Свiтогляднi уявлення та вiрування, народнi знання слов'ян
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
Вµ спрямування. Вiрування необхiдно вiдрiзняти вiд повiр"СЧв своСФрiдних народних уявлень про залежнiсть людини та СЧСЧ долi вiд явищ навколишнього свiту. Народнi повiр"я широко вiдображенi в уснiй народнiй творчостi, зокрема в переказах, легендах тощо.
Свiтогляд украСЧнського народу маСФ властивiсть переносити на свiтобудову якостi людини. Ще у 30-х роках ХХ ст. Ганiбiнден записав переказ про Землю, який побутував на Гуцульщинi. За переказом, наша планета нагадуСФ велетеньський людський органiзм, рiзнi частини якого асоцiюються з певним мiстом або регiоном: голова з цесарським мiстом Вiднем, пуповина з папським мiстом Римом, груди й робочi руки з багатими рiвнинами Покуття, Подiлля та НадднiпровськоСЧ УкраСЧни, а черево "шляхетчиною", тобто Польщею.
а. Людина, доля, душа
Так само належать до числа вiрувань, i оповiдання про створення людини. Варiантiв цих оповiдань теж дуже небагато, всi вони, безперечно, бiблейськi, а до того ще й апокрифiчного змiсту, бо в них усiх у твореннi людини, крiм бога, бере участь, явна рiч з другого боку, i диявол. За варiантом Драгоманова, Бог вилiпив людину з глини та поставив сушитись, наказавши собацi стерегти СЧСЧ; диявол скористався, що собака заснула, розiрвав у виставленоСЧ сушитися людини груди та наплював туди. Бог вдунув потiм у людину душу, але людина й досi, кашляючи, харкаСФ.
Як глибоко релiгiйний народ украСЧнцi вiрили у потойбiчне життя, де людина знаходить утiху. Проте погляди на душу не залишалися сталими. У дохристиянськi часи нашi предки не мали жодного уявлення про душу. Припускалось iснування кiлькох душ в однiСФСЧ людини.
Пiсля прийняття християнства уявлення про душу зазнало докорiнних змiн. Якщо за переконанням язичникiв слiд мерцiв був безликим, то за християнськими вiруваннями душа зберiгаСФ своСЧ iндивiдуальнi особливостi навiть у загробному життi. Однак за грiхи вона може набирати iншого вигляду.
УкраСЧнськi народнi оповiдання про душу; тут ми маСФмо до дiла вже не з легендами, а з справжнiми вiруваннями. Вiрування цi, однак, безперечно християнського походження, але доповненi вони чисто народною фантазiСФю. Мiiе перебування душi в тiлi в них точно не вказане; однi кажуть, що вона знаходиться в головi, другi що в ямцi пiд шиСФю, в грудях, в животi, в печiнцi тощо. Звiдки береться в людинi душа та як вона входить в дитину на цi питання в украСЧнських народних вiруваннях ми не знаходимо вiдповiдi, але з них ми дiзнаСФмось, що вона покидаСФ тiло тимчасово пiд час сну, та назавжди в час смертi. В останньому випадку вона виходить найчастiше через отвiр, що вiдчиняСФться в момент смертi на теменi, або через рот, часом СЧСЧ буваСФ видно. Вона з"являСФться то у виглядi мухи або бджоли, а то метелика або пташки, а то ще у виглядi маленькоСЧ людини з прозорим та чистим тiлом, а часом з крильцями, або, нарештi, у виглядi маленькоСЧ хмаринки, наче пари. Вона маСФ, однак, тiлеснi потреби СЧсть, вдихаючи в себе пару од гарячого хлiба або iншоСЧ страви, i для неСЧ завжди ставлять на вiкнi воду якийсь час, пiсля якого вона зовсiм вiдлiтаСФ, але повертаСФться додому в тi днi, коли поминають небiжчика. За грiхи людини душа приречена на смутну долю у формi переселення в якунебудь тварину: в собаку, коня, свиню, кiнську голову тощо, де вона й зостаСФться аж до смертi тварини.
Вiрування у загробне життя було всеохоплюючим, але iнколи простi люди не уявляли собi життя у потойбiчному свiтi. Наприклад, селяни КиСЧвщини часто вiдповiдали на такi запитання словами: "А Бог його знаСФ: нiхто з того свiту не вертався". Навiть побожнi люди вважали, що для того, аби потрапити в рай, треба заробити своСЧми добрими дiлами, а не тiльки вiдправленням релiгiйних обрядiв.
Побутувало й iнше трактування душi. Наприклад, ще на початку ХХ ст. на Слобожанщинi душа ототожнювалась з Долею, щодо якоСЧ iснували рiзнi погляди: Доля душа предкiв; Доля ангел; Доля душа людини, або СЧСЧ двiйник.
Доля як душа предкiв не що iнше як збережений старовинний культ предкiв, охоронцiв родинного вогнища. Люди вважали, що Доля вмираСФ разом з людиною. Хоча такий погляд переважав, були й iншi повiр"я, за якими Доля померлого живе в його могилi або спочиваСФ на нiй. Щоб викликати СЧСЧ, треба перескочити через могилу, хоча не виключена можливiсть появлення замiсть щасливоСЧ Долi лихоСЧ, тобто Недолi.
У деяких випадках Долi померлих ототожнювались з живими людьми. Побутувала думка, що померлi навiдують живих родичiв. Це стосуСФться, насамперед, померлих матерiв, якi "доглядають" осиротiлих дiтей. Улюблений час для таких вiдвiдин нiч.
Вважалося, що померлi родичi присутнi й на своСЧх поминках. Вони можуть приходити напередоднi великих свят, тому СЧм треба залишати пiсля вечерi СЧжу. РЖнколи Долi померлих можуть з"являтися у виглядi злих чи примхливих iстот, що нагадують домовикiв. Якщо вони не знаходять своСЧх улюблених страв, якими хочуть поласувати, то можуть навiть побити живих людей. Щоб позбутись такоСЧ Долi, СЧСЧ необхiдно спiймати або вiдслужити на могилi "заклятий" молебень.
Релiгiйнiсть украСЧнцiв виявляСФться в тому, що за СЧхнiми вiруваннями Доля даСФться Богом. Проте не заперечуСФться, що батько й мати також обдаровують своСЧх дiтей Долею. Згадаймо пiснi про матiр, яка не могла дати синовi нi щастя, нi Долi.
Люди дотримувались рiзних поглядiв щодо мiiя перебування Долi. Однi вважали, що Долi не можна нi продати, нi обмiняти, бо вона завжди знайде людину, якiй належить. Вiд неСЧ не сховаСФшся i не втечеш. РЖншi, навпаки, вiрили, що бiльшiсть людей маю