Дiяльнiсть ЛАД у врегулюваннi регiональних та локальних конфлiктiв на Близькому Сходi
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
сне мiжарабських вiдносин, оскiльки, як вже вiдзначалося, саме в Лiванi фокусувалися претензiСЧ на лiдерство в арабському свiтi та розгорталась боротьба за СЧх реалiзацiю. Основним опонентом СирiСЧ в Лiванi став РЖрак, лiванський курс якого, спрямований на протидiю, та, як наслiдок, на послаблення позицiй Дамаску, був важливим елементом бiльш масштабних зусиль на регiональному рiвнi, якi мали на метi поновити боротьбу за лiдерство в арабському свiтi. Однак загострення мiжарабських зокрема, сирiйсько iракських суперечностей у Лiванi не становило на даному етапi суттСФвоСЧ загрози анi життСФво важливим iнтересам РЖзраСЧлю, нi Сполучених Штатiв, нi бiльшостi захiдноСФвропейських краСЧн за винятком хiба що ФранцiСЧ та Ватикану, нi Радянського Союзу, зовнiшньополiтичний курс якого був спрямований на реалiзацiю концепцiСЧ нового мислення в рамках вiдносин Схiд Захiд. За обставин, якi склалися в Лiванi восени 1988 року вихiд iз кризи мiг бути знайдений лише за допомогою такоСЧ сили. Яка б змогла виступити в ролi посередника мiж усiма учасниками конфлiкту як лiванськими, так i нелiванськими. ФункцiСЧ посередника в розблокуваннi кризовоСЧ ситуацiСЧ в Лiванi взяла на себе Лiга Арабських Держав. [34]
В цей перiод дiяльнiсть ЛАД iз врегулювання лiванськоСЧ кризи можна подiлити на два умовних етапи: перший (з грудня 1988 року до середини 1989) i другий (з кiнця травня 1989 до вересня жовтня 1989). Рiзниця мiж цими двома пiдходами полягаСФ у концептуальних засадах формування пiдходу до врегулювання лiванського конфлiкту, що передбачало i вiдповiдний вибiр механiзмiв для вирiшення цього завдання. На першому етапi ЛАД концентрувала зусилля на пошуку компромiсу мiж основними полiтичними акторами на внутрiшньолiванському рiвнi задля того, щоб визначити прийнятну для всiх сторiн кандидатуру на посаду президента краСЧн. Офiцiйна позицiя ЛАД виходила з того, що криза 1988 СФ внутрiшньою за своСЧм характером, тому для СЧСЧ вирiшення потрiбно примирити конфлiктуючi сторони, але зробити це слiд обережно, поетапно, щоразу розширюючи коло учасникiв переговорного процесу i закрiплюючи досягнутi позитивнi результати на кожному з етапiв. Лiга також наголошувала на необхiдностi вiдновлення статус кво, обрання нового президента та проведення конституцiйних реформ. Основними концептуальними принципами пiдходу ЛАД в той перiод були: беззаперечне визнання територiальноСЧ цiлiсностi, незалежностi та СФдностi Лiвану як необхiдноСЧ умови мирного процесу та визнання iнституту президентства втiленням та символом незалежностi лiванськоСЧ держави. На другому етапi ЛАД вже дiйшла висновку, що криза в Лiванi СФ явищем набагато глибшим i породжена цiлим комплексом чинникiв. [35]
У груднi 1988 року було проведено спецiальну сесiю ЛАД в Тунiсi, яка доручила мiнiстру закордонних справ Кувейту очолити формування спецiальноСЧ комiсiСЧ Лiги з примирення в Лiванi. До речi, Сирiя, яка перебувала в цей перiод в певнiй iзоляцiСЧ в арабському свiтi через свою проiранську позицiю в тогочаснiй iрано iракськiй вiйнi, не змогла завадити формуванню цiСФСЧ комiсiСЧ, як не намагалась, i змушена була погодитись на посередницьку роль ЛАД у Лiванi. 12 сiчня 1989 року Рада ЛАД сформувала комiсiю з примирення в Лiванi з представникiв Кувейту, ОАЕ, Алжиру, ЙорданiСЧ, Тунiсу та Судану за участi Генерального секретаря ЛАД Шадлi Клiбi. Першою з iнiцiатив КомiсiСЧ була органiзацiя зустрiчi лiванських лiдерiв М.Ауна, С.Хосса та Х. Хуссейнi 30 сiчня 1 лютого 1989 року. Позитивним вiдкриттям цiСФСЧ зустрiчi стало те, що, по сутi, всi три лiдери виступали за проведення полiтичних реформ у краСЧнi пiсля вiдродження iнститутiв лiванськоСЧ держави як такоСЧ, з тiСФю лише рiзницею, що М.Аун вважав за потрiбне проводити трансформацiю тiльки за умов виведення сирiйських вiйськ, а С.Хосса та Х. Хуссейнi допускали СЧхню присутнiсть у державi. Проте навiть за умов наявностi певноСЧ згоди мiж трьома лiдерами чергового загострення кризи уникнути не вдалося; 14 березня 1989 генерал М.Аун проголосив визвольну вiйну проти СирiСЧ, кiнцевою метою якоСЧ було створення в Лiванi суспiльства, вiльного вiд сирiйського впливу. Цього разу навiть краСЧни РДС, якi зазвичай не брали надто активноСЧ участi у врегулюваннi лiванськоСЧ кризи, виступили зi спецiальною заявою, засудивши Сирiю i закликавши СЧСЧ припинити втручання до внутрiшнiх справ Лiвану, оскiльки в основному саме лiванська позицiя заважала остаточному врегулюванню лiванського конфлiкту. З цього приводу мiнiстр закордонних справ СирiСЧ Ф.Шараа заявив, що сирiйськi збройнi вiйська в Лiванi не СФ iноземними вiйськами. Рада Безпеки ООН, до якоСЧ було передано цю проблему, доручила Генеральному секретарю Пересу де Куельяру закликати сторони до припинення вогню i пiдтримки посередницькоСЧ мiсiСЧ ЛАД. Тим часом християнськiй сторонi конфлiкту допомогу став надавати РЖрак, а Сирiя разом з лiванськими союзниками 21 березня запровадила блокаду територiСЧ, контрольованоСЧ урядом М.Ауна. Розрахунок СирiСЧ полягав у зламi опору лiванськоСЧ опозицiСЧ до того, як вона одержить пiдтримку з боку мiжнародноСЧ спiльноти.
В цей час вiдбулася знакова для арабських держав Касабланкська зустрiч 23 травня 1989. Вона засвiдчила новi тенденцiСЧ у мiжарабських вiдносинах i ознаменувала закiнчення етапу поглиблення фрагментацiСЧ системи мiжарабських вiдносин. Почало видiлятись нове структурне ядро краСЧн, що займали помiрковану позицiю щодо проблем регiону, i серед них особливо видiлялась Саудiвська Аравiя як лiдер Ради Спiвробiтництва Арабських