Дiяльнiсть ЛАД у врегулюваннi регiональних та локальних конфлiктiв на Близькому Сходi
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
их гасел, якi служили платформою для обСФднання для арабiв протягом багатьох десятилiть СЧх боротьби проти колонiалiзму, за нацiональний суверенiтет i економiчну самостiйнiсть.
В цьому контекстi варто коротко згадати, що подiСЧ 1990 року не СФ безпрецедентними у 1961 роцi вже мала мiiе конфлiктна ситуацiя мiж цими двома державами. Це сталося пiсля того, як 19 червня 1961 року Кувейт проголосив свою незалежнiсть i висловив бажання приСФднатися до ЛАД. РЖрак в особi генерала А.К.Касема та його уряду заперечив право Кувейту самостiйно дiяти на мiжнароднiй аренi. Через наявнiсть на кувейтськiй територiСЧ британських вiйськ та неможливiсть дiйти згоди у Радi Безпеки ООН передала це питання на розгляд ЛАД. [42] У прийнятiй 20 липня того ж року резолюцiСЧ ЛАД зазначалось, що Кувейт приймаСФться до лав цiСФСЧ органiзацiСЧ, i йому надаватиметься на його прохання допомога у справi збереження суверенiтету, а кувейтський уряд, у свою чергу, повинен докласти зусиль для виводу британських вiйськ зi своСФСЧ територiСЧ. Тодi iраксько кувейтська криза iнспiрувала ще один важливий крок створення ОбСФднаних Сил Лiги Арабських Держав з контингентiв ОАР, СаудiвськоСЧ АравiСЧ, Судану, РЖорданiСЧ та Тунiсу для розмiщення СЧх на територiСЧ Кувейту. Пiсля того, як ОбСФднанi Сили ЛАД зайняли позицiСЧ вздовж кордону з РЖраком, Великобританiя почала вивiд своСЧх вiйськ з територiСЧ Кувейту. Пiсля повного завершення СЧх виводу 11 жовтня 1961 року обсяг ОбСФднаних арабських вiйськ теж почав зменшуватись. А пiсля вiйськового перевороту в РЖраку в лютому 1963 та визнанням ним Кувейту як незалежноСЧ держави, територiю Кувейту залишили всi арабськi вiйськовi контингенти. Такий крок, як розмiщення ОбСФднаних арабських сил, розглядаСФться по рiзному: i як колективна самооборона, i як прояв дiСЧ системи колективноСЧ безпеки, але частiше за все як операцiя з пiдтримки миру, спрямована на запобiгання конфлiкту, а не на ведення бойових дiй. [43]
Проте ситуацiя 1990 року була набагато напруженiшою. Сам факт нападу РЖраку на Кувейт виявився досить показовим. Вiн продемонстрував не тiльки наявнiсть великих протирiч в арабському середовищi, але й абсолютну готовнiсть пожертвувати загальноарабськими iдеалами заради досягнення матерiальноСЧ вигоди. РЖнакше кажучи, можна, очевидно, сказати, що цей факт мiжнародного й мiжарабського тероризму виявив глибокий розкол в арабських рядах, який тiльки пiдсилив вiдцентровi тенденцiСЧ в арабськiм спiвтовариствi, зайвий раз пiдтвердивши, що воно несе на собi специфiчнi риси розiрваноСЧ нацiСЧ, а обСФднавчi стимули не досягли того ступеня зрiлостi, при якому можуть служити завданням обСФднання арабiв у СФдиний конгломерат у соцiально-економiчному й суспiльно-полiтичному планi. Занадто розСФднаними залишаються вони й донинi, занадто велика рiзниця мiж нацiональними iнтересами рiзних учасникiв загальноарабського процесу й занадто важко консолiдувати рiзнi пiдходи в СФдинiм руслi руху за СФдиний арабський свiт.
У звязку iз цим була виявлена й досить неоднозначна позицiя рiзних арабських краСЧн стосовно цiСФСЧ кризи в Перськiй затоцi. У цiлому негативна, вона, проте, з ряду моментiв мiстила рiзнi оцiнки. РЗх безкомпромiснiсть i ступiнь твердостi змiнювалися залежно вiд того, наскiльки далеко тi або iншi арабськi режими перебували вiд центру конфлiкту. У ходi конфлiкту виявилося, що цiлий ряд арабських краСЧн у набагато бiльшому ступенi стурбований iнтересами матерiального або iншого порядку, а загальноарабську iдею зближення або вiдкидаСФ, або не вiзьме до уваги в якостi вартоСЧ того, щоб боротися за СЧСЧ втiлення [44].
Безсумнiвно, вагома роль у формуваннi загальноарабськоСЧ позицiСЧ по конфлiкту належить Лiзi арабських держав, яка досить оперативно вiдгукнулася на, що вибухнули подiСЧ в регiонi. Тим бiльше, що згiдно зi статтями 52 ой i 53 СЧй Статуту ООН ЛАГ СФ однiСФСЧ з регiональних органiзацiй, якi здатнi розвязати регiональний конфлiкт. Однак низька дiСФздатнiсть ЛАД i СЧСЧ функцiонування в дорадчому режимi заважали СЧй займатися цим успiшно настiльки, щоб дiСФво втрутитися в конфлiкт.
3 серпня 1990р. на своСФму засiданнi Рада ЛАГ прийняв бiльшiстю голосiв наступнi рiшення: засудити iракську окупацiю Кувейту, зажадати вiд РЖраку негайного й беззастережного виводу вiйськ до границь, що iснували до 1 серпня 1990 року; Рада ЛАД пiдтверджувала необхiднiсть збереження суверенiтету Кувейту й безпеки в рамках регiону iнших краСЧн членiв органiзацiСЧ. У той же час Рада ЛАД виражала категоричне неприйняття будь-якого iноземного втручання в справи арабських краСЧн. Це, безсумнiвно, вказуСФ на те, що ЛАД ще не усвiдомила масштаби драматичних подiй i не могла оцiнити розмiр погрози регiональноСЧ безпеки. Цi рiшення були прийнятi Радою ЛАД через день пiсля прийняття Радою Безпеки ООН резолюцiСЧ №660, у якiй говорилося про беззастережне i негайне виведення iракських сил з Кувейту. У резолюцiСЧ також мiстився заклик розвязати цей конфлiкт за допомогою ЛАД при опорi на згаданi статтi Статуту ООН.
10 серпня 1990р. у КаСЧрi вiдбулася зустрiч у верхах глав арабських держав. Пiсля СЧСЧ завершення була опублiкована заява, яку пiдписали 13 краСЧн учасникiв. Заява концентрувалася на тому, щоб: пiдтвердити розвязок Ради Лiги вiд 3 серпня 1990р.; пiдтвердити повагу резолюцiСЧ СБ ООН №660 вiд 2 серпня й iнших розвязкiв по цьому ж питанню; засудити iракську окупацiю Кувейту й зажадати негайного й беззастережного вiдходу РЖраку з територiСЧ Кувейту; пiдтвердити суверенiтет i незалежнiсть Кувейту i його право на безпеку й пiдтримати його у всьому, що