Geum.ru

Україна на шляху до Європи

Вид материалаКнига
Подобный материал:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   ...   39

Інформаційні технології стають істотним елемен¬том функціонування сучасного суспільства, і від них залежить не тільки технологічний прогрес, а й розви¬ток демократії. При цьому їх подальший розвиток зале¬жить не тільки від технічного прогресу, а й від соціаль- но-еконрмічних і правових умов, в яких вони існують. Саме тому розвинуті країни приділяють значну увагу формуванню державної інформаційної політики.

Сьогодні інформаційний стан суспільства став ви-значальним чинником економічного і соціального роз-витку, обороноздатності й суверенітету країни і від то¬го, як функціонують системи передачі інформації, залежать державне управління та взаємини влади й суспільства. Тому всі економічно розвинутіі країни приділяють увагу проблемам створення та розвитку національного інформаційного простору. Проте спе¬цифікою глобалізаційних процесів в умовах становлен¬ня інформаційного суспільства є те, що політичні інститути держави поступово втрачають контроль над змістом інформаційного простору, оскільки технічні засоби комунікації все частіше дозволяють здійснюва¬ти пряму трансляцію з місця. Тому особливого значен¬ня набуває проблема відкритості інформаційних си¬стем та міри цієї відкритості, оптимальної для збере¬ження суверенітету національного інформаційного простору й забезпечення ефективності державного управління.

З розвитком комунікації в суспільстві виникали різні типи мас-медіа: спочатку друковані, потім ефірні (радіо і ТБ), а в кінці XX ст. все більшого поширення по¬чали набувати електронні ЗМК. При цьому, у міру ви-никнення нових типів ЗМК, зростав і рівень їхньої відкритості — аудиторія друкованих ЗМІ чисельно стала значно більшою, ніж аудиторія усних повідом¬лень, поява ефірних ЗМІ зробила здійснення контро¬лю за поширенням інформації значно важчим, поши¬рення електронних медіа ще більше підвищило міру їх відкритості, а разом з тим — і відкритість суспільства, Оскільки новітні інформаційні технології надають мож-ливість оперативного доступу до інформації про діяльність державно-владних структур. Крім того, пе-ревагами електронних мас-медіа є те, що вони значно дешевші за друковані видання, доступні в будь-якому місці світу і здатні оперативно передавати інформацію, ® їхня діяльність значно менше обмежена законодавст¬вом. Усе це дозволяє вважати, що відкритість інфор¬маційних систем щонайбільше втілено саме в елек¬тронних мас-медіа.

Особливого значення проблема відкритості інфор-маційних систем набуває в умовах побудови в Україні Демократичного суспільства. Взаємодія влади й су-спільства, крім основного електорального механізму, базується значною мірою на механізмах зв'язку з гро- йдськістю та наданні інформаційних послуг населен¬ню, а також на механізмі публічного вираження Суспільної думки — публічної політики. Очевидно, що Здя становлення в Україні дійсно відкритого грома- риського суспільства необхідний вільний доступ гро- дадян і суспільних організацій до об'єктивної інфор- ЛЦІЇ, завдяки чому може відбуватися формування ДСКватної громадської думки. Саме тому в процесі доведення реформування системи масового одержан¬І поширення інформації доцільним є використання Осягнень інформаційних технологій, що разом з

послідовною державною інформаційною політикою дасть можливість забезпечити ефективне функціону-вання національного інформаційного простору. При цьому саме мас-медіа, включаючи традиційні ЗМІ, ма¬ють бути засобами вираження громадської думки. Оче¬видно, що інформаційну сферу суспільства доцільно розглядати як самостійний феномен, розвиток якого має свої закономірності та, у той же час, може бути ке¬рованим за допомогою інформаційного законодавства.

2. Вплив мас-медіа на формування політичної культури та політичного світогляду

У сучасному світі немає жодної цивілізованої дер-жави, яка б не мала своїх ЗМК. У різних країнах вони мають свою специфіку діяльності, а також деякі відмінності в їхній суспільній ролі, які по-різному тлу-мачаться науковцями, політиками від журналістики та державними діячами. При цьому в журналістиці до¬сить поширеним є таке поняття, як «четверта влада», хоча насправді в кожній державі історично склалися лише три типи влади — законодавча, виконавча й су¬дова. Тому з цим визначенням не можна погодитися, оскільки журналістика, на відмінну від владних струк¬тур, не керує суспільством, не видає і не розробляє за¬конів, підзаконних актів та інших нормативних доку¬ментів, як і не розглядає та не вирішує судових справ. Гадаємо, що надто часте вживання поняття «четверта влада» щодо засобів масової інформації, а також самої журналістики лише дезорієнтує самих журналістів, оскільки відволікає від тої ролі, яку і мас-медіа, і жур¬налістика мають відігравати в суспільстві. На наш по¬гляд, ця роль полягає в тому, що мас-медіа виступа¬ють посередником між суспільством, громадськими організаціями та окремими громадянами й державни¬ми, політичними та владними інститутами.

Очевидно, що для реалізації цієї ролі ЗМК мають бу¬ти вільними й незалежними від владних структур. Сво¬бода слова і наявність інформаційного поля — ось го¬ловні умови успішної діяльності мас-медіа, що забезпе¬чується юридичною основою функціонування жур¬налістики, відображеного в Основному Законі — Кон¬Ституції України та законах, що стосуються засобів масової інформації.

Інформаційне поле, створюване сучасними ЗМІ, ® різноманітним за змістом повідомлень, формами та ■докістю їх подання. Тому будь-яка інформаційна діяльність, що зачіпає інтереси й потреби тієї чи іншої родини або суспільства в цілому (незалежно від того, Стосується вона політики, культури, економіки чи Соціальних проблем), спрямована не тільки на інфор-мування аудиторії, а й на формування або зміну по¬ліцій, поглядів, ціннісних орієнтацій, Таким чином, ' граемодія масової комунікації й громадської думки реальній практиці ЗМІ приводить до того, що саме МІ є одночасно і продуктом громадської думки, і си- Ою, яка їх формує.

Нагадаємо, що громадська думка — один з найвалс- иеішшс чинників комунікації в суспільстві, спосіб вияв- $ння масової свідомості, що виражає ставлення сенів суспільства до суспільно значущих подій та актів, і водночас — спосіб формування масової свідо- ,рсті. Громадська думка формується як стихійно, процесі спілкування, так і цілеспрямовано, головним ,мом, за допомогою мас-медіа. При цьому одне з ос¬линих завдань ЗМК — забезпечувати достатньо ефек- їйНий вплив на аудиторію. При цьому зміст поняття Ушив» у контексті даного дослідження ми визначаємо (аміни поведінки, уявлень, думок реципієнта (спожи- ,ча Інформації), що викликані дією засобів масової формації. Кінцевою метою цього впливу є мо- Iфікація громадської думки, яка є станом масової (домости що включає в себе ставлення (приховане чи

явне) до подій і явищ дійсності, а також до діяльності різних соціальних інститутів, груп і окремих осіб.

Що стосується загальних характерних рис гро-мадської думки, то слід відзначити, що її об'єктом ви-ступають лише ті події та явища дійсності, які можуть викликати зацікавлення в суспільстві, є соціально зна-чущими й актуальними. Тому проблеми, щодо яких висловлюється громадська думка, мають у собі біль¬ший чи менший момент дискусійності. Зміст суджень, сукупність яких складає громадську думку, визна¬чається соціальними умовами та обсягом інформації, що циркулює в суспільстві та є доступною для всіх.

Громадська думка створюється і функціонує яку ме-жах суспільства, так і в межах діючих у ньому групових і масових спільнот (соціальних, регіональних, про-фесійних, політичних, культурних тощо). У межах кож-ної такої спільноти виявляються складові частини, які, висловлюючись «за» чи «проти», створюють «більшість» або «меншість». Тому за своєю структурою громадська думка може бути більш чи менш одностайною, моністичною і плюралістичною, складаючись з ряд,' відмінних поглядів (позицій).

Джерелом формування громадської думки виступа¬ють численні форми суспільного досвіду (досвід най-ближчого соціального оточення людей, наукові знання, офіційна інформація, повідомлення, що надходять від закладів освіти й культури, від ЗМІ тощо). Зважаючи на різні джерела надходження інформації, громадська думка, яка формується на цій базі, може бути більшою чи меншою мірою істинною або ілюзорною, хибною. Так, у демократичному суспільстві звичними каналами вираження громадської думки є вибори органів влади, безпосередня участь мас в управлінні, преса й інші за-соби масової комунікації, збори, маніфестації тощо. Ак-тивність функціонування і фактичне значення гро-мадської думки в житті суспільства визначаються соціальними умовами — соціально-економічиим і куль» турним рівнем розвитку суспільства, а також рівнем розвитку демократичних інститутів і свобод (свободи слова, преси, зборів тощо). При цьому можна виокре-мити декілька етапів формування громадської думки: першим етапом є отримання аудиторією інформації про події, факти і т. п.; другим—осмислення отриманої Інформації, коли формуються перші ознаки громад¬ської думки. На третьому етапі відбувається обгово¬рення різних індивідуальних позицій для прийняття рішення та висловлення з приводу цього загальної думки.


Провідну роль у процесі формування громадської думки відіграють саме мас-медіа, привертаючи увагу до нової, суспільно значущої проблеми чи до оцінки тих Чи інших явищ. На даному етапі ЗМК акцентують свою увагу (а отже, і увагу аудиторії) на визначенні предме¬та формування громадської думки з подальшим його аналізом і коментуванням. Ефективність діяльності @МК на цьому етапі визначається тим, наскільки Обізнаною є аудиторія щодо даної проблеми. Ті ЗМК, Які змогли збудити інтерес до проблематики, забезпе¬чити якісний аналіз досліджуваної проблеми, подачу "коментарів та оцінок, можуть впливати не лише на хід Зі розвиток подій суспільного життя, а й на поведінку воєї аудиторії. Виконуючи інформаційно-комуніка- Цїїну роль у процесах демократичних трансформа¬цій, ЗМК виступають у ролі виразників актуалізовано- 0 стану громадської свідомості та одного з найваж¬ливіших чинників формування політичної культури.

Щодо визначення поняття «політична культура», 0, як відомо, політичною культурою є сукупність „Літичних знань, поглядів і переконань громадян, а Шісож умінь застосовувати їх у процесі громадсько- ОЛІтичноїдіяльності. Саме політична культура визна-не зміст і якість соціальних цінностей, традицій чИОрМ, які регулюють політичні відносини в суспіль-ні'

і

У даному контексті поняття «політична культура» тісно пов'язане з уявленнями про «культуру грома-дянськості» та концепцією громадянського суспіль¬ства, в основу якої покладено ідею соціально-полі¬тичної активності окремих громадян і громадських організацій (перш за все на локальному та регіональ¬ному рівні). Така активність виникає внаслідок пев¬ного рівня політичної культури і є громадянською ак¬тивністю, спрямованою «знизу», альтернативною тра¬диційним формам соціально-політичної активності, керованим «згори», що, як правило, приводить до від¬чуження значної частини громадян від політичного життя22.

Зупинимося детальніше на розгляді основних поло-жень концепції громадянського суспільства, без яких, на наш погляд, неможливо адекватно зрозуміти спе¬цифіку ролі мас-медіа у формуванні політичної культу¬ри та демократичних трансформаціях українського суспільства. Проблеми становлення громадянського суспільства в сучасному світі, у тому числі в Україні, розглядаються в деяких дослідженнях23 українських науковців, а зокрема В. Баркова, В. Безверхого, А. Грам- чук, О. Задоянчука.

Уперше ідея громадянського суспільства, маючи свої корені в деяких ідеях Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка та протестантизму, була висловлена в достатньо завер¬шеній формі в 1767 р. у праці Адама Фергюсона «Нари¬си з історії громадянського суспільства», після чого на¬була подальшого розвитку в працях Ж.-Ж. Руссо, буду¬чи співзвучною його ідеям про «природу людини». Че¬рез французьких енциклопедистів і діячів Французької революції ця ідея, у той час чисто абстрактна, мала вплив на створення основ американської демократії. Серед європейських мислителів до ідеї громадянського суспільства зверталися Г. Гегель, що чітко розмежува» державу й громадянське суспільство, та К. Маркс, який висловив важливу думку про вторинність держави

Українські ЗМІ в контексті глобальних процесів... 317

Стосовно громадянського суспільства24. Таке роз-межування дозволяє усвідомлювати взаємовідносини держави й громадянського суспільства, розглядаючи їх Ш рівноцінних партнерів у політичній комунікації.

Особливого значення концепція громадянського Суспільства набуває в останнє десятиріччя XX ст., коли 5 Ліона стала реально втілюватися в життя у США та в ? розвинутих країнах Європейського Союзу, що зумовле- | МО як становленням постіндустріального суспільства, ї так і інформаційною революцією, яка забезпечила Юринципово новий рівень інформаційної відкритості Діяльності державно-владних інституцій. Ми згодні ® Позицією В. Б. Безверхого, що саме криза індуст- ріалізму поставила європейське співтовариство перед 'Дилемою — намагатися розвивати традиційні інсти¬туції державної влади, які значною мірою вичерпали £0бе, або шукати альтернативні шляхи. ■ У цілому ж сутність громадянського суспільства ■полягає в розмежуванні державних і громадських ДІІ'ІСТИТУТІВ. завдяки чому виникає можливість їхніх ИІШРТНЄРСЬКИХ відносин на відміну від традиційної

Ї

хньої ролі держави. На слушну думку О. І. Задоян- „ держава є похідною від громадянського суспіль- й повинна слугувати йому. Хоча деякі дослідники сають, що громадянське суспільство має взагалі (літичну природу, при такому підході політичні ті виявляються за межами громадянського су- ьства, з чим не можна погодитися, оскільки саме і є найважливішими політичними інститутами іадянського суспільства, пов'язуючи його з дер- до-владними структурами.

'озмежування права й закону в концепції правової кави дає можливість протиставляти право сва- і.О пануючих суспільних угруповань (що нерідко бу- зізеденим у ранг закону). Саме тому громадянське Ільство неможливе без правової держави, а дійсно Юва держава передбачає існування громадянсько- успільства. При цьому, якщо в сучасних умовах

поняття мас-медіа як «четвертої влади» є недоцільним і неадекватним, оскільки на початкових стадіях станов-лення громадянського суспільства в Україні, як ми вже зазначали вище, «четвертою владою» реально є лише громадська думка (на формування якої активно впли-вають ЗМК), то в умовах громадянського суспільства мас-медіа перетворюються з інструменту державної політики на засіб контролю з боку громадянського суспільства над державою і дійсно стають «четвертою владою».

Концепція громадянського суспільства притаманна в основному західноєвропейській культурі, оскільки громадянське суспільство є складним продуктом три-валої еволюції суспільних відносин, який виникає внаслідок взаємодії численних економічних, політич¬них і соціальних чинників суспільного життя розвину¬тих країн усталеної західної демократії. Через відомі історичні обставини в Україні, як вважає В. В. Безвер¬хий, суспільна думка була зорієнтована не на грома¬дянський, а на національно-визвольний аспект держа¬вотворення, наслідком чого є нерозвиненість концепції взаємовідносин між державою та громадянським суспільством, подібно до аналогічних концепцій у Ні-меччині, Англії та Франції. Після проголошення неза-лежності в Україні почався процес формування са-модіяльних об'єднань громадян, і можна погодитись з тим, що провідну роль у становленні громадянського суспільства відіграє розвиток системи місцевого само-врядування. Проте цей процес в українських умовах суттєво ускладнений тим, що одночасно відбуваються три взаємозв'язані, але у той же час окремі процеси: 1) національне відродження, 2) побудова правової дер¬жави, 3) формування громадянського суспільства. Ми вважаємо, що в цих трьох процесах вирішальну роль відіграють мас-медіа як основний чинник формування масової свідомості, громадської думки і, врешті-решт, політичної культури.

Розглянемо, як саме змінилась у сучасних умовах здатність ЗМІ впливати на масову свідомість та форму-вання громадської думки. Ми вже згадували про періодизацію історії розвитку засобів комунікації на Підставі домінуючого технічного способу передачі інформації, запропоновану М. Маклюеном, який за-значав, що в первісному суспільстві панівним засо¬бом комунікації була усна мова, унаслідок чого це був достатньо ізольований, закритий «племінний світ». По-ява друкованої продукції (книг, потім газет) змінила си-туацію, привівши до істотного розширення соціальних Відносин, для яких була характерною значна роль дер- цкавних кордонів. Ефірні ЗМІ, особливо телебачення, вробили мас-медіа інтернаціональними та ще більш (відкритими.

Стрімке поширення в наш час електронних медіа Поступово витісняє друковану продукцію і парадок-сальним чином знову приводить до домінування усної комунікації, що чимось (досить віддалено, на наш по-гляд) нагадує «племінні» селища минулого. Саме ця ідея ,{ £ ключовою в концепції «глобального селища», запро- їі Окованої М. Маклюеном задовго до сучасної інфор-маційної революції та виникнення Інтернет-техно- ЛОГІй. Він вважав, що глобальну комунікаційну мережу Можна порівняти з центральною нервовою системою юдини, і в ній відбувається так звана «імплозія кому- ІКації», тобто «вибух усередину», коли за рахунок бТрімкого стискання простору, часу й інформації "'ІДИ8ІД, що знаходиться в одному місці, може одночас - 0 «переживати» стан віддалених об'єктів. Таким чином дШсиюється зняття координат «центру» і «периферії», і ЧЛЄНИ «глобального селища» не можуть існувати без ОВІдомлення певної спільної для них цілісності.

Погляди Маклюена, що формувалися в першій по- іОШНІ 1960-х, були значною мірою утопічними та _ї>дМІрно оптимістичними, через що ставали предме- 0М справедливої критики зарубіжних дослідників. Та,

на нашу думку, у цілому можна вважати, що сучасні глобальні процеси становлення інформаційного су-спільства, а особливо створення \УогІд ісіе \УеЬ, під-тверджує основні теоретичні прозріння Маклюена, зробивши його через 20 років після смерті одним із основних ідеологів інформаційного суспільства.

Дослідники сучасної медіа-культури не раз зазна¬чали, що в умовах переходу до постіндустріального інформаційного суспільства сучасні мас-медіа, особли¬во електронні, все більшою мірою починають створю¬вати свого роду гіперреальність — симуляцію дійсно¬сті, яка починає набувати для споживачів більшого значення, ніж реальне життя. Це виявляється не тільки в повсякденних, уже звичних фактах залеж¬ності від телебачення чи Інтернету, які починають підміняти реальні соціальні комунікації індивіда, а й має значно глибше, теоретично-концептуальне під¬ґрунтя, що сягає ідей Ж. Бодріяра та ключових поло¬жень ідеології постмодернізму.

Нагадаємо, що для теоретичних концепцій мо-дернізму реальність дійсного світу не викликала сумніву — проблематичною була адекватність нашого сприйняття реальності й можливості засобів мис¬тецтва та літератури відтворити цю реальність. З по¬чатком доби постмодерну ситуація принципово зміни¬лася — проблематичною стала сама реальність; цей фі-лософський концепт почав набувати (подібно до всієї сучасної культури постмодернізму) усе більшої полімо- дальності. Відповідно, у такому полімодальному світі індивід сам обирає для себе одну з багатьох реальнос¬тей, роблячи це або свідомо й довільно (що буває досить рідко), або несвідомо, унаслідок маніпуляцій, які здійснюють над його свідомістю влада, політичні еліти і найбільшою мірою — сучасні мас-медіа.

Створена мас-медіа гіперреальність дає можливість доступу до багатьох об'єктів, недоступних іншим чи¬ном через віддаленість (загадаємо майже миттєвий

доступ до веб-сторінок, фізично розташованих за де-сятки тисяч кілометрів) або соціальну табуйованість (широке подання в сучасних мас-медіа насилля, аль-тернативної сексуальності, наркотичної субкультури тощо). Розвиток глобальних комп'ютерних мереж призвів до появи віртуального «кіберпростору» {суЬєг- зрасе), який вмішує в собі найрізноманітнішу інфор-мацію — від надбань світової культури до інформації, яка може бути використана в злочинних цілях25. Отже, те, що є неможливим у реальності, маргінальним чи недоступним на практиці, стає досяжним у віртуально¬му аудіовізуальному тексті, утворюючи таким чином багатомірний континуум сучасної медіа-культури.

Хоча процес конструювання гіперреальності має спонтанний і несвідомий характер, у ньому виявля-ються та реалізуються досить стійкі патерни мислен¬ня і поведінки, пов'язані із сучасним сгилсм життя і постмодерністською культурою в цілому, якій властиві такі риси, як фрагментарність, ефемерність, гіпно- тичність. При цьому думка Ж. Бодріяра, що мас-медіа здійснюють насильство над змістом (що проявляєть- V ся, зокрема, в «Імплозії знака»), здається нам дещо пе-ребільшеною, оскільки парадоксальний калейдоскоп образів сучасної медіа-культури є, скоріше, засобом саморефлексії постмодерного суспільства, так само, як і самобутності та неповторності соціальної реаль- ' ності початку XXI ст.

При цьому змінюється ставлення до фактору часу в подачі інформації, у тому числі — політичних новин. Якщо в традиційних ЗМІ лінійність часу й чітка при- чинно-наслідкова залежність подій була засобом структурування соціальних реалій та політичних подій, що майже півтора сторіччя було зумовлено в журналістиці домінуванням класичної (механістич¬ної) моделі світу, у тому числі й соціальної реальності, то в сучасній медіа-культурі ситуація змінилась. Зміна типу раціональності, яка відбулася в науці на початку

11 6-646

XX ст., поступово привела до більш масштабного фено-мену «зміни парадигм», що з теоретичного концепту по-чатку 1980-х перетворилося на реальність сучасної медіа-культури на початку XXI ст. «Включеність» суб'єкта в системні зв'язки об'єкта, який є предметом сприйняття, — одна з основних ідей раціональності не- класичного типу — у журналістській діяльності приве¬ла до появи нових методів, у тому числі занурення в соціальні явища, дослідження їх зсередини. У ситуації «включеного спостереження» журналіст відтворює об¬раз переходу причини події в її наслідок, і таким чином у просторі журналістської комунікації створюється но¬ва, нелінійна модель часу, що передбачає паралельне існування різних зрізів соціальної реальності відпо¬відно до полімодальності багатьох реальностей у пост- модерній медіа-культурі.