Дiяльнiсть ЛАД у врегулюваннi регiональних та локальних конфлiктiв на Близькому Сходi
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
?нальному рiвнях. Також у пунктi 10 цього звернення зазначалося, що арабське втручання на територiСЧ Палестини припиниться, щойно буде вiдновлено справедливiсть, законнiсть та мир, а суверенiтет держави Палестина знаходитиметься поза загрозою.
Проте обСФднанi збройнi сили РДгипту, Лiвану, РЖраку, СирiСЧ та ЙорданiСЧ зазнали поразки вiд iзраСЧльських вiйськ, якi зайняли значну частину територiСЧ, вiдведеноСЧ спецiально пiд арабську державу (6,7 тис. кв. км, в тому числi бiльшу частину РДрусалиму). В результатi фактична площа РЖзраСЧлю замiсть вiдведених йому ООН 14,1 тис. кв. км (56% площi пiдмандатноСЧ Палестини) склала до кiнця палестинськоСЧ вiйни 19481949 рр. 20,8 тис. кв. км (78% пiдмандатноСЧ Палестини). [19] Це була поразка для арабськоСЧ спiльноти. Пiсля завершення першоСЧ арабо iзраСЧльськоСЧ вiйни, захоплення РЖзраСЧлем палестинських територiй пiсля створення демiлiтаризованоСЧ зони Ель Ауджа в районi Гази та пiдписання перемиря в районi Умм Раш саме тодi арабськi краСЧни постали перед необхiднiстю перегляду дiяльностi Лiги, сформувати конкретну програму забезпечення безпеки арабських краСЧн та змiцнити органiзацiйну структуру ЛАД. Саме тому 13 квiтня 1950 року було пiдписано Договiр про спiльну оборону та економiчну спiвпрацю РДгиптом, РДменом, Лiваном, Саудiвською АравiСФю та СирiСФю. У статтях 3, 4, 5 i 6 загальна компетенцiя Ради ЛАГ була визначена таким чином: мирне розвязання суперечок, вiдбиття агресiСЧ проти держав членiв Лiги, надання вiйськовоСЧ допомоги один одному в разi загрози нападу на одного з них, планування i здiйснення спiвпрацi мiж арабськими державами в полiтичнiй, економiчнiй, соцiальнiй, культурнiй та iнших сферах, а також створення нових органiв колективноСЧ безпеки арабських краСЧн. У сiчнi 1964 Рада Лiги арабських держав схвалила утворення ОбСФднаного арабського командування армiями всiх арабських держав членiв ЛАД для керiвництва вiйськовими операцiями арабських держав в iм я досягнення загальноарабських цiлей.
У 50 тi та 60 тi роки позицiя ЛАД з палестинського питання стала лише жорсткiшою: вiдiйшовши вiд пошуку полiтичних методiв регулювання, арабськi держави зосередились на силових засобах боротьби, включаючи спiльну боротьбу мiжнародноСЧ арабськоСЧ спiльноти проти РЖзраСЧлю. Таку трансформацiю позицiСЧ ЛАД спричинила так звана троСЧста агресiя 30 жовтня 1956 проти РДгипту та шестиденна вiйна 1967 року. В кiнцi серпня 1967 Нарада голiв арабських держав у Хартумi (Судан) висловила у своСФму заключному документi концепцiю трьох нi: нi РЖзраСЧлю, нi переговорам з ним i нi пiдписанню мирного договору. Але, незважаючи на сильну напруженiсть в мiжнародних вiдносинах регiону та високий рiвень ворожостi, вже на хартумськiй зустрiчi пролунали заяви, що до арсеналу вирiшення проблеми потрiбно пiдключати також дипломатичнi i полiтичнi методи. [20]
22 листопада 1967 РБ ООН прийняла резолюцiю №242, що передбачала недопустимiсть придбання територiй шляхом вiйни i комплексне вирiшення проблем на Близькому Сходi з метою встановлення там справедливого i мiцного миру, за якого кожна держава в даному регiонi може жити в безпецi. Вiдповiдно до цих принципiв в резолюцiСЧ мiстилася вимога про вивiд iзраСЧльських озброСФних сил з територiй, окупованих пiд час недавнього конфлiкту, а також про вiдмову вiд всiх претензiй та припинення стану вiйни, пошану i визнання суверенiтету, територiальноСЧ цiлiсностi i полiтичноСЧ незалежностi кожноСЧ держави в даному регiонi i СЧх права жити в мирi в безпечних i визнаних кордонах, не пiддаючись погрозам або застосуванню сили. Першою з арабських держав цю резолюцiю визнав РДгипет, причому уряд Насера розглядав СЧСЧ як платформу для боротьби за лiквiдацiю наслiдкiв iзраСЧльськоСЧ агресiСЧ, але полiтичними методами. Принциповою позицiСФю всiх держав учасниць ЛАД була обовязковiсть виводу iзраСЧльських вiйськ з усiх арабських територiй для припинення конфронтацiСЧ мiж РЖзраСЧлем та арабськими державами. Проблема полягала в небажаннi РЖзраСЧлю пiти назустрiч позицiСЧ ЛАД, i саме це унеможливило вирiшення конфлiкту, а в перспективi призвело до висунення дуже несприятливоСЧ для РЖзраСЧлю iнiцiативи Роджерса, i потiм i спровокувало четверту арабо iзраСЧльську вiйну у 1973 роцi. [21]
Ситуацiя всерединi Лiги по закiнченню цiСФСЧ вiйни кардинально змiнилась через розходження у позицiях СЧСЧ членiв i початок сепаратного врегулювання вiдносин з РЖзраСЧлем. Пiсля пiдписання в сiчнi 1974р. i вереснi 1975р. Синайських Угод з РЖзраСЧлем про розСФднання вiйськ, РДгиптом пiдписав з РЖзраСЧлем Кемп Девiдськi угоди (17 вересня 1978) i СФгипетсько iзраСЧльський мирний договiр (26 березня 1979). Переважна бiльшiсть членiв ЛАД виступила iз засудженням цих угод. На Багдадських нарадах арабських держав i ОВП (листопад 1978р. i березень 1979г.) були прийнятi рiшення вiдкинути Кемп Девiдськi угоди i СФгипетсько iзраСЧльський сепаратний договiр, застосувати полiтичнi i економiчнi санкцiСЧ до режиму Анвара Садата. Арабськi i деякi мусульманськi краСЧни розiрвали дипломатичнi стосунки з РДгиптом, а штаб-квартира ЛАД була переведена з КаСЧра до Тунiсу. [22]
Контрастуючи з примиренськими СФгипетськими настроями, найбiльш радикальну позицiю зайняв Нацiональний фронт стiйкостi i протидiСЧ у складi СирiСЧ, НДРРД, Алжиру, ЛiвiСЧ i ОВП. Його члени рiшуче виступили проти полiтики сепаратних угод. Проте внутрiшнi розбiжностi не дозволили членам Фронту виробити СФдину лiнiю в конфлiктi i протипоставити СЧСЧ стратегiСЧ помiрних арабських держав. Одним з лi