Свiтогляднi уявлення та вiрування, народнi знання слов'ян
Дипломная работа - Туризм
Другие дипломы по предмету Туризм
?рне поле, луки, пасовисько.
СвоСФрiдним був засiб вимiрювання вiдстаней до недоступних предметiв. Для цього насовувався бриль на очi так, щоб край його знаходився в однiй площинi з очима i предметом, вiдстань до якого вимiрювалась. Потiм, не мiняючи положення голови, поверталися i знаходили iнший, доступний предмет, який теж знаходився в однiй площинi з очима i краСФм бриля. Зафiксувавши цей предмет, вимiрювали до нього вiдстань, що й дорiвнювала вiдстанi до недоступного предмета. Оригiнальнi методи вимiрювання серед карпатських горян: лiсоруби та облiковцi на лiсорозробках користувалися так званим равашем дерев"яним предметом з карбованими позначками; у ткацькiй справi використовувалися одиницi загальнослов"янського походження чисниця (три нитки), пасмо 10 чисниць, моток 30 пасом; iз давнiм слов"янським звичаСФм збирання толоки на косовицю пов"язана мiра на одного кiiя.
Споконвiку мiрою для сипких продуктiв зерна, муки, круп була не СЧх маса, а об"СФм. Обмiн здiйснювали за правилом: однаковий товар вимiрювався посудом однаковоСЧ мiсткостi. Так з"явилися "мiрки". У Карпатах це був посуд (бочка) на 32 л зерна. Меншими одиницями були "пiвлiтра" (16 л) i "чвертка" (8 л). Ними могли мiряти крупу або муку. Побутував й iнший спецiальний посуд для мiр "мiртук", а також "гелетка". Поширеною стала така мiра, як "гарнець" ("горнець"), що мiстила 3,7 л i подiлялась на чотири кварти. Сталою мiрою був "корець" (96 кг). На Гуцульщинi йому вiдповiдав "кобельчи" ("кобель"), що подiлявся на чотири "фердилi", а останнiй, у свою чергу, на чотири "патральцi" (8 л). Для муки ще з давньорусських часiв iснувала мiра "мисль" ("мисель") посуд, що мав вигляд дволiтровоСЧ цилiндричноСЧ бляшанки.
Сипкi мiри, зокрема зерно, також мiряли пудами, а в повсякденному вжитку "мiркою" (посудиною на пуд або пiвпуда ваги), iнодi "лунтухами" (5 пудiв). На Правобережжi зерно мiряли "корчем", що вмiщав 8 пудiв. РЖнодi використовувалася давньослов"янська одиниця вимiру зерна "четверик" (24 26 л). Вагу м"ясних та рибних продуктiв обчислювали на "фунти" (400 г) та "ока" (4 фунти). Урожай рахували "копами" (60 снопiв) та "возами" або "хурами" (кiлькiсть снопiв, яка вмiщалась на возi чи хурi при СЧх транспортуваннi на тiк). СвоСФрiдною мiрою врожаю зернових також служили: "сани", "бабки", "кладнi", "хрести". Велику кiлькiсть зерна зберiгали у "кадовбах" (8 ц), рiзноСЧ мiсткостi бочках (вiд 200 до 100 кг). Вiдповiдно вони стали й мiрою "один кадовб", "одна бочка".
Рiдину воду, молоко, горiлку тощо мiряли "квартами" (двi пляшки), "гарнцями" (4 кварти), вiдрами ("коновцями" 10 12 л), "порцiями" (100 г), "михайликами" (до 900 г), "кватирками" (до 250 г) тощо. Молоко у гуцулiв мiряли дерев"яним "мiртухом" мiсткiстю близько лiтра i дерев"яними дiжками "гелетами" (6 -12 л), на Закарпаттi "кубкою" (0,5 л) i "феллю" (2,5 л). З тiСФСЧ доби залишилась у побутi украСЧнського населення Карпат мiра "око" мiсткiстю в одне вiдро (10 л). На Гуцульщинi функцiю "ока" виконував камiнь масою 12 ок ("камiнь вовни"). Отже, усi запити щодо математики у своСФму повсякденному життi селяни задовольняли самотужки.
д. Мораль, етика, народна педагогiка
Одним з найбiльших надбань народу СФ його народне виховання або етнопедагогiка. Завдяки СЧй передаються i примножуються новими поколiннями здобутки матерiальноСЧ i духовноСЧ культури народу, утверджуСФться його самобутнiсть i самосвiдомiсть. Основним осередком виховання була сiм"я. Тут дитина пiзнавала першi моральнi норми: щирiсть, доброту, вiрнiсть у дружбi, любов до свого краю. В уснiй творчостi вiдбито постiйне прагнення народу до знань, освiти, школи.
УкраСЧнська етнопедагогiка виросла з виховних традицiй слов"янського свiту; СЧСЧ генетичну основу становить народна педагогiка КиСЧвськоСЧ Русi. СвоСЧм корiнням вона сягаСФ сивоСЧ давнини дородового суспiльства, в якому формувались традицiСЧ громадського виховання i особливоСЧ ролi лiтнiх людей у ньому; материнського роду, де на перший план у вихованнi виступаСФ жiнка-мати; патрiархального ладу, коли у вихованнi посилюСФться роль чоловiка; перiоду класового розшарування i закрiплення головних виховних функцiй за сiм"СФю.
Передусiм шануваловя почуття любовi до батькiв. Ця етична вимога, що вiдповiдала Божiй заповiдi "Шануй вiтця твого i матiр твою", втiлювалося в народних прислiв"ях та приказках: "Хто мамку зневажаСФ, того Бог караСФ"; "Хто не слухаСФненьку, послухаСФ бiду"; "За маминi сльози Бог долюзморози"; "За маму i тата тяжка розплата". Моральним обов"язком дiтей була допомога батькам по господарству, догляд за ними у разi хвороби, немiчностi, вияв повсякчасноСЧ уваги, шани й турботи. "Якби я ся вирiк тата-мами, говорили в Карпатах, то мене би ся Бог вирiк". До батькiв як правило зверталися на "Ви": до матерi "панi-матко", "мамо", "нене"; до батька "неню", "дедю", "пане-батьку","батьку".
Суворо засуджувалась народною мораллю внутрiсiмейна ворожнеча; родинне життя мало ТСрунтуватися на засадах щироСЧ спiвдружностi, краси взаСФмовiдносин, людяностi, поваги до свого родоводу.
Ще у КиСЧвськiй Русi княжоСЧ доби вже iснували мiцнi традицiСЧ сiмейного виховання. Головними вихователями були батько i мати. Вони несли вiдповiдальнiсть за трудову пiдготовку дiтей, СЧх моральнiсть i поведiнку в с