Свiтогляднi уявлення та вiрування, народнi знання слов'ян
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
успiльствi. Розподiл обов"язкiв батькiв щодо своСЧх дiтей здiйснювався за цiСФю ж традицiСФю: батько вiдповiдав за трудову пiдготовку синiв, мати дочок. Сiмейне виховання орiСФнтувалось на громадчьку думку ("А що люди скажуть?").
З прийняттям християнства роль громадських вихователiв i духовних наставникiв дiтей i молодi виконували хреснi батько й мати.
Дитина дар божий, СЧСЧ слiд оберiгати й доглядати, дбати про СЧСЧ тендiтну душу, не допускати надруги над нею. Найстрашнiший грiх чекаСФ жiнку за дитозгубництво; засуджуСФться народом i народження позашлюбних дiтей, безбатченкiв, що позбавляСФ дитину гармонiйностi в розвитку, примушуСФ СЧСЧ страждати. Цим обумовленi надзвичайно лагiднi звернення до немовлят колисковi пiснi, забавлянки й баСФчки, пестушки й утiшки.
Карати слiд лише тодi, коли дитина завинила свiдомо.
У народу СФ своя система розумового, фiзичного, трудового, морального, естетичного виховання. У розумовому вихованнi головне це послiдовнiсть i наступнiсть ("Не все одразу даСФться: а потрохи та помалу, то буде користi чимало"). Учити треба лагiдними, гуманними методами, уникати грубостi ("Учи не страшкою, а ласкою", "Не бурчи, а навчи"). У фiзичному вихованнi на переднi план виступаСФ турбота про здоров"я дiтей, СЧх загартування, гармонiйний розвиток людського тiла, навчання вправностi, спритностi, умiнню взаСФмодiяти зприродним середовищем, використовувати для свого змiцнення водну стихiю i сонце, снiг i росу. "Мораль чиста краща вiд усякого намиста" вчить народ. Моральнiсть це працьовитiсть i чеснiсть, доброта i скромнiсть, вiрнiсть у коханнi i подружньому життi. Особливою довершеннiстю в народнiй системi виховання вiдзначаСФться естетичне виховання, адже завдяки йому художня творчiсть в УкраСЧнi була масовим явищем.
Для укаСЧнськоСЧ народноСЧ моралi характерним було й специфiчне розумiння поняття "честь" вiдповiдно до вiку, статi, соцiального статусу особи. Якщо для дiвчини честь спiввiдносилася з незайманiстю, цнотливiстю, то для парубка з вiдвагою, спритнiстю, смiливiстю. У свою чергу честь одруженого чоловiка зiставлялась з його вiдповiдальнiстю за добробут родини, виховання дiтей, пошанування дружини. Честь замiжньоСЧ жiнки полягала у збереженнi подружньоСЧ вiрностi, шанобливому ставленнi до чоловiка, народженнi та вихованнi дiтей.
Необхiдною умовою збереження честi вважалось у народнiй моралi пошанування правдивостi. Батьки вчили своСЧх дiтей змалечку: "Нiколи неправди не говорити, бо кого iмуть на неправдi, то вже хотяби й божився, не вiрять". Парубкiв та дiвчат, що полюбляли прибрiхувати, виганяли з музик та вечорниць.
Великим безчестям було злодiйство. Якщо хтось пiймався на цьому, то мусив зi своСЧм "здобутком" ходити по селу i просити вибачення. ЗлодiСЧв бджiл водили по селу з вуликом на головi, конокрадiв iз закладеною вуздечкою, крадiСЧв худоби обмазували болотом. Також великим безчестям вважалося пияцтво. Адже пияк ставав поганим робiтником, втрачав свою моральну подобу, занепащував родину, робив сором громадi, бо, як казали в народi, "видав свою душу дияволовi".
Дуже високо цiнувалася честь трудовоСЧ людини. В народнiй етицi важливого значення набувало спiввiдношення моральних рис людини з якiсною характеристикою СЧСЧ працi. РЖснували, наприклад, повiр"я що у нечесноСЧ людини не зародить земля, а в чабана, котрий щось поцупить, розбiгатиметься худоба.
Праця покликання людини i засiб СЧСЧ виховання. Народ залучаСФ дiтей до працi на землi, яка позначалася святiстю й недоторканiстю, СЧСЧ не дозволялося ображати, сварити, проклинати чи то навiть бити лозиною, товкти ногою. Казали: "Не бий землi не дасть хлiба". Вiдповiдно й хлiб шанувався як святиня: якщо в часi обiду кусник хлiбчика випадав з рук, його належало пiдняти й поцiлувати.
Народнiсть виховання це виховання людини в дусi народних iдеалiв, вiдповiдно до його потреб i близькими йому психологiчно засобами. Найважливiший засiб народного виховання це рiдна мова, рiдне слово. Не випадково таке велике значення у народному вихованнi придiляСФться народному фольклору, де народне слово доведене до найкращiх зразкiв майстерностi. Народнiсть включаСФ також духовне виховання на основi рiдноСЧ християнськоСЧ релiгiСЧ. У народнiй педагогiцi нема подiлу СФдиного процесу виховання на освiтнiй i виховний процеси. В народному розумiннi "вчити" й "научати" означаСФ й "виховувати" ("А мати хоче научати, та соловейко не даСФ").
У добу КиСЧвськоСЧ Русi сформувались народнi виховнi iдеали, головними серед яких були: сповнений власноСЧ людськоСЧ гiдностi трудiвник селянин орач i мужнiй захисник своСФСЧ Вiтчизни, що зафiксовано в давньоруських билинах або старинах.
Загальнонацiональним iдеалом на довгi часи стаСФ запорiзький козак лицар честi й мужнiй захисник незалежностi нашоСЧ Батькiвщини. У ньому народ втiлив своСФ споконвiчне прагнення до волi, своСФ розумiння нацiональноСЧ гiдностi украСЧнця. Вiн СФ уособленням народного розумiння фiзичноСЧ вправностi, чоловiчоСЧ вроди, а також високих моральних якостей поваги до старших, спiвчуття до покривджених, почуття справедливостi, товариськостi, душевноСЧ щиростi й тонкого гумору. Козацька система виховання, козацький вишкiл, що мали мiiе у Запорожськiй Сiчi, поширювались по УкраСЧнi, ставали набутком усiх молодих поколiнь нашого народу.
Поряд з цим iдеалом, що витворювався у результатi конкретних iсторичних подiй, в украСЧнськiй етонпедагогiцi СФ один сталий iдеал