Свiтогляднi уявлення та вiрування, народнi знання слов'ян
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
б. Демонологiя
Уявлення украСЧнцiв про злих духiв, що надiйшли з давнiх часiв слiд вiдрiзняти вiд непростих, як казали гуцули знахарiв, примiвникiв, ТСрадiвникiв, вiщунiв тощо, демонiчнi iстоти, демони це фантастичнi iстоти. Народ приписуючи нечистому духовi дiяволовi своСЧ власнi, найнегативнiшi якостi в якомога прибiльшенiй формi, кожний народ неминуче мусив надати йому свiй оригiнальний характер, та з часом, коли народи бiльше зблизилися, легенди змiшалися та прибрали цiлком мiжнародний характер.
Так украйнський чорт, так само як i його захiдноСФвропейськi товаришi, вiдповiдно недавнього походження, i уявлення про нього тiсно зв"язанi з бiблейськими та середньовiчними розумiннями.
З одних оповiдань виходить, що чорт iснував ще до створення свiту: "тодi, коли ще нiчого не було, крiм Бога, Бог, ходячи по водах, побачив у пiнi чорта", звiльнив його звiдти та взяв iз собою; а з других виходить, що Бог знайшов чорта, як той пищав знову-таки в морськiй пiнi, знайшов його "тлумаком", цебто чорт мав тiльки самий тулуб, без рук та без нiг...; в третiх що чорта просто створив Бог, але всежтаки з морськоСЧ пiни. У всiх випадках чорт бере участь у творчiй чинностi Бога, але виконуючи його доручення вiн завше робить несовiсно, вбачаючи користь для себе.
Чорти, як i люди, множаться, родяться, женяться, лише не вмирають. Живуть чорти в порожнiх млинах, в руСЧнах, по глибоких ярах, в кущах бузини, в очеретах, у болотах, в лiсах, та на полях... Зверхнiй вигляд чортiв дуже рiзний: однi описують чортiв як щось чорне та волохате; iншi, що чорт, "як чоловiк, чорноСЧ краси, з лиличими крилами та з рiжками на головi". РЖнодi цi рiжки прикритi брилем з широкими полями, - морда собача, хвiст гачком, пазурi на руках та ногах. На Волинi чорта уявляли чорною людиною невеликого зросту з собачими, цапиними або курячими ногами; широка морда, гачкуватий довгий нiс, очi як жарини, роги баранячi, цапинi, довгi руки з пазурями; одяг нiмецького крою, частiше фрак, високий капелюх. Чорти прибираються у людський вигляд, дитиною, рiзними тваринами, крiм звичайноСЧ собаки, бо псiв вони не люблять...; можуть прикидатися рiзними неживими речами: колесо, хмара тощо, вмiють бути невидимими, розсипатися з гомоном та реготом...
Взагалi на УкраСЧнi чорт це могутнiй дух, здатний вчинити якесь грандiозне лихо; це капостлива iстота щобезнастанно шкодить Богу, людям, плюСФ у груди. Чорти можуть затягти людину в болото, дати замiсть люльки в рот шматок кiзяку, замiсть грошей купу черепкiв i навiть посварити з родичами.
Беручи до уваги швидкiсть розмножування чортiв, як це ми прослiджуСФмо в народнiй уявi, можна надумати що кiлькiсть СЧх безмежна... Та якщо зазирнути в оповiдання Чубинського, де захоплений пихою "найстарший чорт", задумавши зрiвнятися з Богом, збудував високу вежу, зiбрав чортiв, аби здивувати своСЧм витвором. Та Бог зруйнував будову, чорти злякалися та летiли сорок днiв та сорок ночей: який впав до води став водяник, у лiс лiсовик, в болото болотяник, у поле польовик, в очерет очеретяник тощо. Згiдно з оповiданням у "Знадобах до украСЧнськоСЧ демонологiСЧ" Гнатюка, чорти навiть служили на залiзницях, телеграфах тощо. За народними вiруванням чорти боялися святого РЖллi, бо стрiляв з неба кам"яними стрiлами; святого Юрiя, архистратига Михайла та iнших святих.
Пiд впливом християнства, в украСЧнських хатах часто трапляються шкiдливi домовики. Вони капостять, одчиняють уночi дверi, вiкна кидаються камiнням, котами, а сонних людей б"ють ломакою. Трохи з часом мiрою боротьби виступають священники. У давнi часи домовик був богом хатнього вогню i печi, певно був добрим богом, а не дiдьком... По сьогодення у Галичинi народ вiрить, що дiдьки на припiчку допомагають в господарствi. Розрiзняли декiлька домовикiв.
На Бiлiй Руси домовикiв звали Возицею, бо той мав людську фiгуру з кiнськими копитами та вухами, доглядав коней у стайнi, боронив од звiра. Домовик Баган, глядiв худобу вiд багаття, йому укладали мiстечко в коровниках, кошарах, яслах свiжим сiном. А покровителя хатнього добра звали домовиком-клiСФцьником, або як казали на Подолi скарбником.
Оригiнальнiстю вiдзначаСФться лiсова людина, живе у лiсах. На вигляд попелястого кольору, волохатий чоловiк в одежi полiсун. На зрiст як звичайна людина, та буваСФ заввишки як дерево, або як трава. У полi живуть польовики, СЧхнiй зрiст залежить вiд висоти та врожаю хлiба, часом допомагають рубати дрова, можуть просити хлiба. Полiсуни i польовики мають жiнок, дiтей, родини. В захiднiй частинi Гуцульщини лiсову людину називали чугайстром, вищiй за смереку i завжди в бiлому одязi. До людей ставиться доброзичливо, але харчуСФться печеним м"ясом нявок (лiсовицi). Образ такого чугайстра добре змалював М.Коцюбинський у повiстi "Тiнi забутих предкiв".
Нижчi духи i пiвдухи: русалки, мавки. Русалки богинi земноСЧ води, живуть на самому днi в чудових кришталевих палатах у морi, у рiчках i, навiть, у криницях. Русалки невеликi дiвчата, дiти-семилiтки, живуть громадами. Вони дуже вродливi з чорними очима та довгим русявим, або зеленим волоссям. За народними переказами русалоньки дуже рiдко з"являються на люди одягненi, майже завжди вони у прозорих сорочках, або голi, прикриваючi тiло розпущеними косами. Полюбляють гуляти на чистий четвер аж до Петра бiля берега гойдаються на гiллi верби, розбiгаються по лiсах, долинах, полях пустують, мнуть жито; розпуснi дiви спiвають пiснi, кличуть парубкiв до лiсу, i там залоскочують до смертi.