Органы прокуратуры, их значение и роль в осуществлении контрольно-надзорных функций
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
кону, ким би вони не допускалися. Пiдтримання державного обвинувачення в судi, на iх думку, лише одна з форм здiйснення цього нагляду.
Аналiз чинного законодавства, на жаль, не даi чiткого визначення правового статусу прокурора в судовому розглядi. За ст. 264 КПК Украiни, де сказано, що прокурор пiдтримуi перед судом державне обвинувачення, змiст його дiяльностi визначаiться так: участь у дослiдженнi доказiв, дача висновкiв з питань, що виникають пiд час судового розгляду, подання судовi своiх мiркувань з приводу застосування кримiнального закону i мiри покарання щодо пiдсудного. Керуючись вимогами закону i своiм внутрiшнiм переконанням, заснованим на розглядi всiх обставин, прокурор може вiдмовитись вiд пiдтримання обвинувачення, предявленого пiдсудному, виклавши судовi мотиви вiдмови. Прокурор не надiлений у судовому розглядi владно-розпорядчими повноваженними, вiн не може самостiйно усунути виявленi порушення, а робить це через суд.
Як бачимо, процесуальноi переваги над судом нема.
Представництво прокуратурою iнтересiв громадянина або держави в судi.
Конституцiя Украiни (п. 2 ст. 121) визначила одну з функцiй прокуратури як представництво iнтересiв громадян або держави в судi у випадках, встановлених законом. Цю функцiю не можна вважати принципово новою, оскiльки i до прийняття Конституцii прокурор мав право звертатися до суду (арбiтражного суду) з заявами про захист прав та законних iнтересiв громадянина та держави i представляти iхнi iнтереси в судi (статтi 20,35 Закону Украiни тАЬПро прокуратурутАЭ) Бiльш того, вiдповiдно до п. 9 перехiдних положень Конституцii дана функцiя зберiгаiться за прокурором у повному обзязi до введення в дiю законiв, якi регулюють дiяльнiсть державних органiв щодо контролю за додержанням законiв. Лише пiсля цього вона повинна зазнати iстотних змiн шляхом перетворення двох функцiй загально-наглядовоi та участi прокурора в розглядi справ у судах. Якою ж повинна бути ця транiормона функцiя, щоб вiдповiдати конституцiйним вимогам?
Вiдповiдь на це непросте питання треба починати з аналiзу правовоi природи прокурорського представництва, щоб зясувати, чим же воно i: новим правовим iнструментом або рiзновидом представництва в правi, пiд яким розумiють правовiдносини, за якими одна особа (представник) на пiдставi повноважень, якi в нього i, виступаi вiд iменi iншоi (яку представляi), беспосередньо створюючи (змiнюючи, припиняючи) для неi права та обовязки.
Очевидно, що пiд наведенi ознаки пiдпадаi i прокурорське представництво. Рядом з тим воно маi ряд специфiчних рис, якi вiдрiзняють його вiд представництв iнших видiв. Перша особливiсть полягаi в тому, що представництво грунтуiться безпосередньо на Конституцii, тодi як представництва iнших видiв випливають з iнших пiдстав: доручення, адмiнiстративного акту, закону.
Хоч прокурорське представництво подiбне до представництва за законом, ця ознака не i вирiшальною, оскiльки Конституцiю закон найвищоi юридичноi сили не можна ставити в один рiвень iз звичайним законом. Крiм того прокурорське представництво вiдрiзняiться й за iншими iстотними ознаками: складом представникiв, колом тихчиi iнтереси вони представляють, обсягом повноважень, формами iхньоi реалiзацii.
Таким чином, треба конститувати, що Конституцiя поклала початок правовому представництву нового типу прокурорському представництву.
Правова природа представництва прокуратурою iнтересiв громадянина або держави в судi характеризуiться тим, що правовiдносини, якi складаються мiж прокурором i особою, котру вiн представляi, не визначаються нi матерiально-правовим, нi процесуальним iнтересам до вирiшення справи.
РЖнтерес прокурора до результату судочинства i процесуальним з чисто технiчноi точки зору. Отже, з урахуванням особливого правового статусу прокуратури як державного органу, покликанного здiйснювати нагляд за законнiстю, для представництва iнтересiв громадянина або держави в судi прокурору не потрiбнi не довiренiсть, нi поручительство, нi письмове прохання вiд останнiх. Навряд чи можна погодитись з тим, що без спецiального дозвiлу, прохання, поручительства вiд особи, яку представляi прокурор, вiн не вправi порушити цивiльну справу в судi. Не пiдтримуiться й такi погляди авторiв коментарю АПК Украiни, згiдно з якими при поданнi позовноi заяви до арбiтражного суду прокурор повинен мати письмове прохання осiб, в iнтересах яких вiн звертаiться до суду. Вважають, що такi точки зору i помилковими.
Участь прокурора у цивiльному та арбiтражному процесах зумовлюiться здiйсненням ним конституцiйного завдання представництва iнтересiв громадянина або держави в судi у випадках, визначенних законом. А для захисту iх iнтересiв чинне цивiльне та арбiтражне процесуальне законодавство передбачаi достатню кiлькiсть процесуальних засобiв, акумульованих в обовязковiй i факультативнiй участi прокурора в процесi (ст.13,18 ЦПК, ст.2, 29 АПК Украiни). З урахуванням цього, бiльша частина вчених процесуалiстiв, вважають, що незалежно вiд форм участi в процесi прокурор завжди посiдаi самостiйне становище. Звiдси випливаi, що для представництва iнтересiв iнших осiб у судi йому не потрiбнi нi довiреннiсть, нi письмове прохання, нi поручительство. А визнання участi прокурора у цивiльному та арбвтражному процесах представництвом i випадком формальноi недосконалостi.
У тому виглядi, в якому за Конституцiiю Украiни склалась частково виконуванна ранiш