Geum.ru

Україна на шляху до Європи

Вид материалаКнига
Подобный материал:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   39

політичні права «Європейської конвенції про захист прав людини». Таким чином, незважаючи на прагнен¬ня до транснаціонального права на одержання і пере¬дачу інформації, досить частими є винятки з цієї тен¬денції і навіть нападки на неї в тім, що стосується «свя¬щенних аспектів» національної ідентичності.

Зміни в комунікаційних технологіях як розширю-ють, так і руйнують можливості держави впливати на ідеї національної ідентичності. Європейське законодав¬ство набагато поміркованіше за американське ста¬виться до вимог національної ідентичності.

Розходження між європейським і американським підходами самі по собі можуть бути одним з аспектів ідентичності. Для європейців XX століття стало сто-літтям радикальної зміни політичних відносин, пере-кроювання карт, тимчасових урядів і жорстокої бо-ротьби за лояльність і сталість. Для США це століття характеризувалося переважною стабільністю, підйо-мом, єдністю і неухильною експансією, у тому числі й на інформаційному ринку. Однак не треба забувати, що в СІЛА сильною залишається роль уряду як цензо¬ра, хоча спостерігається яскраво виражена традиція протидії втручанню уряду, особливо стосовно ЗМІ. (По¬чаток XXI століття створив для США і світового спів¬товариства трохи іншу картину, але це проблема для окремої розмови: на скільки співвідносні захист свобо¬ди слова і зміцнення національних ідентичностей.)

Наріжним каменем національної ідентичності є те, що називається багатьма «пам'яттю науки». Ті, хто вва-жає себе хранителями чи доглядачами пам'яті науки, завжди ведуть змагання за контроль над цією пам'ят¬тю. І не останню роль у цій справі відіграють ЗМІ. За¬раз більше ніж коли-небудь раніше це змагання здій-снюється як зсередини, так і ззовні кордонів держави.

У соціалістичний період ЗМІ були заповнені розпо-відями про економічний прогрес і досягнення: п'яти-річні плани, величезні гідроелектростанції, щасливі колгоспники. У наші дні регульовані державою ЗМІ перехідних суспільств заповнені оповіданнями про моделі нового економічного прогресу: угоди з інозем-ними інвесторами, урочисті відкриття спільних під-приємств, що будуть виготовляти західні товари, при-буття американських рок-зірок тощо. Зображення падіння Берлінської стіни на початку доповнювалися образами економічного звільнення.

Пошуки національної журналістської самоідентич- ності тривають. Розрив між суспільством і владою, між суспільством і ЗМІ (хибно розтлумачена теза про ЗМІ як «четверту владу») поставив журналістику в таке становище, коли вона опинилась відчуженою як від суспільства, так і від влади. Втрата довіри один до одного усіх учасників комунікаційного процесу, від-сутність соціального діалогу усе частіше називаються серед причин, які гальмують рух до демократії грома-дянського суспільства.

Сучасна журналістика стрімко втрачає національ¬не обличчя, активно впроваджує у свідомість аудиторії якісь «посередні» стереотипи масової свідомості й по-ведінки. Усе подається під гаслом «загальнолюдських цінностей». Процес ідентифікації журналістики й су-спільства прямо пов'язаний з наявністю державної на-ціональної ідеї, зрозумілої ідеології. У XIX столітті пла-новою була концепція офіційної народності, за часів радянської влади — партійність, а сьогодні — вакуум.

Мабуть, найсерйозніше питання, що стосується проблеми ідентичності ЗМІ і суспільства, пов'язане з культурною традицією, ментальністю народу. Саме тут сталися найсерйозніші втрати: замість колективності, «соборності» — індивідуалізм, наполегливо запрова-джується ідея збагачення як мети існування. Зреш¬тою, від розв'язання проблеми самоідентичності зале¬жить і її майбутнє.

Розповіді соціалістичного періоду користувалися перевагами, принаймні, монопольного статусу. Тепер питання полягає в тому, чи зможуть нові підстави національної ідентичності конкурувати з популярними образами із-за кордону. Ступінь гіпнозу і сугестивності публіки може бути обмежений там, де є сильний вплив інших інститутів, що формують поведінку,— родини, держави, церкви. А глобалізація може виявитися тільки тимчасовим подоланням кордонів технологією, слідом за яким піде побудова нових демаркаційних ліній. Сьогодні ж моделі комунікацій і моделі/формати ідентичності мають тенденцію до зближення.

Світ мас-медіа: надбання і перспективи творчої інтеграції

Пюбальні процеси сьогодення, як і вогнища міжна-родних, планетарних конфліктів (Югославія, Чечня, Ірак, а головне — початок нової світової війни проти тероризму), поставили на порядок денний проблему творчої інтеграції мас-медіа світу та України зокрема. Вона випливає, насамперед, із можливості дотриман¬ня низки умов — історичних, суспільних, політичних, організаційних, комунікаційних, їх наявність зумов-люють інтеграційні процеси у політиці, економіці, культурі, демократичній ідеології, і це дозволяє роз-глянути діяльність мас-медіа у світовому соціокуль- турному контексті. Тим більше що сьогодні дедалі очевиднішою і рельєфнішою стає реалізація відомої теорії трьох «К» — концентрація, кооперація, коорди-нація засобів масової інформації (ЗМІ) за безумовного збереження національної самоідентичності, інтеграції національного інформаційного простору у світовий за умови гарантованої інформаційної безпеки з боку як світового співтовариства, так і окремої держави.

Демократичні свободи — слова, преси, совісті (ре-лігії, зібрань), петицій, приватної власності (за Джоном Локком) — це не вседозволеність, а гра за правилами.

Постулати справжньої демократії — права і свободи громадянина, свобода слова, верховенство закону — є наріжними каменями у побудові громадянського су-спільства в окремій країні й цивілізованого гуманіс-тичного світового співтовариства. Принципи справж-ньої демократії — верховенство права і повага до прав людини — формують основу їх взаємодії. Свобода ви-словлювань та інформації є фундаментальним еле-ментом цих принципів. З трьох найбільш визнаних правових моделей діяльності ЗМІ у суспільстві (амери-канська, англійська, французька) Україна тяжіє до ос-танньої, що засвідчує перелік державних актів консти-туційно-правового статусу українських мас-медіа.

Протягом багатьох століть існували різні підходи до розуміння поняття свободи преси, тут доречний вислів Т. Джефферсона: «Свободу преси не можна обмежити без її повної втрати». Постулат свободи для мас-медіа є надзвичайно суттєвим. Історія розвитку ЗМІ засвідчує, що ми маємо справу з паралельним розвитком свободи мас-медіа і боротьбою індивідів за особисту свободу. Обидві ці сфери базуються на свободі вільного вира-ження усно і на письмі. Не випадково серед названих Робертом Далом восьми інституційних гарантій демо-кратії на другій позиції опинилася свобода висловлю-вання.

Певний рівень свободи є необхідним фактом існу-вання демократії. Якщо свобода трактується як най-вища суспільна цінність, то доля демократії вимагає турботи і відповідальності. «Свобода означає від-повідальність. Ось тому більшість людей її бояться» (Б. Шоу). Отже, особливо важливою є громадянська відвага тих, хто виконує суспільну місію, тобто жур-налістів.

Небезпідставно вважається, що справжній жур¬наліст зобов'язаний тримати руку (з пером, мікрофо¬ном) на пульсі життя. Така фахова особливість стала аксіомою. Сприймаючи це в досить загальному зна¬ченні. ми не завжди замислюємося над глибиною тих духовних наслідків, якими обертаються для «сьогод¬нішнього Пимена», що відстежує біжучу історію що¬денно, а то й погодинно, постійна готовність бути в гущі подій та відчувати їх суть і спрямованість. Адже пафос активного вторгнення в дійсність полягає не в стандартній патетиці гарячкових висловлювань, а в точній зваженості міркувань, що ґрунтуються на здоровому глузді та універсальній, а не імперській мо-ралі, в здатності допомогти своєму читачеві, глядачеві не тільки зрозуміти те, що відбувається довкола, а й збагнути, як порядно чинити щодо свого роду й наро¬ду відповідно до веління часу. Отож, хто порядно ду¬має, той добре й чесно пише...

Демократія і свобода слова, свобода слова й сво¬бода преси — цінності, що являють собою неподільну єдність. Ними вимірюється система свободи кожної держави. А безперешкодний суспільний обмін інфор-мацією, розмаїття думок — істотні елементи кожної вільної держави, необхідні риси сучасної демократії, одним з неодмінних інститутів якої є . асоби масової інформації. «Свобода друку є однією з найбільших за-порук свободи, і вона ніколи не може бути обмежена — хіба що тільки деспотичними урядами» (Декларація прав людини). «Там, де не правлять закони, там немає державного устрою», — підкреслював ще Аристотель.

Вільна конституційна держава —- а саме так по-трібно розуміти демократію — досягла вагомих істо-ричних здобутків у новітній час. Німецький політолог Аренд Лійнгарт у 1980-ті роки довів, що з усіх держав світу (понад 180) лише 21 можна назвати стабільними демократіями. Належати до них, цілком природно, прагне й Україна. «Ніхто не може узурпувати владу»,— вказується в 5-й статті Основного Закону країни.

Важливе місце в цій вагомій справі мають відігра¬вати засоби масової інформації — контролери демо¬кратії. Від зародження книго друкування в XV столітті друковані твори передавали відомості й тим самим сприяли розвиткові суспільної та політичної комуніка¬ції. З розвитком техніки та поширенням елементар¬них передумов освіти друковані твори, орієнтовані на громадськість, від економіки й освіти переросли в ма-сову пресу і, значно пізніше, в електронні ЗМІ — радіо й телебачення, Інтернет.

Завдяки своїм можливостям передавати відомості й думки ЗМІ з самого початку свого існування наштов-хувалися на опір супротивників, які в цьому вбачали небезпеку для власної системи панування. В усі часи такі можновладці намагалися чинити вплив на ЗМІ, а то й керувати ними. Набір репресивних засобів широ¬кий: від заборони певних друкованих видань до дер¬жавної або церковної цензури і аж до хитромудрої си¬стеми обмежень прав преси та переслідування жур¬налістів за критик}'. Паралельно з цим можновладці завжди прагнули тримати у своїх руках передачу інформації через створення відповідного пропаган¬дистського апарату та залежної від нього системи відо¬мостей. Поєднання всіх репресивних механізмів дало змогу, наприклад націонал-соціалістам та комуністам, цілком підпорядкувати своїй ідеології всі ЗМІ та пере¬творити журналістів на підручних державної пропа¬ганди й правлячої партії. Отож, світовий досвід пока¬зує: ЗМІ мусять бути вільними від державного впливу. Бо влада в демократичному суспільстві є завжди вла¬дою на певний час. І суть «коректної гри» [Раіг ріау) як¬раз і полягає в умінні жити таким політико-про- фесійним життям, коли усвідомлюєш, що важливо не лише вважати себе правим, а бути ним.

Розгляд журналістики в загальнокультурному кон¬тексті як частини історичних, територіальних, націо-нально-етнічних, ідеологічних, культурних спільнот, що склалися, видається досить актуальним і плодо-творним. Адже журналістика, будучи одним із важли-вих чинників впливу на культуру в усіх своїх проявах, є важливим і своєрідним її феноменом. У журналісти- кознавстві уже з'явилися перші наукові розробки щодо кваліфікації соціокультурних моделей журналістики (Є. Корнілов). При цьому воші пропонуються як аль-тернативні, контроверсійні пари: глобальна — регіо-нальна, континентальна — острівна, демократична — тоталітарна, друкована — аудіовізуальна, офіційна — неформальна, якісна — бульварна. Природно, що будь-яка кваліфікація несе в собі елемент умовності, оскільки пов'язана з формалізацією знання про об'єк¬ти, з деякою механічністю пропонованої структури і можливістю уточнень і розширення. Але в цілому запропонована система є взаємно детермінованою і внутрішньо завершеною, що дає молошвість провести типологічний аналіз виокремлених моделей на тлі вітчизняної журналістики в контексті світової.

Українська журналістика в найкращих своїх пори¬вах і в перспективі прагне набути глобального характе¬ру як інтернаціоналізована американська, німецька чи інша газетно-журнальна періодика, яка розповсюджу¬ється за допомогою сучасних систем зв'язку у світі (Інтелсат, Інтернет). Одначе їй ще довго, на жаль, чека¬ти медіа-революції та залишатися регіональною жур-налістикою, яка, у свою чергу, представлена видання¬ми і програмами територіального (захід, схід, південь, центр країни) або національно-етнічного характеру, задовольняючи потреби аудиторії в інформації місце-вого масштабу.

Щоправда, є й інші аналогії та аргументи. Так, Ні-меччина залишається насамперед країною газет. Не-зважаючи на поширення Інтернету і нових технологій (у країні на даний час 1,7 млн осіб працює у сфері інформаційної та комунікаційної техніки, а до 2010 р. планується збільшити кількість користувачів ще на 1,5 млн), громадяни Федеративної Республіки Німеч¬чини знову і знову повертаються до знайомого тра¬диційного засобу інформації — до регіональних та місцевих газет. Німецькі газети відзначаються розгор¬нутою інформаційною частиною про політичні події як на національному, так і на міжнародному рівні. Га-зетно-журнальна періодика і надалі посідатиме ваго¬ме місце серед мас-медіа (у країні виходить щодня 25 млн примірників періодичних видань, вона за кількістю періодики посідає 4-те місце у світі — після США, Японії, Великобританії). Причина цього полягає у тому, що друковані мас-медіа значно наочніше пере¬дають те, що змінює або тримає світ.

Дана обставина вказує на континентальний (євро-пейський) характер як німецької, так і української жур-налістики, яка протягом віків формувалася як ана-літична, коментувальна. Острівна (англо-американ- ська) журналістика — це журналістика у своїй основі інформувальна. Проте тенденція полягає у тому, що острівна модель прагне на основі новітніх технологій до активної експансії.

Найвірогідніше, що саме з цієї дилеми бере початок дуалізм якісної та бульварної преси. Перша— розрахо-вана на еліту, висвітлює проблеми політики, еко¬номіки, соціального та культурного життя. Це зумов¬лює серйозність та глибину аналізу. Основним же змістом бульварної преси, яка адресована найширшій аудиторії, є весь калейдоскоп масової культури: життя «зірок», аномальні явища, гороскопи, еротика, спорт тощо.

Сенсаційність, великий обсяг ілюстрацій — най-більш типові риси журналістських технологій бульвар-ної преси. Усереднення та девальвація запитів ауди-торії, які відбуваються під впливом масової культури, провокують подальшу бульваризацію журналістики.

Друкована й аудіовізуальна журналістика мають свої специфічні параметри та ККД впливу на аудито¬рію, свої пріоритетні функції: друкована преса — ана¬літичні та сервісні, аудіовізуальна — інформаційні та культурно-рекреативні. Кожна з цих моделей розви-вається в умовах конкурентної боротьби. Ця боротьба особливо відчутна і вразлива в період політичних на-пружень (вибори, страйки, політичні конфлікти тощо). При цьому в протистояння вступають офіційна та не-формальна преса. Під офіційною журналістикою ро-зуміється вся преса, що несе відповідальність перед за-коном, зареєстрована чи дозволена, акредитована в державних органах. У цьому розумінні вона являє со-бою складну багатоступеневу модель, яка включає ши-рокий діапазон видань: державні, громадські, відомчі, партійні, комерційні, приватні та ін. Неформальна преса (близькі терміни «альтернативна», «нелегальна») включає видання, які не мають формальної правової акредитації у суспільстві (найбільш яскравим пред-ставником цієї моделі став «самвидав» 1960—1980 років, хоча й сьогодні маємо непоодинокі випадки його прояву).

Демократична модель журналістики — плю¬ралістична у своїй основі. Вона відображає всі су¬спільні сили та явища за винятком осуджених світовою спільнотою (расизм, шовінізм, насильство). Ця модель найбільш притаманна країнам із розвинутою парла¬ментською, президентською, партійною демократією, яка гарантує свободу преси. В країнах з перехідною економікою, демократичними інститутами, які тільки формуються, журналістика, як правило, має гібридний характер; є лише окремі риси демократичної моделі (Україна в цьому розумінні — яскрава ілюстрація). Події новітнього часу засвідчують, що саме цей «му¬таційний» період дає можливість розвитку тоталітарної моделі журналістики як частини відповідної культур¬ної спільноти, її поява і розвиток можуть бути зумов¬лені не лише політичною диктатурою, ідеологічною мо-нополією, але й диктатом фінансових і кримінальних структур (в Україні вже відверто говориться про «кла- нізацію» преси). Вихід з такої ситуації — створення конструктивної реальної опозиції тим структурам, які хочуть демонструвати і нерідко демонструють право сили, бо, зізнаємося, існує реальна загроза не тільки демократії, а й самій державі.

У цьому аспекті ще раз слід звернути увагу на про-блему «мас-медіа і демократія». Спеціалісти підкреслю-ють силу впливу ЗМІ на розвиток демократії та ви-різняють принаймні три джерела цього впливу:

— структурне — можливість засобу масової інфор-мації спілкуватися з аудиторією, враховуючи типо¬логію діючої системи ЗМІ та зв'язку;

— психологічне, що базується на відносинах до-стовірності, переконливості, довіри, яких ЗМІ досягли з аудиторією в процесі «соціальної інтеграції». Це до-зволяє їм втручатися в політичний процес на власних правах;

— нормативне, що походить від поважання принци¬пу свободи слова і незалежності ЗМІ в демократичному суспільстві і легітимує особливу роль ЗМІ в політично-му процесі.

З цих причин ЗМІ як частина соціально-політичної сфери більше ніж просто «дах» будівлі демократії: ЗМІ — суспільно-політична арена, де процеси демократії розгортаються, відчуваються, розглядаються кожним з них.

Звичайно, ступінь потужності впливу ЗМІ на су-спільство залежить від прийнятого, узвичаєного типу демократії:

— плебісцитарна демократія (за «народною ініціати-вою»), яка прагне уповноважити народ обирати урядо-ву політику через проведення плебісцитів, референ-думів і таким чином надану народу можливість функ-ціонувати як законодавчій і законній владі;

— комунікаційна демократія, яка базується на думці, що справжня демократія потребує не певного набору процедур для служіння особистому життю, а справж-ньої участі у суспільному просторі — зустрічі, асамблеї, віросповідання, в тому числі у публікаціях, передачах, Програмах;

— плюралістична демократія — сучасний демократич¬ний процес як одне з вільних змагань серед груп, в які об'єдналися індивіди на базі усвідомленого групового інтересу, щоб боротися за їхні особливі інтереси.

Зрозуміло, що роль ЗМІ в цих різних формах демо-кратії розглядається по-різному. Діють різноманітні соціокультурні та політичні моделі журналістики. На-прикінці нагадаємо сформульований Європейським Союзом слоган на інформаційному потягу: ми не паса-жири, а машиністи. Як це важливо усвідомлювати у XXI столітті, столітті інформатизації!

Порівнюючи українську національну школу жур-налістики з провідними світовими (американською, німецькою, французькою та ін.), вочевидь переко-нуєшся у продуктивності інтеграційних процесів між ними на різних рівнях: політико-правовому (про що йшлося вище) та технологічно-творчому. Останній не є менш важливим від першого, оскільки в ньому також закладені основи кореляції. Саме відповідність/не-відповідність світовим стандартам журналістської діяльності (своєчасність, точність, об'єктивність, ко-ректність, аргументованість, цілісність інформації) піднімають планку національної школи або заганяють п у глухий кут. Це особливо важливо для суспільств у трансформаційний період, який саме і переживає, зокрема, "Україна. Виконуючи селекційну, критичну, програмуючу місії в суспільстві, долаючи все ж наявну «приховану» цензуру (конституційну, законодавчу, відомчу, редакційну, професійну або само цензуру), мас-медіа відіграють стабілізуючу і дестабілізуючу роль. «Слово є найпотужнішим наркотиком, який вжи¬ває людство» (Й. Кегілер). Тому валсливо організувати справу так, щоб ціннісно-орієнтаційна функція мас- медіа була домінуючою й константною. Відомий вислів М. Гкнді, що «свобода не варта нічого, якщо вона не включає свободи на помилку», має коригуватися з по-зиції соціальної норми і соціальної відповідальності мас-медіа у суспільстві. Інакше кажучи, чи ведуть мас- медіа суспільство вперед (до демократії), чи тягнуть назад (до тоталітаризму). В цьому є особлива унікаль-ність мас-медіа у так звані мутаційні часи.

Фундаментом політико-правового рівня мас-медіа у суспільстві є рівень дотримання взаємодії ЗМІ і влади. За певної їх спільності вони все ж мають різну природу. Треба виходити з того, що мас-медіа не є «четвертою владою» (це швидше образно-метафоричний вислів) чи «п'ятою колоною» (це образливо, бо вони перебувають у конструктивній опозиції до влади), а вірогідніше і пев¬ніше — однією із головних суспільних сил і слугують розвитку громадянського суспільства, а влада являє собою державу, і функції мас-медіа і влади принципово різні. У випадку, коли функції ЗМІ і влади збігаються й успішно реалізуються, їх взаємодія не має особливих проблем. Вони виникають у разі деформування функ¬цій і зводяться до таких основних проблем:

— перетворення мас-медіа на інстрзгмент виборчих технологій, арену так званих «інформаційних війн» між різними кланами;

— зведення місії влади до «засвічування» у ЗМІ, віртуалізація влади;

— порушення прав журналістів, їх незахищеність як правова, так і соціальна, і навіть фізична;

— низькі матеріально-технічні, кадрові, інфор-маційні моясливості ЗМІ.

Окрема тема—інтернетизація як світове надбання. У плані ж технологічно-творчому зазначимо таке. Відрадно, приміром, те, що нашу теорію жанрів жур-налістики як самостійну фахов}'' дисципліну вивчають уже і на Заході, і у США. Українська журналістика наслідувала кращі зразки світової, хоча б у типології мас-медіа, формах їх роботи, а дещо навіть, на жаль, уже і втратила: приміром, дайджест як тип видання ви¬пав зі щедрих ніш вітчизняної газетно-журнальної Періодики. Чимало корисного запозичено і в плані технічного оформлення видань, інтерактивного теле¬бачення та його форм і методів тощо.

Для кожної держави, і для України зокрема, питан¬ня ЗМІ тісно пов'язане з проблемою підвищення куль¬тури журналістської діяльності у контексті національ¬ної ідеї і світового досвіду. Вони детерміновані низкою ознак: суспільно-політичними (журналістика того чи іншого суспільно-політичного ладу чи періоду), регіо-нально-національними (звідси існування багатьох світо¬вих журналістських шкіл), типологічними (міжнародні, національні, державні, громадські, аудиторно-адресо- вані, приватні; щоденні, щотижневі і т. д.), редакційно- професійними (творче обличчя видання чи програми, наукова організація праці редакційного колективу), технічними (канали зв'язку, рівень матеріально-тех¬нічної бази/комп'ютеризації).