Дiяльнiсть ЛАД у врегулюваннi регiональних та локальних конфлiктiв на Близькому Сходi
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
до нового етапу розвитку до ДругоСЧ Республiки. 22 травня 1991 року було пiдписано Договiр про братерство, спiвробiтництво та координацiю мiж СирiСФю та Лiваном, який, до речi, дав змогу СирiСЧ посилити свiй вплив на Лiван, але такого негативного ефекту щодо ситуацiСЧ в Лiванi це вже не мало.
Таким чином, лiванська проблема СФ хоч i не найдавнiшим, але точно одним з найбiльш заплутаних та складних конфлiктiв, який доводилось врегульовувати Лiзi. Основною, характерною особливiстю полiтики ЛАД було прагнення до вiдновлення довоСФнного статус кво, що i призвело до формування Мiжарабських сил стримування, одного з виявiв полiтики пiдтримання миру. В цiлому результати миротворчоСЧ дiяльностi Лiги з приводу лiванського конфлiкту можна оцiнити як успiшнi, адже саме завдяки зусиллям Лiги було проведено процес арабiзацiСЧ конфлiкту (арабськi держави довели свою здатнiсть врегульовувати подiбного роду конфлiкти) та припинено громадянську вiйну (пiсля прийняття ХартiСЧ нацiональноСЧ згоди). Ключовим позитивним моментом стало укладення ТаСЧфськоСЧ угоди, що ознаменувала собою досягнення компромiсу мiж рiзними релiгiйними угрупованнями всерединi Лiвану, мiж СирiСФю та низкою ключових арабських краСЧн (РДгиптом, Саудiвською АравiСФю), i умиротворення СирiСЧ, позицiя якоСЧ часто несла в собi головний конфлiктогенний потенцiал.
2.3 Участь Лiги Арабських Держав у врегулюваннi захiдносахарського питання
Захiдносахарський конфлiкт СФ одним з найгострiших регiональних конфлiктiв, що затягли до своСФСЧ орбiти (прямо або опосередковано) регiональнi та позарегiональнi сили. Проблема ЗахiдноСЧ Сахари перетворилася на справжнiй вузол протирiч. Вона становить серйозну небезпеку для стабiльностi в субрегiонi Магрибу, створюСФ чималi перешкоди на шляху його iнтеграцiСЧ. Дестабiлiзуючий вплив захiдносахарського конфлiкту на ситуацiю в Магрибi, на мiждержавнi вiдносини, особливо в перiоди гострих криз, спонукаСФ його безпосереднiх учасникiв до пошуку шляхiв його врегулювання мирними полiтичними методами. Для Лiги Арабських Держав цей конфлiкт представляСФ iнтерес через те, що його безпосереднiми учасниками СФ двi пiвнiчноафриканськi держави члени ЛАД: Марокко та Алжир.
Захiдносахарський конфлiкт бере свiй початок з колонiальноСЧ полiтики, що проводиться РЖспанiСФю й ФранцiСФю вiдносно народiв пiвнiчно-захiдноСЧ Африки. Вони довiльно встановили границi в регiонi без облiку волевиявлення проживаючого там населення, у тому числi захiдно-сахарського. Установлення iспанського панування над Захiдною Сахарою викликало активний опiр корiнного населення, яке пригнiчувалося колонiзаторами. Наприкiнцi 50-х рокiв вiдбувся новий пiдйом визвольного руху. В 1958 роцi РЖспанiя пiшла на змiну статусу ЗахiдноСЧ Сахари: протекторат став заморською провiнцiСФю РЖспанiСЧ. У той же час Марокко й Мавританiя звернулися в ООН з домаганнями на захiдносахарську територiю, посилаючись на iсторичнi, етнiчнi, географiчнi фактори, що зачiпають, як вони стверджують, СЧхнi життСФвi iнтереси. [37]
Питання про лiквiдацiю iспанського колонiального панування в iспанськiй Сахарi неодноразово обговорювався в ООН. В 1965 роцi на XX сесiСЧ ГенеральноСЧ АсамблеСЧ була прийнята резолюцiя №2072, вiдповiдно до якоСЧ уряду РЖспанiСЧ рекомендувалося негайно вжити заходiв для лiквiдацiСЧ колонiального панування в iспанськiй Сахарi. В 1966 роцi Генеральна Асамблея ООН визнала право сахарського народу на самовизначення, призвала РЖспанiю вiдповiдно до прагнень корiнного населення РЖспанськоСЧ Сахари й пiсля консультацiСЧ iз представниками МавританiСЧ й Марокко й будь-якою зацiкавленою стороною, установити порядок проведення референдуму пiд егiдою ООН. Пiд будь якою зацiкавленою стороною мався на увазi Алжир, що вперше заявив на сесiСЧ про свою зацiкавленiсть у долi прикордонноСЧ з ним ЗахiдноСЧ Сахари. У наступнi роки ООН прийняла ряд рiшень про необхiднiсть надання захiдносахарському населенню можливостi вiльного волевиявлення щодо свого майбутнього. У боротьбi за деколонiзацiю ЗахiдноСЧ Сахари обСФднали своСЧ зусилля Марокко, Мавританiя й Алжир. Однак уже на перших зустрiчах керiвникiв цих краСЧн виявилася неоднозначнiсть СЧх позицiй по питанню про майбутнСФ ЗахiдноСЧ Сахари. Марокканське керiвництво наполягало на тому, щоб цей район був приСФднано до Марокко; мавританськi лiдери висунули домагання на пiвденну частину ЗахiдноСЧ Сахари, алжирцi наполягали на наданнi сахарському населенню права на самовизначення вiдповiдно до резолюцiй ООН. За рекомендацiСФю ГенеральноСЧ АсамблеСЧ ООН питання про Захiдну Сахару було передане на розгляд Мiжнародного суду в Гаазi, який у принципi, але в нечiтких формулюваннях, визнав за захiдносахарським населенням право самому вирiшувати питання про своСФ майбутнСФ. З метою тиску на свiтову суспiльну думку й демонстрацiСЧ своСЧх прав король Марокко органiзував на початку листопада 1975 року мирний зелений марш 350 тисяч марокканцiв на територiю цiСФСЧ iспанськоСЧ колонiСЧ, що загострило обстановку в Магрибi до гранi збройного конфлiкту й у той же час прискорив початок iспано-мароккано мавританських переговорiв, що завершилися пiдписанням 14 листопада 1975 року МадридськоСЧ угоди, вiдповiдно до якого РЖспанiя з 28 лютого 1976 року передавала територiю ЗахiдноСЧ Сахари пiд тимчасове адмiнiстративне керування Марокко й МавританiСЧ. [38]
У вирiшеннi захiдносахарського питання сторонами iгнорувалася думка утвореного в 1973 роцi Народного фронту зв