Свiтогляднi уявлення та вiрування, народнi знання слов'ян
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
господар. Сформований на ТСрунтi хлiборобського устрою життя, цей iдеал завжди вiдображав iнтереси всього украСЧнського народу; з ним пов"язувалися надiСЧ на творче вдосконалення людини через працю. Господар це порядок i лад у всьому, достаток, гiдне людини життя, слiдування народним хлiборобським традицiям, спостережливiсть i кмiтливiсть, стабiльнiсть i впевненнiсть у завтрашньому днi, забезпечена старiсть i щаслива доля дiтей.
Господиня це затишок i охайнiсть у хатi i ан подвiр"СЧ, де все прибрано i прикрашено, всiх нагодовано i доглянуто; гостиннiсть i щедрiсть, а водночас ощадливiсть i точний розрахунок. У господинi нiщо не пропаде марно, вона вмiСФ з нiчого зробити щось, як кажуть у народi.
Господарський син це бiла сорочка, чемнiсть i ввiчливiсть з усiма, повага до старших, до СЧх звичаСЧв, готовнiсть захистити меншого; це росянi ранки у полi або на пастiвнику, прагнення знань, розумiння СЧх корисностi в життi.
Господарська донька це вишиванки й витинанки, скринi з тканням i шиттям, квiтник пiд вiкном. Господарська донька не ходить, а "звиваСФться"; у неСЧ в руках все "так i горить"; вона чемна i привiтна, дбаСФ про свою дiвочу честь. "асне пiдготовка в сiм"СЧ майбутнього господаря i господинi й була основною програмою виховання в украСЧнськiй етнопедагогiцi.
Головними чинниками народноСЧ моралi споконвiчно були iдеали добра, милосердя, людяностi, такi категорiСЧ, як честь, гiднiсть, працелюбнiсть, повага i любов до вiльноСЧ працi, знання свого роду, риси високого громадянства; з iншого боку, нещадно засуджувалися негативнi якостi пияцтво, лiнощi, нещирiсть, злодiйство, жадобнiсть, скупiсть.
У сферi дiСЧ народноСЧ педагогiки формувались першi навчально-виховнi iнституцiСЧ слов"ян гурти, громади, будинки молодi, в яких вiдбувалась пiдготовка молодi до виконання певних функцiй у суспiльствi, залежно вiд вiку i статi.
Важливого етико-естетичного значення набував i характер стосункiв з односельцями. "Нехай не шукаСФ нiхто свого власного, але кожен для ближнього" ця християнська заповiдь була надзвичайно шанованою в народi, щоденно виявлялась у милосердi, добротi, повсякчаснiй готовностi прийти на допомогу ближньому. Це зумовлювало високу культуру сусiдства, що ТСрунтувалась на практичнiй взаСФмодопомозi, моральнiй пiдтримцi, людяностi, делiкатностi. Сусiдська допомога здiйснювалась завжди з охотою, радiстю, урочистим пiднесенням чи то були землеробськi, будiвельнi толоки, чи iншi, порiвняно малi за обсягом, колективнi роботи.
ОднiСФю з найважливiших вимог народноСЧ моралi була дiяльна любов до людей, що перш за все мала виявлятися у наданнi допомоги ближньому.
Головним моральним обов"язком була, передусiм, помiч тiй людинi, яку спiткало нещастя. Хворим носили СЧжу, допомагали по господарству, погорiльцям надавали притулок, годували СЧх, дарували одяг, вiдбудовували хату. Приходили на допомогу i тодi, коли чоловiк "пiдупав".
Виявом абсолютноСЧ вiдсутностi внутрiшньоСЧ культури вважалося не подарувати людинi, яка виявила бажання помиритися. В народнiй моралi за ганебне визнавалося не дотримуватися християнськоСЧ настанови: "Зо своСЧм супротивником швидко мирися, допоки з ним на дорозi ще ти (допоки з ним зустрiчаСФшся ще)". Аби усунути конфлiкт, iнiцiатор перемир"я щиросердно промовляв: "Прости менi"; у вiдповiдь йому казали: "Най Бiг простить, я прощаю".
Надзвичайною зворушливiстю в людських стосунках вiдзначалася турбота про вдову. Не залишали без допомоги i вдiвця до нього приходили доглянути за дiтьми, зварити СЧм СЧсти. Особливо пiклувалися про сирiт: носили СЧм гостинцi, призначали "завiтцiв" (опiкунiв); велика моральна вiдповiдальнiсть за СЧх виховання лягала на хресних батькiв.
Велике значення надавалося привiтанню. В селi iснував звичай вiтатися з усiма, незалежно вiд того, знайомий це чи нi. Молодший мав вiтатися першим iнакше будь-хто зi старших зупиняв його i присоромлював. Давнiми загальноукраСЧнськими вiтальними висловами були: "Добрий день", "Дай Боже, добрий день", "Дай Боже здоров"я". У вiдповiдь належало сказати: "Доброго здоров"я", "Дай Боже, здоров"я", "Дай Боже", "Дай Боже, дяковать за слово добре, дай Боже, вам щастя!". У зв"язку з цим iснувала приказка: "Яке добрий день", таке "дай боже здоровля". Вiтальну функцiю, особливо у захiдних областях УкраСЧни, виконували сакральнi вислови: "Слава РЖсусу Христу"; у вiдповiдь "Навiки слава (Боговi)". Привiтальними словами побажального змiсту, особливо у гуцулiв, були: "Мир Вам!", "Миром!". До людини, що була зайнята роботою, зверталися: "Бог на (в) помiч", "Боже поможи", "Помагай Бог", "Дай Боже, щастя". Вiдповiсти належало: "Дякую красненько, дай Боже здоровля" i т.iн. Отже, в етичному вихованнi важлива роль належала не лише сiм"СЧ, але й громадi.
Найпоширенiшими були двi основнi форми звертання: добродiю i пане (панi). Хлопцi один одного кликали: побратиме, брате; дiвчата любко, дiвонько, сестро; жiнки (у Карпатах) ТСаздинько.
Розмовляючи з людиною, не годилося СЧСЧ перебивати, належало спокiйно вислухати до кiнця й вiдповiсти з певнiстю й невимушеною чемнiстю. Казали, що добра людина лагiдно вiдповiдаСФ i дивиться в очi.
Якщо хтось приходив до оселi пiд час обiду, то зичив господарям: "Споживайте здоровi". Його вiдповiдно припрошували: "Просимо до обiду"; "Дай боже здоров"я, просимо i Вас", на що прибулий чемно мовив: "Зпаном