Україна на шляху до Європи

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 12 13 14 15 16 17 18 19 ... 39

Ареною протистояння ставали різні країни, регіони планети. Показовим є Чилі, де Радянський Союз нама-гався створити своєрідний форпост для проникнення на континент. США обійшли СРСР власне саме завдяки інформаційним технологіям, операціям, які привели до повалення влади соціалістів. Чилійський досвід згодом став темою дисертації американця чилійського похо¬дження Фреда Ленді «Психологічна війна» і таємні опе¬рації проти ЗМІ в Чилі 1970 — 1973 рр.».

«Холодна війна» тривала на усіх рівнях, з викорис-танням усіх доступних каналів проникнення і впливу, включаючи як офіційні, так і неформальні можливості та стосунки. Ця війна засвідчила потужну комуніка-ційну здатність не лише традиційних, а й опосередко-ваних засобів комунікації. Такими, приміром, стали західна музика, речі і навіть гроші. СРСР намагався протистояти цьому: штучно підтримували курс рубля, обмежували поїздки за кордон, розгорнули боротьбу з «речизмом». Це давало обмаль результатів. Поразки Радянський Союз зазнав і на міжнародній арені, де за-вдяки більшим економічним та інформаційним мож-ливостям США здобули переваїу — дії радянського ре¬жиму у світі оцінювали в американській редакції. Не витримавши тягаря протистояння, в СРСР зрештою вирішили піти іншим шляхом — вказаним США.

У сучасних умовах, унаслідок подальшого розвитку інформаційних технологій, повалення будь-якого ре¬жиму, уряду стає, твердять фахівці, проблемою теж значною мірою технологічною, легкодосяжним. Г. По- чепцов пише: «Немає необхідності ні у військових діях, ні в кровопролитті. Так було в Албанії, було в Болгарії, було в Індонезії... В усіх цих випадках «роздмухування» хвиль в одній із соціальних груп суспільства (напри¬клад, студенти, вкладники трастів) у результаті пере¬вертало весь човен. Цей механізм резонансної техно¬логії, що є ключовим для інформаційної війни, дозво¬ляє за конкретну суму і за наявності відповідних фахівців змінити уряд будь-якої малої або середньої країни. При цьому країна навіть не відчуває, що вона зазнає такого впливу зовні». Зовнішнє управління при цьому може мати достатньо віддалений характер, ство¬рюючи певні системні умови для впливу.

Як приклад ефекту резонансу дослідник наводить студентське голодування початку 90-х років минулого століття, коли внаслідок інформаційного поширення протистояння, а відтак залучення до цього все більшої кількості людей, у відставку змушений був піти україн-ський уряд В. Масола. Ефект «резонансу» присутній і Б локальніших конфліктах.

Дослідники твердять, що інформаційні війни най-успішніші для «агресора» там, де економічну не-стабільність можна використати для політичної де-стабілізації. Саме цей сценарій, зазначає Г. Почепцов. використали для моделі перебудови, коли свідомо про¬вокували і підігрівали стресові ситуації. Внаслідок було розірвано схеми спілкування й управління і водночас накинуто нову сітку керування процесами. Такий ме¬ханізм впливу дістав назву «контрольованого хаосу».

Інформаційна агресія, вплив ґрунтуються на вико-ристанні в основному трьох «китів» — ЗМІ, культури, суспільних наук. Форми ж і канали поширення інфор-мації можуть бути найрізноманітніші — історичні, культурологічні розвідки, музика, іграшки, технічні пристрої, ЗМІ тощо — залежно від завдань і цільових соціальних груп. Заразом інформаційна війна передба-чає комплексне використання комунікативних засобів і дій, що коригуються відповідно до конкретного інфор¬маційного простору.

Визначають низку факторів, урахування яких дає змогу збільшити інформаційний вплив.

Один з них — ефект асиметрії, коли опонент уна-слідок інформаційної дії не може відповісти адекватно одразу. Стосується це, скажімо, поширення чуток, анекдотів, поширення інформації через непідкон- трольні ЗМІ, радіопрограми.

Важливе місце посідають тут і неформальні канали спілкування, де найбільше циркулюють чутки, перека¬зи, анекдоти, міфи, які можуть і не спростовуватися дійсністю. Здатність таких форм інформації до са¬мостійного існування і поширення використовують для вкорінення певних образів, характеристик, ревізії офіційних оцінок подій. Часто саме неформальні ко¬мунікаційні канали є найефективнішими у впливові, вони найорганічніше заповнюють інформаційні ніші, де відсутнє офіційне трактування. Прикладом такого поширення може бути звістка про нібито смерть Пре¬зидента України Леоніда Кучми, який перебував на лі¬куванні в Баден-Бадені. Влада із запізненням змушена була спростовувати чутки офіційно. Тут спрацювало правило: нема проблеми — нема умов для чуток, мало достовірної інформації — є ґрунт для чутки (Д. Оль- шанський). Показово, що для збирання чуток і анек¬дотів іракців спецслужби США створили у Багдаді гру¬пу «Комар», куди увійшли як військові, так і місцеві жи¬телі. Завдання групи аналізувати зібрану інформацію, оскільки, переконані американці, в ній точна реакція на події в країні.

Чутки, плітки — в арсеналі інформаційних опе¬рацій. Доктор політичних наук Д. Ольшанський, який працював радником найвищого керівництва Афга-ністану, наводить приклади технології використання чуток на чужій території в умовах збройного проти-стояння: «Поширювалися різноманітні правдоподібні чутки. В деяких випадках вони підроблялися під повідомлення ВВС, оскільки цей канал вважався пай популярнішим серед воюючих племен... Були визна-чені місця, де спілкування має найінтенсивніший ха-рактер і тому поширення чутки найвиправданіше: спілкування на базарі, в чайхані, розмови з випадко-вим попутником у машині, що рухається в контро-льований опозицією район. Оскільки разового впливу було недостатньо, готували цілі блоки чуток. За ча¬сом функціонування чутки визначили цифру в 12— 15 днів,після яких чутка «витирається» чи витіс¬няється. Але сформована нею позиція все одно про¬довжує діяти. Блок чуток складався з різнонаправ- лених повідомлень: прославляючі, дискредитуючі, співчутливі, захисні. Дію деяких чуток відстежили від початку і до. Наприклад, враховуючи те, що певна час¬тина афганців йде на порушення заборон, якщо знає, що вони не перші, запустили чутки, ніби доставили понад сто мільйонів афгані винагороди за здані аме¬риканські ракети «Стінгер» і що вже понад 20 осіб поміняли свої «Стінгери» на мільйон афгані. Через тиж¬день з'явилися бажаючі продати ракети».

Слід зазначити, що, як стверджують інші джерела, враховуючи особливості і складнощі «чужого поля», ра¬дянські військові офіційно відмовилися від ведення психологічних операцій в Афганістані. Так само вчини¬ли ще раніше у В'єтнамі,

Чутки здатні каталізувати суспільні процеси. Таку роль виконали свого часу поширювані чутки про те, що російська імператриця — «німецька шпигунка», що вона «зраджує» Росію і Миколу II. Подібна формула розігрувалася і в Україні, коли за допомогою російських підконтрольних ЗМІ поширили чутки про зв'язки із ЦРУ українки американського походження, дружини тодішнього лідера опозиції В. Ющенка — Катерини Чумаченко. Чутки з часом стали міфом, і усі спросту¬вання щодо неправдивості звинувачень набули вто¬ринного характеру.

Подібну дискредитаційну роль виконують і анекдо¬ти, що далеко не завжди є «народною творчістю», хоча і придумані для народу. Втім, анекдоти, як і чутки, мо¬жуть використовуватися і з метою популяризації того чи іншого лідера. Такі інформаційні технології вміло використовує штаб чільника ЛДПР В. Жириновського, в Україні постійно видає збірки «позитивних» анекдотів про себе «співаючий ректор» М. Поплавський.

Сучасні ЗМК дають змогу легалізувати будь-яку чутку. Нині чи не основним першоджерелом подібної цільової інформації став Інтернет. Поширена через нього непідконтрольна інформація у традиційних і ма-совіших ЗМІ набуває вже «офіційного» характеру, а мікроподія стає макроподією, чим досягається ефект комунікативного резонансу, внаслідок якого навіть ■ недійсні «посили» можуть викликати масові дії, стиму¬лювати підтримку, засудження чи спротив, зміну по¬ведінки. Комунікативний резонанс був використаний при збурюванні сербських погромів у Косово на почат¬ку 2004 р., коли ситуацію каталізували, використавши загибель албанських підлітків.

Ефективно використовується і ефект збільшення інформаційного навантаження, коли обсяг інформації відволікає, дезорганізує її отримувача, що дає змогу цільово переорієнтувати його на оціночні сприйняття, потрібні відправнику інформації. При цьому ведеться боротьба і за ініціативу в трактуванні чи замовленні «теми». Підмічено, що постійно в центрі уваги гро-мадськості може одночасно перебувати обмежене коло тем — до п'яти. Подати їх, заволодівши таким чином увагою, привернути її до бажаного чи навпаки — відвернути від небажаного — завдання інформтехно- логів. Контроль за інформаційним простором дає таку можливість. При цьому, слід зауважити, широко засто¬совують не лише справжні, а й неправдиві факти і міркування, логічні конструкції, що дають змогу (не-залежно від того, на які факти — справжні чи неіснуючі — вони опираються) підвести до запрограмованих ви¬сновків.

Під час розроблення й ведення інформаційних опе-рацій враховують й інші чинники, здатні впливати на людей. Різні мовні конструкції, семантичний ряд, текс¬ти по-різному діють на аудиторію (поети, приміром, завжди були на вістрі революцій). Слово здатне цільово не лише інформувати, а й програмувати, кодувати по¬ведінку, що також використовують. Семантичний, мовний терор — одна з ознак ведення інформаційної операції. Об'єкт впливу ставиться в умови дискомфор¬ту і, шукаючи рівноваги, слідує у визначеному «агресо¬ром» напрямі. Для впливу на свідомість застосовують й візуальні (мистецтво, кіно), звукові (музика), інші прийоми.

Особливе місце у тактиці інформаційних воєн посідає «проблема лідера». Вивчення комунікаційних зв'язків, уподобань «тих, хто ухвалює рішення», непо¬мітне нав'язування їм каналів отримання інформації — з арсеналу інформаційної війни. Свого часу багато роз-мов спричинила інформація радянського КДБ про існу¬вання у вищих ешелонах влади СРСР «агентів впливу», завданням яких і була реалізація плану «перебудови». З другого боку, знання залаштункового життя лідерів противника дає зброю і для прямої дискредитації вла¬ди, адже втрата поваги до зверхників — втрата, твер¬дять психологи, власних внутрішніх цінностей, а від¬так пошук нових. Спецслужби усіх провідних країн збирають і аналізують будь-яку інформацію про поміт¬них людей наявного чи потенційного супротивника, навіть союзників, яка б могла бути використана для впливу на них чи їх дискредитації. Відомо, скажімо, що британська розвідка Інтеллідженс сервіс, як і розвідки союзників, накопичили чималі досьє на Дцольфа Гітле- ра, що стосувалися його приватного, інтимного життя. Проте ця інформація проти фюрера за його життя так і не була використана.

Часто інформаційна війна ведеться і на позитивно-му ґрунті. Стосується це, скажімо, нав'язування аль-тернативних уявлень, пропаганди взірців, кращих за існуючі, створення образів людей, здатних поліпшити життя. Часто такий «позитив» для системи не менш руйнівний, аніж пряма компрометація режиму.

Інформаційні війни можуть мати і локальний ха-рактер. Скажімо, влада — опозиція, влада — олігархи, олігархи — олігархи та ін. Інформаційні технології звичні і в кримінальних протистояннях.

1995 р. в Донецьку на стадіоні «Шахтар» під час футбольного матчу внаслідок потужного вибуху заги-нув президент місцевого клубу Ахать Брагін — він же кримінальний авторитет Алік Грек, а з ним ще кілька осіб. Вбивство стало фіналом більшого протистояння за переділ зон впливу у регіоні. Як розповідав на судо-вому процесі один із членів банди; що здійснила вбив-ство Брагіна, Вадим Болотських, ще до початку «бойо-вих дій» проти конкурентів повели інформаційну війну.

Донецьком поширювали чутки, що з Аліком Греком вести справи ненадійно, що скоро йому настане кінець, а «дружити» потрібно з іншими, угрупованням Рябіна — Кушніра, яке може вирішувати «будь-які проблеми» (саме вони і конкурували з Брагіним). І коли «громад¬ська думка», здавалось, була підготовлена, прогримів вибух на стадіоні (Фактьі и комментарии.— 2004.— 2 апр.).

Розробки в інформаційній галузі поглинають вели-чезні ресурси, лише США витрачають на створення нових інформтехнологій до двох мільярдів доларів на рік. Дослідники кажуть про фактично нову еру гонки озброєнь — в інформаційній сфері. Новітні досліджен¬ня і винаходи видаються вигадкою фантастів.

Російський дослідник Г. Рогозін переконаний, що для маніпулювання поведінкою, настроями нині ак-тивно застосовують психотронний вплив на людей. Зокрема, стверджує він, саме під час конфліктів пере-будови активізувалися так звані НЛО, які бачили в різних куточках СРСР. Таким чином, не виключено, що людей вводили в транс, у стані якого легше нав'язувати потрібні рішення. Багато хто свідчив і про появу НЛО в ті часи над Києвом, ґ. Рогозін припускає у зв'язку з цим можливість застосування відповідної технологіч¬ної апаратури для дистанційного впливу.

Про подібні можливості говорять й інші експерти, зокрема доктор технічних наук, генерал-майор В. Ашу- ганов.

Проблема технологічного впливу була темою обго-ворення і комітетів з оборони та національної безпеки Держдуми Росії, 90 російських депутатів спрямували Президенту Росії В. Путіну листа зі стурбованістю що¬до розробок психотропних видів зброї у США. Безпосе¬редньою причиною обговорення стала інформація про американські дослідження за так званою програмою НААКР (ХАРП). Офіційно стосується вона вивчення північного сяйва. Однак, як з'ясувалося з витоку інфор¬мації, результати досліджень цілком можуть викорис¬товуватися для створення принципово нових видів зброї — геофізичної, кліматичної, психотропної. Ще наприкінці 1970-х років СРСР намагався домовитися із США про припинення таких досліджень з воєнною метою. Однак американці відмовилися від підписання відповідних угод, а всі роботи з програми засекретили.

За свідченням російського експерта В. Баранця, ефект зброї ХАРП полягає у впливові через потужне оп¬ромінення на іоносферу Землі, коли певні її ділянки можна перетворювати на своєрідні величезні дзеркала, що здатні відбивати радіохвилі. Це цілком можна за-стосовувати для поліпшення і посилення зв'язку. Од-нак такі «дзеркала» за певних умов можуть і вбирати радіохвилі, порушувати зв'язок у тому чи іншому ра-йоні, навіть на цілих континентах. А це вже, зауважує В. Баранець, можна застосовувати у воєнних цілях, ко¬ли в потрібному місці вийде з ладу все електронне об¬ладнання. Знову ж таки за певних режимів «накачу-вання» іоносфери можна впливати на психіку людей. Результат — «армія противника перетворюється на на: товп ідіотів, населенням цілих країн маніпулюють як завгодно, приводять і скидають уряди...»

Слід сказати, що будь-які спроби росіян винести проблему ХАРП для обговорення на міжнародному офіційному рівні досі США блокували.

Розвиток інформаційних технологій дає підстави говорити і про якісно новий рівень власне прямого воєнного протистояння. Виникла реальна можливість відповідати на збройну агресію, не вдаючись до зброї у звичному розумінні, використовуючи інформацій¬ний вплив для нейтралізації комунікацій нападника на його території, дезорієнтування його економіки, , ринків. Інформаційна складова, на думку фізика Т. Ро- на, нині найсильніша і водночас найслабша ланка будь-якої системи оборони.

Г. Почепцов теж звертає увагу на інформаційні за-грози, що приховані у самій перевазі розвинутих країн.

на асиметричний характер інформаційної зброї: «Постіндустріальні країни мають досить потужну інфраструктуру, що водночас робить їх сильнішими у галузі інформаційного впливу. Одночасно ці країни стають більш вразливими для інформаційної зброї. Країни аграрного ступеня розвитку не мають такої інфраструктури, тому є менш вразливими. Але вони можуть планувати і впроваджувати власні дії для інформаційного впливу на постіндустріальні країни».

Парадокс у тому, що чим суспільство розвинутіше, інтегрованіше, тим воно і відкритіше для впливу, за-лежніше від функціонування ЗМК. Можна бути слаб-шим у власне військовому сенсі, однак досягти пере-моги завдяки, скажімо, застосуванню електронних вірусів чи «логічних бомб», що можуть паралізувати управління супротивника, вплинути на його боє-здатність чи рішення. У результаті явна перевага роз-винутішої країни може виявитися примарною. Пара-докси часу: 100 із 500 найбільших компаній США закупили індійське програмне забезпечення для своїх комп'ютерних мереж, водночас до 40 % дітей у самій Індії неграмотні, до 90 % сіл досі не мають телефонно¬го зв'язку.

Про те, як можуть використовуватися технології, розповів оглядач «Нью-Йорк тайме» Вільям Сефайр. Посилаючись на книжку «Над прірвою», він розкрив причини потужного вибуху, що стався на трансси-бірському радянському трубопроводі 1982 р. У розпал «холодної війни» американська розвідка на підставі аналізу науково-технічних досягнень Радянського Со-юзу дійшла висновку, що вони значною мірою ґрун-туються на копіюванні винаходів Заходу. Подальша робота дозволила викрити цілу мережу радянських агентів і посередників, що викрадали чи скуповували найсучасніше обладнання, розробки в галузі інфор-маційних технологій. Користуючись цим, ЦРУ зуміло підсунути одному з «комерсантів» автоматизовані си стеми управління для трубопроводів, іцо СРСР активно будував у ті роки для поставок сибірського газу на Захід. У комп'ютерні блоки обладнання були введені чіпи, які за певного режиму роботи виводили устатку¬вання з ладу, внаслідок чого зварювальні з'єднання не витримували. Ця «міна сповільненої дії» і призвела до вибуху. Пізніше фахівці КДБ СРСР почали перевіряти все обладнання, що завозили з-за кордону. Не менш показова й історія з «благочинною» допомогою США силовим міністерствам нової України, коли передані для роботи комп'ютери згодом довелося замінювати через «інформаційну непридатність».

Експерти підкреслюють особливі вимоги до інфор¬маційної безпеки. Деякі з них, зокрема Т. Томас, звер¬тають у зв'язку з цим увагу на кілька принципових мо¬ментів, пов'язаних з інформаційною зброєю. На їхній погляд, це її здатність не лише підсилювати звичні си¬стеми озброєнь, а й бути самостійною у застосуванні, важкорозпізнавальність інформаційних операцій — надто у початковий період, здатність впливати на свідомість, дезорганізовувати суспільні інститути, еко¬номіку, «екологічна чистота» ударів, що за ефектив¬ністю зіставні із застосуванням іншої зброї, отже і ви¬користані можуть бути швидше за них. Дослідники доходять висновку, що інформаційні ресурси, а відтак весь інформаційний простір, повинні оберігатися не менш ретельно, аніж, приміром, ядерні озброєння.

Варто зазначити, що інформаційна війна не може бути односторонньою, вона позначається і на «агресо-рові», який опиняється перед необхідністю мінімізува-ти вплив своїх дій, своєї інформації і на власній інфор¬маційній території. Останнім часом з'явилася навіть професія — «спіндоктор», завданням якого є знімати наслідки, у тому числі негативні, інформаційних «буме- рангових» ударів.

З розвитком інформаційних технологій, становлен¬ня постіндустріального суспільства зазнає змін і кон¬цепція інформаційного протистояння. Не відмовляю¬чись від «традиційних» спеціальних інформаційних, психологічних операцій, методів і засобів ведення інформацшних воєн, передові держави все активніше працюють у напрямі, який в американській пресі ді¬став назву «Форматування майбутнього». Згідно з но¬вою концепцією цільовий вплив здійснюється не «су- против», а «за», на систему знань і уявлень передусім лідерів супротивника. Відповідно створюється нова модель уявлень, критеріїв, фактично ворогів роблять союзниками не через прямий примус, а внаслідок непомітного «переконування». Війна майбутнього, як засвідчено у прогнозі до 2025 р. військових США, це «війна розуму

Проте логіка інформаційного впливу передбачає дії не лише проти супротивників, такі операції застосо-вують на практиці і щодо нейтральних країн та декла-рованих союзників.

Україна — не виняток. Вона — територія впливу ін¬ших держав, глобальних структур, що бачать тут свої інтереси. Це насамперед — Росія, США, міжнародні корпорації та фінансисти.

Відкритість дозволяє вести інформаційні операції безпосередньо в зоні бажаного впливу, в національно-му інформаційному просторі України з використанням для цього місцевих ЗМК.

«Карл Маркс застарів,— пише у книжці «Національ-на ідея і національна воля» Л. Лук'яненко.— Його теорія класової боротьби була потрібна тоді, коли для загарб- лення цілої нації розпалювали в ній люту внутрішню ворожнечу, національний організм робили нездатним до самооборони і тим полегшували справу захоплення в ньому влади.

Тепер щодо України вирішили застосувати інший метод, сучасний: телевізор, радіо, газети».

Доступ до новітніх засобів зв'язку, за даними асо¬ціації «Журналістська ініціатива», що 2003 р. провели соціологічне дослідження в рамках програми «Пресо і суспільство. Правда і відповідальність», нині мають 91 % українських журналістів, 70% з них користу¬ються Інтернетом та електронною поштою, а полови¬на — стільниковим зв'язком.

Технічні засоби зробили можливим не лише доступ до світових інформаційних баз, а Й легке проникнення на внутрішнє інформаційне поле ззовні. Новітні елек-тронні ЗМК наймобільніші і за ситуації цензури най- безконтрольніші. Як свідчать російські дослідники, в серпневі дні 1991 р. у Москві під час заборони і при-зупинення традиційних комунікаційних засобів саме комп'ютерні мережі безперепонно заповнили інфор-маційний вакуум. Лише «Релком» — одна з найбільших комп'ютерних мереж Росії — за даними її президента Олексія Солдатова, оприлюднила тоді 46 тисяч оди¬ниць інформації по країні та за кордоном.

Саме доступність до джерел Глобальної інформме- режі, подальша концентрація і монополізація світових інформаційних джерел (Бі-Бі-Сі, Рейтер, Франс-Прес, ЮПІ, АП тощо) в руках жорстко окреслених політичних та економічних кіл і дозволяє говорити про можливість інформаційної залежності країн транзитного суспіль¬ства, серед котрих і держави колишнього СРСР. Тут проблема адекватна до стану держав — Ітіїег рагез атісШа — справжня дружба може існувати лише між рівними.

Функції такого впливу виконують, приміром, «Інтернюс» зі штаб-квартирою в Каліфорнії та офісами в Москві, Києві та Празі, що декларує «підтримку» неза¬лежного телебачення в країнах Східної Європи та екс- Союзу, «Реал-аудіо» з новинами АВС, італійське «Відео онлайн» тощо.

Blog

Україна на шляху до Європи