Geum.ru

Україна на шляху до Європи

Вид материалаКнига

Содержание


Національна держава та її засоби масової комунікації у глобалізованому світі
Подобный материал:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   39

! • Відсутність належних регулятивних механізмів за-хисту національного інформаційного простору ство-рює ґрунт для лобіювання інтересів певних політичних сил, часто антинаціонального спрямування. Свідчен¬ня такого — діяльність міжнародної єврейської орга¬нізації «Об'єднаний ізраїльський поклик «Керен Хайе- сод», яку державні структури Ізраїлю використовують для пропагандистської інформаційної діяльності з мс¬тою формування потрібного для ізраїльтян ставлення до подій на Близькому Сході та в Україні.

З огляду на економічні умови функціонування ЗМК нових незалежних держав, процес узалежнення доволі об'єктивний. Приміром, за даними соціологічних опи-тувань асоціації «Журналістська ініціатива», проведе-них 2003 р., через нестачу коштів більшості україн-ських журналістів — 63 % — окрім основної роботи, доводиться підробляти, а в 41 % усі гроші йдуть ви-ключно на купівлю продуктів та необхідних недорогих речей. Відтак у координатах життєвих цінностей «ма-теріальне благополуччя», за результатами тих же опи-тувань, на другому місці, пріоритетним його визначив 61 % респондентів. Водночас «бути корисним людям, країні» вважає за потрібне лише 28 % опитаних. За та-ких умов преса стає чи не найслабкішою ланкою з по-люсів влади.

Ринок власне інформації, реіслами не здатен забез-печити існування більшості ЗМК, вони вимушені йти на легальну чи напівлегальну залежність від сторонніх фінансових субсидій.

Скуплені таким чином мас-медіа стають знаряддям інформаційної експансії, вістрям впливу, фактично знаряддям уярмлення і реалізації локальних чи гло-бальних намірів «агресора».

Україна чи інші пострадянські країни навряд чи зможуть найближчим часом адекватно відповідати «ударом на удар». Але відмова від боротьби в інфор-маційній сфері — капітуляція в цілому.

Існує низка противаг, що зменшує сторонній інфор-маційний вплив. Серед них — законодавчий і адмі-ністративний захист національних ресурсів і націо-нального інформаційного простору, організаційне поліпшення управління інформаційними ресурсами, їхнє нарощування, інноваційна діяльність, опануван¬ня нових технологій, розвиток інфраструктури, спе-ціальних інформаційних технологій. Однак поруч з такою — «стримуючою» — тактикою має постати і на¬ступальна доктрина, що зумовила б активну інформа¬ційну політик}', спрямовану на протидію інформацій¬ним загрозам, на згуртування суспільства довкола національних інтересів. На думку багатьох дослідни¬ків, слід домогтися юридичного визнання і визначен¬ня поняття інформаційних воєн і інформаційної зброї, що дозволило б «легалізувати» їхнє застосування, а від¬так унормувати в міжнародно-правових відносинах.

Наведемо тут дифініцїї, які пропонує А. Смирнов і які, на наш погляд, найточніше характеризують сенс явищ, про які йшлося.

«Інформаційне протиборство (інформаційна війна — Ю. Б.) — форма міждержавного суперництва, що ре-алізується шляхом інформаційного впливу на системи управління інших держав і їхніх збройних сил, а також на політичне і військове керівництво і суспільство в ці-лому, інформаційну інфраструктуру і засоби масової інформації цих держав для досягнення вигідних для себе цілей за одночасного захисту від аналогічних дій свого інформаційного простору;

інформаційна зброя — комплекс технічних та інших засобів, методів і технологій, що призначені для:

— встановлення контролю над інформаційними ре¬сурсами потенційного супротивника;

— втручання у роботу його систем управління та інформаційних мереж, систем зв'язку та ін. з метою порушення їхньої працездатності, аж до повного ви-ведення з ладу, вилучення, спотворення даних чи спрямоване введення спеціальної інформації, поши-рення вигідної інформації та дезінформації у системі формування громадської думки і ухвалення рішень:

інформаційна безпека — стан захищеності інфор¬маційного простору, який забезпечує його формування і розвиток в інтересах громадян, організацій і держави в цілому; стан інформаційної інфраструктури держави, за якого інформація використовується суворо за при¬значенням і не впливає негативно на інформаційну чи інші системи як самої держави, так і інших країн при ЇЇ використанні».

Найпершими на найвищому рівні питання інфор-маційної безпеки поставили росіяни. Ще у вересні 1998 р. під час підготовки зустрічі президентів Росії та США вони запропонували проект спільної заяви щодо про-блеми інформбезпеки. Американці відмовилися обго-ворювати документ. Не отримавши розуміння (доволі прогнозованого), Росія того ж року внесла пропозицію про розгляд питання в рамках засідань ООН. Відтоді Генасамблея Організації Об'єднаних Націй ухвалила кілька резолюцій щодо інформаційної безпеки, однак інформаційні війни донині залишаються «неоголошу- ваними», а заклик резолюції ООН 127(11) від 15 листо¬пада 1947 р. про «поширення в усіх країнах інформа¬ції, здатної поліпшити взаєморозуміння між народами і забезпечити дружні відносини між ними», — місіо¬нерським побажанням тубільцям, озброєним комп'ю¬терами.

Анатолій ЧІЧАНОВСЬКИИ, лектор політичних наук, професор

НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВА ТА ЇЇ ЗАСОБИ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ У ГЛОБАЛІЗОВАНОМУ СВІТІ

Передусім з'ясуємо, що є національна держава. У побутовому розумінні національна держава являє собою суспільство, що складається з осіб однієї націо-нальності. Але навіть не обізнані в політиці люди ро-зуміють, що жодної такої держави у світі немає. Моно-національними можна вважати хіба що родові (кла¬нові) мікросуСпільства. На сьогодні категорії нація і національність, якщо мати на увазі належність люди¬ни до конкретного етносу, тобто відповідної етнокуль-турної групи, веде до висунення на перший план проб¬лем саме етнокультурних груп або їх відносин між со¬бою і значно меншою мірою — проблем формування єдиної для країни соціокультурної спільноти — нації.

Між тим, «етнос» і «нація» — це категорії, що спів-відносяться, по-перше, як частка (група) і ціле (су-спільство); по-друге, вони історично пов'язані з різни¬ми етапами цивілізаційного розвитку людства. А це — традиціоналізм і сучасність (феодалізм — модернізм).

Отже, національна держава з'являється лише в процесі модернізації суспільства як наслідок перети¬нання і зміщення процесів соціальної структурова¬ності і політичної організації суспільства. Національна держава, як правило, є продуктом розпаду імперій, у процесі якого кожна етнічна група, реалізуючи прин¬цип самовизначення, вирішує проблеми власного іс¬нування в асоціації з іншими групами або в рамках незалежної держави. У сучасних умовах для більшості етносів характерне дисперсне проживання. Це сто¬сується й України, державність якої виникла після розпаду багатонаціонального Радянського Союзу саме під гаслом самовизначення, і в спадок їй дісталося етнічно й культурно неоднорідне населення. Внаслідок цього вона об'єктивно стає державою, що націоналі¬зується, її найближча перспектива — це «держава — нація», стабільність якої залежить від компромісу між етнічною і громадянською концепціями держави

В Україні предмет компромісу більш ускладнений — -тут має місце не тільки і не стільки конфлікт між «ет-нічністю» і «націоналізмом», який, як правило, завер-шується формуванням «нації», скільки між різнопла-новими цивілізаційними макрогрупами населення, а саме: традицюнадістськшии групами, ідєологізова- ними групами і модернізованим населенням. Тут, мабуть, не обійтися без короткого пояснення.

Під традиціоналістськіїми ми розуміємо групи, що орієнтовані на збереження своєї етнічності. Це не лише неукраїнські народи, а й переважна більшість сіль¬ського населення, особливо в західних і центральних областях України.

Ідеологізовані групи формуються, як правило, в індустріальному секторі економіки. Якщо віднести до цієї макрогрупи індустріальне населення, згуртоване в робітничих селищах і містах, то значна їх частина, бу-дучи маргінальною за своїм станом, продовжує сприй-мати процеси, що відбуваються у світі, через призму традиціоналістських колективістських уявлень.

Модернізоване населення — це приблизно 40 % з майже половини населення держави, що зайняте у «третинній» економіці послуг: політики і підприємці, службовці, військовики, спеціалісти з вищою і серед-ньою освітою, студенти та ін. У цілому ж модернізова¬не населення є сісладовою практично всіх соціальних груп країни і саме воно є носієм цивілізаційної готов¬ності до названих перетворень.

Зрозуміло, що це дуже приблизна градація, але во¬на є характерною майже для всіх посткомуністичних країн, і саме ці макрогрупи є основою складеного суспільства, в якому окремі його частки перебувають у «конфлікті цінностей» одна до одної, по-різному оці-нюючи процес подальшого розвитку країни, а отже — і перспективу формування єдиної для неї політичної «нації»2.

Жорстка політична конкуренція, що під час «май-данових» подій набула неінституційних форм, коли політичні угруповання створилися переважно навколо окремих лідерів, регіональних зацікавленостей, релі-гій, стала не лише каталізатором «конфлікту ціннос-тей», а й показником цивілізаційного розколу в су-спільстві. Йдеться зовсім не про штучне трактування розколу між «заходом» і «сходом», між російськомовним і україномовним населенням. Тут практично відсутні етнонаціональні (аллоцентричні) ознаки, а те, що засо¬би інформації з подачі праворадикалів трактують як сепаратизм, є не чим іншим, як проявом класового (ідеоцентричного) підходу до формування «нації», ха¬рактерного для ліворадикалів.

Це означає, що всі політично значущі групи су-спільства ще не мають структурних політичних мож-ливостей для повноцінної участі у політичних проце-сах, тому вони відчужені від держави і мусять за посе-редництвом своїх еліт створювати власні правила ери, що є альтернативними тим, які встановлюються дер-жавою.

Підвищена мобілізація окремих опозиційних груп суспільства призведе, крім цього, до демобілізації са-мого суспільства, тобто втрати ним соціальної енергії, що потрібна для орієнтованості на прогрес, на досяг-нення свідомого консенсусу з приводу політичних цілей розвитку, а отже, кінцевого вибору загальної стратегії свого майбутнього розвитку.

Про те, що такої стратегії на сьогодні для України не ■ існує, свідчать хоча б довготривалі дискусії щодо всту-пу до НАТО, Євросоюзу, ЄЕП тощо. Ось чому саме по¬няття «інтеграції, яке на всі лади мусується у вітчизня¬них засобах масової комунікації, кожна з названих на¬ми макрогруп сприймає по-різному, а точніше — згідно з власними уявленнями про вектори розвитку країни. Інтеграція у ЄС пересічним українським громадяни¬ном уявляється як «приєднання», «входження», хоча насправді європейська інтеграція — це перш за все впровадження В Україні європейських норм і стан¬дартів.

З цієї точки зору найбільш «інтегрованими» можна вважати засоби масової інформації, і передусім — ук-раїнське телебачення. Телебачення, як відомо навіть непрофєсіоналам, є свого роду ідеологічним засобом керування масовою свідомістю. Якщо це аксіома, то держава повинна бути зацікавленою в тому, щоб теле-екран пропагував національні цінності і пріоритети. В основі такої зацікавленості має бути державна інфор-маційна політика як складова стратегії розвитку краї¬ни. Але якщо немає стратегії, то не спрацьовують і тактичні кроки, якщо тактикою можна, назвати масо¬ве роздержавлення ЗМІ,.яке в уявленні його ініціаторів є запорукою свободи слова. І саме на прикладі телеба-чення можна побачити до чого це призведе.

За роки незалежності державне (читай — націо-нальне) телебачення перетворилося в численні, пере-важно аматорські, приватні студії і стало .полем для політичних ігор, гидких розваг і перманентної нав'яз-ливої реклами — переважно алкогольних напоїв, тю-тюну, інтимних аксесуарів. Ефір переповнений на-сильством, яке пропагується за допомогою примітив¬ної зарубіжної кінопродукції.

Оцінюючи ситуацію через призму геополітики, можна зробити такі висновки:

1) ідейний зміст сучасного вітчизняного телебачен¬ня підтверджує відсутність державної політики в галузі ЗМІ або свідчить про намагання свідомої корекції національного українського менталітету. На користь останнього слутує очевидний факт того, що насильство на екрані неминуче веде до звикання і збільшення си¬ли впливу на психіку глядача. Наслідок — поведінкове зомбувания. Насадження антименталітетних ціннос¬тей (кохання — секс; зміст життя — задоволення; мораль — брати, а не віддавати) виховує покоління українців, для яких відсутність сенсу життя є справж¬нім його сенсом*;

2) заміна в ефірі національних цінностей і пріори-тетів на іноземні «кальки» українською мовою веде не до відновлення нації, а до адаптації населення до іно-земного впливу, коли «людським баластом» можна з успіхом керувати ззовні;

3) традиційна в останні роки установка на інформа-тивне, політизоване телебачення, а також як на джере-ло прибутку від реклами у періоди між передвиборчи-ми кампаніями призводить до неочікуваних резуль-татів. По-перше, відштовхує українського глядача від суті завдань, що стоять перед державною владою, по- друге, відсутність суспільно значущих програм, що висвітлювали б життя країни, поступово і планомірно переводить електорат під вплив місцевих псевдо- лідерів, із сумнівними політичними устремліннями.

і Крім того, посилюється роздратування українського глядача від багатокоштовних екранних веселощів но-вої владної і бізнесової еліти, яка на тлі масового зу-божіння обов'язково призведе до негативного сприй-няття будь-якого кандидата до центральної влади.


Отже, в Україні фактично відсутнє державне теле-бачення, тому і спроби створити суспільне телебачен¬ня так і залишилися безплідною декларативною рито-рикою. Від керівництва фактично усунено Державний комітет телебачення і радіомовлення, а його функції

і'" ■ * За даними соціопсихологів, якщо в суспільстві понад 50 % на¬селення сповідує ці-«перевернуті» цінності, воно починає самознищу- атися і ніякі зовнішні впливи вже не зможуть скоригувати ситуацію.

передаю ться позавідомчому контролюючому органу — Національній раді з питань телебачення і радіомовлен-ня. Не важко уявити, яку стратегічну програму запро-понує відомство, що до останнього часу займалося лі-цензуванням новостворюваних телестудій та контро-лем за суто технічними умовами їх функціонування,

Ми торкнулися лише проблем телебачення, але в рамках держави мова повинна йти про сукупність за-собів масової інформації, тобто про національну си-стему засобів масової комунікації (НСЗМК).

До конкретних компонентів НСЗМК варто віднести газети, журнали й інші періодичні видання, книги, друковані матеріали, інформаційні агентства, кіно-фільми, телебачення, радіо, інші електронні засоби і служби електрозв'язку. Організації, що займаються цими службами, а також використовувані види тех-нологій, збереження і поширення інформації також є елементами цих компонентів.

НСЗМК може бути визначена ще в більш широкому змісті і містити в собі також формалізовані і тра¬диційні, у тому числі «застарілі», джерела інформації — музеї, театри, виставкові зали, різні форми навчання — школи, вищі навчальні заклади, курси тощо з.

Таке трактування системи інформації і зв'язку, а та-кож супутніх чинників її функціонування дає змогу по- новому осмислити пов'язані з нею проблеми, їхню спільність із процесами розвитку нової державності і змушує до глибокої переоцінки цінностей, покликаної уточнити розуміння ролі й місця засобів масової інфор-мації в політичній структурі суспільства і самої сфери докладання сил ЗМІ, тобто інформаційного простору.

Значення ЗМІ щодо інших засобів масової ко¬мунікації в умовах інтенсифікації суспільного виробни ¬цтва і споживання істотно зростає внаслідок збігу інформації, що поставляється ЗМІ, і потреб учасникіп суспільних відносин. Мається на увазі оперативність, інформації, короткостроковість потреб у ній (завтрії вже вирішуються інші завдання), злободенність її (кон'юнктурність). Водночас цей процес (зміна ролі ЗМІ) суперечливий: кількісне зростання інформації супроводжується абсолютним, принаймні, зростанням легковажних сумнівних за цінністю повідомлень.

Трохи осторонь стоїть книга, традиційно розрахо-вана на досить глибокий, комплексний, ґрунтовний вплив. Але загальний перебіг подій і книгу затягує в процес поверховості, короткочасності ефекту. Одним із проявів тенденції в гонитві за дійсністю є кон'юнк-турність книги, її змістовна і художня слабкість. Знач-ною мірою цей процес пов'язаний з деградацією інших засобів масової комунікації (норми моралі, традиції, звичаї, право, народна творчість, навчання). Тобто в іколі ЗМІ книга відверто страждає, і відбувається це на-самперед через невпорядкованість, суєтність нашого 'життя. Природно, страждає і те, на чому заснований успіх книги,-— моральний початок особистості і су- Г спільства, творчий початок, народне (і особистісне) і виховання. Розуміння об'єктивних джерел якості, і ефективності або неефективності книги дає мож- | ливість визначити деякі критерії, на яких у сформова- I них умовах повинен ґрунтуватися успіх книги (відвер¬таючи від особистості автора, хоча необхідно розібра¬тися й у ситуації, що породжує конкретного автора, а також у ситуації, коли це стає рідкістю).

І все-таки будемо виходити в даний момент із того, що для книги сьогодні характерні всі плюси й мінуси засобів масової інформації. Розуміючи, що вона має • право на виокремлення й особливий аналіз, поставимо її поки на загальну полицю ЗМІ.

Намагаючись «схопити» феномени швидкоплинно¬го життя, ЗМІ характеризуються насамперед коротко¬часністю життя інформації (стосовно до книги — це втрата глибини і також скорочення тривалості її «робо¬ти»). Цей момент має важливе значення, тому що саме і,така інформація важлива для кожного дня нашого

воістину швидкоплинного життя. У цьому сила {об'єктивно і, в основному, у потенціалі) засобів масової інформації.

Але ЗМІ мшоть своїми коренями культуру суспіль-ства, у тому числі цінності, що формуються через ЗМК, а тому вони не можуть протиставлятися у своїй суті цілям ЗМК (мораль, право, народна творчість тощо), які також розвиваються, змінюються (у тому ж на¬прямі?). Напевно, якщо ми будемо бачити ЗМІ ефек¬тивними, то вони повинні містити в собі (залежно від характеру інформації) справедливість, доброту, чес¬ність, істинність тощо. * •

Включаючи в себе як основу і як паралель якість, складові ЗМК, тобто засоби інформації, забезпечують власний сталий розвиток. Це означає, що, опановуючи свідомість людей, ЗМІ повинні не нехтувати інші шля¬хи спілкування людей, взаєморозуміння, розвиток суспільних відносин, а використовувати їх. Тому, коли ми говоримо про роль і місце ЗМІ в національній си-стемі ЗМК, то повинні розуміти відносність цього ви-значення. Проте воно цілком сприятливе, як виправда¬не завдання підвищення ролі ЗМІ. Йдеться лише про те, щоб забезпечити успішне розв'язання (фундамен¬тально, без зривів і відступів назад) цього завдання, підтягуючи до певного ідейного рівня всі складові ЗМК. Не задушити, а підняти і вкласти туди своє. Інакше кажучи, виникає проблема розроблення технології «контактів» ЗМІ в системі ЗМК. При цьому ми не може¬мо випустити з уваги те, що відбиває інформація: суспільні процеси, факти, явища і суспільні відносини. Це допоможе нам правильно вирішувати питання про «взаємини» ЗМІ в системі масової комунікації.

Наприклад, розвиток національної книги залежить від стану і зміни національної культури, У свою чергу, необхідно розуміти зв'язок національної культури й економіки — національної й орієнтованої зовні, У структурі національної культури першорядне зна-чення мають традиції, звичаї, моральні норми і, при-родно, мова. Ці елементи національної культури пере¬бувають у стані змін. Що ж тоді з погляду щирої істо¬ричності українства повинно (і може) зберегтися і роз¬виватися, а що об'єктивно зникатиме і як усе це відіб'ється у національній культурі? І як буде сприйма-тися національна книга, і якою вона повинна бути в цій оновлюваній національній культурі?

А роль техніки? Могутній вплив технічних засобів передачі інформації — інтернаціональний, особливо з появою «всесвітньої павутини» — Інтернету. Але зовні форма техніки зумовлюється не тільки раціональніс¬тю, а й чужинною естетикою і навіть мораллю, що не може цілком виключити національні риси доти, поки існує національна культура.

Так само неминуче кожний ЗМІ більшою чи мен¬шою мірою містить у собі інші складові ЗМК, ґрун¬тується на них, забарвлений ними. Це очевидно. Але неясно, чи належно, оптимально той чи інший засіб інформації використовує складові ЗМК? Ми не виклю¬чаємо, що потрібно: а) посилення того чи іншого ЗМІ в системі ЗМК, б) акцентування на ньому. Тут потрібний аналіз. Принаймні, можна прийняти за належне участь складових ЗМК у конкретному ЗМІ, а відповід¬і но — його ролі в життєдіяльності людей. Виявлення і реального співвідношення — справа складна, але все ж \ таки цілком доступна для вирішення.

Вище йшлося, по суті, вже про ефективність ЗМІ чи, принаймні, про чинники "їхньої ефективності. Пер¬ше ж завдання — роль ЗМІ в системі ЗМК. Тут ми на якийсь час забуваємо, що ЗМІ користуються інші складники, то які ж ключові моменти, критерії оцінки місця ЗМІ в системі ЗМК? Звідси — яке значення ЗМІ в прийнятті людьми рішень у повсякденному житті? І як люди розуміють роль ЗМІ в плані оцінки ними навко¬лишнього світу, у формуванні їхніх ціннісних орієн¬тацій?

Значення і роль ЗМІ у формуванні ставлення людей до загальнолюдських цінностей стали зараз більш зро-зумілими. Це моральність, здоров'я, розум (знання, культура й освіченість). Такі цінності можна виразити в культурі: етичні, національні, професійні, фізичні, політичні, екологічні; трохи складніше виглядає пи-тання про цінності українсько-патріотичні, історично- народні. Складність ця пов'язана із поки що не до кінця вирішеним питанням про співвідношення модернізації і традиційності в історичному шляху України, про що йшлося на початку цієї статті.

Якщо залишити поза увагою характеристику і аналіз конкретної інформації, то можна зробити такі попередні висновки.

1. Вплив ЗМІ виражається насамперед у форму-ванні ціннісних орієнтацій, духовних потреб, інте¬ресів, оцінок і думок. ЗМІ меншою мірою впливають на виробничу поведінку людей, на виробничі (деякі) со-ціальні відносини. Цей вплив є, але він опосередкова-ний. У цілому, звичайно ж, ЗМІ впливають на всі сфери життєдіяльності, що охоплюють, але сила їх впливу на ставлення людей до навколишнього світу більша, ніж на взаємини всередині соціуму в основних сферах буття. Тому що ЗМІ, як це не дивно, впливають насам¬перед не на маси, а на особистість, а масова свідомість виникає як узагальнювальний результат впливу ЗМК (у тому числі і ЗМІ). Особистість сприймає інформацію індивідуально і на цьому ж рівні свідомості засвоює її, визначаючи, уточнюючи своє ставлення до інформації та її використання. Природно, потім ця свідомість і знання трансформуються в суспільних відносинах, але останні набагато жорсткіше зв'язані ланцюгами відомчих, професійних, правових та інших систем, аніж сила ЗМІ. А нереалізовані знання атрофуються, що й очікує завжди частину інформації.