Свiтогляднi уявлення та вiрування, народнi знання слов'ян
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
хлiбороб передусiм звертав увагу на СЧСЧ родючiсть, емпiрично правильно визначаючи тi чинники, якi покладено в основу ТСрунтоутворюючого процессу. Одразу впадав у вiчi колiр ТСрунту: "На чорнiй землi бiльше хлiба"; "Чорна земля родить бiлий хлiб", полюбляли промовляти рiльники. На основi практичного досвiду народ створив свою классифiкацiю ТСрунтiв у межах певних природно-ландшафтних зон.
Вирiзнявся степовий чорнозем, який, у свою чергу, за вiдтiнками подiлявся ще на пiдвиди. Чорноземи на горбах, схилах чи в долинах на Полiссi iменували: "горовий", "покатистий", "долинистий"; той що прилягав до болотяних мiiь, "припадливий" чи "солонцюватий". Розчищену вiд лiсу дiлянку з ТСрунтом чорного кольору теж вiдносили до розряду чорноземних ("лiсовий чорнозем"). РЖ взагалi на Полiссi, як, можливо, нiде на територiСЧ УкраСЧни, люди нагромадили багатi традицiйнi знання про ТСрунти. Лишень пiсковий тип ТСрунту маСФ у мiiевих хлiборобiв сiм пiдвидiв, кожен зi своСФю фiзичною структурою, гумусною потужнiстю, агрономiчними властивостями. Пiскувату "щиру землю" полiщук обробляв лише у разi крайньоСЧ потреби. Про таку землю казали, що СЧСЧ не варто засiвати ("це не земля, а пустиня", i гнiй не помагаСФ, бо крiзь сипкий пiсок провалюСФться, наче через "дiряву телiгу"). Не затримуСФться у цьому ТСрунтi волога, вiн завжди сухий. "На щирiй землi нiколи живцю не буваСФ... Коли утром дощик, серед бiла дня дощик, увечерi дощик, так тiлько тогда живець буде", вважали мiiевi хлiбороби.
Бiльше надiСЧ на врожай було вiд землi, розчищеноСЧ вiд "бору" (сосни) "боровоСЧ землi". Однак недовго ця земля годувала хлiбом: рослини дуже швидко вибирали з неСЧ поживу, i вона переходила у розряд "щирого пiску". Значно потужнiший шар родючого ТСрунту був на "чорнолiсних" площах, зарослих дубами, липами, в"язами. Хлiбороб знав, що дуб росте на мiцних ТСрунтах, тому переважно намагались освоювати чорнолiсну землю, а вже потiм "дубровну", тобто ту де росте береза. РЖснували ще землi "дубровно-боровi", чи "дубровно-чорнолiснi".
Розумiння стану поля, його родючостi формувалося поволi, через маленькi вiдкриття: висипали на грядку попiл з печi забуяло життя рослин, спалили деревину i посiяли в попiл колоситься збiжжя, на розорених пасовиськах угинаСФться жито... Нинi може видатися, що свiдоме удобрення рiллi сягаСФ глибокоСЧ давнини. Та ще у перiод КиСЧвськоСЧ Русi хлiбороби лише спорадично пiдживлювали ТСрунт, хоч уже володiли певними знаннями щодо родючостi землi.
Якiсть ТСрунту визначалась його насиченiстю тими чи iншими живими органiзмами (черв"яками, комахами, кротами, ховрахами тощо). Черв"яки проробляли численну кiлькiсть ходiв у ТСрунтi, збiльшуючи тим самим його пористисть; у результатi своСФСЧ життСФдiяльностi насичували його органiчними рештками. Тому землi, де помiтно багато черв"якiв, залюбки освоювались селянами; тут висiвали вибагливi культури, садили городину.
У народi вважались родючими i тi землi, якi "дуСФ киртина". Бо справдi, крiт, прориваючи нори, добре перемiшував ТСрунт, впливав на його мiкроклiмат.
Чималу роль у народному традицiйному рiльництвi вiдiгравали знання основних шарiв ТСрунту: родючого i пiдзолистого. Недарма хлiбороби вважали: якщо хочеш знати землю, слiд дивитись "не на землю, а пiд землю... на пiдТСрунтя". Виорюючи верхнiй родючий шар, остерiгались зачiпати материкову породу, яку часто називали "адамовою землею", або "мертвицею".
Для збереження сили землi вiдпускали дiлянку на вiдпочинок пiд чорний пар, протягом року СЧСЧ пiдживлювали i кiлька разiв переорювали. Або висiвали однорiчнi чи багаторiчнi трави, переважно люпин, i в серединi лiта, коли той набирав найбiльшу масу, розростався, приорювали люпин як зелене добриво. Тому й казали: "На старину гнiй возять, на новинi хлiб сiють".
г. Метрологiя i математика
Умовне i своСФрiдне окреслення мiр часу, довжини, обсягу тощо виникло в процессi трудовоСЧ дiяльностi людини. Впродовж тривалого часу цi вимiри унормовувалися i набирали певного шаблону, вiдомого i визнанного у конкретному людському середовищi. Та чи iнша величина поширювалась пiд час обмiнних торгових операцiй. Набутi вiками навички вимiру поля, довжини, маси, часу закрiплювались у повсякденному життi, хоча паралельно засвоювались загальноприйнятi стандартизованi мiри.
Селяни, будучи у своСЧй бiльшостi неписьменними, користувалися оригiнальними прийомами при здiйсненнi додавання, вiднiмання, множення та дiлення. Усi цi дiСЧ робилися усно. Народна арифметика починалася з лiчби на пальцях рук, паличок, камiнчикiв, бобiв чи квасолi. Однак спорудження будинкiв, виготовлення складних знарядь працi воза, плуга тощо вимагали певних знань i навичок. Найпростiшi форми рахункiв застосовували при випасаннi худоби на вiдгонi. Для цього служив "раваш" прямокутний брусок з позначками "карбами", половина якого вручалась пастухам, а друга залишалася у господаря. При додаваннi й вiднiманнi спочатку, округляючи, лiчили сотнi, а потiм до них додавали чи вiднiмали десятки, а наприкiнцi одиницi. Множення та дiлення здiйснювалося способом округлення i повторного неодноразового додавання си вiднiмання. Для спрощення операцiй з чотирма арифметичними дiями в повсякденнiй практицi лiчили зручнiшими числами парами, трiйками, п"ятiрками, десятками, сотнями. В украСЧнцiв iснували з давнiх-давен простi й разом з тим логiчнi числовi знаки. Так, оди