Україна на шляху до Європи
| Вид материала | Книга |
- Закон України "Про доступ до публічної інформації", 722.03kb.
- Співробітництво України з Радою Європи, 66.36kb.
- Польща І Україна на шляху інтеграції до Євросоюзу, 966.41kb.
- Видатного Економіста Європи Пам'яті Видатного Економіста Європи, щиро люблячого Німеччину, 338.7kb.
- Декларації Міжнародного Форуму з Голокосту (Стокгольм, січень 2000 року), до якої приєдналася, 143.32kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 336.61kb.
- Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, 382.75kb.
- 8-ма асамблея громадської ліги україна-нато: на шляху до культури безпеки, 72.86kb.
- Реферат на тему: " медовий рік", 125.96kb.
- Курс подається за модульною схемою, 1456kb.
Україна на шляху до Європи
Упорядники:
Володимир Шкляр
Андрій Юричко
Випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою «Українська книга»
РЕДКОЛЕГІЯ:
І8ІШ 966 522-104 3
В. І. Головчєпісо, доктор політичних наук, професор: В. В. Лизанчук, доктор філологічних наук, професор; В. В. Різуп, доктор філологічних наук, професор; І. С. Чиж, президент Української академії радіо І телебачення; А. А. Чічановсьісий, доктор політичних наук, професор; Ю. Г, Шаповал, доктор філологічних наук, професор; В. І. Шюіяр, доктор філологічних наук, професор; А. В. ІОричко, головний редактор УТР
РЕЦЕНЗЕНТИ: І. В. Крупський, доктор Історичних наук, професор; Є. А. Мсисаренко, доктор політичних наук, професор
і В. 1. Шкляр, А. В. Юричко. упорядкування, 2006 і Статті. 2006
ББК 66.2(4УКР) У45
УДК 070:324(477)
> Видавництво «Етнос», 2006
ПРОМОВА Президента України Віктора ЮЩЕНКА
на Міжнародному медіа-форуллі «Україна на інформаційній карті світу» 15 листопада 2006 року
Шановні учасники форуму!
Пані та панове!
Від імені Української держави я з приємністю вітаю учасників міжнародного медіа-форуму, який вдруге відбувається в нашій країні.
У цій залі — представники багатьох регіонів світу. Тут присутні відомі журналісти, авторитетні інформа-ційні агентства, знані видання та електронні медіа.
Я вдячний кожному, хто сьогодні бере участь у на-шій зустрічі і підтримує Київську ініціативу, яка ви-никла після Помаранчевої революції.
Я вітаю вас в країні, де панує свобода. Свобода сло¬ва. Свобода позиції. Свобода вибору. Явище свободи, як правило, цінується лиш тоді, коли його бракує. Це особливо характерно для постгеноцидних, пострадян¬ських суспільств — для середовища, з якого походить Україна і реалії якого долає. Реальний факт свободи значно посилює відповідальність лідерів нації. Я несу цю відповідальність і, звертаючись до вас, наголошую: в Україні свобода відбулася.
Як Г>іава держави я був і залишаюся гарантом незмінності демократичного вибору нашого народу. Мої дії підпорядковані виключно демократичній меті. На її досягнення я настановляю усі провідні політичні сили країни. У контексті цих процесів я бачу декілька магістральних, тем, які хочу порушити на нашому фо-румі.
Перше. Виклики сучасного світу та Україна.
Світ XXI століття існує поміж двох полюсів загроз і можливостей, які за своєю глобалізованою природою вимагають реакції кожного — від найвпливовіших до найменших учасників міжнародних відносин. Широке поле загроз формують разюча нерівномірність світово¬го розвитку, політична і безпекова нестабільність, мас¬штабний виклик тероризму, рецидиви силового мис¬лення часів «холодної війни».
У площині можливостей постають міжнародні об'єд¬навчі процеси, глобальне поширення принципів демо¬кратії, вдосконалення норм економічної кооперації, інтегральне усвідомлення світовою спільнотою відпові¬дальності за соціальні, іуманітарні та екологічні проб¬леми планети.
На тлі цих явищ роль України заслуговує на зваже¬ну і об'єктивну оцінку. В тому числі — з точки зору інформаційного суспільства.
Геополітична місія України містить дві першоосно¬ви. Вони історично сформовані та глибоко пов'язані з ментальністю українства. Це — фактор стабільності і фактор індивідуальної свободи.
Упродовж століть Україна була стабілізуючою опо¬рою розвитку Європи. Колишня частина ядерної над-держави — Україна — не успадкувала її тоталітарної психології і свідомо відмовилась від конфронтаційних підходів. У пошуку ідеї розвитку сучасне українське су¬спільство обрало демократичний курс як головну моти¬вацію людей. Підкреслюю: саме людей, а не політиків, вихованих ще старою комуністичною епохою. Відтак, поміж сучасних глобалізованих загроз і можливостей Україна бачить свій шлях у площині стабільності і де¬мократії. Саме це Україна і пропонує сьогодні Європі і всьому світові. Такий підхід визначає системне бачен¬ня наших зовнішніх орієнтирів, серед яких чотири — найголовніші:
Формування навколо України безпечного і сприят-ливого міжнародного середовища.
Поеномасштабна інтеграція України до європей-ських і євроатлантичних структур, структур безпеки, економічного співробітництва і культурної взаємодії.
На основі цивілізованих норм міжнародного спів-життя — розвиток українсько-російського партнер¬ства як фактора загальноєвропейської стабільності.
Активна і конструктивна регіональна присутність України.
Ці константи є частиною української національної доктрини, яка залишатиметься сталою незалежно від будь-якої правлячої влади.
Можна сперечатись про визначення та абревіату¬ри, однак безпредметно дискутувати про вигоди унікального географічного розташування України, її демократичне покликання та історичну незворотність інтеграції до основних інститутів Об'єднаної Європи. Не треба руками гальмувати потяг.
Київ, на мій погляд,— це смисловий вузол Європи. Демократичний, безпековий, економічний, енергетич-ний, культурницький. І в цьому контексті я хочу, щоб на європейському просторі позиція Києва була з одна-ковою серйозністю почута і сталими демократіями Європи, і країнами, які наразі декларують свою при-хильність до демократії. І євроінтеграторами, і євро- опонентами. І споживачами енергії, і її виробниками.
Супроти викликів сучасного світу Україна ставить найважливіше — додержання внутрішньої стабіль¬ності і демократію.
Друге. Переваги сучасної України.
За останні два роки Україна пережила відчутні змі¬ни, зрушення і випробування. На мій погляд, головні зміни відбулися у вимірі свободи. В Україні забезпече¬но принцип демократичної зміни влади. Це показали останні парламентські вибори. Це — значиме і важли¬ве досягнення. В Україні утверджено свободу слова. Це — доконаний факт, який визнано провідними міжнарод¬ними організаціями та інституціями. Покладено край переслідуванню владою засобів масової інформації. Влада не втручається у роботу національних та міжна¬родних груп з прав людини.
У країні реального змісту набула свобода підприєм-ництва. Прикладів справжнього підприємницького успі¬ху — чимало. Про можливості чесного ведення власної справи свідчать зарубіжні інвестиції. Засоби масової інформації, повністю або частково створені за гроші іно¬земних інвесторів, працюють на тих самих умовах, що й вітчизняні приватні телеканали, газети і радіостанції.
Захист прав і свобод громадянина надав поштовху судовій та правоохоронній реформам і найсуттєвіше — реальним діям проти корупції. Попри численні пробле¬ми у цій сфері, Україна, за висновком міжнародної ор¬ганізації Трансперенсі Інтернешнл, поступово перехо¬дить на рівень боротьби з корупцією, який дасть обна¬дійливі результати.
Поступові зрушення відбуваються в Україні у вимірі консолідації політичних еліт та всього українського су¬спільства. Чи не вперте в історії сучасної незалежності політичні сили, за пропозицією Президента, вийшли на публічне обговорення проблем об'єднання країни, визначення її головних викликів і формулювання стра¬тегічних завдань національного розвитку. Це — процес виняткової, історичної ваги, і я вірю в успіх цього про¬цесу. У притаманній нам традиції Україна продовжує вирішувати найскладніші проблеми у цивілізований та демократичний спосіб.
Перед нашої країною і суспільством, очевидно, й чимало випробувань. Однак, серед них основну акту-альну проблему я бачу у незбалансованості владної системи та гострій, надмірній політизації багатьох ус-падкованих Україною труднощів.
Одним з ключів до розв'язання цих викликів я вва-жаю конституційну реформу. На цьому етапі модель, закладена новою редакцією Конституції, виявилась не¬ефективною. Влада захопилась перетягуванням повно¬важень. Ми опинилися в стані дисбалансу, відсутності надійної системи стримувань і противаг Відтак владні механізми необхідно серйозно вдосконалювати. І це завдання я визначаю за пріоритет. Над його втіленням працюватиме ініційована мною Конституційна комісія. Очікую, що в процесі її роботи, через залучення міжна¬родних фахівців ми зуміємо сформувати механізми, які дозволять вправно працювати державним інституціям і стануть нездоланною перешкодою авторитаризму.
Втім, сам факт конституційної реформи немисли-мий без системного процесу виховання в Україні нової політичної культури. Культури злагоди й культури єд-ності. Культури загальної дії політиків на користь своєї держави, її національного відродження та ліберального розвитку. Лише на основі цих процесів Україна зуміє перейти до своєї головної мети: якісного життєвого прориву в економічній, соціальній та гуманітарній пло¬щинах.
Пані та панове!
Третя тема, яку я хочу стисло окреслити,— перспек-тиви України та її зовнішні дії.
Пріоритетом для нашої держави є відродження європейської ідентичності. У цій тезі міститься відпо-відь на запитання, що треба очікувати від України. Ми продовжимо послідовну роботу з інтеграційного набли¬ження до Європейського Союзу і НАТО. Нам необхідно приступити до реалізації широкої програми заходів для входження в європейський соціокультурний простір. Йдеться про відкритість країни не тільки до економіч¬них, але й до європейських культурних та інформацій¬них інвестицій.
Принципове значення у цьому контексті матиме діалог підтримки із США та нашими ключовими євро¬пейськими партнерами — від Варшави до Лондона.
Україна є послідовним прихильником стратегічного партнерства з Росією. Нас єднають не тільки спільні географія і минуле, але й спільне майбутнє. Наші відно¬сини істотно впливають на політичну атмосферу в усій Європі. Відтак у цій взаємодії немислимі ані шантаж, ані тиск, ані примус. Конструктивний розвиток відно¬син Києва і Москви є одним із першочергових завдань комісії, яку ми спільно очолюємо з Володимиром Путі- ним — Президентом Росії. Політика України щодо Росії — це політика рівноправних суверенних держав, які на основі норм міжнародного права шукають шляхи до розширення сфери співробітництва і звуження сфер протиставлення.
І, нарешті, Україна вестиме активну регіональну політику.
На пострадянському просторі наша держава посі-дає друге після Росії місце за чисельністю населення, економічним та науково-технічним потенціалом. За розмірами території Україна — друга в Європі країна. За рівнем ВВП Україна посідає друге місце у Централь¬но-Східній Європі після Польщі. В Україні стабільна валюта, нижчий рівень зовнішніх боргів і бюджетного дефіциту, ніж у багатьох наших сусідів. Наша країна належить до п'ятірки країн світу, які мають новітні тех¬нології в авіаційній та космічній сфері. За оцінками міжнародних експертів, Україна посідає перше місце в Європі за коефіцієнтом транзитності. За підрахунка¬ми, до 2010 року транзитний товаропотік через Украї¬ну до країн Західної і Центральної Європи зросте до $ 158 млрд на рік.
А значить, Україна прагнутиме до політики діяль-ності, до політики лідерства. Цьому сприятимуть наші подальші ініціативи у форматі багатостороннього ре-гіонального співробітництва, у розвитку діалогу довіри у Центральній і Східній Європі, у зміцненні демокра¬тичних процесів на просторі між Балтикою, Чорним морем і Каспієм.
ВИСТУП
Прем'єр-міністра України Віктора ЯНУКОВИЧА на Міжнародному меліа-форумі «Україна на інформаційній карті світу» 15 листопада 2006 року*
Шановні учасники цього поважного міжнародного Форуму!
Дозвольте привітати вас. Це добре, що ми можемо сьогодні в такому широкому колі говорити на дуже важливу і актуальну тему — тему свободи слова.
Скажу вам щиро — я не є експертом зі свободи слова.
Більше того, як керівник Уряду я є прихильником принципу, згідно з яким влада повинна робити, а не го-ворити.
Влада повинна діяти, вирішувати конкретні проб-леми людей.
І лише та влада, яка неспроможна діяти ефективно — говорить багато.
Пригадуєте ту притчу, коли правителю принесли тексти сатиричних пісень, які народ складає у відпо¬відь на запровадження ним нових податків.
«Нехай співають,— відповів він.— Лиш би заплати¬ли». Це, звичайно, жарт.
Але ми добре розуміємо, що є моменти в діяльності влади, коли мусиш, задля того, щоб людям було добре завтра, вживати непопулярних рішень сьогодні, не зважаючи на шквал критики, від преси зокрема.
Ми розуміємо сьогодні роль медіа в суспільстві. Уся політика, за великим рахунком, реалізується через медіа.
Медіа є інструментом, а значить, частиною політи-ки. А політика в значній мірі є співтворцем тих реалій, в яких працюють медіа.
Таким чином утворюється нерозривний зв'язок ікзаємозалежностей між медіа і політикою.
Політики, які недооцінюють пресу, приречені рано чи пізно зазнати поразки.
Поки ідей сказати, що мої принципи полягають у то¬му, що преса мас діяти вільно, бути не підконтрольною ПЛОДІ, вона має бути справжньою четвертою владою в державі.
І тому у цьому колі, у цьому гроні блискучих імен, Які зібрав наш Форум, ми повинні говорити відверто Про справжній стан свободи слова.
Про існуючі плюси і мінуси. Про те, чи справді жур иаліст є незалежним в Україні. Що так насправді від нього залежить, а що не залежить.
Якби мене запитали — що значить свобода преси по-українськи, я відповів би приблизно так: свобода преси в Україні полягає у можливості опублікувати все, що ти хочеш, але за однієї умови — коли ти маєш дру¬карню чи телеканал або радіо, коли можеш купити папір, інформаційний сервіс і оплатити працю жур-налістів.
В іншому випадку свобода слова в Україні — справа достатньо проблематична.
Я глибоко переконаний, що право на свободу слова має не лише держава або власники медій і саме тому я є прихильником ідеї створення в Україні громадського телебачення.
Шановні учасники Форуму!
ГЬворячи сьогодні про роль і місце незалежної преси в суспільстві, я хотів би наголосити на двох важливих аспектах: на незалежності і об'єктивності, на збалансо¬ваності медій.
Кажуть, що в тій країні, в якій журналісти не крити-кують політиків, немає демократії.
З іншого боку, ми повинні відрізняти журналістику від пропаганди. А ці два поняття відрізняються прин-ципово.
Бо показ правдивого факту — це лише інформація. А пропаганда — це модифікація правди.
Іноді від такої чорної пропаганди, яку ще прийнято називати чорним піаром, не тільки громадянин, але все суспільство не може захиститися.
Це я можу назвати лише беззаконням. Це є нині ве-ликою проблемою в українській журналістиці.
Що стосується позиції Уряду з питання свободи слова, стверджую: Уряд робив і робитиме все від нього залежне для забезпечення вільної преси в Україні, утвердження беззаперечної свободи слова, прозорої діяльності державної влади.
Шановні учасники Форуму, я почав з того, що вла¬да повинна робити, а не говорити.
Тому я зупиняюся далі на інформації про те, які ви-клики стоять нині перед коаліційним Урядом, і як ми будемо відповідати на ці виклики.
Разом з тим, я хотів би підкреслити, що так само, як свободу преси, коаліційний Уряд України буде захища¬ти інші громадянські свободи: свободу і недоторканність власності, свободу віросповідання та інші свободи, які гарантує громадянам Конституція України.
Шановні учасники Форуму!
Одним із викликів, перед яким опинився світ і Ук-раїна в тому числі, є глобалізаційні процеси.
Глобалізація світової спільноти відбувається неза-лежно від бажання чи небажання цього процесу з боку України.
І взаємозалежність нашої держави з іншими краї-нами, її місце в світовій глобальній системі та вплив глобалізації на внутрішньоукраїнські процеси є одним з головних питань, яке буде в перспективі визначати місце нашої країни в сучасному та майбутньому світі.
Сам процес глобалізації є об'єктивним і не залежить від волі окремих осіб.
В економіці цей процес зумовлений накопиченням значних капіталів, які потребують виходу за рамки на-ціональних економік, розвитком сучасних електрон-них засобів комунікації (Інтернет), лібералізацією сві-тової. торгівлі тощо.
Затакихумов Україна повинна докласти серйозних зусиль, щоб зайняти чільне місце у світовому глобаль-ному просторі.
СЛІД рО.іумІ'Ш, (ЦО цей шлях не буде легким і він вже мостини0 перед Україною низку викликів, пов'язаних з ЗИҐІШЬ) іоспітомйми наслідками глобалізації суспільства.
ГІО-перше, спрощення процесу пересування осіб МІЖ різними країнами може призвести до зростання Відтоку людських ресурсів.
В цій ситуації метою українського Уряду є підви-щення рівня життя українських громадян принаймні до рівня наших європейських сусідів — нових членів Європейського Союзу, а в стратегічній перспективі до рівня країн Західної Європи.
По-друге, через певний проміжок часу перед Украї¬ною гостро постане питання геополітичної інтеграції.
Українське суспільство повинне сформулювати єди¬ну загальнонаціональну ідею, яка повинна стати осно¬вою, духом інтеграції України до будь-якої спільноти.
Від такої інтеграції український народ і держава Україна повинні отримати щонайбільше позитивних ефектів.
Не потрібно нікому нав'язуватися на умовах бідного родича, а створити такі внутрішні передумови (демо¬кратичні, соціальні, економічні тощо), щоб наші зов¬нішні партнери самі пропонували нашій державі рівні умови та можливості.
По-третє, процес глобалізації буде сприяти як від-криттю нових ринків для української продукції, так і загостренню конкуренції на внутрішньому ринку.
І завдання Уряду — створити такі умови для націо-нальних виробників, щоб українські підприємці могли якнайефективніше використати переваги від доступу до загальносвітового ринку і мінімізувати власні втра¬ти від загострення внутрішньої конкуренції.
Досягти таких умов неможливо без розвитку науки, освіти, модернізації існуючих та розвитку нових висо- котехнологічних галузей економіки, утворення сучас¬ної фінансової системи.
І в цьому напрямку суттєвий позитивний поштовх дасть членство України у Світовій Організації Торгівлі.
Загалом, потрібно зазначити, гцо розвиток високо- технологічних галузей промисловості неможливий без підтримки та розвитку існуючих виробництв.
Структура виробництва, притаманна українській економіці, складалася не одне десятиріччя і відмовити¬ся від неї сьогодні неможливо.
Державною ідеєю повинне стати створення таких економічних умов, за яких власники металургійних, хімічних, вугільних, сільськогосподарських та інших традиційних українських виробництв були б фінансо-во зацікавлені в інвестуванні коштів, отриманих при-бутків у створення нових високотехнологічних вироб¬ництв, наукові дослідження, розвиток нультури.
Шановні учасники Форуму!
Наступним викликом, перед яким стоїть Україна, а, може, навіть головним є енергетична безпека.
На сьогодні питання енергетичної безпеки є одним з ключових напрямків діяльності Уряду.
Від стабільного забезпечення енергоносіями зале-жить стан всіх галузей вітчизняної економіки — від металургійної промисловості, до комунального госпо¬дарства.
На шляху до забезпечення енергетичної безпеки пе-ред національним Урядом стоїть низка стратегічних завдань.
У першу чергу, це розвиток конструктивної довго-строкової співпраці з Російською Федерацією.
Адже стабільність поставок енергоносіїв та їх ціна на внутрішньому ринку у найбільшій мірі залежить від побудови партнерських відносин із Росією.
Ми розуміємо, що епоха дешевих енергоносіїв ми-нула. Ціни зростають і на європейському, і навіть на внутрішньому російському ринку.
Останні події свідчать, що наш Уряд спільно із ро-сійськими партнерами досяг значного прогресу.
Ми закачали до українських підземних газосховищ необхідну кількість газу.
Сиогоді їІ я мозку впевнено стверджувати, що Украї¬но, «пСеопочмтн безперебійне постачання необхідних ОбсяНі» шоу ДО Європи.
Ми узгодили формулу поставок і ціни на російські енергоносії для української економіки.
Істотні зрушення окреслились і в питанні експорту електроенергії з України в Російську Федерацію і Євро¬пейський Союз.
Високий економічній потенціал український Уряд бачить у налагодженні співпраці в галузі атомної енер- гстшш, й реалізації спільних довгострокових проектів а нашими партнерами у питаннях видобутку та транс-портування енергоносіїв на ринки країн Європейсько¬го Союзу.
Наступне стратегічне завдання — покращити за-безпечення країни власними паливно-енергетичними ресурсами. В цьому напрямку вважаю необхідним роз¬виток наступних напрямків:
Перший. Прискорити освоєння нових родовищ та нарощування видобутку власної нафти і газу. Зокрема родовищ Чорноморсько-Азовського шельфу.
Другий. Нарощувати видобуток вугілля до опти-мальних обсягів та підвищити його енергетичні якості. Для цього ми передбачаємо виділити державні інвес-тиції на технічне переозброєння підприємств галузі та введення нових виробничих потужностей.
Третій. Забезпечити широку підтримку розвитку атомної енергетики.
Четвертий. Вважаю важливим пріоритетом розши-рити використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії.
У тому числі метану вугільних родовищ, біологічно¬го газу, енергії вітру, сонячної енергії, малої гідроенер¬гетики та інших місцевих енергоресурсів.
Підвищення рівня енергетичної безпеки неможливе без модернізації національної промисловості та рефор-ми житлово-комунального господарства.
Нам украй необхідно знизити енерговитратність ви¬робництва і звести до мінімуму втрати енергії у кому¬нальній сфері.
В цьому напрямку Уряд буде підтримувати і стиму¬лювати впровадження новітніх енергозберігаючих тех¬нологій у національній промисловості та житлово-ко¬мунального господарства.
Разом із тим, вже найближчим часом буде встанов-лено жорсткий контроль за енергетичною ефектив-ністю.
Ми знайдемо оптимальний баланс між ринковим стимулюванням та адміністративною відповідальністю за неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів.
Стратегічний пріоритет для Уряду — розвиток бага¬тосторонніх відносин у сфері енергетики на Євразій¬ському просторі та поглиблення співпраці в енергетич¬ній сфері між Україною та Європейським Союзом.
Кінцевою метою може стати створення Євразійсько¬го енергетичного коридору, який зв'яже країни-експор- тери енергоносіїв з основним ринком збуту — країнами Європейського Союзу.
В цьому напрямку Уряд буде сприяти реалізації про¬ектів з видобутку природного газу та нафти у країнах Середньої Азії. Зокрема, в Узбекистані, Туркменістані, Казахстані.
Зусилля Уряду будуть також спрямовуватись на створення нових та запуск існуючих потужностей з транзиту енергоносіїв.
Пріоритетний проект — спільна з польськими парт¬нерами добудова і запуск нафтопроводу Одеса—Вро¬ди—Плоцк.
Розробка нових проектів газопроводів з Середньої Азії до країн ЄС через територію України.
Стратегічним напрямком державних інвестицій Стане підвищення технічного рівня й надійності газо-транспортної системи, розширення транзитних потуж¬ностей та потужностей системи підземного зберігання
тау.
У (Угритегічиїй Ііерсггеїстмізі створення Євразійсько¬го ОПГфГЧУШіШОГО коридору дозволить Україні виріши¬ти ІІІІПДШСШІ диверсифікації поставок енергоносіїв та .ІІОІУГМЙИ'І'И Інтеграцію національного ТЕК до європей¬сько! енергетичної системи.
Уряд ие звужує питання розвитку транзитного по-тенціалу України виключно до нарощування обсягів поставок енергоресурсів.
Наша мета — утримати та посилити стратегічне по- дожсшія України в регіональній транспортній системі п Цілому.
Що й перші роки незалежності Україна проголосила амбітну стратегічну мету — стати транзитним мостом МІЖ Заходом та Сходом Євразійського континенту.
Технологічні потужності національної транспорт-ної інфраструктури здатні щороку перевозити залізни¬цями більш ніж 1 млрд тонн вантажів.
Ми можемо перевалювати в портах понад 160 млн тонн вантажів та доставляти трубопровідним транс-портом близько 200 млн тонн вуглеводнів.
З цих потужностей значна частина орієнтована саме на виконання транзитних функцій.
Проте наявний транзитний потенціал України ви-користовується лише на 70 %, а на транспорті загаль-ного користування (без трубопроводів) — лише на 50 від¬сотків.
Тому розвиток цього потенціалу — одне із джерел економічного розвитку держави, а транспортна галузь — одна з реальних точок економічного зростання.
З огляду на це вже найближчим часом Уряд планує вжити низку заходів, спрямованих на розвиток заліз-ничного та морського транспорту, реконструкцію та побудову нових магістральних автошляхів, удоскона-лення транспортної та митної політики на умовах СОТ.
Шановні учасники Медіа-Форуму!
Я бачу на цьому зібранні багато знайомих облич.
Це високопрофесійні журналісти, які цікавляться найбільш гострими проблемами, які стоять сьогодні перед Україною.
Я не маю можливості говорити про все.
Саме тому взяв з собою на цю зустріч звіт про робо¬ту Уряду у перші 100 днів. У ньому ви знайдете відповіді на багато запитань. Я ж торкнусь тут, у цьому залі, ли¬ше кількох із них.
Завершуючи, хочу сказати про сучасну систему влади в Україні.
Зрозуміло, що система влади відіграє вирішальну роль у визначенні стратегічної мети і перспектив су-спільного розвитку, у виробленні і реалізації політич-ного курсу країни, консолідації суспільства, оптиміза- ції суспільних відносин.
Слід особливо підкреслити той факт, що становлен¬ня політичної системи України, порівняно з багатовіко¬вою історією Західної Європи, відбувалося в історично стислі терміни.
За історичними мірками, ні мало ні багато, відбувся процес заміни одного типу політичної системи якісно іншим.
Напевне, цією обставиною слід пояснювати дина-мічний, багато в чому суперечливий, але з моєї точки зору, в цілому позитивний пошук оптимальної системи влади в Україні.
Згідно з історичними закономірностями суспільно- політичного розвитку, поступове дозрівання ринкової системи в економіці завжди було передумовою і в той же час каталізатором становлення демократичних форм правління.
Один з уроків історії, як підкреслює американський політолог Р. Дач, полягає в тому, що «принаймні у ми- мулому ринкова економіка передувала виникненню де¬мократичних інститутів».
У світлі цього історичного досвіду нинішнє праг-нення України перейти одночасно і до демократії, і до ринку є спробою змінити ту модель взаємозв'язків між економічними 1 політичними перетвореннями, ЩО три¬палій піками.
ЦІ'фсшеформшдії без перебільшення не мають істо- ИрОЦСїДОНтІм.
МрО цй ііб СЛІД забувати нашим критикам.
ХіЮроблийІ наслідки економічних реформ істотно Ііиижушть динаміку успішних демократичних перетво¬рень,
І ешторитарні прояви, що, на жаль, спостерігаються її політичній практиці центральної і особливо регіо-нальної української влади, явне посилення піддатли-вості значної частини українців до спокус авторитар-них рішень і до ідей встановлення «жорсткої руки» Відображають гостроту проблеми одночасного здійс-нення ринкових і демократичних перетворень, що стоїть перед українським суспільством.
Я відчуваю ці виклики, але можу завірити вас, що МИ не піддамося спокусам прийняття «простих» рішень.
Ми наполегливо і послідовно будуватимемо демо-кратію в Україні.
Ключова вимога демократії — розподіл влади.
. Сьогодні ми проходимо болісний етап законодавчо¬го закріплення прав і обов'язків всіх її гілок у відповід¬ності до нової Конституції. Бо не може бути відпові¬дальності без повноважень.
Але без цього етапу не може бути взагалі мови ні про яку демократію в Україні.
Зрозуміло, що в цьому процесі зіштовхуються ам-біції, інтереси різних груп і людей.
Але моя позиція в цьому питанні гранично ясна і від¬крита. Ми маємо якнайшвидше завершити цей процес.
Ми повинні виписати і затвердити законами права і обов'язки не окремих осіб, а інститутів — інституту президентства, виконавчої вертикалі, судової системи, опозиції.
І хто б не був на чолі цих інститутів, він має керува-тися виключно цими законами.
Іншого шляху демократичної розбудови України просто не існує.
Слабкість політичної культури в Україні поки не до¬зволяє нам покладатися на неформальні норми, ска-жімо, як у Франції, де президент може одноосібно призначити прем'єр-міністра, не звертаючи уваги на результати парламентських виборів. Але ж він цього не робить.
І саме Франція знає приклади, коли президент і прем'єр-міністр представляли різні політичні сили.
І ніхто не робить із цього трагедії. Це нормальний демократичний процес.
У зв'язку з цим найважливішим завданням сьогодні я бачу і підвищення особистої відповідальності полі-тичних лідерів України за формування демократично¬го консенсусу.
Шановні учасники Форуму!
Я у своїй промові порушив кілька тем, що, на мій погляд, потребують нашої уваги.
Думаю, що ці теми отримають відгук у дискусіях на Форумі.
Я буду уважно стежити за їх перебігом.
Бажаю успіху у вашій роботі.
А зараз я готовий відповісти на ваші запитання.
Дякую за увагу.
Вололимир ПОСЕЛЬСЬКИЙ, АОКТОр філософії, професор Сорбоннського університету
РОЗШИРЕНИЙ СОЮЗ ТА РОЗШИРЕНА ЄВРОПА: ЕТАПИ й ЗАСАДИ ОБ'ЄДНАННЯ
Щоб визначити межі Європи, потрібно поди¬витися на географію, взяти до уваги історію та ухвалити політичне рішення.
Юбер ВЕДРІН, міністр закордонних справ Франції (напередодні Європейської Ради в ГепьсінкА, грудень 1999 року)
Падіння Берлінського муру поставило тодішнє Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) 12 кра- ЇИ-членів перед складною дилемою. Виходячи з інсти- туційно закріпленого принципу відкритості євро- будівництва1, ЄЕС, а згодом і Європейський Союз (ЄС) 15 країн-учасниць мав би а ртіогі швидко розширитися иа всі нові європейські демократії на Сході континенту, які прагнули цього та були спроможні перейняти нор¬мативно-правовий доробок Співтовариства (асдиіз сотгпипаиіаіге, фр.). Водночас таке унікальне за своїми масштабами розширення істотно впливало б як на Європейський інтеграційний проект у цілому, так і на Інтереси окремо взятих країн-членів, оскільки вносило б суттєві зміни до існуючої внутрішньополітичної рівноваги в межах Спільноти, вимагало б глибокої Інституціональної реформи та подальшого звуження права вето кожної країни, пристосування спільних політик та перерозподілу бюджетних коштів на ко¬ристь нових членів. Безумовно, європейський Захід був зацікавлений в утвердженні стабільних, демократич-них режимів та відкритті нових ринків на Сході Євро-пи, але процес європеїзації колишнього «соціалістично¬го табору» не обов'язково мав би привести до повного інституціонального приєднання країн Центральної та Східної Європи (КЦСЄ] до ЄС, а, ймовірно, обмежився б тісною асоціацією в рамках сформованої Європейської економічної зони (ЄЕЗ)2. Втілення в життя такого сце¬нарію дозволяло б країнам ЄС сповна скористатися перевагами лібералізації торгівлі та можливостями інвестицій в КЦСЄ без здійснення болісних інсти- туціональних та бюджетних пристосувань, які випли¬вали б з самого розширення. Інакше кажучи, Євросоюз міг би задовольнитися демократичною та економічною стабілізацією своєї східної периферії через поширення на неї значної частки асдиіз соттипаиіаігє, не ставля-чи при цьому під загрозу ані дієвість й внутрішню ці-лісність євробудівництва, ані наявні бюджетні й по-літичні здобутки окремих країн-членів.
Як виявилося трохи згодом, Євроспільнота вибрала традиційний шлях цілісного урегулювання питання розширення, що передбачало, з одного боку, поперед-ню внутрішню адаптацію та погодження інтересів її нинішніх країн-членів, а з другого — поступове, зу-мовлене дотриманням визначених критеріїв та трива-лими перехідними періодами, приєднання КЦСЄ.
Нині перший етап «історичного об'єднання конти-ненту» наближається до свого логічного завершення. «П'ятнадцятка» прийняла до своїх лав посткомуністич¬ні країни Центральної Європи та Балтії, реформа¬торські уряди яких взяли від самого початку курс на послідовні політичні й економічні перетворення та приєднання до Євросоюзу (з певними застереженнями для Словаччини, Литви та Латвії). Перспектива розши¬рення ЄС на схід континенту стала не тільки дієвою спонукою до внутрішніх перетворень в КЦСЄ, а й ефек¬тивним інструментом реформування самої Євроспіль- ноти.
Піибинна геополітична трансформація Старого Світу однак не закінчується на поглинанні Євросоюзом своєї найближчої східної та північно-східної перифе¬рії. 2007 року до ЄС повинні вступити аутсайдери нинішнього розширення — Болгарія та Румунія. У ме¬жах започаткованого 1999 року процесу стабілізації та асоціації перспективу приєднання до Євросоюзу було надано решті, бал камських країн, найуспішніша з яких •«" Хорватія — змозке стати членом ЄС вже 2008 року. Якщо не брати до уваги все ще невизначене майбутнє турецької кандидатури, остаточна територіальна кон¬фігурація ЄС залежатиме від імовірного членства в ньому семи європейських країн СНД (Молдови, України, Білорусі, Російської Федерації, Грузії, Вірменії, Азербайджану) як держав, які задовольняють базовий географічний критерій.
Де потрібно і чи можливо провести кінцеву мелсу розширення Євросоюзу на схід? Прагнучи відповісти на це запитання у 1992 році, Європейська Комісія ді-йшла висновку, що «термін «європейський» поєднує в собі геоісторичні та культурні складові, які разом спри¬яють окресленню європейської ідентичності. Спільний досвід близькості, ідей, цінностей та історичної взаємодії не зводиться до простої формули, і його може переоцінювати кожне нове покоління... Ось чому не є ані можливим, ані доцільним визначити тепер кордони Європейського Союзу, які сформуються з часом»3. Не бажаючи й досьогодні остаточно визначитися, Євро- комісія запропонувала в березні 2003 року концепцію «Розширеної Європи», яка поширюється на нових східних сусідів розширеного Союзу (Білорусь, Молдову, Україну), Російську Федерацію, а також країни Півден¬ного Середземномор'я. У Брюсселі вважають за можли¬ве перетворити нинішню «дугу нестабільності» на південних та східних кордонах ЄС у «кільце країн- друзів» шляхом поступового запровадження механізмів тісної асоціації з кожною окремою країною-сусідою відповідно до виконання нею усталених критеріїв збли¬ження. Отож розмежування між розширеним Союзом та розширеною Європою проходитиме по нинішньому західному кордону ефемерної Співдружності Незалеж¬них Держав, перетворюючи водночас Україну, Молдову та Білорусь у спільне «близьке зарубіжжя» Росії та Євросоюзу4.
Автор цієї статті пропонує поглянути на нинішнє просування європейського Заходу на схід континенту через призму поступового зсуву його цивілізаційних (геоісторичних), геополітичних, геоекономічних та іиституціонально-політичних кордонів. На нашу дум-ку, процес «повернення до Європи» колишніх в'язнів «соціалістичного табору» увібрав у себе чотири основні складові: базову стабілізацію та європеїзацію, еко¬номічну асоціацію, зрештою, інституціональне приєд¬нання до ЄС. Саме ж розширення Євросоюзу прохо¬дить низку окремих етапів, зумовлених чинними процедурними правилами, станом готовності країн- кандидатів і водночас вимогами поглиблення євро- будівництва й узгодження інтересів окремих країн- членів. Проаналізувавши нинішню успішну інтеграцію до Євроспільноти країн Центральної Європи та на¬ступні хвилі розширення ЄС на Балкани, ми спробуємо змоделювати розвиток відносин розширеного Союзу зі східноєвропейськими країнами «розширеної Європи» й зокрема з Україною як із найбільшим і найважливі¬шим елементом зони геополітичної невизначеності, що й далі існує між ЄС та Росією.
Загалом євразійська цивілізація сформувалася як класичний централізований імперський простір, що складався з центру та чотирьох периферійних зон: близької західної периферії (Прибалтика, Східна та Центральна Україна, Білорусь) та її подовження на Фінляндію і Центральну Європу (віддаленої західної пе¬риферії); південної периферії (Закавказзя, Середня Азія); північно-східної периферії (Сибір, Далекий Схід).
Зо, своєю внутрішньою цивілізаційною еволюцією са¬модержавна, а згодом радянська Росія постала як ан- ТИ'геза європейського Заходу, спираючись на жорстку авторитарну модель розвитку та підпорядкування дер¬тої усіх Сфер суспільного життя 5.