Україна на шляху до Європи
| Вид материала | Книга |
- Закон України "Про доступ до публічної інформації", 722.03kb.
- Співробітництво України з Радою Європи, 66.36kb.
- Польща І Україна на шляху інтеграції до Євросоюзу, 966.41kb.
- Видатного Економіста Європи Пам'яті Видатного Економіста Європи, щиро люблячого Німеччину, 338.7kb.
- Декларації Міжнародного Форуму з Голокосту (Стокгольм, січень 2000 року), до якої приєдналася, 143.32kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 336.61kb.
- Ministry of Education and Science, Youth and Sport of Ukraine, 382.75kb.
- 8-ма асамблея громадської ліги україна-нато: на шляху до культури безпеки, 72.86kb.
- Реферат на тему: " медовий рік", 125.96kb.
- Курс подається за модульною схемою, 1456kb.
„ Стосується це не лише тоталітарних режимів. Так, повідомляє газета «Персонал плюс», у Франції на чоти¬ри місяці тюремного ув'язнення засудили єврея Алек- сандра Атталі, який у мережі розміщував расистські матеріали з образами та погрозами «розбити голови бейсбольними битами» на адресу Генерального секре¬таря ООН Кофі Ананна та мусульман. Суд визнав Ат- <таді винним у розпалюванні расової ненависті, прису¬дивши йому, крім ув'язнення, штраф у розмірі 15 тис. євро.
Кберзлочинність часто має суто кримінальний ха-рактер і, за оцінками правоохоронців, уже набула оз-нак організованої. За словами керівника національно-го управління у галузі високих технологій Британії Лена Пндеса, часто нитки таких злочинів тягнуться до країн Східної Європи та колишнього СРСР. Статис-тика і справді свідчить про зростання тут правопору-шень. Хвиля комп'ютерних злочинів поширилася Ро-сією. Як повідомив начальник ГЬловного управління спеціальних технічних заходів МВС РФ Б. Мірошни- ков, кількість злочинів у сфері високих технологій в Росії щорічно збільшується майже вдвічі і 2003 р. до-сягла 11 тис. Протиправні дії, відзначає він, характе-ризуються високою технологічністю і різноманітністю. Серед найпопулярніших — несанкціоноване проник-нення до кредитно-банківської мережі з метою погра-бування, особливо західних банків, неправочинний доступ до Інтернету, «лотерейне» шахрайство, майже втричі збільшилася кількість розголошення комер-ційної таємниці, злочинів у сфері телекомунікацій, на-дання послуг зв'язку.
Пюбальні інформаційно-комунікаційні мережі самі стають не лише засобом, а й об'єктом нападів. Виго-товлення «електронних черв'яків» — комп'ютерних вірусів, здатних паралізувати комунікації, перетвори-лося на своєрідний спорт інтелектуалів, де перемога хакерів приносить розробникам програм і користува-чам мільярдні збитки. Причому команди хакерів бага-тонаціональні, найвідоміші з них, повідомляють ЗМІ, із західних країн: Девід Сміт — американець, Ян де Віт — голландець, Саймон Веллор — з Великобританії... Проте є у списку і Україна. Так, однією з найрезо- нансніших за останні роки стала справа тернопільця Височанського, якого американці за скоєні кіберзло- чини розшукували по всьому світі і таки домоглися видачі правосудцю США як «одного із найнебезпечні- ших злочинців».
Несанкціоновані проникнення, намагання паралі-зувати чи принаймні дестабілізувати глобальні мере-жеві комунікації здійснюють і з «ідеологічних» мотивів, демонструючи у такий спосіб протест проти негативів уніфікації (Террор против Всемирной паутиньї // Ве- черние вести.— 2004.— 4 февр.).
Існує і проблема захисту в глобальних мережах інтелек¬туальної власності, безліцензійного, контрафактного ви-користання музичних творів, текстів, винаходів. Прав- ники, які зіткнулися з цим, говорять про практичну невразливість порушників авторських прав, їхню недо¬сяжність для національних законодавств та судових органів.
Контроль інформаційного простору дає технічну змогу контролювати з одного чи кількох центрів при-ватне життя, а отже, і втручатися в нього. Шляху цьому напрямі вказали США. Програма під назвою «Тотальна інформаційна свідомість» {пізніше — «Контроль за те-рористами») передбачає створення глобальної бази даних, де накопичуватиметься вся можлива інформа¬ція спочатку про американців: розрахунки за кредит¬ками, бронювання місць у готелях, медичні рецепти, придбані чи взяті у бібліотеці книжки, поїздки, відві-дування веб-сторінок. Інший проект, повідомляє пре¬са, передбачає створення технічних пристроїв, які дадуть змогу записувати і передавати електронними каналами все, що людина бачить і чує, які електрон¬ні послання пише чи отримує, які дивиться телепере¬дачі, кому телефонує. Уже 2004 р. на реалізацію цієї програми Міноборони США виділило майже 10 млн до¬ларів, 2005 р. фінансування планувалося збільшити до 25 млн. Подібні схеми стеження можливі і у гло¬бальному полі. Показово, що керівник програми кон¬тролю громадян адмірал Джон Пойндекстер назвав її не мудруючи по-військовому — «Міні-війна».
Великі війни у глобальному інформаційному про¬сторі — ще одна загроза глобалізації. Уніфікація, то¬тальна культурна експансія, вкорінення поглядів про ру- диментність національних громад, неминучість і на¬віть прогресивність однорідності приховують небезпе¬ку витіснення традиційних укладів, уподобань і смаків, втрати цілими спільнотами культурної та національної самобутності, дедалі більше підпорядкування загаль-ного інформаційного простору країнам-лідерам, фак-тично означають агресивну американізацію.
На противагу розмаїттю ідейноцінносних засад традиційних цивілізацій, ця всесвітня вестернізація, точніше квазівестернізація (оскільки незахідні наро¬ди, споживаючи комерційні культурні сурогати, через це зовсім не долучаються до культури Заходу) веде до культурцивілізаційного нівелювання людства, переко-наний Ю. Павленко. Використовуючи термінологію К. Леонтьєва, він припускає, що на зміну квітучого розмаїття приходить повторне спрощення, джерелом якого уже понад століття є Захід.
Зауважує негативну тенденцію і болгарський про-фесор 3. Захарієв. Він стверджує, що «усе більше стає очевидним: глобальний рух капіталу та інформації в су¬часному світі набуває все більшої автономії і зменшує свою залежність від національного як базового елемен-ту світової конструкції».
Втім, глобальний рух, як і глобальна політика уніфікації, цілком керовані. Базовані вони на об'єктив-них можливостях впливу на Індивідуальну та суспільну свідомість, які і дають інформаційно-комунікаційні технології.
Пюбалізація в інформаційній сфері, розвиток ко-мунікаційних системних мереж створюють далеко не віртуальну можливість цільового маніпулювання сві-домістю тих чи інших груп людей, регіонів чи країн з метою нав'язування потрібних оціночних характе-ристик. поглядів, норм поведінки, за потреби — для де¬стабілізації владних, суспільних структур, несанк-ціонованого втручання у внутрішні справи держав. Такі дії за ефективністю цілком зіставні з традиційни¬ми засобами боротьби — воєнними, тож і отримали на¬зву «інформаційні (психологічні) війни».
Плюси і мінуси глобалізації
Фактично такі неоголошені війни ведуть не один рік чільні країни — передусім США і Росія, вони нагрома¬дили достатньо великий практичний досвід і дослі¬дження, мають фахівців застосування інформаційної зброї, методів ведення таких воєн.
Хоча термін «інформаційна війна» доволі новий, еле¬менти її у вигляді психологічних операцій з викорис¬танням інформації мають давню історію. Уже Перша, а згодом Друга світові війни засвідчили досить серйоз¬ні можливості пропагандистського впливу на масову свідомість, виробили технологію такого впливу. Піоне¬рами в інформаційному супроводі воєнних кампаній були країни Антанти, які поставили нові технології на «офіційний» ґрунт. Спеціалізовані пропагандистські підрозділи були створені у Великій Британії та США. Діяли вони втаємничено, залучаючи до співпраці рек¬ламні компанії, і в основному виготовляли листівки та поширювали потрібну інформацію у пресі. Такі функції виконувало, зокрема, британське бюро пропаганди Чарльза Мастермана в роки Першої світової війни.
Нового якісного характеру психологічні методи бо¬ротьби набули у ЗО — 40-ві роки XX ст., коли вони ста¬ли системними і в дечому навіть ключовими у проти¬стоянні. Саме з пропагандистською машиною «відом¬ства Геббельса» багато хто схильний пов'язувати і вій¬ськові успіхи фашистської Німеччини (надто у перший період війни).
; «Пропаганда привела нас до влади, пропаганда дозволила нам зберегти владу, пропаганда дасть нам можливість завоювати світ!» — ці слова Адольфа Гіт- лера не лише зарозуміла патетика.
189
У Німеччині інформаційну агресію чи не вперше масово застосовували як проти «чужих», так і проти «своїх». Це підтвердив, зокрема, міністр озброєнь Шпеєр. У заключному слові на Нюрнберзькому процесі зін зазначив, що завдяки технічним засобам пропаган¬да у гітлерівській державі стала тотальною, проникла
в кожен дім, «відібрала у людей самостійне мислення». Дезінформування стало зброєю на зовнішньому «фронті». Маскуючи вторгнення в СРСР, гітлерівці при¬ховували справжні мотиви і масштаби передислокації військ до радянських кордонів навіть від союзників. Тим повідомляли, що таким чином Німеччина прагне зміцнити свої східні кордони перед атакою на Англію. Іншу версію підготували для нейтральних країн та СРСР — туди «витікала» інформація, нібито німці хо¬чуть приспати пильність Англії. Водночас Гітлер нака¬зав активізувати німецькі повітряні сили проти бри¬танців — це мало підтвердити правдивість «легенд». Інформаційну операцію провели і напередодні бойових дій. Як пишуть у книзі «Злочинець номер 1» Д. Мельни- ков і Л. Чорна, «11 червня сталася сенсаційна подія: цього дня було конфісковано тираж центрального орга¬ну НСДАП «Фелькишер беобахтер». Причина кон¬фіскації стала відомою: у номері, як показав перегляд екземплярів, було надруковано, що операція «Мор¬ський лев» (вторгнення до Англії) відбудеться найближ¬чими днями. Отже, очевидно, через чийсь недогляд «Фелькишер беобахтер» розкрила військову таємницю. Це враження посилювалося ще й тим, що деякі вищі чиновники нацистської партії по секрету розповідали подробиці скандалу, що нібито виник між Гітлером і Геббельсом. Казали, що фюрер лютував і що міністр пропаганди, який керував пресою, остаточно потрапив у немилість.
Лише після війни з'ясувалося, що і конфіскація «Фелькишер беобахтер», і «скандал» Гітлера з Геббель¬сом напередодні нападу на СРСР були провокацією, яку придумав сам Геббельс. Її мета полягала в тому, щоб спантеличити СРСР і дезінформувати громадськість Заходу. Після 1941 р. Геббельс неодноразово згадував про цю оборудку у вузькому колі нацистів; одного разу він хвалькувато сказав своєму співробітнику Рудольфу Землеру: «Ось що значить розумна голова!»
Адекватно намагалися протистояти на інформа-ційному фронті і противники Гітлера, у військах аме-риканського генерала Ейзенгауера діяв навіть спе-ціальний підрозділ ведення психологічної війни. До роботи з інформацією почали залучати професійних психологів, лінгвістів, важливого значення стали на-давати настроям, соціальним уподобанням, іншим ха-рактеристикам, у тому числі етнічним, груп, на котрі розраховувався вплив.
Нині інформаційне забезпечення — складова, без якої не розпочинають бойові дії. Нерідко інформаційна перевага доповнює власне військову, що теж, як прави-ло, зумовлена інформаційними чинниками. Найхарак-терніші приклади — останні війни на Балканах і Близькому Сході. У ході їх підготовки та ведення дер- жави-агресори використали широкий набір інфор-маційного забезпечення, супроводу та прикриття опе-рацій — як в інформаційно-технічній, так і в гума-нітарній сферах,— починаючи від радіоелектронної розвідки, дезорганізації систем управління супротив-ника до використання інформаційної, навіть реклам¬ної, підтримки.
Остання війна в Іраку стартувала задовго до пер-ших бомбардувань і десантувань. Підготовку вторгнен¬ня американська коаліція розпочала з потужної РК- кампанії, поширення інформації про порушення прав людини в Іраку, виробництво «злочинним режимом» зброї масового знищення (що, як з'ясувалося потім, не відповідало дійсності), агресивні наміри Хусейна. Та й самі вторгнення здійснювалися як рекламно-пропа¬гандистські шоу, із заздалегідь розписаним сценарієм і дійовими особами. (Під час першої кампанії в Пер¬ській затоці, названої «по-голлівудськи» «Буря в пус¬телі», генерал Норман Шварцкопф, кажуть, відклав навіть початок бойових дій, позаяк на знімання десан¬тування у Багдад не встигали телевізійники СИМ.)
У висвітленні воєнних подій теж простежуються чіткі рамки, завдання котрих, за задумом сценаристів, обґрунтування своїх дій, дозування і коригування інформації, забезпечення підтримки ЗМІ за межами безпосереднього контролю, досягнення потрібних оцінок і реакції на свої дії.
В американській армії офіційно узаконено ведення психологічних (інформаційних) операцій. Вони, зокре¬ма, передбачають:
— збирання розвідувальної інформації;
— аналіз цільової аудиторії:
— розроблення інформаційного продукту;
— відбір ЗМК;
— поширення інформації на підтримку воєнних дій;
— протидія пропаганді противника.
У свою чергу, операції поділяють на стратегічні, операційні й тактичні. Серед них — підтримка амери-канської політики за кордоном, контреліт, посилення друзів і послаблення ворогів, підготовка населення до введення американських військ, посилення невдоволе¬ності населення режимом, створення позитивного іміджу американських військових, зменшення бойово¬го духу і ефективності бойових дій противника (Понеп- цов Г. Паблик рилейшнз для профессионалов. — Рефл- бук — М.: Ваклер, 2001).
Бойові дії у Перській затоці засвідчили, втім, ефек-тивність не лише новітніх технологій ведення інфор-маційних операцій, а й старі апробовані методи психо-логічного впливу. Так, три чверті іракців, що здалися в полон під час першої війни з Іраком, стверджували, що скласти зброю їх спонукали серед іншого й листівки.
Однак з розвитком інформаційних суспільств, по-глибленням інформаційного протистояння між країна-ми та коаліціями інформаційна складова набуває і са° мостійного, панівного характеру, власне стає домінан-тою світового розвитку, основою «воєн майбутнього» —= «чистих» інформаційних воєн, де перемагають не тан¬ки, а інтелект і технології.
Г. Почепцов визначає інформаційні війни як «інфор" маційні технології, що впливають на інформаційні СИ" стеми, маючи на меті введення в оману, виведення з ладу або десинхронізацію процесів управління суспіль¬ством та його складовими, передусім військовими». Він наводить і слова іншого дослідника — Уїна Швартоу, який інформаційні війни визначає як «електронний конфлікт, де інформація є електронним конфліктом, де інформація є стратегічним здобутком, який варто захо¬пити чи знищити» і де «інформаційні системи стають привабливим напрямом першого удару».
Ми у ширшому розумінні пропонуємо розглядати інформаційні війни як систему заходів інформаційно-го, організаційного та технічного впливу на об'єкт (дер¬жаву) для зміни політичної, економічної чи іншої конфігурації за відсутності військових операцій.
На відміну від прямого втручання у внутрішні спра¬ви, завдання таких воєн — створити сприятливе се¬редовище, досягти перетворень шляхом коригування орієнтаційних цінностей. Причому така агресія прихо¬вана, «нападник» себе і свою мету не оголошує, що до¬зволяє знизити рівень спротиву — насамперед психо¬логічного. Інформаційна війна може бути багатоварі¬антна, багатоетапна, коригуватися щодо напрямів уда¬ру, аудиторій впливу, завдань. Однак мета залиша¬ється незмінною — перемога над супротивником, ово¬лодіння, підлаштування під себе визначеної території, країни, політичної еліти, усунення «незручних».
Термін «інформаційне проникнення» визначально Передбачає одну з умов інформаційної війни — вона ве¬деться (хоча і не виключно) на території противника, проти громадян іншої країни, у чужому інформацій-ному просторі. Відтак обирають і конкретні комуніка- : дійні засоби впливу — відповідно до структури, стану ЗМІ, інших чинників конкретного регіону. :
Будь-якій інформаційній операції передує комуні-кативний аудит. Питання, що потребують з'ясування, можуть бути різними — залежно від конкретної мети. Однак є і загальніші. Такі як, приміром, наводить Катц:
(1-046
*— як інформація потрапляє до людей?
— хто залежить від радіо і газет чи інших джерел в отриманні інформації?
— хто слухає радіо і коли?
— хто може підняти листівку та за яких умов?
— хто ходить до кінотеатрів?
— хто читає журнали і які?»
Збирання й аналіз подібної інформації дає змогу ви-робити оптимальніший план заходів маніпуляційного впливу, визначити засоби, аудиторію, уразливі місця інформаційного поля, визначити зміст повідомлень. Цікаво, принагідно, що найпершу соціологічну службу в Польщі, яка мала виконувати схожі функції, заснував саме генерал В. Ярузельський під час надзвичайного стану.
Інколи за інформаційної експансії перевагу нада¬ють одному з носіїв інформації. За часів тоталітарних завіс найефективнішим засобом такого впливу були «радіоголоси», через які в основному і поширювалася альтернативна інформація. Про їхню дієвість свідчать угорські події 1956 р., коли на вулиці проти танків ви-йшли беззбройними тисячі угорців. До таких дій, ді-йшла висновку згодом спеціальна комісія ООН, їх під-штовхнули заклики і обіцянки допомоги західних радіостанцій. Допомога не прийшла, повстання розча-вили гусеницями.
Своєрідно застосували американці «радійний» дос-від і у новіший час. ГЬтуючи вторгнення до Іраку, вони закидали іракців радіоприймачами, налаштованими на одну хвилю — з американською інформацією. Своє-рідне «ноу-хау» застосували у Венесуелі. Там, повідо-мила газета «2000», для дестабілізації ситуації викори-стали сучасний мобільний зв'язок. Упродовж певного часу на мобільні телефони венесуельців надсилали по відомлення із закликами до непокори і демонстрацій проти режиму президента Чавеса. У результаті це спричинило масові заворушення в країні.
Слід зазначити, що інформація, яка поширюється, чітко зорієнтована і навіть дозована.
Користуючись західними джерелами, Г. Почепцов наводить перелік завдань, які поставили перед радіо- пропагандистами, що з-за кордону вели мовлення на Угорщині у 1956 р. Вони мали:
«— підкреслювати догматичну і непрогресивну сутність комуністичної доктрини;
— порівнювати «вільний» світ і комуністичний блок, наприклад ставити запитання: «Якою була б Угорщи¬на, якби вона не була комуністичною?»;
— розповідати про міжнародні організації, до яких Угорщина могла бути залучена, якби не була в радян-ському блоці;
—- демонструвати експлуатацію і нехтування країнами-сателітами з боку Радянського Союзу;
— максимально висвітлювати події в Угорщині;
— доводити існування дисидентства в Угорщині».
Угорський «досвід» був застосований і під час чехо¬словацьких подій кінця 60-х років минулого століття. На цьому «полігоні» апробували багато прийомів і ме¬тодів безкровного протистояння.
Задовго до кризового загострення у Чехословач- чині, у Німеччині, у Регенсбурзі розпочав діяльність центр країн НАТО з реалізації оперативної програми дестабілізації ситуації в ЧССР, що дістала досить сим-волічну назву «Зефір». Охоплювала вона як заходи зовнішньополітичного та ідеологічного впливу, так і ведення спеціальних інформаційних, психологічних операцій. Початковий етап передбачав аналіз еко-номічної та політичної ситуації, визначення цільових груп можливого впливу, «больових точок» чехословаць¬кої влади. Для поширення інформації активізували туристичні поїздки, створили спеціалізовані медіа- групи, збільшили час радіомовлення на ЧССР, всіляко стимулювали діяльність «земляцьких» організацій (після Другої світової війни багато громадян Чехосло- ваччини депортували на Захід).
Інформаційний вплив у ЧССР здійснювали за кіль-кома напрямами.
Ревізія ідеології. В науковому, громадському полі ініціювали дискусії щодо проблем демократії, лібера-лізму, переваг і недоліків соціалізму, об'явилися ново- адепти близьких до марксизму течій, зокрема прибіч-ники троцькізму, ревізіоністи.
Реабілітація засудженого. Почалася переоцінка подій минулого, замовчуваних імен, термінів, фактів.
Дискредитація влади. Для цього застосували широ¬кий спектр інформаційних прийомів — від легальної критики недоліків однопартійності, бюрократії, утис-ків свободи до поширення найрізноманітніших чуток, компрометуючих матеріалів, дезінформації.
Розвінчування зовнішньої політики. "Тут головний ак¬цент було зроблено на критиці чехословацько-радян¬ських відносин, несамостійності ЧССР у зовнішній політиці.
Підтримання опозиційних, неформальних рухів. Усіляко заохочувалися нові громадські організації, що опо- зиціонували себе до влади. Однією з чільних став Клуб «231» (номер статті чехословацького закону, що перед¬бачала покарання за антидержавну діяльність). Серед головних завдань Клубу «231» була інформаційна діяльність. •
Створення нових лідерів. Цільово вибудовувався по-зитивний імідж нових імен, що уособлювали зміни, но¬ве бачення розвитку суспільства, нові перспективи, всіляко підтримували і супроводжували інформаційно просування таких лідерів.
Ключовим в ідеологічному полі стало гасло свободи слова, незалежності ЗМІ від влади. Паралельно підтри¬мували і створювали опозиційну мережу медіа, тех¬нічних засобів поширення інформації (одразу після за¬стосування до опозиції сили в різних регіонах країни скоординовано вийшли в ефір десятки автономних радіостанцій, почали друкуватися на своєму устатку-ванні «Літературні листи», «Репортер», «Політика», «Сту¬дент», інші газети). Як констатувала згодом англійська «Дейлі телеграф», «чеське повстання готувалося повіль¬но і довго, але, вийшовши на поверхню, виявилося доб¬ре підготовленим». Не зумівши протистояти опозиції інформаційно, влада відновила свій статус-кво лише з допомогою військ Варшавського договору.
Проте інформаційне протистояння тривало. Своє-рідним підсумком його стала штаб-квартира амери-канського радіо «Свобода» — «Вільна Європа», яка роз¬містилася нині в серці Праги, демонстративно в будів¬лі колишнього чехословацького парламенту. Орендна плата за приміщення для американців — три долари на рік: так розпорядився екс-президент Чехії і непо¬ступливий опонент колишньому комуністичному ре¬жиму Вацлав Гавел.
Наймасштабнішою і класичною інформаційною війною була «холодна війна» 1970 — 1980 років. Вона сконцентрувала величезні фінансові та інтелектуальні можливості двох наддержав — США та СРСР. Полем їхнього протиборства фактично став увесь світ. Не вступаючи у пряме воєнне протистояння, підтримую-чи офіційні відносини, співпрацюючи у різних сферах — технологічній (космос), гуманітарній, спортивній, дипломатичній тощо. Радянський Союз і Сполучені Штати вели безкомпромісну боротьбу за вплив у різ-них регіонах в інформаційному просторі.