Geum.ru

Україна на шляху до Європи

Вид материалаКнига
Подобный материал:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   39

Щодо ставлення до різних видів мас-медіа, біль¬шість вважає телебачення провід* аьм серед ЗМІ, проте багато громадян з обережністю ставляться до його суперечливих повідомлень. Радіомовлення також має

свою аудиторію, яка складається з пенсіонерів і мало-забезпечених верств. За рівнем довіри до ЗМІ телеба-чення більш ніж удвічі випереджає радіо та газети, що Є визнаною загальносвітовою тенденцією. Це пояс-нюється психологією сприйняття повідомлень мас- медіа — більшість споживачів інформації більше до-віряють тому, що має візуальну форму подачі, і тому вміщення фотографій чи інших ілюстрацій у друкова-них виданнях суттєво підвищує рівень довіри до но- винної інформації. Проте в цілому, оскільки різні ЗМІ часто подають суперечливі повідомлення, «формуєть-ся тенденція до зниження інтересу до мас-медіа як і, до джерела соцігільно-політичної інформації».

Суттєву роль у формуванні політичної свідомості на регіональному рівні має використання місцевої преси та радіопередач, які можуть створити необхідний імідж певному політику, сприяти стабілізації обстановки в даній місцевості або, навпаки, провокувати громадян на акції соціального протесту. Дослідження впливу ЗМІ На формування політичної свідомості показали, що са¬ме місцеві, а не центральні ЗМІ мають основний вплив . на аудиторію. Так, центральні телеканали збирають у середньому 29,4 % дорослого населення; обласні — І, І %, а місцеві — 76,7 % індивідів. Саме місцеві те¬левізійні канали мають інформаційну монополію на формування політичної свідомості більшості громадян Середнього українського міста віком від 41 до 50 років. Особливо слід зупинитися на ролі політичної преси формуванні політичного світогляду. Цей вид преси .Включає в себе партійну періодику, офіційні державні Видання, а також видання, які явно чи приховано Підтримують певний політичний блок. В Україні ринок йрсси, на відміну від телеканалів, значно краще роз¬поділений між політичними силами і працює переваж¬но на цільові аудиторії. Меншою мірою це стосується Офіційних газет, що зобов'язані подавати максимально (Ирокий політичний огляд, а також суто комерційних

сенсаційних видань. У цілому ж можна відзначити, що в сьогоднішніх умовах газети спрямовані на досить об-межене коло читачів, оскільки, враховуючи дані реаль-ного попиту на пресу, середній громадянин України читає лише одне-два видання.

Можна відзначити, що українська політична преса, як і в інших країнах, спрямована не так на подання но¬вої інформації, як на закріплення певних політичних стереотипів і позицій читачів, для чого використо¬вується, як правило, заспокійлива риторика та вже ап¬робовані в даному культурному середовищі прийоми переконання і навіювання, які підтверджують очіку¬вання читача й переконують його погодитися з тим, з чим він уже й так свідомо або несвідомо згоден. Про¬те невисокий рівень довіри до мас-медіа, а також і до політичних еліт дозволяє припускати, що їхні повідом¬лення сприймаються аудиторією як досить двозначні.

Ураховуючи досвід західної політичної преси, мож¬на вважати, що діяльність мас-медіа є успішнішою, якщо їм вдається зберігати усталені стереотипи, під¬тримуючи баланс політичних сил та стабільність суспільства. Отже, політична преса та політичні партії й організації, що стоять за нею, формують певні цінності й підтримують ті стереотипи, які можуть сприяти процесу виборів відповідних кандидатів. Тому політична культура, що створюється пресою, має ін- ституціональний характер, оскільки вона схвалюєть¬ся певними політичними елітами. При цьому провід¬ну роль у формуванні політичної свідомості, за даними соціологічних досліджень, відіграють щоденні видан¬ня, такі як «День», «ВВ», «Голос України», що контролю¬ють до 40—50 % інформації, яка стосується економіки та міжнародних відносин.

Розглядаючи роль мас-медіа у формуванні політич¬ної свідомості та політичної культури, не можна не зга¬дати про таку важливу проблему сучасних політичних ЗМІ в Україні, як їх корумпованість. Хоча ЗМІ на законо-давчому рівні одержали свободу слова, свободу від цен-зури, політичну і професійну незалежність від держав¬ної влади, вони практично не мають реальної $а стійкої матеріальної бази своєї діяльності. Це дає можливість фінансово-промисловим і політичним елітам (котрі добре усвідомлюють значення ЗМІ в соціально-полі¬тичній ситуації в Україні) використовувати лобістські й фінансові механізми, маючи змогу ефективно вико-ристовувати мас-медіа у своїх інтересах. Сьогодні в України інформаційні ресурси, які суттєвою мірою ви-значають розвиток демократичних реформ, прак¬тично не мають власника — вони не включені в ос¬новні фонди державних органів, організацій, установ, а за їх зміст, вірогідність і якість ніхто не несе відпо- ідальності; до того ж вони стають предметом купів- ;і,і-продажу в особистих корисливих інтересах.

Таким чином, в умовах недостатньої розвиненості успільно-політичних структур і відсутності вираженої ержавної політики у сфері масової інформації «неза-лежні» ЗМІ, які на практиці працюють в умовах еко- ;омічної несвободи, фактично змушені виражати не омадську думку, а приватні чи корпоративні інте- си,

/ Проблема корумпованості ЗМІ тісно пов'язана з більш тальною проблемою дефіциту довіри до влади. Ставлен- 1 до влади формується у більшості людей на ітобутово- , повсякденному рівні при одержанні різноманітних формаційних послуг від органів влади. Якщо грома- Чам доводиться витрачати на це багато сил і часу, чинає формуватися дефіцит довіра до влади. Крім "0, такий дефіцит виникає і на глибшому рівні, якщо іПльство виявляється недостатньо інформованим 0 підготовку та реалізацію рішень і дій влади, про по- ІШ події та справжнє становище в соціальній, еко- Ічній і суспільно-політичній сферах, а громадяни успільні структури не можуть досить оперативно ■ржати достовірну, об'єктивну інформацію з по¬трібного їм питання. За таких обставин у суспільстві виникають сприятливі умови для зародження різних домислів ,і стійких міфів (як правило, негативного ха¬рактеру) стосовно влади, часто інспірованих її політич¬ними опонентами, через що всі дії влади, навіть об'єктивно спрямовані на задоволення інтересів окре¬мих осіб і всього суспільства в цілому, будуть сприйма¬тися неадекватно.

Вважаємо, що перспективним шляхом розв'язання цієї проблеми є публічна політика, тобто політика інфор-маційно «прозора», відкрита, яка передбачає мож-ливість вільного отримання громадянами інформації про діяльність політичних інституцій, оскільки вона забезпечує найбільш ефективний механізм впливу суспільства на владу завдяки механізму публічного ви-раження громадської думки.

Саме свобода публічного вираження громадської думки та можливість її впливу на владу є загальнови-знаними критеріями для оцінки політичної системи будь-якої держави. Основою функціонування меха¬нізму публічної політики є процес інформування, що складається з традиційних етапів обробки інформації: збирання і нагромадження первинної інформації: її аналіз; перетворення первинної інформації на інфор¬маційну продукцію та її поширення. Особливість дано¬го механізму полягає в тому, що його ефективність тим вища, чим повнішим є обсяг первинної інформації і по-ширення інформаційної продукції, тобто чим ширше коло різних споживачів інформації та джерел, що бе¬руть участь у такому процесі. Потенційними джерела¬ми й споживачами інформації є всі структури суспіль¬ства, а також і всі структури влади; технологічною ж основою збирання і поширення інформації є мас-медіа.

Щодо якості функціонування механізму публічної політики, то вона, на нашу думку, залежить від таких основних чинників: як 1) організація і забезпечення свободи доступу до джерел інформації; 2) розвиненість

Українські ЗМІ в контексті глобальних процесів... 339

політичних і суспільних структур суспільства; 3) юри-дичні, економічні й технологічні умови діяльності та розвитку мас-медіа. Оскільки сьогодні найактуаль¬нішою проблемою у формування політичної свідомості і є відсутність у більшості громадян довіри до державної . влади, то для реалізації можливості публічної політики І необхідна ліквідація цього дефіциту, що перешкоджає > успішній реалізації демократичних перетворень. Оче- І видно, що для цього державна інформаційна політика має спрямовуватися не тільки на забезпечення органа¬ми влади доступності необхідної споживачам інфор¬мації, а й на стимулювання прямого діалогу влада з гро-мадськістю — діалогу, ініціатором якого має виступа¬ли сама державна влада. Проте ефективність такого Діалогу, як і можливість його реалізації взагалі, зале¬жить від усвідомлення державною владою необхідності йабезпечення інформаційної прозорості своєї діяль¬ності.

В Як відомо, апарат державної влади виступає в ролі Кіс тільки основного споживача, а й основного джерела Иоціально та економічно значущої інформації. Проте Всі специфічна особливість державного апарату ніяк не Враховується під час розроблення заходів для боротьби В корупцією у сфері державного управління, що і е ос- Иовним джерелом дефіциту довіри до влади. На наш «Огляд, ефективним шляхом для розв'язання проблеми Ирі-При може стати вдосконалення законодавчого регу-лювання питань створення, використання і поширен- Жі інформації разом з упровадженням у їхню діяль- Шсть нових інформаційних технологій.

Ще одним шляхом послаблення проблеми дефіциту ИйіМри до влади може стати правова інформатизація, Ико може забезпечити максимальну доступність за- ЮИІв для громадян суспільства за допомогою інфор- ИдШних технологій і комунікацій. Така доступність Иїїшової інформації є, на нашу думку, суттєвим чин- Нюсом і у формуванні політичної свідомості, і в де-

мократичній трансформації суспільства в цілому. Очевидно, що для практичного здійснення цього дер-жава повиггна забезпечити державне замовлення на розроблення правових інформаційних систем, однак це замовлення має бути концептуально чітко обґрун-тованим.

Одним з прикладів створення новітніх проектів, ме¬та яких забезпечення публічності політики, є Асоціа¬ція «Україна — розвиток через Інтернет» 28, щ0 була заснована на початку 2002 р. (президент Асоціації — В. А. Ющенко) з метою сприяння побудові в Україні інформаційного суспільства та забезпечення інфор-маційної прозорості діяльності владних структур. Створення Асоціації є частиною міжнародної ініціати¬ви «Оегеіортепі: Саіешау», що реалізується за підтрим¬ки Всесвітнього банку та Програми розвитку ООН.

Серед напрямів діяльності Асоціації слід назвати: 1) розвиток законодавчого поля, узгодженого з реко-мендаціями Європейського Союзу у сфері нових техно-логій; 2) створення «електронного уряду», залучення міжнародного досвіду та експертів; 3) допомога грома-дянському суспільству в Україні шляхом надання через Інтернет необхідної інформації та послуг, організація віртуальних спільнот і форумів, дистанційне навчання тощо; 4) сприяння формуванню інфраструктури, не-обхідної для створення в Україні інформаційного суспільства.

Оскільки перехід від тоталітарного до правового суспільства являє собою інформаційне розкриття си-стеми управління, то можна передбачати, що за умови здійснення такої інформаційної відкритості суспіль¬ства почнеться активізація політичної та правової свідомості, а внаслідок цього — поступова реалізація механізмів громадського самоврядування. Проте важ° ливо, щоб процеси самоврядування, інспіровані лра° вовою інформатизацією та ЗМІ, не мали хаотичного характеру, оскільки в умовах інформаційної відкри»

ТОСТІ процесів управління суспільством знижується ефективність традиційних управлінських механізмів. Тому очевидно, що некероване інформаційне розкрит¬ої за допомогою правової інформатизації системи дер-жавного управління в реальних соціально-політичних умовах може неприпустимо знизити рівень соціальної безпеки, призводячи до соціальних конфліктів і криз, Нарешті, важливими проблемами, про які не можна цбувати під час створення механізмів публічної полі-тики, є інформаційна безпека держави та суверенітет ісраїнського інформаційного простору.

, Проблеми політичної консолідації та національно- культурної самобутності України у світовому й вітчизняному інформаційному просторі

Сучасний етап розвитку українського суспільства даначається відчутним зростанням кількості не- ЩЗІшених економічних, політичних і соціальних проб- "М, унаслідок чого в суспільстві відбувається процес ОСлиблення суперечностей між різними соціальними (істемами, соціальними групами населення, між ївшими полюсами влади, що відображається у засобах і®Сової інформації і стає предметом обговорення для Ирокого кола громадськості. У таких складних со- АЛЬно-політичних і соціально-економічних умовах ттєво зростає роль ЗМІ як гарантів політичної 'Соціальної стабільності в суспільстві та способів ви- ІШСння громадської думки і, головним чином, як ціальних інститутів, що активно беруть участь формуванні громадської думки з усіх актуальних пи- Нь. Так, проблема пошуку інформаційної ніші в між- родиому інформаційному просторі й відтворення Лісної соціально-культурної ідентичності постає СІЙ повноті в Україні початку XXI ст. для особистості, ОіЯльства, влади і вітчизняних ЗМІ.

Історична ситуація, яка пов'язана з трансфор¬мацією соціально-економічної системи, культури, спо¬собу життя та мислення, що відбувається в Цент¬ральній та Східній Європі, порушує багато теоретич¬них і практичних політичних проблем. Майже всі пост¬радянські держави, що виникли після розпаду СРСР, у тому числі Україна, стикаються з гострими пробле¬мами пошуку власної ідентичності (державної, політичної, етнічної, соціокультурної, інформаційної). Водночас перехід до нової системи базових цінностей, способу життя, структури соціальних інституцій відбу¬вається за умов невизначених політичних, соціально- економічних та соціокультурних орієнтирів.

За загальними уявленнями, які наполегливо фор-муються в громадській свідомості українського су-спільства мас-медіа, офіційними урядовими декла-раціями, заявами та програмами різних політичних партій і рухів, численними концептуальними розроб-ками вітчизняних та зарубіжних аналітиків, у сучасно¬му українському суспільстві відбуваються демокра¬тичні трансформації. Ці декларації сприймаються сьо¬годні масовою свідомістю як аксіоматичні, але пробле¬ма полягає в тому, яким чином реалізувати демокра¬тичний шлях розвитку суспільства, зберігаючи при цьому національну та соціокультурну ідентичність ук-раїнського інформаційного простору.

Відповідь на питання про те, чи можливий власний, «український шлях» демократичного розвитку, вели¬кою мірою залежить від того, чи базуватиметься він на принципах соціальної самоорганізації, на процесах соціокультурної та політичної творчості (створення ідентичностей «знизу»), чи відбуватиметься за принци-пом соціального конструювання «згори», за тради¬ційним політичним сценарієм «планування» з боїу дер¬жавних інституцій.

Радикальні соціально-політичні трансформації в останнє десятиріччя суттєво загострили й актуалізу- шали етнічний чинник у розвитку суспільств Східної Європи. Тому, на нашу думку, особливого значення на¬буває дослідження і вирішення кола питань, пов'яза¬них з національною специфікою входження України й глобальне громадянське суспільство. Щоб адекватно Оцінити сутність проблеми збереження національної Ідентичності особистості та самобутності українського національного інформаційного простору в контексті ГЛОбаліз аційних процесів, необхідно звернутися до дея-ких загальнотеоретичних питань формування іден-тичності в сучасному суспільстві.

Нагадаємо: ідентичність є наслідком процесу ото-тожнення індивіда із соціально прийнятними, адек-ватними для даного суспільства зразкссми поведінки, Що здійснюється під впливом виховання, культури, суспільних настанов і норм. Ідентифікація є основною передумовою соціалізації індивіда і формування його Особистості як суб'єкта суспільних відносин.

Ідентичність є породженням культури, яка в цьому Відношенні виступає як сукупність значень, цінностей 1 символів, значущих для даної спільності, у тому числі Ціннісно-нормативних компонентів (цінності, норми, фринципи, правила, ролі, стилі тощо) та когнітивних Компонентів (вірування, переконання, способи світо- Юриймання тощо). Під час соціальних трансформацій сукупність значень і цінностей деформується, старі ■'Інності втрачають вагу і починається формування но- ВДС Очевидно, що ці процеси мають для багатьох ленів суспільства стресовий, травматичний характер, саме тому, аналізуючи подібні явища, П. Штомпка29, ІДОмий дослідник проблем ідентичності в суспіль- їйах Східної Європи, сформулював свою концепцію культурної травми», яка полягає в тому, що, оскільки |і,М.с культура створює основу для формування са- : ©Ідентифікації, радикальні соціальні трансформації, "СІ ведуть до зміни усталених культурних норм, мають Оїм наслідком розлади колективної ідентичності.

Саме таку ситуацію можна спостерігати в пострадян-ських державах, оскільки в перехідних суспільствах критерії ідентичності, які раніше поділялися біль¬шістю. суттєво деформуються, унаслідок чого виникає криза ідентичності та втрачаються можливості кон¬тролювати створення нової ідентичності. У таких умо¬вах формується «травматична ідентичність», досить типова для перехідних суспільств, специфічною особ¬ливістю якої є дифузність і фрагментарність.

Такій кризі ідентичності в пострадянських суспіль-ствах сприяють глобалізаційні процеси, оскільки до-ступність комунікації, її глобальна всеосяжність, мож-ливість соціальних контактів між людьми різних регіонів світу призводить до розмиття звичного суспільного порядку. Виробництво, ринок праці, осві¬та, спілкування, культура все менше підлягають тери¬торіальним розмежуванням. При цьому завдяки роз¬витку ЗМК навіть для тих людей, які живуть і працю¬ють в одному й тому самому місці, локальні спільноти перестають бути єдино можливою сферою спілкуван¬ня, оскільки засоби зв'язку та електронні медіа дають можливість створювати індивідуальні соціальні ме¬режі, які зменшують значення реального локального соціального оточення і, у свою черіу, послаблюють тра¬диційні джерела ідентичності.

З появою таких нових спільностей, властивих добі постмодерну, пов'язаний і феномен детериторіалізації, найбільш характерний для економічно розвинених країн, де нові спільності виникають завдяки спонтан-ним громадянським ініціативам і відбувається ство-рення добровільних об'єднань для розв'язання різного роду проблем переважно локального характеру. Цей «новий комунітаризм» («лею соттипііагізт» від англ. «соттипііу» — спільність] є реакцією суспільних рухів на глобалізаційні процеси, а так і спільності нового ти¬пу мають тимчасовий характер, діючи доти, доки не вирішується соціальна або, скажімо, екологічна проб-лема, що була підставою для їхньої появи. До того ж, на щідміну від традиційних локальних спільностей, вони МФ мають територіальної прив'язаності — головним чи- МОм завдяки можливості використання інформаційно- КОмунікатикних технологій (мобільний зв'язок, елек¬тронна пошта, Інтернет), які надають принципово нові Можливості для створення таких надтериторіальних спільностей. Унаслідок цього не тільки зростає мобіль¬ність учасників таких спільностей, а й посилюється ■Шиасультурна дифузія.

Оскільки в глобалізованому світі з його міжнарод- ШМ розподілом праці, прозорістю кордонів багатьох держав та гнучкими тимчасовими спільностями змен¬шується потреба в прив'язаності до постійного місця роживання та роботи, це також суттєво ослаблює Табільність усталених ідентичностей. Саме тому, на іушну думку 3. Баумана, для індивіда в сучасному ОСТіндустріальному інформаційному суспільстві ха- іктерною є фрагментарність та епізодичність різних фер активності, відсутність глибокого суспільного Ь'Орінення, неусталеність зв'язків та інтересів і, уна- Іідок цього, непослідовність поведінки, так само як ©бажання брати на себе обов'язки й відповідальність, перетворення традиційних соціальних норм на гру, з СОЇ індивід може за власним бажанням легко вийти30. Скільки образ такого індивіда, який не має тери- Оріальної прив'язаності, стає все поширенішим у су¬" сному суспільстві, це значно послаблює традиційні "Орми ідентичності, у той час як ідентичність людини ОСтмодерного суспільства виявляється такою ж лімодальною, поліморфною, як і постмодерна куль- ра, і усталеність такої ідентичності взагалі є пробле- Лтичною з огляду на мінливість і динамізм життя іМережному інформаційному суспільстві, як його Тучно називає М. Кастельс.

У традиційних суспільствах ідентичність була за- Цілегідь визначеною за допомогою сукупності норм

культури, а проблема перегляду ідентичності якщо й виникала, то лише для окремих осіб, які були маргінальними щодо суспільства. Однак з настанням доби модерну, разом із зростанням мобільності місько¬го населення, його відірваності від локальних, провінційних традицш (які значною мірою визначали національну ідентичність), відбувається загальний процес дестабілізації ідентичності. Проте в добу пост- модерну, незважаючи на ще більшу нестабільність ідентичності, замість прогресуючої детериторіалізації, що почалася разом з домінуванням міської інду¬стріальної культури в добу модерну, на думку Л.Корпо- ровича31 (який досліджував особливості процесів іден¬тифікації в умовах транзитивного суспільства Польщі за рядом параметрів близького до українського суспільства), можна спостерігати нову тенденцію до ре- теригпоріалізації. Вона виявляється в пошуках нових форм локального вкорінення, у прагненні відновити ті зв'язки з локальним (чи регіональним) середовищем, які були розірвані в індустріальну добу. Унаслідок про¬тидії тенденціям глобалізму та ретериторіалізації, прагнення до «нового регіоналізму», до пошуку автен¬тичності на рівні локальних спільнот формується фрагментарність, епізодичність життєвого досвіду індивіда в сучасному суспільстві. Саме з цією тен¬денцією пов'язаний перехід від інституціональності до імпульсивності, що, на думку 3. Бокшанського32, зу¬мовлено переходом від способу життя, орієнтованого на виробництво в Індустріальній економіці, до способу життя, орієнтованого на споживання в комодифіко- ваній сервісній економіці. Ця «імпульсивність» також є суттєвим чинником, що спричиняє вплив на деста¬білізацію ідентичності, яка протягом життя людини може суттєво змінюватися під впливом мас-медіа та стереотипних взірців популярної культури.