым самовоспитанием. На определенном этапе развития индивида, по мере осознания им требований общества, под определяющим воздействием объективных условий жизни и воспитания созревают предпосылки для подключения к формированию его личности и самовоспитания. Обусловлено это тем, что в результате всего предшествующего развития стали богаче действительные связи индивида с обществом, богаче стал его внутренний мир. Человек обрел способность выступать в качестве не только объекта, но и субъекта своего познания, изменения, улучшения. Он по-новому уже относится к самому себе, вносит «поправки», «корректировки» в свое формирование, в той или иной мере сознательно определяет перспективы своей жизни, деятельности, саморазвития. Так в силу социального развития и воспитания у человека возникает потребность в самовоспитании и формируются способности к нему.
818. Духовные аспекты заразности в патологии человека: анализ с позиций теоретической эпидемиологии и Священного Писания Восточной Кафолической Церкви
Другое Культура и искусство
819. Духовные наследники святой Елизаветы Федоровны
Другое Культура и искусство

По Уставу, совершать богослужения и духовно окормлять сестер должен был священник женатый, но который жил бы со своей матушкой как брат с сестрой и постоянно находился бы на территории обители. Великая Княгиня неоднократно просила отца Митрофана стать духовником будущей обители. Но путь его в Марфо-Мариинскую обитель оказался непростым. Сразу после беседы с Великой Княгиней отец Митрофан согласился переехать в Москву. Но по дороге в Орел у него стали возникать сомнения, и только прямое Божье вмешательство решило дело. Когда он решился отправить телеграмму с отказом, вдруг почти сразу пальцы на одной руке стали неметь, и рука отнялась. Отец Митрофан понял совершившееся как вразумление. Он стал горячо молиться и обещал Богу, что даст согласие на переезд в Москву и через два часа рука снова стала действовать. Когда дело затянулось на месяцы, все повторилось. Тогда отец Митрофан поехал в Москву и в Иверской часовне со слезами молился перед Иверской иконой Божией Матери, обещая переехать в Москву. Рука снова стала двигаться. Тогда он твердо решил быть духовником обители. Он был наделен большими духовными дарами. Незадолго до революции отцу Митрофану приснился явно пророческий сон. Это были три картины, сменяющие друг друга. "Первая: стоит прекрасная церковь. Вокруг нее огненные языки и весь храм пылает _ зрелище величественное и страшное. Вторая картина: преподобный Серафим Саровский стоит коленопреклонный на камне с молитвенно воздетыми руками. Третья: изображение Царской семьи в черной рамке: вдруг из краев этой рамки начинают вырастать побеги, из которых раскрываются белые лилии, цветы все увеличиваются в размерах и закрывают изображение на портретах. Не зная, как истолковать сон, отец Митрофан обратился к великой княгине Елисавете. Та сказала, что ей понятен этот сон. Первая картина означает, что в России скоро будет революция, начнется гонение на Церковь Русскую, и за грехи наши, за неверие страна встанет на грань погибели. Вторая картина означает, что по молитвам преподобного Серафима Саровского, других святых и праведников земли Российской, заступничеством Божией Матери страна и народ будет помилованы. Третья картина означает, что вся Царская семья примет мученическую смерть" (В. Афанасьев. Прославленная Господом под крестом разлуки// Русский вестник. 08.10. 2003). Без благословения отца Митрофана ничего не предпринимала Великая княгиня Елизавета Федоровна. Вот какой священник был поставлен Богом в руководители будущему архимандриту Гавриилу.
820. Духовные потребности и источники их насыщения
Другое Культура и искусство

Духовные запросы людей весьма разнообразны. В какой мере экономика, производственная и хозяйственная деятельность способствуют их удовлетворению? Конечно, собственно духовную пищу, интеллектуальный продукт способен создавать только разум человека. Пока только предпринимаются попытки создать искусственный интеллект, мыслящую машину. Но это вовсе не означает, что духовные потребности людей и источники их удовлетворения не имеют ничего общего с экономикой. Возьмем, например, книги. Ведь для выпуска книг надо изготовить и нарезать бумагу, напечатать на ней текст, переплести страницы, отправить готовую продукцию в книжный магазин, продать ее покупателям по определенной цене. А это уже экономика в самом явном виде. Духовные ценности, имея информационную природу, могут быть зафиксированы только на материальных носителях. Текст приходится записывать или печатать на бумаге, звуковую информацию фиксировать на CD-дисках пластинках или аудиокассетах, зрительную - на видеокассетах или кинопленке. Творения художников и зодчих также имеют материальную основу, в виде холста и красок, гипса и мрамора. А за производство носителей информации отвечает экономика, это ее задача.

Blog

Информация по предмету Культура и искусство