Свiтогляднi уявлення та вiрування, народнi знання слов'ян
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
?огом заживайте"; "Най Бог даст на пожиток"; "РЗжте здоровi" i т.iн.
Пригощаючи когось обов"язково належало застелити стiл скатертиною. Стiл, згiдно з давньоукраСЧнським свiтоглядом, ототожнювався з престолом Божим, на котрому, вважалося, невидимо i потаСФмно пербуваСФ сам Господь Бог з ангелами. Тому за столом не годилося сваритися, голосно розмовляти тощо. Великим грiхом вважалося сiсти на стiл, покласти на нього шапку, ключi, гребiнь чи який iнший стороннiй предмет. По столу не можна було гримати кулаком, стукотiти ложкою, встромляти в нього нiж. Загалом в хатi належало поводитися спокiйно, культурно, з гiднiстю не можна було заходити до помешкання iз запаленою люлькою та не знявши шапку, заборонялося свистiти, гримати дверима, викидати у вiкно недогризки тощо. Цi правила поведiнки значною мiрою зумовлювалися народним свiтоглядом, згiдно з яким до хати, де панують мир, злагода, затишок, гостиннiсть i краса, злiтаються ангели й приносять щастя.
Проте, незважаючи на вийняткову гостиннiсть украСЧнцiв, не кожен запрошував до хати, а тим паче до столу. Щодо цього iснувала приказка: "Я з нечесним за стiл не сяду". Такi чесноти, як честь i гiднiсть, особливо плекалися в народнiй моралi. Перш за все шанувалося почуття нацiональноСЧ гiдностi, вiдраза до духовного й фiзiчного рабства. Великим безчестям вважалася нацiональна зрада та зречення рiдноСЧ мови. "Я своСФСЧ не продам", так говорили в часи найскрутнiших випробувань. Бо вiдцуратися рiдноСЧ мови означало й позбутися закодованих у нiй категорiй добра, правди, честi, вiдвертостi усiСФСЧ дiалектики морального. Адже саме в нiй "акумулювалася" соцiальна, нацiональна, загалом людська гiднiсть, зрiкаючись якоСЧ людина втрачала не лише кровнi зв"язки з народом, ала й власний морально-психологiчний стрижень.
Кращi принципи народноСЧ педагогiки широко використовував у своСЧй дiяльностi Григорiй Сковорода, до традицiй народного виховання неодноразово зверталися Ю.А.Федькович, РЖ.Я.Франко.
СФ. Медицина, ветеринарiя
Народна медицина украСЧнцiв маСФ витоки з джерел сивоСЧ давнини i сягаСФ корiнням трипiльськоСЧ та черняховськоСЧ культур. Вона не виступаСФ застиглим каноном, а розвиваСФться разом з суспiльством, добою епохи; повнокровно живиться та абсорбуСФ у своСЧ рiзноманiтнi засоби досягнення як загальнонаукових, так i в першу чергу медичних знань.
У народнiй медицинi праукраСЧнцiв та украСЧнцiв переплiтаються найрiзноманiтнiшi гiлки понять, дiй, засобiв, означень, методiв впливу на серце, розум та недуги людини, на природу, яка оточуСФ цю людину, чи, правдивiше, на СЧСЧ стихiСЧ: Сонце, Небо, Повiтря, Воду, Вогонь, Землю, на СЧСЧ рослинний та тваринний свiт, на СЧСЧ неповторну красу, ту, що створена природою, i ту, що виплекана людиною, з допомогою замовляння цiлющого зела, предметiв мистецтва, пiсень, ритуалiв, оберегiв, житла, одягу, СЧжi, напоСЧв i всього, звеличуСФ людина, живучи на благословеннiй землi. ЗвертаСФмо особливу увагу, що уже у тi далекi доiсторичнi часи набирають особливоСЧ ваги такi нарiжнi пластини впливу на людину i природу: слово, мова, замовляння i магiя дiй, речей, рослин, рiзноманiтних оберегiв, численнi святково-виробничi ритуали з високомистецькими дiйствами.
У прадавнiй украСЧнськiй медичнiй культурi домiнуСФ особа жiнки над чоловiком. Це ставить СЧСЧ у коло найважливiших подiй. Вона творець родинного вогнища, мати дiтей. Жiнка стоСЧть у центрi весняноСЧ, лiтньоСЧ календарноСЧ обрядовостi та поезiСЧ. Вона продовжуСФ рiд людський, годуСФ дiтей материнським молоком, спiваСФ колисковi пiснi, оповiдаСФ казки та легенди, формуСФ духовний свiт майбутнього поколiння. Це вона купаСФ дитину в настоях череди, материнки, квiток глоду, ромашки, трави м"яти, чебрецю, деревiю, аби СЧСЧ дитина росла здорова i бадьора, повна сил та енергiСЧ.
Уже первiсна людина, керуючись iнстинктом самозбереження, змушена була надавати собi лiкарську допомогу при рiзного роду травмах та захворюваннях. РЖ, цiлком природно, засоби для цього шукала в навколишнiй природi, насамперед у свiтi рослин.
Деякi рослини увiйшли до арсеналу лiкарських на основi спостережень за тваринами, якi при нездужаннi споживали ту чи iншу рослину. Обробка сировини збагачувала знаннями про новi лiкувальнi властивостi засобiв рослинного й тваринного походження. При обробленнi шкiр, наприклад, дiзнавалися про в"яжучi властивостi дубовоСЧ чи вербовоСЧ кори.
Первiсна емпiрична народна медицина розвивалась пiд впливом практики, спостережень над природою, збагачувалась та передавалась iз поколiння в поколiння. З накопиченням цього досвiду утворилася певна група людей, для яких лiкування стало фахом, основним заняттям i засобом iснування. Такий "професiйний" прошарок виникаСФ у перiод КиСЧвськоСЧ Русi; вiн представлений давньоруськими "волхвами", "вiдунами", у практицi яких широко використовувались лiкарськi рослини, мiнерали, твариннi органiзми.
Аналiзуючи письменнi пам"ятки КиСЧвськоСЧ Русi, довiдуСФмося, що в арсеналi ченцiв, якi займалися iiленням недужих, були сироватка, вiск, мед, шипшина, звiробiй, подорожник великий, горицвiт весняний, наперстянка, беладонна, полин звичайний (чорнобиль), золототисячник, ягоди ялiвцю, капуста, льон, редька, гiрчиця, лiщина, цибуля тощо.
З усiх рацiональних методiв найбiльш поширеним було лiкування засобами рослинного походження. Види рослинних лiкiв i технологiя СЧх виготовлення були досить рiзноманiтними. З лiкувальною метою використовували квiти, траву i сiк свiжих р