ОсобистСЦсно-орСЦСФнтоване виховання
Дипломная работа - Педагогика
Другие дипломы по предмету Педагогика
им К. Роджерiудово розумСЦСФ, що причини опору СЦнновацСЦям у сферСЦ навчання повязанСЦ не тСЦльки з психологСЦСФю окремих людей, але СЦ з особливостями сучасного суспСЦльного устрою. ВСЦн також усвСЦдомлюСФ, що справдСЦ демократичнСЦ починання в сферСЦ навчання являють реальну загрозу соцСЦуму, оскСЦльки вони альтернативнСЦ його пСЦрамСЦдСЦ влади, його авторитарному способу буття. Тому будь-яка фронтальна атака на старе суспСЦльство буде або нещадно вСЦдкинута, або обернеться великою перемогою, як це вже не раз було в СЦсторСЦi. Ось чому СФдиною надСЦСФю для гуманСЦстичних педагогСЦчних СЦнновацСЦй СФ змСЦцнюючСЦ у всСЦх сучасних демократичних суспСЦльствах антитоталСЦтарнСЦ плюралСЦстичнСЦ тенденцСЦi й орСЦСФнтацСЦi, що повиннСЦ залишати шанс на виживання самим рСЦзним починанням, у тому числСЦ СЦ гуманСЦстичним.
К. Роджерс формулюСФ своi загальнотеоретичнСЦ позицСЦi, розглядаючи кардинальнСЦ для психологСЦчноi науки проблеми цСЦнностей, свободу, СЦдеал людськоi особистостСЦ. При визначеннСЦ поняття цСЦннСЦсть вСЦн використовуСФ запропоноване Ч. МоррСЦсом розпСЦзнання дСЦючих цСЦнностей, що виявляються у виборСЦ реальних обСФктСЦв, СЦ розумових цСЦнностей, що виявляються у виборСЦ символСЦчних обСФктСЦв. Розглядаючи поводження немовляти, К. Роджерс показуСФ, що ii дСЦючСЦ цСЦнностСЦ не утворюють стабСЦльноi системи, але являють собою процес, у якому тСЦ самСЦ обСФкти можуть одержувати прямо протилежний цСЦлСЦсний статус. КрСЦм того, дитина СФ автономним центром цього процесу, закритим вСЦд зовнСЦшнСЦх впливСЦв з боку цСЦнностей його батькСЦв, СЦнших дорослих, суспСЦльства в цСЦлому. Однак поступово автономний цСЦлСЦсний процес порушуСФться пСЦд впливом дСЦючоi цСЦнностСЦ любовСЦ СЦнших людей (насамперед батькСЦв). Щоб зберегти iхню любов, дитина перебудовуСФ свою поведСЦнку вСЦдповСЦдно до цСЦнностей дорослих СЦ зрештою засвоюСФ цСЦ цСЦнностСЦ. ОскСЦльки засвоСФнСЦ розумовСЦ цСЦнностСЦ не заснованСЦ на цСЦннСЦсному процесСЦ самоi дитини, вони оформляються у видСЦ фСЦксованоi системи. У результатСЦ локалСЦзацСЦя цСЦннСЦсного процесу виноситься зовнСЦ СЦ в людини формуСФться базальна недовСЦра до власних переживань СЦ оцСЦнок, до свого СЦндивСЦдуального досвСЦду як найважливСЦшого детермСЦнанту поведСЦнки. Таким чином, на думку К. Роджерса. для типових представникСЦв сучасноi культури характерна фундаментальна дезСЦнтеграцСЦя iх Я, усвСЦдомлених цСЦннСЦсних систем СЦ неусвСЦдомлюваних цСЦннСЦсних процесСЦв. Це одночасно складаСФ й основну проблему психотерапСЦi.
АналСЦз проблеми цСЦнностей приводить К. Роджерса до чотирьох припущень:
1) властивий людинСЦ цСЦннСЦсний процес як частина його життя маСФ органСЦзмСЦчну основу, базуСФться на довСЦрСЦ людини до мудростСЦ цСЦлСЦсного Я (органСЦзму як СФдностСЦ всСЦх усвСЦдомлюваних СЦ неусвСЦдомлюваних процесСЦв), а не якоiсь його частини (свСЦдомостСЦ, СЦнтелекту СЦ т.п.);
2) ефективнСЦсть цього процесу пропорцСЦйна вСЦдкритостСЦ людини своСФму внутрСЦшньому досвСЦду;
3) чим бСЦльше вСЦдкритСЦсть людей iхньому внутрСЦшньому досвСЦду, тим бСЦльше спСЦльнСЦсть iхнСЦх цСЦнностей;
4) загальнСЦ для людей цСЦнностСЦ гуманСЦстичнСЦ СЦ конструктивнСЦ по своiй природСЦ, вони повязанСЦ з удосконаленням людини СЦ суспСЦльства, з виживанням СЦ подальшою еволюцСЦСФю людини як виду.
К. Роджерс перелСЦчуСФ ряд таких загальнолюдських цСЦнностей: вСЦдмова вСЦд фасадСЦв претензСЦйностСЦ, захищеностСЦ, лицемСЦрства; вСЦдмова вСЦд будь-яких зовнСЦшнСЦх стосовно Я СЦмперативСЦв; вСЦдмова вСЦд вСЦдповСЦдностСЦ чужим очСЦкуванням; позитивне оцСЦнювання СЦ прийнятгя власного Я, самостСЦйностСЦ, своiх почуттСЦв СЦ переживань, вСЦдкритостСЦ зовнСЦшньому СЦ внутрСЦшньому досвСЦду.
Загальний висновок К. Роджерса полягаСФ в тому, що унСЦверсальнСЦ цСЦнностСЦ дСЦйсно СЦснують, однак вони лежать не поза людиною, а в нСЦй самСЦй, в автентичному досвСЦдСЦ ii власного життя; тому iх не можна дати людинСЦ, можна лише створити певнСЦ умови для iхнього повноцСЦнного розвитку.
Розглядаючи проблему свободи, К. Роджерс аналСЦзуСФ експерименти Р. КрачфСЦлда, Б. СкСЦннера, Дж. Олдса, що СЦлюструють iхнСФ свСЦтоглядне кредо: людина невСЦльна, вона СФ складною машиною, цСЦлком контрольованою системою соцСЦальних СЦ бСЦологСЦчних стимулСЦв СЦ пСЦдкрСЦплень. На думку К. Роджерса, традицСЦйна психологСЦя, що бачить свою головну мету в контролюваннСЦ поводження, свСЦдомостСЦ й особистостСЦ людини, перетворюСФ його в обСФкт дослСЦдження СЦ манСЦпулювання. При цьому вона залишаСФ без уваги вирСЦшальний для розумСЦння розвитку особистостСЦ феномен вСЦльний особистСЦсний вибСЦр, без якого неможливо зрозумСЦти СЦ пояснити позитивнСЦ особистСЦснСЦ змСЦни. Стосовно свободи, К.Роджерс пСЦдкреслюСФ, що вона не зводиться до вибору зовнСЦшнСЦх альтернатив, навпаки, особистСЦсна свобода це екзистенцСЦальна якСЦсть особистостСЦ, здатнСЦсть до внутрСЦшнього вибору. РЖнший важливий аспект визначення свободи ii комплементарнСЦсть свСЦту детермСЦнСЦзму: вона СЦснуСФ в особливому, особистСЦсному вимСЦрСЦ, не порушуСФ причиннСЦ звязки явищ, але виявляСФться СЦ реалСЦзуСФться в них, як у своiх умовах.
Теоретична (СЦдеальна) модель людини, побудована К. Роджерсом на основСЦ екстраполяцСЦi результатСЦв людиноцентрованоi психотерапСЦi, припускаСФ наступнСЦ основнСЦ характеристики особистостСЦ: вСЦдкритСЦсть досвСЦду, вСЦдсутнСЦсть захистСЦв, що перешкоджають повнотСЦ переживань, що ускладнюють iхнСФ усвСЦдомлення СЦ вираження; екзистенцСЦальний спосСЦб буття, при якому життСФвий досвСЦд не пСЦдганяСФться пСЦд данну особистСЦсну структуру, але навпаки, особистСЦсть як би вСЦдтворюСФться з щораз неповторного досвСЦду; довСЦра цСЦлСЦсному Я, усСЦСФi сукупностСЦ досвСЦду як СЦнстанцСЦi, що приймаСФ рСЦшення, що робить вибСЦр СЦ робить вчинки.
Науко?/p>