Дiяльнiсть ЛАД у врегулюваннi регiональних та локальних конфлiктiв на Близькому Сходi
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
iльнення ПОЛРЖСАРРЖО полiтичноСЧ органiзацiСЧ, створеноСЧ з метою захисту прав i iнтересiв корiнного населення ЗахiдноСЧ Сахари, у тому числi завоювання незалежностi збройним шляхом. Фронт ПОЛРЖСАРРЖО спочатку приховано, а потiм i явно користувався фiнансовою й матерiальною пiдтримкою алжирського й лiвiйського керiвництва. Алжир рiшуче виступив проти роздiлу ЗахiдноСЧ Сахари, вiдкинув Мадридську угоду й розцiнив дiСЧ Рабата й Нуакшота як пряму погрозу своСФСЧ територiальноСЧ цiлiсностi. У той же час вiн не предявляв жодних претензiй на Захiдну Сахару. На цьому етапi вже зявилась думка скористатися посередництвом i допомогою Лiги Арабських Держав у вирiшеннi цього питання. У сiчнi 1976 року РЖспанiя вивела своСЧ вiйська iз ЗахiдноСЧ Сахари, наприкiнцi лютого того ж року в цей район ввели своСЧ вiйська Марокко й Мавританiя, роздiливши в такий спосiб мiж собою захiдносахарську територiю. Напруженiсть у регiонi ще бiльше посилилася пiсля того, як 27 лютого 1976 року в одному iз захiдносахарських оазисiв Фронт ПОЛРЖСАРРЖО проголосив створення СахарськоСЧ АрабськоСЧ ДемократичноСЧ Республiки (САДР). [39]
Одночасно було сформовано свого роду уряд у вигнаннi Тимчасову сахарську нацiональну раду. Першою державою, що визнала САДР, був Алжир. У вiдповiдь на цей крок Марокко й Мавританiя розiрвали з ним дипломатичнi вiдносини, засоби масовоСЧ iнформацiСЧ двох краСЧн розвязали широку антиалжирську кампанiю. Напруженiсть досягла небезпечноСЧ точки: Фронт ПОЛРЖСАРРЖО, одержуючи вiйськову допомогу вiд Алжиру й ЛiвiСЧ, розгорнув активнi збройнi дiСЧ проти регулярних марокканських i мавританських вiйськ, що почали окупацiю ЗахiдноСЧ Сахари.
Вiдношення краСЧн Магрибу до подiй у захiдносахарському регiонi було далеко не однозначним, i настiльки ж не однозначним воно було в усьому арабському свiтi. Показовою щодо цього виявилася позицiя Лiги арабських держав. Свою неспроможнiсть в якостi ефективного посередника у вiдносинах мiж арабськими державами ЛАД, керiвну роль у якiй вiдiгравали консервативнi режими, продемонструвала й пiд час обговорення майбутнього ЗахiдноСЧ Сахари. Керiвництво Лiги, виявившись нездатним знайти вирiшення цього питання, взагалi вiдмовилося вiд обговорення захiдносахарськоСЧ проблеми й передало СЧСЧ на розгляд ОрганiзацiСЧ АфриканськоСЧ РДдностi. Однак i в ОАРД вивчення проблеми перiодично вiдкладалося через полiтичну неоднорiднiсть краСЧн, що входять у цю органiзацiю, неоднозначностi СЧх позицiй вiдносно нацiонально-визвольного руху, а головне через те, що монархiчний режим Марокко вiдкрито перешкоджав СЧСЧ обСФктивному обговоренню. Проте, до кiнця 1977 року бiльшiсть держав членiв ОАЕ (33 i 38) пiдтвердили право захiдносахарського населення на самовизначення, а в липнi 1978 року 15 та сесiя АсамблеСЧ глав держав i урядiв краСЧн членiв ОАЕ прийняла рiшення створити спецiальну комiсiю в складi пяти держав (комiтет мудрецiв) для вивчення всiх аспектiв захiдносахарськоСЧ проблеми й розробки рекомендацiй для СЧСЧ рiшення. [40]
Бiльшу зацiкавленiсть у розвязаннi захiдносахарськоСЧ проблеми з урахуванням iнтересiв САДР виявив лiвiйський лiдер М. Каддафi; вiн запропонував план урегулювання конфлiкту. Щоб не допустити переростання його у великомасштабну вiйну, вiн запропонував врегулювати проблему в рамках МагрибськоСЧ конференцiСЧ, усерединi якоСЧ спiрна територiя Сахари могла б знайти своСФ мiiе у виглядi полiтичноСЧ одиницi, форму якоСЧ залишаСФться тiльки визначити. [41]
Звi Мазел, колишнiй посол РЖзраСЧлю у РДгиптi, стверджуСФ, що неефективнiсть дiяльностi Лiги у випадку iз захiдносахарською проблемою повязана з тим, що у складi Лiги присутнi багато краСЧн iз занадто рiзним географiчним положенням та геополiтичними iнтересами. Пiвнiчноафриканськi краСЧни далекi вiд вирiшення палестинськоСЧ проблеми i не вважають за доцiльне витрачати на неСЧ кошти та вiйськовий потенцiал. У свою чергу, краСЧни ПерськоСЧ Затоки не надто переймаються проблемами субрегiону Магрибу. На думку Мазела, неспроможнiсть арабських держав домовитись може призвести насамкiнець до того, що СЧм доведеться скористатися допомогою зовнiшнiх сил великих держав, скорiше за все, Сполучених Штатiв.
Отже, зусилля Лiги Арабських Держав у врегулюваннi захiдносахарськоСЧ проблеми навряд чи можна назвати дуже продуктивними органiзацiя фактично переклала вiдповiдальнiсть за розвязання цього конфлiкту на ООН та ОАРД, вважаючи, очевидно, що в останнiх бiльше важелiв для впливу на ситуацiю та не вважаючи за доцiльне формувати мiжарабськi збройнi сили задля сприяння вирiшенню цiСФСЧ проблеми.
2.4 Позицiя Лiги Арабських Держав пiд час криз у Перськiй затоцi 1961 та 1990 рокiв
ПодiСЧ в Перськiй затоцi, спровокованi конфлiктом мiж РЖраком i Кувейтом на початку 90-х рокiв, сколихнули увесь арабський свiт, не залишивши байдужими нi окремi арабськi краСЧни, нi СЧх мiжнароднi органiзацiСЧ. По сутi, арабське спiвтовариство до кiнця поточного столiття зiштовхнулося з небаченим в iсторiСЧ арабського свiту явищем, коли конфлiкт вибухнув мiж двома спорiдненими краСЧнами, якi в арабськiй полiтичнiй термiнологiСЧ мають статус сестринних. Напад РЖраку на Кувейт iз метою анексiСЧ його викликало справжнiй шок серед арабiв, поставивши СЧх перед особою зовсiм новоСЧ ситуацiСЧ, Тодi мiжарабська СФднiсть, не встигнувши перейти в практичну площину, пiддалося винятково сильному випробуванню, перевернувши всi вистави про майбутнi шляхи розвитку арабського миру й поставивши пiд сумнiв реальнiсть панарабськ